Рішення № 78014665, 27.09.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.09.2018 Справа № 905/1006/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання Биковій Я.М.,

розглянувши справу №905/1006/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача: Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»

про стягнення 60 058 027,53 грн.,

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору: ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить суд стягнути з ОКП «Донецьктеплокомуненерго» 60 058 027,53 грн., у тому числі основний борг - 33 586 763,21 грн., 3% річних – 2 769 636,46 грн., інфляційні втрати – 14 923 605,07 грн., пеня - 8 778 022,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1626/15-КП-6 від 31.12.2014р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 15945/18 від 01.08.2018р. відповідач визнає та просить суд задовольнити вимоги позивача в частині стягнення основного боргу за спожитий природний газ у січні – грудні 2015 року в сумі 33 586 763,21 грн.; в частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат – відмовити з посиланням на те, що затримка у проведенні розрахунків виникла не з вини відповідача, а внаслідок проведення АТО на території Донецької області, несвоєчасних розрахунків споживачів відповідача та наявності значної дебіторської заборгованості з боку споживачів, збитковості підприємства, реалізації послуг з теплопостачання по збитковим тарифам.

Разом з цим, у клопотанні за вх. № 15944/18 від 01.08.2018р. відповідач просить суд зменшити розмір пені на 50% з посиланням на приписи ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України та на скрутне матеріальне становище відповідача, збитковість діяльності з теплопостачання через невідповідність встановлених тарифів фактичній вартості послуг відповідача, на те, що субвенції, що надаються державою, не носять системного характеру та не мають постійного чинного правового механізму компенсації витрат з різниці в тарифах, що значно затримує погашення заборгованості за природний газ; проведення АТО на території Донецької області, що має наслідком збільшення заборгованості споживачів відповідача перед ним.

Справа розглянута за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.08.2018р. строк проведення підготовчого провадження продовжений до 03.09.2018р.

У підготовчому засіданні 01.08.2018р. господарським судом оголошено перерву до 28.08.2018р.

У судовому засіданні щодо розгляду справи по суті 25.09.2018р. господарським судом оголошено перерву до 27.09.2018р.

У судовому засіданні щодо розгляду справи по суті 27.09.2018р. господарським судом задоволено клопотання відповідача за вх. № 04-27/2387 від 26.09.2018р. про долучення до справи ліцензій НКРЕКП серії АЕ № 642507, № 642506, № 642504 на провадження діяльності з постачання теплової енергії, виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами відповідно до ст. 207 ГПК України, про що постановлено ухвалу в протокольній формі.

Учасники справи у судове засідання щодо розгляду справи по суті, призначене на 27.09.2018р., не з’явились, при цьому про час та місце повідомлені належним чином, про що свідчать особисті підписи їх представників на розписці від 25.09.2018р.

На підставі ст.240 ГПК України у судовому засіданні 27.09.2018р. складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 31.12.2014р. між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець, позивач) та ОКП «Донецьктеплокомуненерго» (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу №1626/15-КП-6.

За приписами п.п.1.1, 1.2 вказаного договору продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

За правилами п.2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 8 760 тис. куб. м, у тому числі в січні – 1 900 тис. куб. м, лютому – 1 630 тис. куб. м, березні – 1 460 тис. куб. м, квітні – 420 тис. куб. м, травні – 2 тис. куб. м, червні – 2 тис. куб. м, липні – 2 тис. куб. м, серпні – 2 тис. куб. м, вересні – 2 тис. куб. м, жовтні – 420 тис. куб. м, листопад – 1 210 тис. куб. м, грудні – 1 710 тис. куб. м.

За змістом п.5.2 договору до сплати за 1 000 куб. м газу належить 7 661,64 грн. з ПДВ.

Сторонами неодноразово вносились зміни до вказаного пункту договору №1626/15-КП-6 від 31.12.2014р., внаслідок чого ціна газу становила:

- з 01.02.2015р. – 7 416,84 грн. з ПДВ (додаткова угода №1 від 27.02.2015р.),

- з 01.03.2015р. – 11 333,64 грн. з ПДВ (додаткова угода №2 від 27.03.2015р.),

- з 01.04.2015р. – 9 600,24 грн. з ПДВ (додаткова угода №3 від 15.04.2015р.),

- з 01.05.2015р. – 9 122,88 грн. з ПДВ (додаткова угода №4 від 29.05.2015р.),

- з 01.06.2015р. – 8 865,84 грн. з ПДВ (додаткова угода №5 від 30.06.2015р.),

- з 01.07.2015р. – 8 874,60 грн. з ПДВ (додаткова угода №6 від 29.07.2015р.),

- з 01.10.2015р. – 8 905,32 грн. з ПДВ (додаткова угода №7 від 21.10.2015р.),

- з 01.11.2015р. – 7 288,12 грн. з ПДВ (додаткова угода №8 від 22.10.2015р.),

- з 01.12.2015р. – 7 292,58 грн. з ПДВ (додаткова угода №10 від 25.11.2015р.).

У відповідності до п.3.4 договору (в редакції додаткової угоди №8 від 22.10.2015р.) не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов’язується надати продавцю підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акту приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газорозподільному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п.11 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №1626/15-КП-6 від 31.12.2014р. сторонами підписано, зокрема, наступні акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):

- б/н від 31.01.2015р. у січні 2015 року на суму 6 895 544,95 грн.,

- б/н від 31.01.2015р. у січні 2015 року на суму 46 736 грн.,

- б/н від 28.02.2015р. у лютому 2015 року на суму 5 301 223,47 грн.,

- б/н від 28.02.2015р. у лютому 2015 року на суму 38 790,07 грн.,

- б/н від 31.03.2015р. у березні 2015 року на суму 6 601 731,96 грн.,

- б/н від 31.03.2015р. у березні 2015 року на суму 34 499,60 грн.,

- б/н від 30.04.2015р. у квітні 2015 року на суму 1 429 677,33 грн.,

- б/н від 30.04.2015р. у квітні 2015 року на суму 4 214,50 грн.,

- б/н від 31.05.2015р. у травні 2015 року на суму 22 506,16 грн.,

- б/н від 30.06.2015р. у червні 2015 року на суму 15 187,18 грн.,

- б/н від 31.07.2015р. у липні 2015 року на суму 15 858,90 грн.,

- б/н від 31.08.2015р. у серпні 2015 року на суму 11 989,59 грн.,

- б/н від 30.09.2015р. у вересні 2015 року на суму 17 349,84 грн.,

- б/н від 31.10.2015р. у жовтні 2015 року на суму 2 013 207,89 грн.,

- б/н від 31.10.2015р. у жовтні 2015 року на суму 5 637,07 грн.,

- б/н від 30.11.2015р. у листопаді 2015 року на суму 5 094 343,41 грн.,

- б/н від 30.11.2015р. у листопаді 2015 року на суму 16 931,76 грн.,

- б/н від 31.12.2015р. у грудні 2015 року на суму 6 882 054,42 грн.,

- б/н від 31.12.2015р. у грудні 2015 року на суму 32 799,11 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору №1626/15-КП-6 від 31.12.2014р. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов’язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою січня 2015 року на загальну суму 6 942 280,95 грн. – 16.02.2015р. включно, з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (14.02.2015р., 15.02.2015р.) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 ЦК України);

- за поставкою лютого 2015 року на суму 5 340 013,54 грн. – 16.03.2015р. включно, з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (14.03.2015р., 15.03.2015р.) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 ЦК України);

- за поставкою березня 2015 року на суму 6 636 231,56 грн. – 14.04.2015р. включно;

- за поставкою квітня 2015 року на суму 1 433 891,83 грн. – 14.05.2015р. включно;

- за поставкою травня 2015 року на суму 22 506,16 грн. – 15.05.2015р. включно, з урахуванням того, що останній день строку (14.05.2015р.) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 ЦК України);

