Рішення № 78015205, 16.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2018Справа № 910/9104/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг Інк."доТовариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір"провизнання недійсним договору Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Ярмоленко С.М.

Представники сторін:

від позивача: Пашинський М.М. - представник за довіреністю;

Коростенський В.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Туголуков О.Є. - представник за довіреністю;

Туголукова І.В. - представник за довіреністю;

свідок-1 ОСОБА_5;

свідок-2 ОСОБА_6;

вільні слухачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЮЛІНГ ІНК." (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що договір поставки № БК110/301216 від 31.12.2016 був укладений в порушення норм Цивільного кодексу України за попередньо спланованою зловмисною домовленістю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БЮЛІНГ ІНК." в особі в особі генерального директора ОСОБА_9 та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір" в особі директора ОСОБА_7 у власних інтересах, та вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому позивач просить визнати недійсним договір поставки №БК110/301216 від 31.12.2016 та покласти на відповідача усі судові витрати, у зв'язку із поданням цього позову, в тому числі витрати на правничу допомогу.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2018 року, матеріали справи № 910/9104/18 передані на розгляд судді Підченку Ю.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 справу № 910/9104/18 прийнято до провадження на призначено підготовче судове засідання на 14.09.2018.

Відповідно до хвали Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року викликано в якості свідків у підготовче засідання в справі № 910/9104/18 ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_5, підготовче засідання відкладено на 12.10.2018 року.

У підготовче судове засіданні 12.10.2018 року з'явилися представники сторін та свідки ОСОБА_6, ОСОБА_5

ОСОБА_10 у якості свідка в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Судом роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу, а також попереджено свідків про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання позивання. Також, встановлено порядок допиту свідків відповідно до ст. 211 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; з'ясовані заперечення проти позовних вимог; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.11.2018.

18.10.2018 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване неможливістю забезпечити явку свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11 у судове засідання 09.11.2018 у зв'язку з їх перебуванням за кордоном.

Зважаючи на те, що за клопотанням відповідача було викликано свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11 у судове засідання 09.11.2018, а також на те, що позивач не мав змоги забезпечити явку свідків у судове засідання, з метою всебічного і повного з'ясування фактичних обставин справи, об'єктивної оцінки доказів, з урахуванням особливостей розгляду спору, суд дійшов висновку про необхідність відкласти розгляд справи, зобов'язавши учасників судового процесу виконати вимоги суду.

Безпосередньо в судовому засіданні 16.11.2018 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову, надав усні пояснення по справі та забезпечив явку в судове засідання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для допиту в судовому засіданні.

Представники відповідача проти позову заперечували та надали усні пояснення по суті спору.

Відповідно до ст. 211 Господарського процесуального кодексу України, допит свідка здійснюється тільки за ухвалою суду у випадках, встановлених цим Кодексом. Кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, а також попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань. При допиті свідка першою ставить питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші учасники справи в черговості, встановленій частинами першою та третьою статті 208 цього Кодексу. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити свідкові питання в будь-який час його допиту. Головуючий у судовому засіданні та інші судді мають право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання учасників справи, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту учасниками справи. Головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета спору. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін. Свідок може бути допитаний повторно або одночасно з іншим свідком для з'ясування причин розходжень його показань з показаннями інших свідків. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Положеннями ст. 89 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Судом було дотримано вказаних вище вимог процесуального законодавства та проведено допит свідків, які з'явилися в судове засідання 16.11.2018. У тому числі, учасникам процесу було надано можливість ставити свідкам запитання.

Присутні в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили обставини, викладені ними раніше в заявах свідків та наголошували на тому, що товар за договором фактично було відвантажено ТОВ "Бюлінг Інк.", а не третім особам (контрагентам) за замовленнями.

Судом було закінчено з'ясування обставин та перевірку їх доказами. Наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Судом також враховано, що суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню господарського судочинства.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюлінг Інк." (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГ Простір" (далі - покупець) було укладено договір поставки БК 110/301216, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товарно-матеріальні цінності (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. За домовленістю сторін постачальник може надавати покупцю послуги з технічного та сервісного обслуговування сільськогосподарської техніки та обладнання.

Ціна, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура тощо) наведені у Рахунках-фактурах, що становитимуть невід'ємну частину договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. п. 3.1.-3.3 договору, ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, визначається в Рахунках-фактурах. Зміна ціни товару після виконання договору не допускається. Загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється згідно Рахунків-фактур.

Сторони також погодили, що покупець формує та надає усне або письмове замовлення на товар із зазначенням асортименту та необхідної кількості за позиціями та бажаних строків поставки товару. Товар поставляється партіями, поставка кожної окремої партії товару за цим договором здійснюється в строк, в кількості та асортименті, які остаточно узгоджуються сторонами в замовленнях.

