Рішення № 78015730, 12.11.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2018 р.м. ХарківСправа № 922/380/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши матеріали справи

за позовом ТОВ “Харківське фармацевтичне підприємство “Здоров’я народу”, 61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22, код ЄДРПОУ 35587866;

до ТОВ “О`zbekistonDori – Ta` minoti”, 100069, республіка Узбекистан, м. Ташкент, вул. Янги Олмазор, 1 а, ОКПО 15273761;

про стягнення заборгованості за контрактом № 6 від 08.02.2017 у розмірі 241 159, 07 дол. США (еквівалент 6 451 005, 12 грн.)

за участі представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1, (довіреність №б/н від 27.03.18);

відповідача - не зявився;

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Харківське фармацевтичне підприємство “Здоров’я народу” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом № 304/06 до ТОВ “О`zbekistonDori – Ta` minoti” про стягнення заборгованості за контрактом № 6 від 08.02.2017 у розмірі 241 159, 07 дол. США (еквівалент 6 451 005, 12 грн.), яка складається з основної суми заборгованості – 150 000, 00 дол. США та пені – 91 159,07 дол. США.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі розгляд справи призначений за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 04.04.2018 та зупинено провадження у справі до виконання доручення про надання правової допомоги.

03.04.2018 господарським судом Харківської області отримано повідомлення про вручення господарському суду міста Ташкент (100097, республіка Узбекистан, м. Ташкент, вул. Чупон-та, 6) “Поручения о предоставлении правовой помощи” від 01.03.2018 з відміткою отримання 17.03.2018.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.04.2018 відкладено підготовче засідання на 03.07.2018 о 10.30.

Разом з цим, 15.06.2018 господарським судом Харківської області отримано ухвалу Ташкентського міжрайонного економічного суду Республіки Узбекистан (100097, республіка Узбекистан, м. Ташкент, вул. Чупон-та, 6) від 29.05.2018 разом з розпискою про вручення ухвали господарського суду Харківської області від 04.04.2018 відповідачу.

Ухвалою від 11.09.2018 провадження по справі поновлено.

У судовому засіданні 11.09.2018 суд, враховуючи, що у підготовчому провадженні вчинені всі дії передбачені ст. 182 ГПК України, ухвалою суду від 11.09.2018 на підставі ст. 185 ГПК України закрив підготовче засідання, призначив розгляд справи по суті на 12.11.2018 о 11:00 та зупинив провадження по справі до виконання судового доручення про надання відповідачу правової допомоги.

12.09.2018 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки з банківського рахунку за 29.03.2018 та 06.03.2018, яким підтверджується сплата позивачем суми основного боргу у розмірі 150 000,00 дол. США, водночас представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 91 159,07 дол. США.

Разом з цим, 07.11.2018 господарським судом Харківської області отримано ухвалу Ташкентського міжрайонного економічного суду Республіки Узбекистан (100097, республіка Узбекистан, м. Ташкент, вул. Чупон-та, 6) від 23.10.2018 з повідомленням про неможливість виконання судового доручення господарського суду Харківської області від 11.09.2018.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2018 поновлено провадження по справі.

У судовому засіданні 12.11.2018 повноважний представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 91 159,07 дол. США (еквівалент 2 438 505,12 грн.), разом з цим, позивач пояснив що суму основної заборгованості за договором було погашено відповідачем вже після відкриття провадження по справі про що свідчать виписки з банківських рахунків позивача від 29.03.2018 та 06.03.2018.

Відповідач правом на участь у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві. Разом з цим, господарським судом Харківської області отримано ухвалу Ташкентського міжрайонного економічного суду Республіки Узбекистан (100097, республіка Узбекистан, м. Ташкент, вул. Чупон-та, 6) від 23.10.2018 з повідомленням про неможливість виконання судового доручення господарського суду Харківської області від 11.09.2018, у зв’язку з тим, що відповідач не зявився у судове засідання з розгляду судового доручення господарського суду Харківської області призначеного на 23.10.2018, хоча, як встановлено Ташкентським міжрайонним судом Республіки Узбекистан, ухвалу Ташкентського міжрайонного економічного суду від 26.09.2018 про прийняття до розгляду судового доручення господарського суду Харківської області було отримано відповідачем, у зв’язку з чим господарський суд Харківської області вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, але не з'явився у судове засідання, беручи до уваги те, що судом вжито всі заходи для належного їх повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

08 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров'я народу" (позивачем, продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "O'zbekistonDori-Ta'minoti" (відповідачем, покупцем) було укладено Контракт № 6.

Відповідно до умов Контракту № 6 продавець передає у власність покупця лікарські засоби (товар) асортимент, кількість та ціни, яких зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Контракту (п. 1.1 контракту).

Відповідно до п. 2.2 Ціни вважаються твердими та не підлягають зміни протягом всього строку дії контракту (виконання сторонами обов’язків по контракту).

Пунктом 2.3 контракту передбачено що загальна сума контракту становить 969 029,00 дол. США. Продавець надає покупцю фінансову скидку в розмірі 180 309,10 дол. США. До оплати по контракту належить 788 719,90 дол. США.

