Рішення № 78018932, 19.11.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 2240/3024/18

РІШЕННЯ

іменем України

19 листопада 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить: 1) визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з призначенням II групи інвалідності; 2) визнати неправомірним та скасувати Висновок Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, від 21.03.2017 року; 3) зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області розглянути заяву про проведення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності відповідно до ЗУ «Про Національну поліцію», а також Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ №4 від 11.01.2016 року «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції, та був звільнений у зв'язку із хворобою. Хмельницькою обласною МСЕК йому було визначено ІІ групу інвалідності, що настала в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції. На його звернення про виплату одноразової грошової допомоги згідно ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію", начальником ГУНП в Хмельницькій області 21.03.2018 було відмовлено у затвердженні такого висновку. Листом від 21 березня 2018 року №29/к-155 повідомлено, що відмова ґрунтується на тому, що ним одержано групу інвалідності 18.10.2017, що передує даті звільнення з поліції 27.10.2017. Вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 17.09.2018 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

25.09.2018 до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Вказує, зокрема, що позивач був звільнений 27.10.2017 а групу інвалідності одержано 18.10.2017, що передує даті звільнення з поліції, тобто не відповідає п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію". Розширеному тлумаченню дана норма не підлягає. (арк. спр. 21-27).

Ухвалою суду від 25.09.2018 клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін, залишено без задоволення.

З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Свідоцтвом про хворобу № 307 від 05.10.2017 стверджено, що у позивача захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в поліції, та зроблено висновок про непридатність до служби в поліції (арк. спр. 11-12).

Згідно Виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1082301 від 31.10.2017, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції (арк. спр. 4).

Відповідно до витягу з Наказу від 23.10.2017 №361о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) (арк. спр. 28).

02.03.2018 позивач звернувся до начальника ГУНП в Хмельницькій області із заявою (рапортом) про проведення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з одержанням ІІ групи інвалідності від захворювання, пов'язаного із проходженням служби в поліції (арк. спр. 29).

21.03.2018 начальником ГУНП в Хмельницькій області відмовлено у затверджені Висновку про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (арк. спр. 30).

Позивач про відмову у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги повідомлений листом ГУНП в Хмельницькій області від 21 березня 2018 року №29/к-155. В цьому листі вказано, що дата одержання групи інвалідності 18.10.2017 передує даті звільнення з поліції - 27.10.2017, що не відповідає вимогам статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", а саме, в частині, що група інвалідності має бути одержана протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених пунктах статті (арк. спр. 32).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VІІІ в редакції на час звернення позивача за призначенням одноразової грошової допомоги ( далі - Закон №580-VІІІ) одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Отже, згідно вказаної норми право на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням поліцейському інвалідності виникає за дотримання сукупності таких умов:

1) звільнення особи з поліції внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після звільнення його з поліції.

Частиною 2 статті 97 Закону №580-VІІІ передбачено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за №163/28293 (далі - Порядок №4).

Згідно п.п. 4 п.4 розділу І Порядку №4 передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у випадку, пов'язаному з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Отже позивач набув права на отримання одноразової грошової допомоги, згідно Виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1082301 від 31.10.2017.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з набуттям інвалідності під час проходження служби, оскільки призначення допомоги можливе лише у разі визначення інвалідності протягом шести місяців після звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Інвалідність у позивача виникла внаслідок захворювання, яке пов'язано з проходженням служби в поліції, і звільнений з поліції він був саме внаслідок цього захворювання, а тому суд вважає, що визначальним є причина звільнення - внаслідок захворювання, яке пов'язано з проходженням служби в поліції, а не факт такого звільнення після визначення інвалідності. Тобто, у позивача з дати встановлення інвалідності виникло право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої Законом №580-VІІІ і Порядком №4.

Також, суд зазначає, що відповідачем невірно тлумачиться зміст п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону № 580-ІV, оскільки днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що вказана у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Водночас, ані Законом № 580-VII, ані Порядком № 4 не встановлені обмеження щодо реалізації поліцейським права на отримання такої допомоги в залежності від дати звільнення зі служби в органах Національної поліції, в тому числі встановлення групи інвалідності до дати звільнення.

Крім цього, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у п.70 рішення у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

При цьому, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Таким чином, за Конвенцією майном визнається й право грошової вимоги до держави про виплату коштів соціального забезпечення.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) визначено три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Таким чином, особа не повинна нести індивідуальний і надмірний тягар за ситуацію, що склалася внаслідок призначення їй інвалідності внаслідок захворювання, котре в подальшому було причиною її звільнення з поліції, раніше за таке звільнення.

Отже, втручання держави, в даному випадку, у право власності позивача на отримання соціальної виплати не свідчить про наявність "справедливої рівноваги" між інтересами держави, пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Враховуючи вищенаведене, оскаржуване рішення - відмова начальника ГУНП в Хмельницькій області у затвердженні Висновку Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області від 21.03.2018 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, порушує принцип пропорційності, Закон №580-VІІІ та Порядок №4, тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 02.03.2018, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про національну поліцію", з дотриманням Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України № 4 від 11.01.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень не довів, що не порушив Закон №580-VІІІ, Порядок №4 з урахуванням принципу "пропорційності", і прав позивача при вирішенні заяви ОСОБА_1 про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 02.03.2018, тому позов частково.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем додано попередній (орієнтовний) розрахунок витрат ОСОБА_1, в якому зазначено, що відповідно до Договору про надання правової допомоги №5 від 25.04.2018, за надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар в розмірі 15000 гривень (арк. спр. 15). При цьому, до суду не надано зазначеного Договору про надання правової допомоги, а також доказів надання вказаної правової допомоги (Акт-рахунок про прийняття-передачі виконаних робіт, інше) та доказів сплати гонорару в зазначеному розмірі (платіжне доручення, інше). Також, в наданому розрахунку не зазначено кількість годин, витрачених адвокатом на роботи/послуги, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Позивач є інвалідом ІІ групи, та, як наслідок, був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись Законом України "Про Національну поліцію", статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області від 21.03.2018 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 02.03.2018, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про національну поліцію", з дотриманням Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України № 4 від 11.01.2016.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 19 листопада 2018 року

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 29001 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29017 , код ЄДРПОУ - 40108824)

Головуючий суддя А.І. Петричкович