Рішення № 78015240, 07.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2018Справа № 910/2692/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" (02160, м. Київ, вул. Туманяна, буд. 15; код ЄДРПОУ 02841347)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лодокс" (02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 9, кв. 221; код ЄДРПОУ 39857059)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

1) Державний комітет телебачення та радіомовлення України (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПРОРІЗНА, будинок 2; код ЄДРПОУ 00013936 );

2) Національне антикорупційне бюро України 03035, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЯ СУРИКОВА, будинок 3; код ЄДРПОУ 39751280)

про визнання договору та додаткової угоди недійсними

Представники учасників справи:

від позивача: Єрохіна О.С. - за довіреністю;

від відповідача: Гудзь О.С. - керівник;

від третьої особи-1: Ломакіна В.К. - довіреність №1627/14/12 від 19.04.2018 року;

від третьої особи-2: Семенчук М.А. - довіреність №92 від 15.08.2018 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.03.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лодокс" про визнання недійсним договору з усіма додатковими угодами, змінами та доповненнями до нього.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що укладений між сторонами 12.06.2017 року Договір купівлі-продажу майнових прав № 28/1-13 та Додаткова угода № 1 від 19.12.2017 року до нього підлягають визнанню недійсними як такі, що були укладені за наявності арешту об'єктів нерухомості, щодо яких відповідачу були відчужені майнові права (на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 у справі № 910/16474/16 та ухвали Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у справі № 910/16894/16), та під впливом помилки, за наявності судового спору щодо майнових прав, а також оспорюваний правочин порушує публічний порядок.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року у справі № 910/2692/18 (суддя Отрош І.М.) позовну заяву Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.

Оскільки недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено у визначений законом строк, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 року у справі № 910/2692/18 (суддя Отрош І.М.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі № 910/2692/18 призначено на 15.05.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 року у справі № 910/2692/18 (суддя Отрош І.М.) відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями (розпорядження від 24.05.2018 року №05-23/757), у зв'язку з закінченням терміну повноважень судді Отрош І.М., справу № 910/2692/18 передано для розгляду судді Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 року справу № 910/2692/18 прийнято до провадження суддею Якименко М.М., підготовче засідання у справі призначено на 17.07.2018 року.

17.07.2018 року через відділ діловодства суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову, в якій, окрім первісних підстав позову, позивач зазначає, що оспорюваний Договір укладено керівником позивача з перевищенням повноважень та за відсутності погодження з Держкомінформом України, правонаступником якого є Держкомтелерадіо.

У підготовчому засіданні 17.07.2018 року оголошено перерву до 25.07.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лодокс" до Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу майнових прав №28/1-13 від 12.06.2017 року (зустрічна позовна заява по справі №910/2692/18).

Заслухавши пояснення представників учасників справи щодо заяви про зміну підстав позову, судом в засіданні 25.07.2018 року прийнято вказану заяву до розгляду та розгляд справи здійснюється з урахуванням змінених підстав позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року залучено до участі у справі Державний комітет телебачення та радіомовлення України (01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПРОРІЗНА, будинок 2; код ЄДРПОУ 00013936 ) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, підготовче засідання відкладено на 07.08.2018 року.

07.08.2018 року через відділ діловодства суду надійшла заява позивача про зміну (доповнення) підстав позову, у якій позивач просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав № 28/1-13 з усіма додатковими угодами, змінами та доповненнями до нього також з огляду на те, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкти нерухомості, вказані у Договорі, були зареєстровані за іншими особами та не перебували у розпорядженні позивача, що в свою чергу, є порушенням приписів ч.1 ст. 656 ЦК України, внаслідок чого Договір купівлі-продажу майнових прав № 28/1-13 не відповідає вимогам загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦК України).

У підготовчому засіданні 07.08.2018 року оголошено перерву до 15.08.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 року у справі № 910/2692/18 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 року підготовче засідання відкладено на 29.08.2018 року, зобов'язано Українську студію телевізійних фільмів "Укртелефільм" надати суду додаткові докази.

29.08.2018 року до початку судового засідання через відділ діловодства суду надійшла заява Національного антикорупційного бюро України про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 року підготовче засідання відкласти на 19.09.2018; залучено до участі у справі Національне антикорупційне бюро України 03035, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЯ СУРИКОВА, будинок 3; код ЄДРПОУ 39751280) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 року підготовче провадження у справі №910/2692/18 закрито; розгляд справи по суті призначити на 16.10.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 року судове засідання (розгляд справи по суті) відкладено на 30.10.2018 року.

В судовому засіданні 30.10.2018 року оголошено перерву до 07.11.2018 року.

В судовому засіданні 07.11.2018 року представники позивача, третьої особи-1 та третьої оосби-2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 07.11.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи-1, третьої особи-2 та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» (далі по тексту - Позивач) є державним підприємством, діє у сфері телебачення та підпорядковується Державному комітету телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо) (далі по тексту - Третя особа-1).

