Рішення № 78015659, 13.11.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.11.2018 Справа № 910/6589/18Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 910/6589/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Роменська, буд. 79/2, м. Суми, Сумська область, 40002, ідентифікаційний код 31931024),

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (вул. Лейпцизька, буд. 15, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 14333937),

про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі договору оренди № 08/KRO/CHR від 01.12.2008, укладеного між сторонами, статей 20, 136 Господарського кодексу України та статей 386, 387 Цивільного кодексу України.

представники сторін:

позивач – ОСОБА_1 за довіреністю № 0401/1 від 04.07.2018,

відповідач – ОСОБА_2 за довіреністю № 0104/18 від 05.04.2018 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить суд зобов’язати відповідача, Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна», звільнити та повернути майно (приміщення в адміністративній будівлі, загальною площею 10,56 кв. м., яке розташоване за адресою: 41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Ранкова, 56), яке належить позивачеві на праві господарського відання, на підставі оренди № 08/KRO/CHR від 01.12.2008, укладеного між сторонами, статей 20, 136 Господарського кодексу України та статей 386, 387 Цивільного кодексу України; а також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв’язку з припиненням дії укладеного між сторонами договору оренди № 08/KRO/CHR від 01.12.2008, позивач листом від 01.11.2017 за № 06/1036 повідомив відповідача про закінчення дії договору, висловив свої заперечення щодо продовження дії даного договору, а також вимагав звільнити майно у 20 денний строк від дня попередження та передати орендоване приміщення за актом здачі-приймання у 10 денний строк від моменту звільнення. Проте відповідач орендоване приміщення позивачеві за актом здачі-приймання не повернув та продовжує ним користуватися без достатньої на те підстави.

13.11.2018 представник відповідача ОСОБА_2 за довіреністю № 0104/18 від 05.04.2018 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у відповідності до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до відзиву № NR-18-01VIII-LC/I від 01.08.2018 на позовну заяву, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає себе сумлінним орендарем, який правомірно на даний час продовжує користуватися орендованим майном на підставі договору оренди № 08/KRO/CHR від 01.12.2008, ніяким чином не порушував права та/або законні інтереси позивача як орендодавця з приводу правомірного використання орендованого майна відповідно до діючого договору, а тому відповідач вважає вимоги позивача про звільнення та повернення орендованого майна необґрунтованими, неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з’ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 16.10.2018 у справі № 910/6589/18 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті на 13.11.2018 о 14 год. 00 хв.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною ОСОБА_2 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов‘язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 13.11.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

01.12.2008 між Дочірнім підприємством «Сумський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та Закритим акціонерним товариством «Український мобільний зв’язок» (код ЄДРПОУ 14333937), правонаступником якого є відповідач - Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (вул. Лейпцизька, буд. 15, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 14333937) укладено договір оренди № 08/KRO/CHR (далі – договір), за яким позивач передає, а відповідач приймає в тимчасове платне користування приміщення в адміністративній будівлі загальною площею 10,56 кв.м., яке розташоване за адресою: 41300, Сумська обл., м. Кролевець, вул. Червоноранківська, 52, що знаходиться на балансі філії «Глухівська ДЕД».

Згідно з пункту 9.7 договору, реорганізація позивача та відповідача, або перехід права власності на об’єкт оренди до третіх осіб не є підставою для зміни чи припинення даного договору, і він залишається бути дійсним для нового власника об’єкта (його правонаступника).

У відповідності до пункту 5.1 договору оренди, позивач зобов’язаний не пізніше 5 (п’яти) днів з моменту підписання даного договору передати в оренду майно у відповідності із розділом 1 договору за актом приймання-передачі майна, який підписується обома сторонами і є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до акту приймання-передачі орендованого майна до договору оренди № 08/KRO/CHR від 01.12.2008, позивачем передано відповідачеві у тимчасове платне користування приміщення в адміністративній будівлі загальною площею 10,56 кв.м., яке розташоване за адресою: 41300, Сумська обл., м. Кролевець, вул. Червоноранківська, 52, що знаходиться на балансі філії «Глухівська ДЕД», зазначене майно, що передається в оренду, знаходиться в нормальному технічному стані і придатне для використання за призначенням.

Отже, позивач виконав всі умови договору оренди та передав майно в платне, строкове користування відповідачу.

Пунктом 9.1 договору визначено, що договір набуває чинності з 01 грудня 2008 року та діє до 31 жовтня 2011 року включно. Таким чином, договір оренди укладався на строк 2 роки та 11 місяців.

Згідно пункту 9.3 договору, передача орендованих приміщень відповідачем позивачеві після закінчення строку дії договору оренди оформлюється відповідним актом приймання-передачі.

У відповідності до пункту 9.6 договору оренди, у випадку, якщо відповідач продовжує користуватись об’єктом оренди після закінчення строку дії даного договору, то, в разі відсутності письмових (рекомендованим листом або кур’єром) заперечень позивача протягом одного місяця з моменту закінчення цього договору, договір вважається відновленим (переукладеним) на строк, який був раніше встановлений договором і на тих же самих умовах (правило вказаного пункту застосовується не одноразово).

Позивач у позовній заяві зазначає, що договір оренди був пролонгований на той же самий строк і на тих же самих умовах двічі, а саме у 2011 та 2014 роках.

01.11.2017 позивач надіслав на адресу позивача рекомендованого листа № 06/1036, в якому повідомив відповідача про закінчення дії договору, висловив свої заперечення з приводу продовження договору, а також вимагав звільнити майно у 20 денний строк від дня попередження та повернути зазначене майно шляхом підписання акту здачі-приймання у 10 денний строк від моменту звільнення.

Майно (приміщення адміністративної будівлі) згідно з Свідоцтвом на право на нерухоме майно Серія ЯЯЯ № 194105 від 28 січня 2008 року знаходиться у власності у Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та передане у господарське відання Дочірньому підприємству «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та знаходиться, згідно із вищезазначеним свідоцтвом, за адресою: Сумська область, Кролевецький район, м. Кролевець, вул. Червоноранківська, буд. 52.

Згідно з рішенням Кролевецької міської ради від 18.02.2016 «Про перейменування вулиць, провулків, арки та парку в м. Кролевець» назву вул. Червоноранківська було змінено на вул. Ранкова.

Таким чином, орендоване відповідачем майно знаходиться за адресою: Сумська область, Кролевецький район, м. Кролевець, вул. Ранкова, 52.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов’язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов’язання не допускається; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), якій підписується сторонами договору. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, є вільними в кладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Під виконанням зобов’язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов’язків, що випливають з договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Згідно частин першої, третьої статті 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.

Відповідно до частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною другою статті 291 Цивільного кодексу України встановлено, зокрема, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить частина друга статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 763 Цивільного кодексу України та частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», однією з підстав для припинення дії договору оренди є заява однієї із сторін про припинення або зміну мов договору оренди.

При цьому зазначеними нормами чітко передбачено обов’язок та строки, в які зацікавлена сторона повинна повідомити іншу про закінчення дії договору оренди. Зокрема, частиною другою статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а частиною другою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна із сторін договору найму може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна – за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 у справі № 925/1321/17.

Умовами укладеного між сторонами договору, а саме, пунктами 9.1 та 9.6 сторонами був встановлений строк дії договору з 01.12.2008 до 31.10.2011 (обидві дати включно), тобто строк дії договору становив 2 роки та 11 місяців. У випадку, якщо відповідач продовжує користуватись об’єктом оренди після закінчення строку дії даного договору, то, в разі відсутності письмових (рекомендованим листом або кур’єром) заперечень Орендодавця протягом одного місяця з моменту закінчення цього договору, договір вважається відновленим (переукладеним) на строк, який був раніше встановлений договором і на тих же самих умовах (правило вказаного пункту застосовується не одноразово).

Зазначеними правовими нормами та умовами договору оренди визначено, що договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов’язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Тобто, сторонами досягнуто згоди на застосування у договорі правового інституту пролонгації договору (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріпленого також у частині четвертій статі 284 Господарського кодексу України, статті 764 Цивільного кодексу України та частині другій статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору.

Враховуючи, що виникнення правових наслідків пов’язано з фактом отримання відповідачем письмового повідомлення про припинення договору оренди від позивача, суд вважає, що сторони обопільно тричі не скористалися своїм правом відмови від договору після закінчення строку його дії, в зв’язку з чим договір був поновленим (продовженим) сторонами з 01.11.2011 до 30.09.2014, з 01.10.2014 до 31.08.2017 (включно), а потім ще на 2 роки та 11 місяців, а не 3 роки як вказує в своїх розрахунках позивач, тобто з 01.09.2017 до 31.07.2020 (включно).

В даному випадку договір оренди № 08/KRO/CHR від 01.12.2008 автоматично пролонговано з 01.09.2017 до 31.07.2020 (включно), а тому з 01.09.2017 відповідач продовжував і наразі продовжує користуватися орендованим приміщенням, а позивач (орендодавець за договором) у відповідності до умов пункту 9.6 договору, вимог четвертої статті 284 Господарським кодексом України, статті 764 Цивільного кодексу України та частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не скористався своїм правом надіслати відповідачеві письмові (рекомендованим листом або кур’єром) заперечення щодо поновлення договору на тих самих умовах і на строк, який був раніше встановлений договором, протягом одного місяця з моменту закінчення цього договору, а саме: з 01.09.20017 до 31.09.2017 включно (протягом одного місяця з моменту закінчення договору).

Як свідчать подані позивачем матеріали, письмові заперечення щодо поновлення договору на тих самих умовах і на строк, який був раніше встановлений договором, надіслано позивачем на адресу відповідача лише 01.11.2017 рекомендованим листом за № 06/1036.

А відтак, лист від 01.11.2017 за № 06/1036, на який позивач посилається як на підставу заявлених позовних вимог та яким позивач повідомив відповідача про закінчення дії договору, висловив свої заперечення щодо продовження дії даного договору, а також вимагав звільнити майно у 20 денний строк від дня попередження та передати орендоване приміщення за актом здачі-приймання у 10 денний строк від моменту звільнення, суд вважає таким, що надісланий позивачем на адресу відповідача з порушенням вимог частини четвертої статті 284 Господарським кодексом України, статті 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 9.6 укладеного між сторонами договору, та не може бути прийнятий судом в якості належного, достатнього, допустимого доказу в розумінні статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, повідомлення позивача щодо припинення договору оренди у строк встановлений вищезазначеними правовими нормами та пунктом 9.6 укладеного між сторонами договору.

За приписами статей 13, 74, 75, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належні докази, які б підтверджували факти вчасного надіслання позивачем на адресу відповідача заяви про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору (докази відправки поштовою рекомендованою кореспонденцією або кур’єром), а також підтвердження того, що таке попередження було отримано відповідачем в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач в даному випадку є сумлінним орендарем за укладеним між сторонами договором, який правомірно на даний час продовжує користуватися орендованим майном на підставі договору оренди № 08/KRO/CHR від 01.12.2008, ніяким чином не порушував права та/або законні інтереси позивача як орендодавця з приводу правомірного використання орендованого майна відповідно до діючого договору, а позовні вимоги позивача про звільнення та повернення орендованого майна є необгрунтованими, незаконними та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами, які містяться в справі та поясненнями наданими представником позивача, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача у зв’язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22 листопада 2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова