Рішення № 78020849, 21.11.2018, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/527/18

провадження № 2/0198/236/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2018 року Юр’ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., представника позивача ОСОБА_1, розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Юр’ївка Юр’ївського району Дніпропетровської області в режимі відеоконференції з Київським апеляційним судом цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та збитків,

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ "Порше Мобіліті" звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та збитків, в якій зазначив, що між ТОВ "Порше Мобіліті" та відповідачем 21.11.2012 р. укладений кредитний договір № 50006864, відповідно до якого позивач надав відповідачеві кредит у сумі 201 825,14 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 24 673,00 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою та цільовим призначенням для придбання автомобіля марки VW, модель Passat B7, кузов № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2012, а відповідач зобов’язався прийняти кредитні кошти, належним чином використати та повернути кредит у повному обсязі шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з Графіком погашення кредиту.

Також на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між сторонами укладено договір застави транспортного засобу № 50006864 від 29.11.2012 р., за яким відповідач передав у заставу придбаний за кредитні кошти вказаний вище транспортний засіб.

У зв’язку з систематичним невиконанням відповідачем кредитних зобов’язань, позивач, скориставшись наданим договором правом, вимагав достроково повернути кредит та сплатити заборгованість. Відповідну вимогу ОСОБА_2 отримав 28.04.2015 р. Строк для повернення суми кредиту, плати за користування кредитними коштами та оплати штрафних санкцій позивач встановив в 30 календарних днів з моменту одержання вимоги. Таким чином, останнім днем повернення кредиту є 28.05.2015 р., однак і в цей строк кредит погашено не було.

Рішенням Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 р. у справі № 196/1262/15-ц в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ "Порше Мобіліті" у розмірі 458 459,51 грн. за кредитним договором № 50006864 звернуто стягнення на предмет застави – автомобіль марки VW, модель Passat B7, рік випуску 2012, шляхом укладення від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Однак, станом на дату складання цієї позовної заяви рішення суду в частині звернення стягнення на предмет застави не виконано, заборгованість за кредитним договором не сплачена.

Таким чином, станом на момент подання позову ОСОБА_2 має заборгованість перед відповідачем у розмірі 734 546,50 грн., яка складається з наступного: заборгованість відповідно до рішення суду - 458 459,51 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами (період з 09.09.2015 р. по 27.06.2018 р.) - 100 385,09 грн., 3% річних - 20 776,96 грн., інфляційні втрати - 85 074,15 грн., збитки - 69 850,79 грн.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість у розмірі 734 546,50 грн. та судові витрати в сумі 11 018,21 грн., які складаються з оплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалю від 27 серпня 2018 року у цивільній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 19.09.2018 р.

14.09.2018 р. через канцелярію суду від відповідача поштовим відправленням надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого останній зазначив, що рішенням Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 р. за позовом ТОВ "Порше Мобіліті" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ "Порше Мобіліті" за кредитним договором № 50006864 від 21 листопада 2012 року у розмірі 458 459,51 грн. звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки Volkswagen, модель Passat B7, кузов № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2012, шляхом укладення ТОВ "Порше Мобіліті" від імені боржника договору купівлі-продажу. Вказане судове рішення набрало законної сили та на його виконання виданий виконавчий лист, тому позовні вимоги вже були предметом судового розгляду та задоволені рішенням суду, що набрало законної сили, у зв’язку з чим відповідач просив закрити провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

09.10.2018 р. через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечив проти аргументів відповідача, вказавши, що рішення Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 р. фактично не виконано з незалежних від ТОВ "Порше Мобіліті" причин, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин між сторонами кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. До того ж, підстав для закриття провадження немає, оскільки подані ТОВ "Порше Мобіліті" позови до відповідача є такими, що відрізняються за змістом пред’явлених позовних вимог (предметом позову).

Ухвалою суду від 18.10.2018р. у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі відмовлено, разом з тим закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.

В призначені у справі судові засідання відповідач не з’являвся, про причини неявки суд не повідомляв (крім судового засідання, призначеного на 04.10.2018 р.), заяв про розгляд справи за його відсутності не надавав (т.1 а.с. 226, т.2 а.с. 2, 17, 19).

Представник позивача у в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши повно, всебічно та об’єктивно обставини справи та докази, суд доходить таких висновків.

21 листопада 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 50006864, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит в сумі 201 825,14 грн., що в еквіваленті за курсом ПАТ «КІБ Креді ОСОБА_3» становить 24 673,00 дол. США, зі змінною відсотковою ставкою на рівні 9,9% річних на придбання автомобіля марки VW, модель Passat B7, кузов № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2012. Сторони погодили строк кредиту 60 місяців. Кредит надавався шляхом перерахування грошових коштів за придбання автомобіля на рахунок ТОВ «Автоцентр-Україна» (т.1, а.с. 16).

Додатком до кредитного договору від 21.11.2012 року є Загальні умови кредитування (т.1, а.с. 17-24), пунктом 1.3.1. яких передбачено, що платежі на повернення кредиту сплачуються позичальником відповідно до затвердженого Графіку та розраховуються у гривні як еквівалент суми в іноземній валюті, вказаній у Графіку за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі, чинного на момент виставлення рахунку. Нарахування процентів здійснюється щомісячно 15 числа поточного місяця (п. 2.4. Загальних умов кредитування).

29 листопада 2012 року на забезпечення виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором № 50006864 від 21.11.2012 р. між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладений та посвідчений нотаріально договір застави транспортного засобу (т. 1, а.с. 28-35), за умовами якого заставодавець передає в заставу автомобіль Volkswagen Passat B7, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_1, заставною вартістю 403 650,28 грн.

Згідно з п. 2.1.1. договору застави у разі невиконання заставодавцем зобов’язань за кредитним договором заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у порядку, зазначеному в розділі 5 цього договору, у повному обсязі, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойки, необхідні витрати на отримання предмету застави та його реалізацію.

Рішенням Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 р. у цивільній справі № 196/1262/15-ц задоволено частково позов ТОВ "Порше Мобіліті" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави та в рахунок погашення заборгованості останнього перед позивачем за кредитним договором № 50006864 від 21.11.2012 р. у розмірі 458 459,51 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 356 760,05 грн., штрафи - 73 958,27 грн., пеня - 1 474,32 грн., 3% річних – 3 094,68 грн., збитки – 15 738,32 грн., інфляційні втрати – 7 433,87 грн., звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки Volkswagen, модель Passat B7, кузов № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2012, колір коричневий, шляхом укладення ТОВ "Порше Мобіліті" від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Рішення набрало законної сили 18.04.2016 р. (т. 1, а.с. 34-44).

Разом з тим, у зверненні вказаного судового рішення до виконання у позивача виникли складнощі.

Так, постановою начальника Юр’ївського районного відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 17.05.2016 р. відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого листа № 196/1262/15-ц та у відкритті виконавчого провадження, оскільки у виконавчому документі відсутні заходи примусового виконання, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

19.04.2017 р. ТОВ "Порше Мобіліті", звернувшись повторно до органів державної виконавчої служби з метою звернення до примусового виконання рішення суду від 01.04.2016 р., отримало від Юр’ївського районного відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання з тих же підстав, тобто у зв’язку з відсутністю можливості використання встановлених законом заходів примусового стягнення (т.1, а.с. 45, 48).

Водночас, самостійно виконати рішення суду та звернути стягнення на предмет застави шляхом укладення ТОВ "Порше Мобіліті" від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу позивач не має можливості, оскільки автомобіль не перебуває у його володінні та відсутній у відповідача, натомість, з 03.09.2015 р. перебуває на зберіганні у іншої особи, ОСОБА_4 Вказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 р. у цивільній справі № 198/407/16-ц за позовом ТОВ "Порше Мобіліті" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про виключення майна з акта опису та арешту, звільнення з-під арешту, тому з огляду на положення частини 5 статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають (т.1, а.с. 254-257).

До того ж, сторонами не представлено доказів на підтвердження того, що на теперішній час транспортний засіб передано ТОВ "Порше Мобіліті" та реалізовано останнім від імені боржника.

Отже, рішення Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 р. не виконано, у зв’язку з чим за розрахунком позивача заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 50006864 від 21.11.2012 р. станом на день звернення до суду з цим позовом складає 734 546,50 грн., з яких: заборгованість відповідно до рішення суду - 458 459,51 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами (період з 09.09.2015 р. по 27.06.2018 р.) - 100 385,09 грн., 3% річних - 20 776,96 грн., інфляційні втрати - 85 074,15 грн., збитки - 69 850,79 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, суд дійшов таких висновків.

Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526, частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Відповідно до статей 589, 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет застави має задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, а у випадку задоволення таких вимог у повному обсязі - слугуватиме підставою для припинення зобов’язання згідно зі статтею 599 ЦК України.

Враховуючи, що на теперішній час звернення стягнення на предмет застави (автомобіль марки VW, модель Passat B7, кузов № НОМЕР_1), яким забезпечено основне зобов’язання за кредитним договором № 50006864 від 21.11.2012 р., не здійснено у встановленому порядку, а доказів на підтвердження сплати відповідачем кредитної заборгованості матеріали справи не містять, зобов’язання ОСОБА_2 зі сплати кредиту залишаються невиконаними, тому суд погоджується з вимогами позивача в частині стягнення з відповідача коштів в розмірі 458 459,51 грн., який визначений преюдиційним рішенням Юр’ївського районного суду від 01.04.2016 р. у справі № 196/1262/15-ц.

Разом з тим, щодо вимог про стягнення з ОСОБА_2 відсотків за користування кредитними коштами за період з 09.09.2015 р. до 27.06.2018 р. у розмірі 100 385,09 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Тому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як вже встановлено судом, за умовами кредитного договору сторони погодили строк кредиту – 60 місяців, а також порядок сплати відсотків - щомісячно 15 числа поточного місяця відповідно до затвердженого Графіку до 15.11.2017 р. включно.

Окрім того, пунктом 3.2.1 Загальних умов кредитування передбачено, що у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше один календарний місяць, позивач має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання договору.

Позичальник зобов'язаний повернути кредитору у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується позикодавцем і вказується у повідомленні) протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення (пункт 3.3 Загальних умов кредитування).

Рішенням Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 р. у цивільній справі № 196/1262/15-ц встановлено, що 17.04.2015 р. ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_2 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яка отримана відповідачем 28.04.2015 р. (т.1, а.с. 36).

Таким чином, позивач, надіславши 17.04.2015 р. ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, змінив строк виконання кредитних зобов’язань, тому відповідно до пункту 3.3 Загальних умов кредитування останнім днем строку добровільного виконання вимоги про дострокове повернення боргу було 28 травня 2015 року.

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилось зі спливом строку кредитування, тобто з 28 травня 2015 року, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами за період з 09.09.2015 р. до 27.06.2018 р. у розмірі 100 385,09 грн. задоволенню не підлягають.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 березня 2018 року в цивільній справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в цивільній справі № 484/1672/16-ц.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав належним чином у встановлений строк грошове зобов’язання зі сплати кредитної заборгованості, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 трьох процентів річних у сумі 20 776,96 грн. є законними та підлягають задоволенню.

В свою чергу, з вимогами про стягнення інфляційних втрат у сумі 85 074,15 грн. суд не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.3.1 Загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті відповідачем у повернення кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених позивачем рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у Кредитному договорі.

Згідно з частиною 2 статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки збитки від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Згідно з розрахунком позивача інфляційні втрати розраховані, виходячи із суми несвоєчасно сплаченого відповідачем основного боргу в розмірі 316 378,41 грн.

Між тим, з кредитного договору та умов кредитування виходить, що сума кожного чергового платежу визначалась позивачем в еквіваленті іноземної валюти та розраховувалась шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, тому підстав для застосування індексу інфляції до кредитної заборгованості немає.

Зазначене вище узгоджується із правововими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15 та від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, а також постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 755/17078/15-ц.

Стосовно вимог позивача про стягнення з ОСОБА_2 збитків у вигляді витрат на страхування предмета застави за період з вересня 2015 року до листопада 2017 року з урахуванням податку на додану вартість у розмірі 58 456,63 грн. та реальних збитків у вигляді витрат, пов’язаних зі зверненням до спеціалізованих юридичних компаній для вжиття заходів з примусового виконання рішення суду, юридичного супроводу виконавчого провадження з урахуванням податку на додану вартість у сумі 11 394,16 грн., суд зауважує таке.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статей 614, 623 ЦК України стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені. При цьому, такі витрати повинні бути безпосередньо пов’язаними з відновленням порушеного права, тобто без їх здійснення відновлення права є неможливим, та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

В обґрунтування вимог про стягнення збитків позивач посилається на умови пунктів 6.3. та 8.5. Загальних умов кредитування, за якими у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором компанія має право вживати необхідних заходів для забезпечення своїх прав. Витрати на такі дії підлягають відшкодуванню позичальником у повному обсязі. Збитки, заподіяні у зв’язку з неналежним виконанням кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції.