12.06.2017 року між Позивачем (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лодокс» (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №28/1-13 (далі по тексту - Договір). З боку Позивача Договір було підписано ОСОБА_6, який на той момент перебував на посаді директора Позивача.

Згідно п.2.1. Договору Продавець (Позивач) продає, а Покупець (Відповідач) купує майнові права на Об'єкт нерухомості (квартири, нежитлові приміщення та паркомісця) у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

У відповідності до п. 2.2. Договору Сторони домовились, що Об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним Договором, є Об'єкт капітального будівництва, який розташований за адресою: м. Київ, вул.Ованеса Туманяна 15-А, з наступними характеристиками:

№Адреса об'єкта будівництваНомер квартири/приміщенняПлощаКількість кімнат1м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А1125,132м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А356,613м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А25126,334м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А29126,335м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А65125,436м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А13858,517м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А16283,928м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А172124,539м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А23585,4210м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А237125311м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А249127,7312м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А281129,4313м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А29157,9114м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А29958,3115м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А308107,3216м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А323123,9317м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А324142418м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А332143,4419м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А359125,5320м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А380142,7421м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А396142,7422м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А419121,1323м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А427122,3324м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А527123325м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №643 26м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №644 27м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №645 28м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №649 29м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №651 30м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №652 31м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №653 32м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А, парко місця: 133, 134, 131, 132, 157, 220, 136, 204, 138, 158, 210, 240, 205, 139, 165, 222, 248, 201, 166, 223, 254, 202, 238, 256, 203, 239, 258, 230, 241, 260, 234, 242, 237, 245, 247, 167

Відповідно до п.3.1. Договору майнові права на Об'єкт нерухомості за цим Договором закріпляються за Покупцем у момент підписання даного Договору купівлі - продажу та Акту приймання - передачі.

Після отримання Продавцем на Об'єкт капітального будівництва дозвільних доку мені і в, необхідних для реєстрації права власності, підписавши Акт прийому-передачі Об'єкта нерухомості. Продавець зобов'язаний здійснювати всі дії. необхідні для реєстрації права власності на об'єкт будівництва за Покупцем (п.3.2. Договору).

Згідно з п.3.3. Договору Об'єкт нерухомості передається Продавцем Покупцю шляхом підписання Акту прийому-передачі Об'єкта нерухомості.

Сторони погоджуються, що оплата вартості майнових прав повинна бути здійснена Протягом 12 (дванадцяти) місяців з моменту реєстрації права власності на Об'єкт нерухомості за Покупцем (п.3.4. Договору).

У відповідності до п. 4.1. Договору загальна вартість Квартири при вказаній площі становить: 13 500 000,00 (тринадцять мільйонів п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, що на момент здійснення оплати г достатнім для придбання.

Пунктом 5.5.1. Договору передбачено, що Продавець гарантує, що на момент укладання цього Договору вказані об'єкти нерухомості, які є предметом Договору, не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори, в іпотеці та у податковій заставі не перебувають, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовується. Треті особи не мають прав на об'єкти нерухомості.

19.12.2017 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору (далі по тексту - додаткова угода №1), за умовами якої виклали пункти 4.1. та 3.4. Договору в новій редакції, а саме:

1) «4.1. Загальна вартість Квартири при вказаній площі становить: 14 500 000,00 (чотирнадцять мільйонів п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, що на момент здійснення оплати є достатнім для придбання».

2) « 3.4. Сторони погоджуються, що оплата вартості майнових прав повинна бути здійснена частинами, а саме:

- грошова сума у розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з моменту реєстрації права власності на Об'єкт нерухомості за Покупцем.

- грошова сума у розмірі 14 000 000,00 (чотирнадцять мільйонів) гривень 00 копійок у строк до 29 березня 2018 року»

19.12.2017 року, на виконання умов Договору, між сторонами підписано Акт приймання-передачі №1 до Договору, за умовою якого продавець (позивач) передає, а покупець приймає майнові права на об'єкт нерухомості, що випливають з Договору купівлі-продажу майнових прав №28/1-13 від 12.06.2017 року з наступними характеристиками:

№Адреса об'єкта будівництваНомер квартири/приміщенняПлощаКількість кімнат1м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А1125,132м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А356,613м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А25126,334м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А29126,335м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А65125,436м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А13858,517м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А16283,928м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А172124,539м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А23585,4210м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А237125311м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А249127,7312м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А281129,4313м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А29157,9114м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А29958,3115м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А308107,3216м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А323123,9317м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А324142418м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А332143,4419м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А359125,5320м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А380142,7421м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А396142,7422м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А419121,1323м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А427122,3324м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А527123325м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №643 26м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №644 27м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №645 28м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №649 29м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №651 30м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №652 31м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-АНежитлове приміщення №653 32м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А, парко місця: 133, 134, 131, 132, 157, 220, 136, 204, 138, 158, 210, 240, 205, 139, 165, 222, 248, 201, 166, 223, 254, 202, 238, 256, 203, 239, 258, 230, 241, 260, 234, 242, 237, 245, 247, 167

