Рішення № 78020021, 19.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2018 р. Справа№0540/8709/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., за участі секретаря судового засідання Грисюк І.А., розглянувши в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області

управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов’язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області (далі – відповідач 1), управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі – відповідач 2) про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 19 квітня 2018 року № 82 Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області в особі комісії Слов’янської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи;

- визнання протиправним та скасування рішення від 20 грудня 2016 року № 25 Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області в особі комісії Слов’янської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо припинення з 01 січня 2017 року страхових виплат;

- зобов’язання управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити страхові виплати та сплатити заборгованість з 01 січня 2017 року перерахувавши на рахунок в АТ «Ощадбанк».

В обґрунтування позову зазначає, що є отримувачем страхових виплат та внутрішньо переміщеною особою з м. Красний Луч Луганської області. Отримував страхові виплати до грудня 2016 року включно. Починаючи з січня 2017 року виплати ОСОБА_1 були припинені з підстав скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. Заборгованість з січня 2017 року не була сплачена відповідачем, у зв'язку з чим позивач опинився у скрутному матеріальному становищі.

Ухвалою суду від 18 вересня 2018 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 листопада 2018 року.

Ухвалою суду від 19 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду справи по суті.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання з'явилася, просила задовольнити позовні вимоги.

Представниками відповідача 1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні надано письмовий відзив (а.с. 68-72). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначають, що позивач відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік. На підставі вказаної довідки позивач мав право отримувати страхові виплати.

07.09.2016 року відповідачем 2 було направлено запит за № 04/31-1499 до УСЗН Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області про здійснення перевірки факту проживання/перебування позивача за адресою, зазначеної у довідці внутрішньо переміщеної особи від 23.06.2016 року.

Виплата соціальних виплат громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території проводиться у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Зазначає, що постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються.

УСЗН Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області було встановлено відсутність позивача за адресою, зазначеною у довідці ВПО, про що складено акт від 14.12.2016 року № 4729.

З зазначених підстав, УСЗН Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області на розгляд комісії було направлено подання про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат, а рішенням від 20.12.2016 року позивачу відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат. Копія цього рішення була направлена до органів, що здійснюють соціальні виплати.

Позивач до УСЗН Слов'янської районної державної адміністрації не з’являвся, тому 31.01.2018 року було направлено запит до Билбасівської селищної ради Слов'янського району Донецької області щодо перевірки факту проживання ОСОБА_1 за адресою, вказаною у довідці ВПО, яка встановила відсутність позивача за адресою. Крім того, власниця будинку, де був зареєстрований позивач повідомила, що ОСОБА_1 ніколи не проживав у її будинку.

12.02.2018 року розпорядженням начальника УСЗН Слов'янської районної державної адміністрації прийняте рішення про остаточне припинення всіх соціальних виплат позивачу.

Зазначають, що надання позивачем неправдивих відомостей щодо фактичного місця проживання призвели до невиплати йому страхових виплат.

Також наголошують про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача 2 ОСОБА_5 також надано письмовий відзив (а.с. 45-49). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що відповідно до ч. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 1105-ХІV від 23.09.1999р. особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Пунктом 12 постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 передбачено, що соціальні виплати припиняються, зокрема, у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. Довідку позивача про взяття на облік від 23.06.2016р. було скасовано, тому йому правомірно припинено страхові виплати.

Вважає, що постанови Кабінету Міністрів України є обов’язковими до виконання.

Також зазначає про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

З зазначених підстав представник відповідача 2 також просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії ЕН № 021388 (а.с. 12). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Позивач має право на страхові виплати по втраті професійної працездатності, про що свідчить витяг із акту огляду у ЛТЕК від 29.09.2003, виданий безстроково (а.с. 15).

Згідно довідки внутрішньо переміщеної особи від 23.06.2016 року № НОМЕР_1 позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).

Заявою від 24.06.2016 року позивач звернувся до відповідача 2 з питань призначення страхових виплат (а.с. 52).

Постановою від 29.06.2016р. позивачу було призначено страхові виплати з 01 березня 2014 року – безстроково (а.с. 54).

Як зазначають відповідачі, протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.12.2016 року № 25 позивачу відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних (а.с. 55).

Підставою для відмови є акт УСЗН Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області від 14.12.2016 року про незнаходження позивача за місцем, зазначеним у довідці внутрішньо переміщеної особи (а.с. 79).

Постановою від 21.12.2016 року № 0557/10804/10804/11 відповідач 2 припинив виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в різі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (а.с. 61).

