Рішення № 78019017, 22.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1591/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №63 від 10.01.2018 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №211 о/с від 08.02.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Ізмаїльського ВП Головного управління Національної поліції в Одеській області, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №63 від 10.01.2018 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №211 о/с від 08.02.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Ізмаїльського ВП Головного управління Національної поліції в Одеській області.

В судовому засіданні 12.11.2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх тим, що у відповідача не було правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки він не скоював прогул 17.11.2017 року, що підтверджується його власними поясненнями, поясненнями свідків та матеріалами кримінального провадження, що він у першій половині цього дня перебував зразку на робочому місці, потім по службовим справам у СУ ГУ НП в Одеській області та у Одеській місцевій прокуратурі №3, а обставини вчинення нібито ним кримінального проступку до дати звільнення та до теперішнього часу не підтверджені відповідним вироком чи постановою кримінального суду, враховуючи ту обставину, що ці обставини заперечував та заперечує позивач до сього дня. Представник Відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки звільнення позивача відбулось з дотриманням усіх норм законодавства, на підставі висновків призначеної та проведеної у встановленому законом порядку службового розслідування щодо факту його не перебування на робочому місці 17.11.2017 року та його затримання у той же день за підозрою у вчиненні кримінального злочину, враховуючи підтвердження цих фактів та з урахуванням розголошення у ЗМІ цих подій, такі дії позивача спричинили значної шкоди іміджу органів поліції та інтересам служби, в зв’язку із чим, його було законно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів поліції та окремим наказом була вчинена фактична реалізація дисциплінарного наказу.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановлює наступні факти та обставини:

Позивач проходив службу в органах МВС України на посаді слідчого СВ Ізмаїльського ВП ГУ НП в Одеській області, що згідно положень п.17 ч.1 ст.4 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори щодо проходження якої, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.2 ч.1 ст.19 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Наказом ГУ НП в Одеській області від 16.11.2017 №3912 з 30.10.2017 по 30.12.2017 позивач т.в.о по посаді заступника начальника ВП - начальника СВ ОСОБА_2

17.11.2017 до Головного управління надійшла інформація про затримання позивача працівниками ГПУ спільно з ДВБ НПУ в рамках кримінального провадження № 42017000000002901 від 12.09.2017 за ч.2 ст.189 КК України, який в складі групи осіб вимагав від секретаря Затоківської селищної ради права на земельну ділянку та 17.11.2017 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 72 тис. доларів США (копія про підозру додається).

18.11.2017 позивачу вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України

Наказом ГУ НП в Одеській області від 20.11.2017 №3959 призначено службове розслідування за інформацією ГПУ та ДВБ НПУ про затримання позивача (додається), строк якого продовжений до 20.01.2018 року.

Затримання позивача було висвітлено в ЗМІ та Інтернеті.

Згідно пояснень ОСОБА_4 від 20.11.2017 позивач після селектору до 13 години був відсутній на службі без поважних причин, повідомляв що їде до СУ ГУ НП.

12.12.2017 позивач надав пояснення зазначивши, що він не винен.

29.12.2017 затверджено висновок службового розслідування, п.2 щодо позивача.

17.11.2017 слідчий слідчого відділу Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області рядовий поліції ОСОБА_1, на якого наказами ГУНП від 29.08.2017 № 2931 та від 16.11.2017 №3912 з 28.08.17 по 30.12.2017 було покладено тимчасове виконання обов’язків по посаді заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділу ОСОБА_2 в м. Одесі ГУНП в Одеській області, в порушення вимог підпунктів 1, 2 пункту 1 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІУ, пунктів 3.1 та 3.2 Правил внутрішнього службового розпорядку ГУ НП в Одеській області, затверджених наказом ГУ НП від 28.04.2016 № 876, в період часу з 09.00 до 13.00 (більш ніж три години) без поважних причин був відсутній на роботі у адміністративній будівлі ОСОБА_2 в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.