Окрім того, за умовами пунктів 5.5. та 5.6. Загальних умов кредитування відповідач зобов’язався забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов’язань за договором, протягом всього терміну дії договору. Сторони домовились, що у випадку, якщо позичальник не укладе договір страхування, кредитор на власний вибір укладе такий договір страхування від власного імені або від імені позичальника та здійснить сплату страхових платежів, передбачених договором страхування, а позичальник компенсує компанії витрати, понесені нею у зв’язку з укладенням договору страхування.

Як виходить з матеріалів справи, ТОВ "Порше Мобіліті" уклало договір страхування предмета застави з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» та впродовж вересня 2015 р.- листопада 2017 р. сплатило страхові платежі з добровільного страхування ризиків, пов’язаних з експлуатацією транспортного засобу, на загальну суму (з урахуванням податку на додану вартість) 58 456,63 грн. (т.1, а.с. 69-188, 228-231).

На підтвердження збитків у вигляді витрат, пов’язаних зі зверненням до спеціалізованих юридичних компаній для вжиття заходів з примусового виконання рішення суду, юридичного супроводу виконавчого провадження, позивач надав договір, укладений між позивачем та ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» 21.06.2012 р., а також рахунки та акти наданих послуг (т.1, а.с. 49-68).

В той же час, позивач взагалі не обґрунтував, яким чином за встановлених обставин справи понесені ним витрати на сплату страхових платежів та витрат на правове супроводження виконавчого провадження є такими, без яких неможливо б було відновлення порушеного відповідачем права, а також не аргументував наявність причинного зв'язку між поведінкою відповідача та витратами на правову допомогу, визначеними як збитки.

Так, з договору, укладеного позивачем з ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» 21.06.2012 р., та рахунків й актів наданих послуг, неможливо встановити, що юридичні послуги надавались ТОВ «Порше Мобіліті» саме у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором № 50006864 від 21 листопада 2012 року, оскільки у вказаних документах у графі «номенклатура товарів» зазначені послуги з надання правової допомоги у виконавчому провадженні у справі клієнта ОСОБА_2, зокрема, складення скарги на дії державного виконавця та ведення справи у суді першої інстанції за такою скаргою.

Вищенаведені факти не доводять наявність причинного зв'язку між поведінкою відповідача, пов’язаною з порушенням умов кредитного договору, та необхідністю здійснення витрат на правову допомогу у зв’язку з оскарженням дій державного виконавця у виконавчому провадженні.

В свою чергу, понесені позивачем витрати на страхування предмета застави хоча й пов’язані з неукладенням ОСОБА_2 договору страхування та несплатою ним відповідних платежів, однак, безпосередньо не зумовлюють відновлення порушеного права кредитора.

До того ж, ТОВ «Порше Мобіліті» взагалі не доведено, що без здійснення страхових платежів та оплати правової допомоги у виконавчому провадженні права позивача, порушені неналежною поведінкою відповідача у кредитних правовідносинах, відновити взагалі неможливо.

Отже, витрати позивача на правову допомогу у сумі 11 394,16 грн. та сплату страхових платежів у розмірі 58 456,63 грн. за змістом статті 22 ЦК України не являються збитками, завданими неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором № 50006864 від 21 листопада 2012 року, тому позовні вимоги в частині стягнення таких витрат задоволенню не підлягають.

Окремо суд зауважує, що за умовами пункту 5.5. Загальних умов кредитування відповідач зобов’язався страхувати майно, яким забезпечено виконання зобов’язань за договором, протягом всього терміну дії договору.

Поняття «строк договору» та «строк виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті).

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

За умовами кредитного договору строк кредиту становить 60 місяців, а згідно з пунктами 1.4.1., 1.4.2. Загальних умов кредитування надання кредиту здійснюється з дати укладення кредитного договору. Повернення кредиту здійснюється в терміни встановлені Графіком погашення кредиту, тобто протягом 60 місяців з дня надання кредиту.