Оскільки позивач не звертався з заявою про поновлення виплат, то протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13.02.2018 року № 82 позивачу знову відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних (а.с. 57-58). Підставою є розпорядження начальника УСЗН Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області від 12.02.2018 року № 24 (а.с. 56).

Заборгованість за період з 01.01.2017 року по дійсний час не була сплачена управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, що не спростовується сторонами.

Спірним питанням даної справи є невиплата несплаченої відповідачем заборгованості по страховим виплатам починаючи з 01.01.2017 року.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо невиплати страхових виплат позивачу з 01.01.2017 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно зі ст. 4 вказаного Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05.11.2014 року, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105-ХІV.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ст. 46 цього Закону, а саме:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з’ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов’язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, виплата страхових виплат позивачу припинена відповідачем у зв’язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи на підставі пункту 6 частини 1 зазначеної статті.

Водночас, статтею 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» такої підстави для припинення страхових виплат, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи - не передбачено.

З зазначених підстав відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд зазначає, що ані воєнний, ані надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії чи іншої страхової виплати, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв’язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Доводи відповідачів з посиланням, як на підставу припинення соціальних виплат, на постанови Кабінету Міністрів України та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» має вищу юридичну силу і не має такої підстави для припинення соціальних виплат, яка визначена у постановах Кабінету Міністрів України.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не може служити підставою для скасування конституційного права громадянина України на отримання соціальних гарантій, гарантованих державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04 вересня 2018 року.

Стосовно строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я громадянами, строки та порядок перерахунку страхових витрат є Закон України № 1105-XIV.

Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці»

Таким чином, право позивача щодо отримання страхових виплат з 01 січня 2017 року є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини сьомої статті 47 Закону України № 1105-XІV, а бездіяльність відповідача носить триваючий характер.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення».

Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

В абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов’янську Донецької області від 21 грудня 2016 року № 0557/10804/10504/11 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1.

Відповідно до п.п. 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV був утворений Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд соціального страхування України є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231) є правонаступником відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов’янську Донецької області (код ЄДРПОУ 25968435) яким винесено постанову від 21 грудня 2016 року № 0557/10804/10504/11 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1.

Крім того, суд зазначає, що позивачем помилково зазначено дату винесення рішення Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області в особі комісії Слов’янської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи – 19 квітня 2018 року, замість вірної дати 13 лютого 2018 року. Матеріалами справи підтверджено, що Слов’янською районною державною адміністрацією Донецької області в особі комісії Слов’янської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам винесено рішення, яке викладено протоколом № 82 від 13 лютого 2018 року про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи на ім’я ОСОБА_1 (а.с. 57-59 звор.бік).

Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 13 лютого 2018 року № 82 Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області в особі комісії Слов’янської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи;

- визнання протиправним та скасування рішення від 20 грудня 2016 року № 25 Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області в особі комісії Слов’янської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо припинення з 01 січня 2017 року страхових виплат;

- зобов’язання управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити страхові виплати та сплатити заборгованість з 01 січня 2017 року перерахувавши на рахунок в АТ «Ощадбанк».

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України У виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105-ХІV, Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року №1669-VII, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: 94518, Луганська область, м. Красний Луч, вул. Нахімова, буд. 43; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки від 23.06.2016р. № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: 84170, Донецька область, Слов’янський район, смт. Билбасівка, вул. Весняна, буд. 5-А, РНОКПП НОМЕР_2) до Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 84140, Донецька область, Слов’янський район, с. Долитна, вул. Виноградна, буд. 1, код ЄДРПОУ 05420563), управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 84122, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення, викладене у протоколі засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області від 20 грудня 2016 року № 25 щодо припинення з 01 січня 2017 року страхових виплат ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення, викладене у протоколі засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області від 13 лютого 2018 року № 82 в частині скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи виданої на ім’я ОСОБА_1

Скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов’янську Донецької області від 21 грудня 2016 року № 0557/10804/10804/11 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1.

Зобов’язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити страхові виплати ОСОБА_1 та сплатити заборгованість з 01 січня 2017 року перерахувавши на рахунок в АТ «Ощадбанк».

Стягнути з Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області (код ЄДРПОУ 05420563) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати з судового збору у розмірі 1 057 (одну тисячу п’ятдесят сім) гривень 20 копійок.

Стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати з судового збору у розмірі 1 057 (одну тисячу п’ятдесят сім) гривень 20 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 19 листопада 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.