Того ж дня працівниками Генеральної прокуратури України спільно з працівниками ДВБ НПУ в рамках кримінального провадження № 42017000000002901 від 12.09.2017 було затримано рядового поліції ОСОБА_1 в порядку ст.208 КПК України та 18.11.2017 останньому в рамках вказаного кримінального провадження повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Досудовим розслідуванням по вказаному кримінальному провадженню встановлено, що рядовий поліції ОСОБА_1 спільно з депутатом Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_5, депутатом Шабської об’єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського району ОСОБА_6 та начальником відділу з питань природокористування Одеської обласної ради ОСОБА_7, діючи за попередньою змовою з корисливих мотивів та з використанням свого службового становища, з погрозою пошкодження чи знищення майна ОСОБА_3, вимагали та отримали від останньої грошові кошти у сумі 72000 доларів США.

Вказана надзвичайна подія стала можливою внаслідок низьких морально- ділових якостей рядового поліції ОСОБА_1. грубого порушення ним вимог законодавства. Присяги поліцейського. Крім того, вказана подія стала можливою внаслідок неналежного контролю начальника ОСОБА_2 в м. Одесі ГУ НП в Одесткій області майора поліції ОСОБА_4 за підлеглими.

За результатами службового розслідування Головним управлінням виданий наказ №63 від 10.01.2018 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Ізмаїльського ВП", пунктом 1 якого: «За грубі порушення вимог підпунктів 1, 2 пункту 1 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІУ, Присяги поліцейського, пунктів 3.1 та 3.2 Правил внутрішнього службового розпорядку ГУ НП в Одеській області, затверджених наказом ГУ НП від 28.04.2016 № 876, що виразилось у відсутності 17.11.2017 з 09.00 до 13.00 (більш ніж три години) без поважних причин на роботі у адміністративної будівлі ОСОБА_2 в м. Одесі ГУ НП, введення в оману керівництва ОСОБА_2 в м. Одесі ГУ НП, у вступі в неділові стосунки з громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, що в подальшому призвело до зверненню останньої із заявою до прокуратури, внесенню відомостей до ЄРДР. оголошенню підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку га діяльності Національної поліції, рівня довіри населення до поліції, відповідно до ст.2, п.8 ст.12, ст.13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІУ, слідчого слідчого відділу Ізмаїльського ВП ГУ НП в Одеській області рядового поліції ОСОБА_8, звільнити зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв’язку з реалізацією дисціплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію».

Вказаний дисциплінарний наказ був реалізований наказом №211о/с "По особовому складу", яким позивача звільнено зі служби в поліції у запас за п.п.6 п.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", а саме: у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення з поліції.

Суд не погоджується з підставами звільнення позивача з огляду на наступне:

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський зобов’язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з ч.ч.2-4 ст.18 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов’язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук. Додаткові обов’язки, пов’язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.19 Закону України “Про Національну поліцію” у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України “Про Національну поліцію” служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.64 Закону України “Про Національну поліцію” особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: “Я, (прізвище, ім’я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов’язки”.

Згідно з ч.1 ст.70 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський, щодо якого проводиться службове розслідування, може бути відсторонений від виконання службових обов’язків у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно з ч.ч.2-3 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Відповідно до п.9 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про Національну поліцію” до набрання чинності Законом України “Про Дисциплінарний статут Національної поліції” поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 29, ст. 245 із наступними змінами).

Згідно з ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до ст.2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно з ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до ч.1 ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Згідно з п.8 ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, крім інших, звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Згідно з ч.10 та ч.15 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Відповідно до п.3 Розділу ІІ та п.3 Розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 року № 1179 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 року за № 1576/29706, поліцейський повинен дотримуватись субординації у стосунках з колегами, з повагою ставитись до старших за віком. За будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов’язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику.

Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затверджена Наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073, визначає порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні.

Згідно з п.2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов’язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до п.5.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року №230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за №541/23073, якщо вину особи повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено. Зміст наказу доводиться до відома особи РНС, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. Особа РНС, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно з п.8.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за №541/23073, підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

Відповідно до п.2 Розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 року № 1179 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 року за № 1576/29706, під час виконання службових обов’язків поліцейському заборонено: сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; допускати будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками; використовувати будь-які предмети, на яких зображена символіка політичних партій, та провадити політичну діяльність, висловлювати особисте ставлення до діяльності політичних партій під час виконання службових повноважень, а також використовувати службові повноваження в політичних або особистих цілях; розголошувати та використовувати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у тому числі після припинення служби в поліції, крім випадків, визначених законом; знімати з однострою чи приховувати нагрудний знак (жетон), а також будь-яким іншим чином перешкоджати прочитанню інформації на ньому або фіксуванню за допомогою технічних засобів, крім випадків, коли поліцейський виконує службові обов’язки в режимі секретності в установленому законодавством України порядку; перебувати на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння, уживати тютюнові вироби під час безпосереднього виконання службових обов’язків і в невстановленому місці.

З урахуванням зазначеного, на думку суду, такі вчинки пов'язані насамперед із низкою вимог, які пред'являються до поліцейських під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Тому, під вчинками, що виразилися в зухвалій неповазі до колег по службі, недотриманні субординації, норм професійної етики, негідної поведінки в позаслужбовий час та перешкоджанні виконувати службові обов’язки, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені поліцейським у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням.

Суд зазначає, що звільнення за п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” та п.8 ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків, а також може застосовуватися тільки у крайніх випадках, коли інші заходи дисциплінарного стягнення є недостатніми чи попереднє їх вжиття не дало бажаного результату.

Під час розгляду справи судом не встановлено того, що в першій половіні дня 17.11.2017 року позивача не перебував на своєму робочому місці без поважних причин.

Відповідно до пояснень працівників ОСОБА_2 ОСОБА_9 та ОСОБА_4 від 31.05.2018 року (а.с.74,75) позивач в ранці 17.11.2017 року прибув до ОСОБА_2, був присутній на селекторній нараді та в подальшому відбув до СУ ГУ НП в Одесткій області у справах.

Ці пояснення були підтверджені в ході розгляду справи показаннями вказаних осіб вже в якості свідків 10.09.2018 року (а.с.143,144).

Також в ході допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні 24.09.2018 року (а.с.155,156) було встановлено, що в період часу з 10-00 до 11-00 позивач перебував у службових справах в приміщенні СУ ГУ НП в Одесткій області, де мав розмову з керівником управління та забирав кримінальні справи та матеріали в канцеляріїї управління.

Показами свідків прокурора та заступника прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с.153,154), даними в судовому засідані 24.09.2018 року встановлено, що приблизно з 11-30 до 12-30 години 17.11.2018 року позивач перебував в приміщенні Одеської місцевої прокуратури №3, де давав інформацію про стан розслідування кримінальних проваджень, які перебували в провадженні СВ ОСОБА_2

Вказані обставини також підтверджуються даними Журналу №554 обліку прибуття, убиття керівного складу ОСОБА_2 в м.Одесі (а.с.94-124), згідно якого позивач прибув на службу до відділу 17.11.2017 року о 8-30 годині та даними Журналу обліку вихідних документів СУ ГУ НП в Одеській області (а.с.158-162), згідно якого позивач отримував вказівки по кримінальним провадження та самі кримінальні провадження слідчого відділу 17.11.2017 року о 10-22 та о 10-30 годині.

Таким чином, під час розгляду справи суд встановив, що в діях позивача 17.11.2017 року був відсутній дисциплінарний проступок (прогул), оскільки він не перебував у приміщенні ОСОБА_2 у м.Одесі з поважних причин, виконуючи обов’язки служби поза межами приміщення відділу поліції.

Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за іншим епізодом – затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінального злочину в рамках кримінального провадження №42017000000002901 суд зазначає наступне.

Частина 2 статті 255 цього Кодексу забороняє використання зазначених у ч.1 статті матеріалів для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КПК України - якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Аналогічні вимоги задекларовані в Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженій Наказом ГПУ, МВС України, СБУ, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України 16.11.2012 №114/1042/516/1199/936/1687/5 (Інструкція).

Відповідно до п.1.3 Розділу І Інструкції, метою є врегулювання загальних процедур організації проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, що забезпечують додержання конституційних прав та законних інтересів учасників досудового розслідування, інших осіб, швидке, повне та неупереджене розслідування злочинів, захисту особи, суспільства і держави.

Завданням Інструкції є встановлення єдиного порядку організації проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчими та уповноваженими оперативними підрозділами правоохоронних органів, а також прокурорами, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (п. 1.4. Інструкції).

Методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій - це сукупність організаційних, практичних прийомів, у тому числі із застосуванням технічних засобів, які дозволяють у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, отримати інформацію про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома (п. 11.6. Інструкції).

Суб'єкти, уповноважені на проведення негласних слідчих (розшукових) дій: слідчі органів прокуратури (на час дії п. 1 розділу XI "Перехідних положень" КПК України), органів внутрішніх справ, органів безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань (з дня початку його діяльності), а також уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які проводять негласні слідчі (розшукові) дії за письмовим дорученням слідчого, прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів слідчими під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва (п. 1.7. Інструкції).

Таким чином, використання матеріалів кримінальних проваджень для доказування факту вчинення адміністративного чи дисциплінарного правопорушення діючим законодавством не передбачено.

Крім того, вивчення таких матеріалів третіми особами відповідно до положень ч.2 ст.255 КПК України заборонено.

Надаючи оцінку вказаним нормам національного законодавства, суд враховує правову позицію Вищої ради правосуддя, як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів, яка висловлена в рішенні №461/0/15-18 від 13.02.2018 року.

“Стверджуючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, адвокат ОСОБА_14 зазначає, що висновки КДКП про можливість виготовлення копій матеріалів НСРД та додатків до них, їх вільне розповсюдження особами, які не є сторонами кримінального провадження, використання у доказуванні в цивільному, адміністративному та дисциплінарному провадженні після зняття грифу секретності, є передчасними, такими що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та суперечать вимогам КПК України.

Вища рада правосуддя погоджується із вказаним твердженням адвоката ОСОБА_14 з огляду на такі вимоги:

частини третьої статті 254 КПК України, відповідно до якої не допускається виготовлення копій протоколів про проведення НСРД та додатків до них;

частини першої статті 256 КПК України, відповідно до якої протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування;

статті 257 КПК України, відповідно до якої дозволено використовувати результати НСРД в інших цілях, але тільки в іншому кримінальному провадженні і тільки на підставі ухвали слідчого судді.

Виходячи з наведеного, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що заступник прокурора Миколаївської області Божило С.Б., передавши до УПП у м. Миколаєві компакт-диск із копіями фрагментів відеозаписів, отриманих під час проведення НСРД, для використання їх у дисциплінарному провадженні діяв поза межами та не у спосіб, що встановлені законом, чим вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України “Про прокуратуру” (неналежне виконання службових обов’язків)”.

Також, надаючи правову оцінку спірному наказу відповідача, суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні “Куликов та інші проти України”.

У справі “Куликов та інші проти України” суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим, ЄСПЛ не в змозі на теперішній час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними.