Згідно з п.п. 6.1.-6.3. договору, розрахунки за цим договором здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів в національній валюті України. Порядок оплати 100% попередня оплата, якщо інші умови не зазначені в кожному окремому Замовленні. Оплата продукції, що поставляється за цим договором здійснюється протягом п'яти банківських дні з моменту отримання покупцем рахунку-фактури. Рахунок-фактура може надсилатися (передаватися) покупцю як в оригіналі так і його копії можуть надсилатися за допомогою факсимільного зв'язку або на електронну пошту.

Приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем згідно з транспортними та супровідними документами (п. п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 12.1. договору, цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, як зауважує позивач, що Договір поставки № БК110/301216 від 31.12.2016 був укладений в порушення вимог ч. 3 ст. 92, ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, за попередньо спланованою зловмисною домовленістю представника ТОВ "Бюлінг Інк." в особі генерального директора ОСОБА_9 та представника ТОВ "АГ Простір" в особі директора ОСОБА_7 у власних інтересах, а тому підлягає визнанню недійсним.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Бюлінг Інк." зазначає, що насправді відповідачеві не відвантажувався товар та не надавалися послуги з його налаштування (виключно лише на паперах), а фактично відвантаження товарів відразу відбувалося зі складу позивача третім особам (справжньому покупцю).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

В контексті даного спору, згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з приписів ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11 правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ст. 232 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався на такі обставини:

- звинувачення на адресу фізичних осіб - ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7 є безпідставними та здійснюються лише з метою введення суду в оману та не стосуються предмету спору даної справи;

- укладаючи оспорюваний Договір керівник ТОВ "Бюлінг Інк." не мав жодних обмежень в укладанні господарських договорів з третіми особами та діяв виключно відповідно до своїх повноважень;

- жодних збитків позивачу не завдавалось, адже товар купувався за встановленими цінами позивача, грошові кошти відразу перераховувалися на банківські рахунки позивача, жодних зловживань щодо оплати коштів ТОВ "Бюлінг Інк." не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 8 ст. 188 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Разом з тим, частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, в силу ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Вказана позиція кореспондується також з положеннями п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" стосовно того, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника, а саме:

- представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання;

- наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди.

Проте, позивачем не доведено наявності такої домовленості та не обгрунтовано, які саме несприятливі наслідки настали для ТОВ "Бюлінг Інк." внаслідок укладення спірного правочину та чи настали вони взагалі.

Стаття 42 Конституції України гарантує кожному громадянину України право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Посилання позивача на одержання неправомірної вигоди не відповідає дійсності та не доведено належними й допустимими доказами. Право громадянина на підприємницьку діяльність не є можна вважати зловживанням своїми повноваженнями, адже це право гарантоване Конституцією України та забезпеченням здорової конкуренції на ринку.

Більше того, ТОВ "Аг Простір" створено та зареєстровано у відповідності до законодавства України, реєстрацію в установленому порядку скасовано не було, а керівник ТОВ "Бюлінг Інк." ОСОБА_9 на дату укладання договору мав усі повноваження укладати господарські договори відповідно до Статуту підприємства.

Згідно з п. 11.9. Статуту ТОВ "Бюлінг Інк." в редакції від 18.11.2016, генеральний директор має право вчиняти від імені товариства будь-які юридичні дії, а саме: вирішувати питання, пов'язані з укладанням договорів/контрактів та забезпечення їх виконання. Також, Статутом передбачено, що в компетенцію генерального директора входить вирішення всіх питань з діяльності Товариства, якщо вони не входять до виключної компетенції Зборів.

Таким чином, з огляду на наведені вище обставини, позивачем не доведено, що укладаючи оспорюваний договір керівник ТОВ "Бюлінг Інк." мав обмеження в укладанні господарських договорів з третіми особами, а також не доведено факту заподіяння позивачеві збитків у зв'язку з укладенням спірного правочину. Підстав вважати, що договір поставки № БК110/301216 від 31.12.2016 укладений з порушеннями вимог цивільного законодавства, без реального спрямування на настання наслідків, а також внаслідок зловмисної домовленості сторін правочину, у суду немає, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з огляду на наявні у матеріалах справи фактичні дані, з урахуванням доводів та доказів сторін, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг Інк." та про відмову в їх задоволенні.

Згідно положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 87, 88, 129, 206, 211, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг Інк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір" про визнання недійсним Договору поставки № БК110/301216 від 31.12.2016 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення буде складено та підписано 21.11.2018 року.

Суддя Ю.О.Підченко