Спір у даній справи виник в зв'язку з тим, що на думку позивача Договір та додаткова угода №1 є недійсними, обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що: під час укладення оспорюваного договору позивач припустився помилки, яка полягала в тому, що продав відповідачу об'єкти нерухомості, що перебувають під арештом та забороною, щодо них ведуться судові спори; з боку позивача оспорюваний договір підписано керівником позивача з перевищенням повноважень; майнові права які позивач продав відповідачу не належали на праві власності позивачу; оспорюваний договір порушує публічний порядок.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за статтею 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 року по справі №910/16474/16 (Суддя Гумега О.В.) вжито запобіжних заходів шляхом накладення арештів на наступні об'єкти нерухомого майна (копія ухвали наявна в матеріалах справи):

- квартири, що розташовані за адресою: м.Київ, вул. Ованеса Туманяна, буд. 15а - №№ 3, 1, 25, 29, 65, 138, 172, 162, 235, 237, 291, 299, 308, 249, 281, 323, 359, 324, 332, 380, 396, 419, 427, 527, 69;

- нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ованеса Туманяна, буд. 15а - №№ 643, 644,645,651,652,653;

- машиномісця (гаражі) у підземному паркінгу, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Ованеса Туманяна, буд. 15а - №№ 134, 131, 132, 157, 220, 136, 204, 138, 158, 210, 240, 205, 139, 165, 222, 201, 166, 223, 254, 202, 256, 203, 239, 258, 230, 241, 260, 234, 242,237,167.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 року по справі №910/16894/16 частково задоволено заяву Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» та вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арештів на наступні об'єкти нерухомого майна (копія ухвали наявна в матеріалах справи):

- квартир, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ованеса Туманяна, буд. 15а - №№ 3, 1, 25, 29, 65, 138, 172, 162, 235, 237, 299, 308, 249, 281, 323, 359, 324, 332, 380, 396, 419, 427, 527;

- нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ованеса Туманяна, буд. 15а - №№ 643, 644, 645, 649, 651, 652, 653;

- машиномісць (гаражів) у підземному паркінгу, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ованеса Туманяна, буд. 15а - №№ 134, 131, 132, 157, 220, 136, 204, 138, 158, 210, 240, 205, 139, 165, 222, 201, 166, 223, 254, 202, 256, 203, 239, 258, 167.

Зазначені вище ухвали є чинними на момент розгляду справи, при перегляді в апеляційному та касаційному порядку залишені без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 288 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 288 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що оспорюваний договір був спрямований на незаконне заволодіння майном державного підприємства, так як Договір купівлі-продажу було укладено при наявності арештів відповідних об'єктів нерухомості, що свідчить про порушення Договором купівлі-продажу публічного порядку.

Пунктом 5.5.1. Договору передбачено, що Продавець гарантує, що на момент укладання цього Договору вказані об'єкти нерухомості, які є предметом Договору, не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори, в іпотеці та у податковій заставі не перебувають, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовується. Треті особи не мають прав на об'єкти нерухомості.

Як вже було зазначено вище, об'єкти нерухомості, майнові права на які відступалися за оспорюваний договором, перебували під арештом

Окрім цього, в провадженні Апеляційного суду Дніпропетровської області перебуває справа №202/5056/16-ц, предметом спору по якій зокрема є: звернення стягнення на предмети іпотеки, що розташовані за адресою місто Київ, вул. Ованеса Туманяна 15-А (квартири, - №3, 1, 25, 29, 65, 172, 162, 235, 237, 299, 308, 249, 281, 323, 359, 324, 332, 380, 396, 419, 427, 527, 69; нежитлові приміщення №643, 644, 645, 649, 651, 652, 653; машиномісця (гаражі) у підземному паркінгу - №134,131.132,157, 220,136, 204,138, 158,210, 240. 205. 139. 165. 222. 201, 166, 223. 254, 202. 256, 203, 239. 258. 230. 241. 260. 234, 242, 237, 167) шляхом визнання права власності на них за ТОВ «Фінансова компанія «Еверест» (копія рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16.08.2016 року по справі №202/5056/16-ц та копія Ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.11.2016 року по справі №202/5056/16-ц наявні в матеріалах справи).

За своєю правовою природою іпотечний договір є таким, що може призвести до відчуження майна іпотекодавця, оскільки містить умови, які у разі порушення основного зобов'язання чи положень самого іпотечного договору, передбачають можливість відчуження нерухомого майна на користь кредитора, в тому числі в позасудовому порядку.

