Рішення № 78020227, 19.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/404/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

за участю: секретаря судового засідання – Селімової О.В.,

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області про визнання протиправними та скасування наказів №90к від 11.01.2018 року, №845к від 29.05.2018 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, в якому позивач просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог): визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Одеської області №90к від 11.01.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 Одеської області; визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Одеської області №845к від 29.05.2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 Одеської області з 29 травня 2018 року; поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 Одеської області з 29 травня 2018 року; стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 29 травня 2018 року по дату фактичного поновлення на посаді.

Ухвалою суду від 02.02.2018 року було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 21.02.2018 року судом було вирішено перейти зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 21 лютого 2018 року.

Ухвалою від 21 лютого 2018 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення Верховного Суду у справі №П/800/506/17 про визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №257дп-17.

Ухвалою від 23 жовтня 2018 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 08.11.2018 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Наказом прокурора Одеської області від 15 грудня 2015 року №3363-к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 Одеської області.

Як вбачається з матеріалів справи до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів надійшла дисциплінарна скарга прокурора Одеської області про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

В якості підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарній скарзі зазначено про невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; грубе порушення правил прокурорської етики.

Рішенням КДКП №257дп-17 від 08.11.2017 року ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

На підставі вищезазначеного рішення, наказом прокурора Одеської області № 90к від 11.01.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов’язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури,систематичне порушення правил прокурорської етики (пункти 1,5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру») у перший робочий день після закінчення його тимчасової непрацездатності.

При цьому, позивач перебував на амбулаторному лікуванні в Комунальній установі «МП №5», що підтверджується наданим до суду листком непрацездатності.

Наказом № 845 від 29 травня 2018 року позивача було звільнено з займаної посади в органах прокуратури.

Судом також було встановлено, що позивач не погодившись із вищезазначеними діями Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів звернувся з адміністративним позовом до суду.

Рішенням Верховного Суду від 26.03.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою ОСОБА_3 Верховного Суду від 21.08.2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2018 року залишено без змін.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення прокурора з адміністративної посади встановлений розділом V Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ (далі – Закон №1697-VІІ).

Згідно п. 3, 8 частини 1 ст.11 Закону №1697-VII до повноваження керівника регіональної прокуратури належить, зокрема, призначення на посаду та звільнення з посади прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку; прийняття рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 1697-VII на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Згідно з положень п.п. 5,6 частини 1 статті 43 підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема, є вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 було звільнення з органів прокуратури на підставі пунктів 5, 6 частини 1 статті 43 ЗУ «Про прокуратуру».

При цьому судом встановлено, що позивач не заперечує в якості правової підстави для видання прокуратурою Одеської області спірного наказу наявність рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №257дп-17 від 08.11.2017 року, яким його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. Разом з тим, ОСОБА_1, оскаржуючи наказ про його звільнення, зазначає про порушення відповідачем зокрема ч.3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) через видання його в період перебування позивача на лікарняному.

Положеннями ч.3 ст. 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав передбачених ст. 41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

При цьому зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України, та до нього віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статтях 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи те, що в даній адміністративній справі спір між сторонами виник із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених іншим законом, а саме Законом України «Про прокуратуру», а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначена правова позиція суду при вирішенні спірних правовідносин узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 23.01.2013 року у справі № 6-127цс12, та від 26.12.2012 року у справі №6-156цс12.

Суд також зазначає, що норми Закону України «Про прокуратуру», які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі до положень Кодексу законів про працю України.

На підставі вищезазначеного суд, при вирішенні справи в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів №90к від 11.01.2018 року №845к від 29.05.2018 року, не приймає до уваги посилання позивача лише на суперечність його нормам Кодексу законів про працю України, оскільки спірний наказ був прийняти та виданий відповідачем на виконання ЗУ «Про прокуратуру», а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що наказ прокурора Одеської області №845к від 29.05.2018 року про звільнення позивача з органів прокуратури, видавався на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 08.11.2017 №257дп-17 (яке на час розгляду справи в суді є чинним), суд доходить висновку також і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 Одеської області з 29 травня 2018 року; стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 29 травня 2018 року по дату фактичного поновлення на посаді.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем доведено, що прокуратура Одеської області при виданні наказів №90к від 11.01.2018 року №845к від 29.05.2018 року діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 179-183, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В

Відмовити у повному обсязі в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області про визнання протиправними та скасування наказів №90к від 11.01.2018 року, №845к від 29.05.2018 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Г.Гусев

Повний текст Рішення складено та підписано суддею 19 листопада 2018 року.

Суддя О.Г.Гусев

.