Рішення № 78017430, 20.11.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року (об 11 год. 30 хв.)Справа № 0840/3886/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльності дій та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі — ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Бердянське об’єднане УПФУ в Запорізькій області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії, починаючи з 01.05.2018;

зобов’язати відповідача поновити виплату пенсії з моменту припинення, а саме 01.05.2018, на загальних підставах без застосування законодавства в сфері внутрішньо переміщених осіб негайно після проголошення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. Пояснює, що у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її його проживання був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Бердянськ Запорізької області, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. Так, постановою Бердянського міськрайонного суду від 23.11.2017 у справі №310/6531/17, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018, визнано протиправними дії Бердянського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2017 року; зобов’язано поновити виплату пенсії з 01 серпня 2017 року. Проте, з травня 2018 року відповідач знов припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). На думку позивача, такі дії Бердянського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області є протиправними, оскільки порушують його право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою судді від 21.09.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, призначене перше судове засідання на 19 жовтня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

23 жовтня 2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (№33572), у якому, зокрема, пояснює, що на виконання рішення суду у справі №310/6531/17, яке набуло чинності 27.03.2018, ОСОБА_1 нарахована сума за період з 01.08.2017 по 30.04.2017, сума заборгованості виплачена у травні 2018 року. Вказує, що виплата пенсії ОСОБА_1 зупинена з 01.05.2018 у зв’язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Зауважує, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області зі зверненням щодо повідомлення причин припинення виплати пенсії та поновлення її, на яке 24.07.2018 управлінням надано відповідь на звернення, у якому докладно викладені причини припинення виплати пенсії у зв’язку з відсутністю інформації у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та перелік необхідних дій, які необхідно вчинити позивачеві для поновлення виплати пенсії, які позивачем станом на теперішній час не виконані. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з 2007 року здобув право на отримання пенсії за віком.

До 01.01.2015 позивач перебував на обліку в УПФУ м. Артемівськ Донецької області.

З 01.01.2015 електронна пенсійна справа позивача, як внутрішньо переміщеної особи, була взята на облік Бердянським об'єднаним УПФУ в Запорізькій області.

15.12.2016 позивачем було зареєстровано його місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1/РуднєваАДРЕСА_1.

19.12.2016 у зв'язку з реєстрацією місця проживання, зміни адреси проживання та втратою статусу ВПО позивач надав відповідачу довідку УПСЗН щодо відмови від статусу внутрішньо переміщеної особи від 16.12.2016 №3022.

З серпня 2017 року виплата пенсії позивачу була припинена.

На звернення позивач щодо припинення виплати пенсії відповідачем було повідомлено позивача про необхідність надання ним довідки ВПО або рішення про відмову у видачі довідки.

Зазначені обставини встановлені постановою постанови Бердянського міськрайонного суду від 23.11.2017 у справі №310/6531/17, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018, за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності дій та зобов’язання вчинити певні дії. Вказаною постановою визнано протиправними дії Бердянського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року; зобов'язано Бердянське об’єднане УПФУ в Запорізькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року. В задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення Бердянського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1С.з 01 серпня 2017 року відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевказані положення процесуального законодавства, суд вважає, що обставини. які встановлені рішеннями суду у справі №310/6531/17, які набрали законної сили, не підлягають доказуванню в даній справі.

На виконання рішення суду у справі №310/6531/17 ОСОБА_1 нарахована сума за період з 01.08.2017 по 30.04.2017, сума заборгованості виплачена у травні 2018 року.

З 01.05.2018 виплата пенсії ОСОБА_1 припинено виплату пенсії.

У липні 2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою, на яку листом від 24.07.2018 №1133/Т-18 надано відповідь, що з 01.05.2017 виплата пенсії призупинена у зв’язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутись до управління Пенсійного фонду України за місцем тимчасового проживання з заявою та відповідною довідкою.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за період з травня 2018 року протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі — Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

З наданого до матеріалів адміністративної справи копії листа Бердянського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області від 24.07.2018 №1133/Т-18 виплата пенсії позивачу з травня 2018 року «була призупинена у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб».

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 Провадження № 11-644асі18.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправною, а тому, на думку суду, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача поновити виплату йому пенсії з травня 2018 року, тобто з моменту припинення.

Разом з тим, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити пенсію за спірний період негайно після проголошення рішення необхідно відмовити, оскільки законодавством України передбачений певний порядок виконання судових рішень, зокрема, відповідно до статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв’язку із розміром задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області відповідно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Баха/РуднєвоїАДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, буд. 23-Л, код ЄДРПОУ 37963785) про визнання протиправною бездіяльності дій та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 01.05.2018.

Зобов’язати Бердянське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту припинення, а саме 01.05.2018.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак