Рішення № 78015415, 12.11.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2018 Справа №914/1260/18

За позовом: Малого приватного підприємства «ГРО», м. Львів,

до відповідача: ОСОБА_1 міського комунального підприємства «Львівводоканал»,

м. Львів,

про: стягнення 14 519,70 грн. неустойки та 41 012,49 грн. збитків.

Суддя Козак І.Б.

при секретарі Гелеш Г.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - директор,

від відповідача: ОСОБА_3 – представник.

На розгляд господарського суду Львівської області ОСОБА_4 приватним підприємством «ГРО»подано позов до відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства «Львівводоканал» про стягнення 14 519,70 грн. неустойки та 41 012,49 грн. збитків.

Ухвалою суду від 18.07.2018 р. позовну заяву залишену без руху. 24.07.2018 р. на адресу суду надійшла заява позивача (вх. №27496/18 від 24.07.2018 р.) про усунення недоліків позову. Ухвалою суду від 26.07.2018 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 13.08.2018 р. Рух справи відображено у відповідних увалах суду та протоколах судового засідання. Ухвалою суду від 23.10.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті 25.10.2018 р. Розгляд справи по суті розпочато 25.10.2018 р., у судовому засіданні оголошено перерву до 12.11.2018 р.

12.11.2018 р. продовжується розгляд справи по суті.

Позивач у судовому засіданні 12.11.2018 р. підтримав у повному обсязі заявлені позовні вимоги, які обґрунтовуються наступним. ОСОБА_4 приватним підприємством «ГРО» та ОСОБА_1 міським комунальним підприємством «Львівводоканал» 29.08.2001 р. укладено Договір №303532 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі.Рішенням господарського суду Львівської області від 18.03.2013 р. у справі №914/125/13 затверджено редакцію Додаткової угоди до вищенаведеного Договору. Постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 20.06.2013 р. у справі №914/125/13 до зазначеної Додаткової угоди внесені деякі зміни. Постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2013 р. Відтак, у відповідності до вимог п.п.2.1.1. Договору, ЛМКП «Львівводоканал» зобов’язується забезпечити безперебійне водопостачання, крім випадків, встановлених договором. Однак 06.03.2018 р. постачання питної води у будівлю позивача було припинено, що підтверджується Актом про відсутність питної води від 16.03.2018 р., складеного та підписаного за участю директора МПП «ГРО» та представника незацікавленої сторони – ТзОВ «Центр муніципального розвитку». Електронним листом від 06.03.2018 р. позивач звернувся до відповідача із повідомленням факту припинення водопостачання. У даному листі зазначив також, що витоки води відсутні та просив вжити заходів з відновлення водопостачання з метою запобіганню збитків. Позивач також звертався до відповідача із проханням дозволити, на виконання рішення господарського суду Львівської області у справі №5015/2462/12, невідкладно виконати роботи з підведення будинкової водопровідної мережі до Личаківської ремонтно-експлуатаційної дільниці ЛМКП «Львівводоканал». Листом від 03.04.2018 р. позивач повторно звернувся до відповідача із аналогічним проханням, однак ЛМКП «Львівводоканал» листом від 03.05.2018 р. № Вих-Вд 3849-18 відмовило МПП «ГРО» у допуску працівників підрядної організації на територію РЕД Личаківського району для виконання робіт. Такі дії зі сторони відповідача перешкоджають нормальному здійсненню господарської діяльності позивачем, зокрема в частині щодо надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Відтак, позивач зазнав збитків у виді втраченої вигоди у зв’язку із розірванням договору оренди №01-18 від 24.01.2018 р., укладеного між МПП «Гро» та ТзОВ «Центр муніципального розвитку».

Представник відповідача 12.11.2018 р. у судовому засіданні усно заперечив проти позову у повному обсязі, оскільки відзив на позовну заяву (вх. № 34195/18 від 17.09.2018 р.) залишений судом без розгляду у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, як такий, що поданий із пропущенням строку на його подання без обґрунтування поважності причин такого пропуску. Відповідачем зазначено, що водопостачання та водовідведення здійснюється через заводські мережі ВАТ «Мікроприлад», згідно виданих заводу технічних умов. Мережі ВАТ «Мікроприлад» не перебувають на балансі ЛМКП «Львівводоканал», відтак на відповідача не може бути покладено відповідальність за їх технічний стан, про що неодноразово повідомлялось позивачу. Відповідачем зазначено, що відсутність водопостачання у будівлі МПП «ГРО» можлива у зв’язку із можливим незадовільним технічними станом мереж ВАТ «Мікроприлад». Тому, відповідач вказує на відсутність вини ЛМКП «Львівводоканал» у припиненні водопостачання у приміщенні МПП «ГРО».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

ОСОБА_4 приватним підприємством «ГРО» та ОСОБА_1 міським комунальним підприємством «Львівводоканал» 29.08.2001 р. укладено Договір №303532 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі, за умовами якого відповідач зобов’язувався забезпечити безперебійне постачання питної води, яка по якості відповідає встановленим вимогам, в об’ємі (ліміті) 15,0 куб.м. на місяць.

06.03.2018 р. постачання питної води у будівлю позивача було припинено, що підтверджується Актом про відсутність питної води від 16.03.2018 р., складеного та підписаного за участю директора МПП «ГРО» та представника незацікавленої сторони – ТзОВ «Центр муніципального розвитку». Електронним листом від 06.03.2018 р. позивач звернувся до відповідача із повідомленням факту припинення водопостачання.

Відповідачем своєї вини у припиненні водопостачання у приміщення будівлі МПП «ГРО» не визнано, посилаючись на те, що мережі ВАТ «Мікроприлад», якими користується позивач, не перебувають на балансі та обслуговуванні ЛМКП «Львівводоканал» та відсутність встановлених вимогами чинного законодавства технічних умов.

Відповідно до п.п. 2.1.2. ЛМКП «Львівводоканал» зобов’язується, зокрема, забезпечити належний технічний стан та обслуговування мереж, споруд та обладнання, які знаходяться до точки розподілу, в якій відбувається передача послуг від «Львівводоканалу» абоненту та перебувають у нього на балансі, в тому числі їх своєчасний ремонт (відновлення), згідно вимог чинного законодавства.

Згідно п. 4.1. договору, точкою розподілу, в якій відбувається передача послуг постачання питної води, є точка на трубопроводі подачі води, яка знаходиться на межі земельної ділянки, що перебуває у користуванні Абонента згідно з Актом №2 від 03.07.2001 р. встановлення та узгодження меж землекористування на місцевості, який складено сторонами, та планом земельної ділянки.

У відповіді на відзив (вх. №35521/18 від 24.09.2018 р.) позивачем вказано, що проектом водомірного вузла МПП «ГРО», погодженого відповідачем 15.06.1999 р., передбачено водопостачання об’єкта від внутрішньої водопровідної мережі РЕД Личаківського району ЛМКП «Львівводоканал» через водопровідний ввід діаметром 20 мм. Аксонометричною схемою (а.с. 154) та Планом М 1:100 (а.с. 155) підтверджується вихід водопровідного вводу з будівлі позивача на територію відповідача.

Актом №2 від 03.07.2001 р. (а.с. 156) підтверджується, що точка передачі послуг знаходиться на відстані 1 метра від будівлі позивача на території ЛМКП «Львівводоканал». У відповідності до Технічних умов позивач користується внутрішніми існуючими мережами приміщення, а зовнішні мережі та водомірний вузол повинні відповідати узгодженому Проекту водомірного вузла, що спростовує доводи відповідача про здійснення водопостачання будівлі через мережі ВАТ «Мікроприлад». Внутрішня водопровідна мережа РЕД Личаківського району ЛМКП «Львівводоканал» перебуває на балансі відповідача.

Точка передачі послуг згідно з договором знаходиться на межі земельних ділянок сторін, а мережі, споруди та обладнання, які знаходяться до точки розподілу, розміщені на території відповідача та знаходяться на його балансі.

Відповідно до п.п. 2.2.4. договору, Абонент зобов’язується експлуатувати водопровідні та каналізаційні мережі, прилади на них, які знаходяться після точки розподілу, а якій відбувається передача послуг від «Львівводоканалу» Абоненту.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.08.2012 р. у справі № 5012/2462/12 встановлено обставини, що МПП «ГРО», як Абонент, є особою, що безпосередньо підключена до мереж ЛМКП «Львівводоканал». Аналогічні обставини висвітлено і рішенням господарського суду Львівської області від 18.09.2017 р. у справі № 914/921/17. Тобто, судом встановлено, що мережі позивача безпосередньо підключені до мереж відповідача, а не третьої особи. З цих підстав доводи відповідача, що він не несе відповідальності за стан мереж до точки передачі послуг, є необґрунтованими.

Зазначеними рішеннями, наявними у матеріалах справи, встановлено, що позивач не має обов’язку повторно отримувати Технічні умови, оскільки такі ним вже отримано, а також не зобов’язаний потворно виготовляти Проект водомірного вузла, оскільки ним такий вже виготовлено та погоджено зі стороною відповідача від 15.06.1999 р.

Пунктом 6.5. передбачено, що за невиконання зобов’язань згідно з п. 2.1.1. договору «Львівводоканал» сплачує Абоненту неустойку у розмірі 0,03 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, за кожен день невиконання, крім випадків, коли виконання зобов’язання є неможливим з підстав, визначених цим Договором або законом.

У розрахунку суми позову (а.с. 98), неустойка за період з 06.03.2018 р. по 13.07.2018 р. становить: 3723,00 грнЧ 0,03 Ч 130 днів = 14 519, 70 грн.

24.01.2018 р. між ОСОБА_4 приватним підприємством «ГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр муніципального розвитку» укладено договір оренди №01-18 та додаткову угоду №1 до Договору.

Відповідно до п. 1.1. даного договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду частину приміщень нежитлової будівлі за адресою м. Львів, вул.. Міжгірна, 52, загальною площею 406,80 квадратних метрів.

Згідно п.п. 3.1.2. договору, Орендар має право користуватися комунікаціями будівлі: системами електропостачання, газопостачання, опалення та водопостачання і водовідведення.

Пунктом 4.2. договору зазначено, що платіж за користування майном Сторонами встановлено у розмірі, еквівалентному одному долару США по офіційному курсу Національного банку України станом на останній робочий день кожного текучого місяця оренди за один квадратний метр орендованої площі за повний місяць оренди з урахування податку на додану вартість. Платіж обчислюється у гривнях.

У п.п. 4.2.2. вказано, якщо Орендар протягом місяця дії цього Договору користується майном неповний місяць, то платіж за цей місяць підлягає перерахунку з розрахунку кількості календарних днів користування у співвідношенні до загальної кількості календарних днів у цьому місяці.

Згідно з п.п. 4.2.3. Договору, якщо з незалежних від нього причин Орендар тимчасово не має доступу до орендованого майна, або у орендованих приміщеннях не було електроенергії та/чи води, або не працювала каналізація, то платіж за такий місяць обчислюється з врахуванням положень п.п. 4.2.2. цього договору.

Сторони погодили, що Орендар має право розірвати договір в односторонньому порядку, незалежно від причин настання відповідних обставин не з вини Орендаря, шляхом вручення/направлення Орендодавцю письмового повідомлення про розірвання договору, зокрема, у разі відсутності води та/чи неможливості користування каналізацією протягом 7 календарних днів підряд.

19.03.2018 р. представником ТзОВ «Центр муніципального розвитку» (Орендар) на адресу позивача скеровано лист із зазначенням того, що у разі подальшої відсутності води у орендованих приміщеннях, Орендар розірве договір №01-18 від 24.01.2018 р. в односторонньому порядку.

30.03.2018 р. позивачем було отримано письмове повідомлення про розірвання договору оренди №01-18 від 24.01.2018 р. Сторонами складено та підписано Акт про повернення з оренди приміщення та інвентаря (а.с. 97).

Збитки позивача полягають у неодержанні доходів від орендної плати, які він міг реально отримати від ТзОВ «Центр муніципального розвитку» на підставі Договору оренди №01-18 від 24.01.2018 р. У зв’язку із відсутністю води з 06.03.2018 р. ТзОВ «Центр муніципального розвитку» сплатило орендну плату у березні 2018 року лише за 5 днів з 31. Протягом квітня-червня 2018 року позивач не отримав доходів від орендної плати, на які він реально міг розраховувати у зв’язку із наданням послуг оренди.

У розрахунку суми позову, що є додається до позовної заяви (а.с. 98), наведено розрахунок суми втраченої вигоди за період з 06.03.2018 р. по 30.06.2018 р., зокрема:

- в період з 06.03.2018 р. по 31.03.2018 р.: 406,8 кв.м. Ч 26,543493 грн. Ч 26 днів ч 31 день = 9056,30 грн;

- в період з 01.04.2018 р. по 30.04.2018 р.: 406,8 кв.м. Ч 26,230057 грн. = 10 670,39 грн;

- в період з 01.05.2018 р. по 31.05.2018 р.: 406,8 кв.м. Ч 26,135817 грн. = 10 632,05 грн;

- в період з 01.06.2018 р. по 30.06.2018 р.: 406,8 кв.м. Ч 26,189170 грн. = 10 653,75 грн;

Разом: 9056,30 грн. + 10 670,39 грн. + 10 632,05 грн. + 10 653,75 грн. = 41 012,49 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Приписами ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього ж Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦКУ, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦКУ).

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є господарський договір.

У ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України вказано, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У відповідності до положень ч. 1, 2 ст. 235 Господарського кодексу України, за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 6.5. передбачено Договору №303532 від 29.08.2001 р., що за невиконання зобов’язань згідно з п. 2.1.1. договору «Львівводоканал» сплачує Абоненту неустойку у розмірі 0,03 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, за кожен день невиконання, крім випадків, коли виконання зобов’язання є неможливим з підстав, визначених цим Договором або законом.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як передбачено ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд зазначає наступне. Для покладення на особу відповідальності відшкодування збитків у вигляду втраченої вигоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вина.

Протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні господарського зобов’язання забезпечити безперебійне водопостачання води в будівлю позивача, яке виникло з п.п. 2.1.1. Договору №303532, доказами припинення водопостачання 06.03.2018 р. і відсутністю подачі води протягом строку з 06.03.2018 р. по 13.07.2018 р.

Збитки позивача полягають у неодержанні доходів від орендної плати, які він міг реально отримати від ТзОВ «Центр муніципального розвитку» на підставі Договору оренди №01-18 від 24.01.2018 р. У зв’язку із відсутністю води з 06.03.2018 р. ТзОВ «Центр муніципального розвитку» сплатило орендну плату у березні 2018 року лише за 5 днів з 31. Протягом квітня-червня 2018 року позивач не отримав доходів від орендної плати, на які він реально міг розраховувати у зв’язку із наданням послуг оренди.

Наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача і неотриманими позивачем доходами підтверджується попередженням Орендаря від 19.03.2018 р. та повідомленням про розірвання договору оренди від 30.03.2018 р. Причиною розірвання договору стала неможливість використання орендованих приміщень саме у зв’язку із відсутністю води. Акт надання послуг оренди у березі 2018 року у сукупності з розрахунком суми орендної плати за березень 2018 року, що складені з урахуванням Договору оренди, підтверджують втрату позивачем частини доходу від орендної плати за березень 2018 року саме у зв’язку з відсутністю води в період з 06.03.2018 року по 31.03.2018 року.

У правовідношенні про відшкодування збитків наявність вини відповідача презюмується. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Суд, провівши перерахунок заявлених до стягнення сум неустойки та збитків, встановив, що розрахунок, поданий позивачем, є правильним, тому заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки розмірі 14’ 519,70 грн. та 41’ 012,49 грн. збитків є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

На підставі п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219, 220, 221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 міського комунального підприємства «Львівводоканал» (адреса: 79017, м. Львів, вул.Зелена, 64, код ЄДРПОУ 03348471) на користь Малого приватного підприємства «ГРО» (адреса: 79014, м. Львів, вул. Міжгірна, 52, код ЄДРПОУ 13797945) 14’ 519,70 грн. неустойки за період з 06.03.2018 р. по 13.07.2018 р., 41’ 12,49 грн. втраченої вигоди за період з 06.03.2018 р. по 30.06.2018 р. та 1’ 762,00 грн. судового збору.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2018р.

Суддя Козак І.Б.