Рішення № 78015728, 15.11.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 листопада 2018 року м. ТернопільСправа № 921/304/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

при секретарі судового засідання Шміло І.О.

Розглянув справу

за позовом: Тернопільського міськрайонного центру зайнятості, вул. Текстильна, 1б, м. Тернопіль

до відповідача: Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, вул. Руська, 17, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 40 262,32 грн.

За участі представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №07046/1674 від 20.08.2018 (до 31.12.2018),

відповідача - ОСОБА_2, довіреність №1328/01 від 25.01.2018 (до 31.12.2018)

Учасникам судового процесу оголошено склад суду.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Суть справи:

Тернопільський міськрайонний центр зайнятості 31.07.2018 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про стягнення виплаченого забезпечення (допомоги по безробіттю) безробітному (ОСОБА_3В.) в сумі 40 262,32 грн, у зв"язку з поновленням його на роботі за рішенням суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки ОСОБА_3 поновлений на роботі у відповідача за рішенням суду, Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на підставі частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", як роботодавець, зобов"язаний відшкодувати Тернопільському міськрайонному центру зайнятості 40 262,32 грн, виплачені останнім ОСОБА_3, допомогу по безробіттю.

Ухвалою суду від 02.08.2018 відкрито провадження у справі №921/304/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.08.2018.

У підготовчих засіданнях 23.08.2018 та 20.09.2018 оголошувались перерви відповідно до 20.09.2018 та до 25.10.2018, про що зазначено у протоколах судових засіданнях.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою від 25.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/304/18 до судового розгляду по суті на 15.11.2018.

Представник позивача у судове засідання, що відбулось 15.11.2018 прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень наданих у судовому засіданні, просить суд позов задоволити.

Представник відповідача у судове засідання, що відбулось 15.11.2018 прибув, щодо позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 15777 від 16.08.2018). Просить суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог статті 166 ГПК України, позивачем подано відповідь на відзив (вх. № 16071 від 22.08.2018), згідно якого зазначає, що відповідно до частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення, а саме допомога по безробіттю виплачена ОСОБА_3 на суму 40 262,32 грн під час його перебування на обліку в центрі зайнятості за перод з 05.07.2017 по 08.02.2018 підлягає стягненняю з Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, а тому позов є повністю обгрунтованим щодо всіх заявлених в ньому вимог та підлягає до задоволення.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

06.06.2017 наказом Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області за №97-ос звільнено з посади заступника начальника Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду Укрїни Тернопільської області ОСОБА_3, у зв"язку з реорганізацією згідно п.4 ч.1 ст. 83, п.1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", про що свідчить відмітка у трудовій книжці БТ-ІІ №5579261 - ОСОБА_3

05 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся із заявою у Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про надання статусу безробітного.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" 05.07.2017 ОСОБА_3 зареєстрований у Тернопільському місьрайонному центру зайнятості згідно персональної картки № 190117070500006 та отримав статус безробітного.

12 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся із заявою у Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про призначення виплати допомоги по безробіттю.

Наказом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 12.07.2017 за №НТ170712 ОСОБА_3 призначено допомогу по безробіттю як застрахованій особі та відповідно до якого розпочато виплату допомоги по безробіттю з 12.07.2017.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2017 року у справі №819/1121/17 за позовом ОСОБА_3 до Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, Пенсійного фонду України про скасування наказу поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, визнання дій неправомірними, зобов"язання вчинити дії, скасування подання № 2351/06 від 16.03.2017, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2017 задоволено частково, зокрема поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду Укрїни Тернопільської області з 07.06.2017.

25.01.2018 Тернопільське об"єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області прийнято наказ №20-ос "Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 24.01.2018 №44-о "Про поновлення на посаді ОСОБА_3В.".

07.02.2018 Тернопільське об"єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області своїм листом за № 1927/10 повідомило Тернопільський міськрайонний центр зайнятості проте , що постановою Львівського апеляційного окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року у справі № 819/1121/17 поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду Укрїни Тернопільської області з 07.06.2017.

Згідно наказу Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 08.02.2018 за №НТ180208 ОСОБА_3 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з поновленням на роботі та припинено реєстрацію безробітного.

Виплачене забезпечення - допомога по безробіттю безробітному (ОСОБА_3 ) за період з 05.07.2017 по 08.02.2018 становить 40 262 грн 32 коп., що підтверджується довідкою Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 13.02.2018 за №212.

13 лютого 2018 року Тернопільським міськрайонним центром зайнятості видано наказ № 22 "Д" про повернення із роботодавця (відповідача у справі) коштів, виплачених у вигляді допомоги по безробіттю за період з 05.07.2017 по 08.02.2018 ОСОБА_3, у зв'язку із його поновленням на роботі за рішенням суду.

Позивачем направлено відповідачу претензію №07046/449 від 23.02.2018 про стягнення виплаченого забезпечення (допомоги по безробіттю) безробітному ОСОБА_3 в сумі 40 262,32 грн.

У відповіді № 4418/10 від 26.03.2018 на претензію відповідач зазначив, що претензія не підлягає задоволенню.

І оскільки, як стверджує позивач, відповідач не повернув виплачене забезпечення (допомогу по безробіттю) безробітному у розмірі 40 262,32 грн у добровільному порядку, Тернопільський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом про їх стягнення з Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду Укрїни Тернопільської області в примусовому порядку.

Оцінивши зібрані у справу докази та дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на таке:

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Згідно з частини 1 статті 1, частини 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, одним із видів такого забезпечення за Законом, зокрема, є: допомога по безробіттю.

Пунктом 8 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Статус безробітного надається особі працездатного віку до призначення пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви (частина 1 стаття 43 Закону України "Про зайнятість населення", пункт 5 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198, далі Порядок).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", п. 37 підп. 1 Порядку, Центр зайнятості припиняє реєстрацію особи як безробітної та виплату їй допомоги по безробіттю, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до частини 1 статті 34 та частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", якими передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, а саме: Державна служба зайнятості України через її територіальні органи, яким є Полтавський міський центр зайнятості (частина 6 стаття 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Положення про Державну службу зайнятості, затверджене Указом Президента України від 16.01.2013, Положення про Державну службу зайнятості, затверджене Наказом Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 № 41.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", до роботодавців, зокрема, належать: установи утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, та які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із пунктами 6, 7 "Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним", затвердженого 13.02.2009 року Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України №60/62, Постановою правління Пенсійного фонду України №7-1, у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

Матеріали справи свідчать , що з метою врегулювання спору щодо повернення виплачених ОСОБА_3, коштів у вигляді допомоги по безробіттю в позасудовому порядку, позивачем на адресу відповідача, направлялось відповідне звернення (в матеріалах справи). Проте, останнє залишене без задоволення, сума виплачених ОСОБА_3 коштів не повернута позивачу, що і зумовило останнього за захистом прав та охоронюваних законом інтересів звернутись до суду з даним позовом.

Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що обов'язок роботодавця відшкодувати Центру вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у тому випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Враховуючи, що Львівським апеляційним адміністративним судом визнано звільнення ОСОБА_3В з посади незаконним, поновлено останнього на посаді, при цьому зазначені обставини стали підставою для втрати ОСОБА_3В заробітної плати, а в подальшому - для призначення та виплати його допомоги по безробіттю, суд вважає, що позивач правомірно звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми виплаченого забезпечення безробітному.

Наведене свідчить, що відповідач - Тернопільське об"єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, є роботодавцем ОСОБА_3 в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та зобов’язане виконати вимогу, визначену Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" щодо відшкодування позивачу допомоги по безробіттю, виплаченої безробітному ОСОБА_3

Як слідує із матеріалів справи, позивачем здійснено виплату допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_3 в розмірі 40 262,32 грн за період з 05.07.2017 по 08.02.2018, яка підлягає відшкодуванню.

У пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Численні законодавчі визначення поняття "роботодавець" зводяться до того, що ним є власник або уповноважений орган (керівник) юридичної особи або фізична особа, які використовують найману працю в межах трудових відносин (зокрема, Закони України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності", тощо).

Як зазначалось вище, за ознаками використання праці та оформлення трудових відносин, відповідач підпадає під визначення роботодавця незаконно звільненого працівника. Отже, в силу частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" несуть за це матеріальну відповідальність (грошове зобов'язання).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення в примусовому порядку з відповідача 40 262,32 грн. виплаченого забезпечення (допомоги по безробіттю), підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, належним чином доведені та по суті не оспорені відповідачем.

Крім того суд зазначає, що дані спірні правовідносини виникли за участю суб’єкта владних повноважень (Тернопільського міськрайонного центру зайнятості), який при цьому не здійснював владних управлінських функцій, а тому позов Тернопільського міського районного центру зайнятості про стягнення з Тернопільського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області - 40 262,32 грн допомоги по безробіттю не є публічно-правовим, а отже підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Аналогічні висновки містяться в Постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 21.12.2016р. у справі № 21-2735а16., яка є обов'язковою для суду згідно статті 111-28 ГПК України.

Заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов та підтримані його представником в судових засіданнях, судом не прийняті до уваги як такі, що суперечать обставинам та матеріалам справи.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (ідентифікаційний код 40377598, вул. Руська, 17, м. Тернопіль, 46001) на користь Тернопільського міськрайонного центру зайнятості (вул. Текстильна, 1б, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 14029303) 40 262 (сорок тисяч двісті шістдесят дві) грн 32 коп. виплаченого забезпечення (допомоги по безробіттю), у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду ОСОБА_3, а також 1762 грн (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні) 00 коп. в повернення сплаченого судового збору на р/р №3717300901002, МФО 838012, Банк ГУДКСУ у Тернопільській області, код ЄДРПОУ 14029303.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 21.11.2018 року.

Суддя Н.М. Бурда