Аналіз ст. ст. 546, 572, 576-578 Цивільного кодексу України та ст.ст. 3, 5, 6, 7, 12 Закону України «Про іпотеку» дає суду підстави для висновку, що суть іпотеки полягає в тому, що кредитор (іпотекодержатель) має право у разі невиконання боржником (іпотекодавцем) зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Тобто право іпотеки - це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє майно. Отже, іпотека - це один із способів забезпечення зобов'язання, особливістю якої є передача майна: іпотекодавець передає майно іпотекодержателю. Іпотекодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель, власник певного майна, який має право на його відчуження.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, Позивач при укладанні Договору купівлі-продажу помилився щодо обставин, що мають істотне значення, не врахувавши, що:

- об'єкти нерухомості, майнові права на які відступалися за оспорюваний договором, перебували під арештом;

- щодо майнових прав, які відступалися за оспорюваний договором, наявний судовий спір;

- майнові права, які відступалися за оспорюваний договором, були обтяжені іпотекою.

Предметом оскаржуваного Договору були майнові права на об'єкти нерухомості, що розташовані за адресою м.Київ, вул.Ованеса Туманяна, 15-А.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Верховний Суд України в Постанові від 30.01.2013 року по справі №6-168цс12 зробив наступний висновок - майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи:

- будівництво будинку за адресою м. Київ, вул. Ованеса Туманяна, 15-А було завершено;

- 23.04.2012 року будинок здано в експлуатацію (копія сертифікату серія КВ №16412062060 від 23.04.2012 року міститься в матеріалах справи);

- в вересні 2016 року права власності на всі об'єкти нерухомого майна, вказані в оскаржуваному Договорі, були зареєстровані за: ТОВ «Фінансова компанія «Еверест», ТОВ «Девелопмент Трейд» та ТОВ «Рітейл Сервіс ЛТД», що підтверджується Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 року по справі №826/14436/16.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що на момент укладання оскаржуваного Договору (12.06.2017 року) майнових прав на об'єкти нерухомості, передбачені оскаржуваним Договором купівлі-продажу, вже не існувало.

В свою чергу згідно з приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Однак, враховуючи що в вересні 2016 року права власності на всі об'єкти нерухомого майна, вказані в оскаржуваному Договорі, були зареєстровані за ТОВ «Фінансова компанія «Еверест», ТОВ «Девелопмент Трейд» та ТОВ «Рітейл Сервіс ЛТД», то 12.06.2017 року Позивач не міг продати майнові права на вказані об'єкти нерухомості, адже станом на 12.06.2017 року таких прав вже не існувало (внаслідок чого товар (майнові права) не перебував у розпорядженні власника (Позивача)).

Щодо укладання оспорюваного договору керівником позивача з перевищенням повноважень, суд зазначає наступне.

Договір купівлі-продажу майнових прав №28/1-13 від 12.06.2017 року з боку Позивача було підписано ОСОБА_6, який на той момент перебував на посаді директора Позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (ч. 2 ст. 92 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Отже, для того щоб вчинити правочин орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, повинна мати необхідний обсяг цивільної право- та дієздатності і зобов'язана не перевищувати своїх повноважень.

Засновником та єдиним учасником Позивача є Державний комітет телебачення і радіомовлення України, що згідно з Положенням про Державний комітет телебачення і радіомовлення України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р. №341, є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи (ч. 3 ст. 65 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Суд звертає увагу, що позивач у відповідності до приписів ч. 1 ст. 73 ГК України є державним унітарним підприємством.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 732 ГК України значним господарським зобов'язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов'язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Значне господарське зобов'язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.

Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (ч. 2 ст. 732 ГК України).

Балансова вартість активів Позивача за даними останньої річної звітності перед укладенням оскаржуваного договору становила 53 936 000,00 грн. (копія балансу Позивача станом на 31.12.2016 року наявна в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 3 ст. 732 ГК України рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.

Таким чином, керівником Позивача було вчинено значне господарське зобов'язання, без погодження з Державним комітетом телебачення та радіомовлення України, а тому при укладанні оспорюваного договору керівником позивача було перевищено свої повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність однієї із підстав передбачених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 ЦК України та ГПК України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору та додаткової угоди недійсними доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм".

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав №28/1-13 від 12.06.2017 року, укладений між Українською студією телевізійних фільмів «Укртелефільм» (02160, м. Київ, вул. Туманяна, буд. 15; код ЄДРПОУ 02841347) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лодокс" (02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 9, кв. 221; код ЄДРПОУ 39857059), з усіма додатковими угодами, змінами та доповненнями до нього, з моменту укладання.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лодокс" (02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 9, кв. 221; код ЄДРПОУ 39857059) на користь Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" (02160, м. Київ, вул. Туманяна, буд. 15; код ЄДРПОУ 02841347) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 22.11.2017 року.