З викладеного виходить, що сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Тобто в даному випадку строк дії договору співпадає зі строком кредитування.

Оскільки позивач, надіславши 17.04.2015 р. ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, змінив строк виконання кредитних зобов’язань, а останнім днем строку кредитування було 28 травня 2015 року, за умовами пункту 5.5. Загальних умов кредитування зобов’язання відповідача зі страхування предмета застави мали б припинитись 28 травня 2015 року, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача страхових платежів за період з вересня 2015 року по листопад 2017 року не підлягають задоволенню ще й з тих підстав, що вони не відповідають умовам кредитного договору (здійснені поза межами строку кредитування).

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» грошові кошти у сумі 479 236,47 грн., з яких: заборгованість за кредитним договором № 50006864 від 21 листопада 2012 року - 458 459,51 грн., 3% річних - 20 776,96 грн.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, суд дійшов таких висновків.

За нормами статей 133, 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як виходить з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, детальний опис наданих адвокатом послуг чи виконаних робіт із зазначенням часу, витраченого на їх виконання (надання), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У якості доказів здійснення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги з додатковою угодою № 2/50006864 від 12 березня 2018 року, акт наданих послуг від 29.06.2018 р. та платіжне доручення від 10.07.2018 р. № 1066 про оплату послуг на загальну суму 42 339,82 грн., з яких вартість послуг з надання правової допомоги - 29 284,53 грн., вартість інших витрат , що виникли у зв’язку з виконанням договору, - 13 055,29 грн. (т.1, а.с. 194-199).

За умовами додаткової угоди № 2/50006864 адвокат здійснює юридичне консультування, підготовку процесуальних документів та супроводження відповідного провадження в суді. В свою чергу, замовник зобов’язався сплатити адвокату винагороду у вигляді фіксованої плати у розмірі 6 000,00 грн. за червень 2018 р.

Отже, розмір винагороди, яку позивач зобов’язався сплатити адвокату за надані послуги згідно з додатковою угодою № 2/50006864, є відмінним від розміру винагороди, зазначеної в акті наданих послуг.

В той же час, позивачем не надано суду детального опису виконаних адвокатом робіт із зазначенням часу, витраченого для надання правничої допомоги залежно від обсягу послуг, а також переліку витрат, понесених адвокатом під час надання правничої допомоги, та доказів на підтвердження таких витрат.

За викладених вище обставин, виходячи з положень статті 81 ЦПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, витрати на правову допомогу не доведені позивачем належними та допустимими доказами, тому суд вважає необхідним відмовити у їх задоволенні.

З огляду на вимоги статті 141 ЦПК України щодо покладення на сторін судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 479 236,47 грн. (що складає 65,2 % від загальної суми заявлених позивачем вимог), суд стягує з відповідача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судовий збір у розмірі 7 184,00 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 526, 599, 611, 625, 1048,1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та збитків задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51300, Дніпропетровська обл., Юр’ївський район, смт Юр’ївка, вул. Ф.Муравченка (Кірова), буд. 42, РНОКПП НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (адреса місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1 В, офіс «В», ЄДРПОУ 36422974, п/р 26001014076000, філія «КІБ» ПАТ «Креді ОСОБА_3», м. Київ, МФО 300379) грошові кошти у сумі 479 236 (чотириста сімдесят дев’ять тисяч двісті тридцять шість) грн. 47 коп., з яких: заборгованість за кредитним договором № 50006864 від 21 листопада 2012 року - 458 459 (чотириста п’ятдесят вісім тисяч чотириста п’ятдесят дев’ять) грн. 51 коп., 3% річних – 20 776 (двадцять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 96 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51300, Дніпропетровська обл., Юр’ївський район, смт Юр’ївка, вул. Ф.Муравченка (Кірова), буд. 42, РНОКПП НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (адреса місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1 В, офіс «В», ЄДРПОУ 36422974, п/р 26001014076000, філія «КІБ» ПАТ «Креді ОСОБА_3», м. Київ, МФО 300379) судовий збір у розмірі 7 184 (сім тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22 листопада 2018 року.

Суддя: І.О.Гайдар