У рішенні “ОСОБА_15 проти України”, яке взяте за основу ЄСПЛ при постановленні рішення "Куликов та інші проти України" суд зазначив, що "точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів. Тому слід докласти зусиль для того, щоб уникнути розпливчастих підстав або широких визначень. Проте нове визначення включає в себе багато загальних термінів, таких як "[вчинення] дій, що порочать звання судді або можуть викликати сумніви [щодо] його/її неупередженості, об'єктивності та незалежності, [або у] чесності та непідкупності судових органів" та "порушення морально-етичних принципів поведінки судді" серед інших. Це видається особливо небезпечним через такі нечіткі терміни та можливість використання цього як політичної зброї проти суддів. Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності досі сприймаються надто широко та потрібне більш жорстке регулювання для того, щоб забезпечити незалежність судової влади".

Під час проведення службового розслідування та складання його висновку від 29.12.2017 року (а.с.65-68) в порушення наведених вище норм права були використані дані досудового розслідування у провадженні №42017000000002901, оскільки у самому висновку не зазначено жодного доказу, які б підтверджував вчинення позивачем зазначених у ньому дій, втому числі даних досудового розслідування, яке встановило причетність позивача до будь-якого злочину.

Таким чином, суд вважає, що проведене відносно позивача службове розслідування та складений за його наслідками висновок від 29.12.2017 року не відповідають вимогам законодавства в частині повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх обставин події.

Окрім того, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що приписами частини першої статті 62 Конституції України обумовлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до вищевказаних статей особу не можна притягнути до відповідальності у випадку, якщо не існує вироку суду, яким би особа була визнаною винною у конкретному кримінальному правопорушенні.

Позивач не є засудженим кримінальним судом в рамках кримінального провадження №42017000000002901 ні на час винесення оскаржуваного наказу від 10.01.2018 року ні на час розгляду справи судом.

Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд під час розгляду справи №822/1832/16, в рамках якої Верховним Судом було встановлено, що на особу може бути накладена дисциплінарна відповідальність за вчинене нею кримінальне правопорушення лише у разі набрання законної сили обвинувального вироку відносно цієї особи, в зв’язку із чим, відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, ці висновки Верховного Суду України обов’язково повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Тобто, з урахуванням наданих письмових доказів, а також показань свідків, суд прийшов до висновку, що спірні накази в частині звільнення позивача зі служби в поліції були прийняті відповідачем необґрунтовано та без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття такого рішення.

Також, на думку суду, при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не прийнято до уваги, що звільнення за п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” та п.8 ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України може застосовуватися тільки у випадку доведеності, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, а також в крайніх випадках, коли інші заходи дисциплінарного стягнення є недостатніми чи попереднє їх вжиття не дало бажаного результату.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер’їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що накази Головного управління Національної поліції в Одесткій області від 10.01.2018 року №63 та від 08.02.2018 року №211 о/с в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та в частині звільнення зі служби в поліції є протиправними та належать до скасування на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.97, № 19-рп/2011 від 14.12.2011).

Так, Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.11.1997 року по справі № 18/1148-97 за зверненням громадянки ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України та ст.248-2 ГПК України, згідно якого Конституційний Суд України роз’яснив, що частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дії чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим рішенням міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи , що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність. Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

В своєму рішенні від 25.12.1997 року по справі № 9-зп/1997 Конституційний Суд України зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до ч.5 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ “Про міліцію”, Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII “Про державну податкову службу”, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР – 42946756).

Тобто, оскільки нормами Закону України “Про Національну поліцію” не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді слідчого СВ Ізмаїльського ВП Головного управління Національної поліції в Одеській області з 09.02.2018 року.

Оскільки позивач не просив суд вирішити питання про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.235 КЗпП України в частині визначення розміру грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу з дати його звільнення по час фактичного поновлення на посаді та стягнення його з відповідача.

Відповідно до п.п.2-3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тобто, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення в частині поновлення порщзивача на посаді, з якій він був протиправно звільнений.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246,371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №63 від 10.01.2018 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №211 о/с від 08.02.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Ізмаїльського ВП Головного управління Національної поліції в Одеській області.

5. В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Ізмаїльського ВП Головного управління Національної поліції в Одеській області звернути рішення до негайного виконання.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 22.11.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.