Згідно п. 3.1 контракту Продавець зобов’язаний поставити медтовар, визначений специфікаціями, на підставі СІР – Ташкент, авіа-, авто- чи ж/д транспортом згідно «Інкотермс – 2010».

Згідно пункту 9.1 Контракту від 08 лютого 2017 року оплата продукції здійснюється в доларах США покупцем шляхом здійснення банківського переказу, протягом 75 днів з дня оформлення митної декларації у державі покупця.

Пунктом 11.4 Контракту № 6 передбачено відповідальність за несвоєчасну оплату товару у вигляді пені в розмірі 0,4% від загальної суми неоплаченого в строк товару за кожен день прострочки.

Положеннями пункту 12.1. Контракту № 6 закріплено, що спір, який не врегульвано сторонами в досудовому порядку, підлягає вирішенню в судовому порядку у господарському суді Харківської області з дотриманням матеріального та процесуального права України.

На виконання умов контракту позивачем на підставі специфікації №6 від 08.02.2017, згідно з інвойсом № 1702 від 22.08.2017 та товарно-транспортної накладної №934 від 23.08.2017 на адресу покупця було здійснено поставку товару на суму 277 301,60 дол. США. Митне оформлення вищезазначеної партії товару відповідно до вантажно-митної декларації № 80710/2017/328 здійснено 02 вересня 2017 року. Таким чином, згідно умов Контракту № 6 покупець повинен був в строк до 16.11.2017 року здійснити оплату продукції в сумі 277 301,60 дол. США шляхом здійснення банківського переказу на розрахунковий рахунок продавця.

При цьому відповідачем здійснено часткову оплату поставки на суму 127 301,60 дол. США, що підтверджується платіжними дорученнями №45, №46, №1 та №2, доданими до матеріалів справи. Таким чином, станом на момент подачі позову сума основної заборгованості згідно контрактом №6 становила 150 000,00 дол. США.

Як стверджує позивач, відповідачем неналежним чином виконано зобов’язання щодо оплати поставленого товару, у зв’язку з чим, станом на момент подачі позову прострочення відповідачем виконання зобов’язання становить 83 календарні дні (з 16.11.2017 по 14.02.2018) обліковувалась заборгованість за контрактом у розмірі 150 000,00 дол. США, проте після відкриття провадження по справі відповідачем 06.03.2018 та 26.03.2018 було погашено заборгованість перед позивачем у повному розмірі, у зв’язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення виконання грошового зобов’язання з 16.11.2017 по 14.02.2018 у розмірі 91 159,07 дол. США (еквівалент 2 438 505,12 грн.).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з контракту №6 від 08.02.2017, суд дійшов висновку про те, що даний контракт за своє правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 712 ЦК України, визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статтей 526 та 525 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Суд, приймає до уваги ту обставину, що в ході розгляду справи та з наданих позивачем пояснень заборгованість у розмірі 150 000,00дол. США відповідачем погашена.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, а відтак, враховуючи факт погашення відповідачем заборгованості у розмірі 150 000,00 дол. США, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 150 000,00 дол. США підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що на виконання умов згідно специфікації №6 від 08.02.2017, інвойсом № 1702 від 22.08.2017 та товарно-транспортної накладної №934 від 23.08.2017 на адресу покупця було здійснено поставку товару на суму 277 301,60 дол. США, митне оформлення якої відповідно до вантажно-митної декларації № 80710/2017/328 здійснено 02 вересня 2017 року, у зв’язку з чим у відповідача виник обов’язок щодо здійснення розрахунку з позивачем відповідно до п. 9.1 контракту до 16.11.2017. Водночас матеріалами справи встановлено, що відповідачем прострочено строки оплати товару на суму 150 000,00 дол. США, у зв’язку з чим відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання, а тому до нього повинні застосовуватись господарсько-правові санкції визначені договором та законодавством.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 11.4 контракту № 6 передбачено відповідальність за несвоєчасну оплату товару у вигляді пені в розмірі 0,4% від загальної суми неоплаченого в строк товару за кожен день прострочки.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені за період прострочення з 16.11.2018 по 14.02.2018, відповідно до якого сума пені складає 91159,07 дол. США.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за заявлені періоди прострочення у розмірі 91 159,07 дол. США, на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 253-255, 549 ЦК України, ст. 231, 232 ГК України, ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Згідно статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 91 159,07 дол. США пені за Контрактом № 6 від 08 лютого 2017 року.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначає позивач, загальна сума сплаченого судового збору становить 96 582,03 грн., а тому беручи до уваги те, що позов задоволено частково та враховуючи правила п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у звязку з чим, витрати по сплаті судового збору у розмірі 36 508,40грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “О`zbekistonDori – Ta` minoti” (100069, республіка Узбекистан, м. Ташкент, вул. Янги Олмазор, 1 а, ОКПО 15273761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Харківське фармацевтичне підприємство “Здоров’я народу” (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22, код ЄДРПОУ 35587866) пеню в розмірі 91 159,07 дол. США (еквівалент 2 438 505,12 грн.) та витрати по сплаті судового збору 36 508,40грн..

В частині стягнення з відповідача 150 000,00 дол. США боргу – закрити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.11.2018.

Суддя ОСОБА_2