- за поставкою червня 2015 року на суму 15 187,18 грн. – 14.07.2015р. включно;

- за поставкою липня 2015 року на суму 15 858,90 грн. – 14.08.2015р. включно;

- за поставкою серпня 2015 року на суму 11 989,59 грн. – 14.09.2015р. включно;

- за поставкою вересня 2015 року на суму 17 349,84 грн. – 15.10.2015р. включно, з урахуванням того, що останній день строку (14.10.2015р.) припадав на святковий день (ч.5 ст.254 ЦК України);

- за поставкою жовтня 2015 року на суму 2 018 844,96 грн. – 16.11.2015р. включно, з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (14.11.2015р., 15.11.2015р.) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 ЦК України);

- за поставкою листопада 2015 року на суму 5 111 275,17 грн. – 14.12.2015р. включно;

- за поставкою грудня 2015 року на суму 6 914 853,53 грн. – 14.01.2015р. включно.

Як вказує позивач, відповідач розрахувався за отриманий газ частково. За змістом позовної заяви, станом на день подачі позову розмір основного боргу відповідача складав 33 586 763,21 грн. У довідці «Сальдо, підприємство «Донецьктеплокомуненерго ОКП», з 01.01.2015р. по 31.03.2018р.» зазначено про заборгованість відповідача в сумі 33 586 763,21 грн., у довідці «Операції по підприємству «Донецьктеплокомуненерго ОКП», 01.01.2015р. по 31.03.2018р.» відображено оплати на суму 893 520 грн.

В той же час, у відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив наявність заборгованості за спожитий природний газ за договором №1626/15-КП-6 від 31.12.2014р. у розмірі 33 586 763,21 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов’язання за договором №1626/15-КП-6 від 31.12.2014р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов’язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення основного боргу в сумі 33 586 763,21 грн. за поставками січня - грудня 2015 року є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 2 769 636,46 грн. за загальний період з 17.02.2015р. по 10.04.2018р. за поставками січня - грудня 2015 року.

За розрахунком суду розмір процентів річних (в межах визначених позивачем періодів) становить 2 769 636,45 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 14 923 605,07 грн. за загальний період з березня 2015 року по лютий 2018 року за поставками січня - грудня 2015 року.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:

За приписами п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013р., індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Держкомстату від 23.12.2011р. №386, інфляція – це зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Як зазначено у Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін, затверджених Наказом Держстату України 01.07.2013 № 190 (зі змінами, затвердженими наказами Держстату від 28.11.2014р. №371 та від 05.11.2015р. №315) (далі – Методологічні положення), індекс споживчих цін є показником, який характеризує рівень інфляції.

Законодавчо визначено, що звітним періодом встановлення індексу інфляції є місяць. Отже, найменший період визначенні індексу інфляції – місяць, і обрахування знецінення боргу можливе лише тоді, коли таке знецінення відбувалось протягом місяця, а не іншої меншої кількості календарних днів.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат за поставкою січня 2015 року, суд зазначає, що позивачем було здійснено подвійне нарахування інфляційних, не на суму боргу, а на суму боргу з урахуванням інфляційних втрат за попередній період, що є помилковим.

Отже, платіж за поставкою січня 2015 року мав бути здійснений не пізніше 16.02.2015р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з березня 2015 року. На кінець квітня 2015 року заборгованість за вказаною поставкою становила 6 892 280,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у квітні; на кінець травня 2015 року заборгованість становила 6 727 760,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у травні; на кінець червня 2015 року заборгованість становила 6 678 760,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у червні; на кінець липня 2015 року заборгованість становила 6 628 760,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у липні; на кінець вересня 2015 року заборгованість становила 6 608 760,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у серпні, вересні; на кінець жовтня 2015 року заборгованість становила 6 573 760,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у жовтні; на кінець листопада 2015 року заборгованість становила 6 248 760,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у листопаді; на кінець грудня 2015 року заборгованість становила 6 048 760,95 грн., яка є базою для нарахування інфляційних у грудні. Оскільки за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року заборгованість відповідача за поставкою січня 2015 року на суму 6 048 760,95 грн. погашено не було, базою для нарахування інфляційних втрат у вказаний період є зазначена сума.

За розрахунком суду, інфляційні втрати за поставкою січня 2015 року на загальну суму 6 942 280,95 грн. за період з березня 2015 року по лютий 2018 року становлять 3 879 100,52 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за поставками лютого – грудня 2015 року є арифметично вірним.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, з урахуванням того, що позивачем не було враховано правил нарахування інфляційних втрат при здійсненні розрахунку інфляційних за зобов’язаннями січня 2015 року, що призвело до безпідставного збільшення заявленої до стягнення суми інфляційної складової боргу, за висновками суду, стягненню з відповідача на користь позивача належать інфляційні втрати у розмірі 14 072 685,89 грн.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з’ясувавши обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 2 769 636,45 грн. та 14 072 685,89 грн. відповідно.

Посилання відповідача на відсутність вини у порушенні зобов’язань, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відхилені господарським судом, з огляду на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

В силу норм ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

У відповідності до п.7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 8 778 022,79 грн. пені за загальний період з 17.02.2015р. по 14.07.2016р. за несвоєчасне виконання зобов’язань з оплати природного газу, спожитого у січні – грудні 2015 року.

Разом з тим, відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 ЗУ «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015р.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб’єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Згідно з п.2 ст.1 постанови КМУ №705 від 25.07.2012р. «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.

Відповідно до п.6 статуту ПАТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998р. №747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013р. №724), предметом діяльності компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.

Законом України «Про енергозбереження» визначено, що «енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів, а отже, в силу приписів чинного законодавства, позивач є енергопостачальною компанією.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Статтею 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

У матеріалах справи також наявні ліцензії НКРЕКП серії АЕ № 642507, № 642506, № 642504 (зі строком дії до 12.06.2017р.), видані відповідачу на провадження діяльності з постачання теплової енергії, виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.

Отже, враховуючи наведене, а також предмет договору, згідно з яким газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), відповідач у даних правовідносинах є виконавцем/виробником комунальних послуг з постачання теплової енергії.

При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Краматорськ Донецької області (як у спірний період, так і на теперішній час), яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2015р. №1275-р.

Інформація про проведення АТО на території м. Краматорськ Донецької області є загальновідомою через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач є постачальником енергоресурсу, а відповідач - виконавцем/виробником комунальних послуг з постачання теплової енергії, які вироблялись/надавались у межах спірного періоду на території проведення антитерористичної операції, положення ч.2 ст.2 ЗУ №85-VІІІ від 13.01.2015р. розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору, у зв'язку з чим нарахування пені за загальний період з 17.02.2015р. по 14.07.2016р. є безпідставним та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2018р. №905/3272/16.

Клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50% підлягає залишенню без задоволення з огляду на висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо витрат по сплаті судового збору.

Згідно платіжного доручення №6004393 від 15.05.2018р. при поданні даного позову позивачем сплачений судовий збір в розмірі 616 700 грн.

Згідно ч.1 ст.130 ГПК України у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні приписи містяться в ч.3 ст.7 ЗУ «Про судовий збір».

Як вказувалось судом, у відзиві на позовну заяву, який поданий до суду до початку розгляду справи по суті, відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за поставками січня – грудня 2015 року за договором №1626/15-КП-6 від 31.12.2014р. у загальній сумі 33 586 763,21 грн.

Отже, 50% суми судового збору (в частині вимоги про стягнення основного боргу) в розмірі 172 429,32 грн. підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.

В той же час, судовий збір в розмірі 271 841,36 грн., сплачений по відношенню до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, на підставі ст.129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тобто, судовий збір в загальному розмірі 345 388,18 грн. відноситься на відповідача (з урахуванням покладення 50% судового збору за вимогою про стягнення основного боргу); в іншій частині - на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька обл., м. Краматорськ, пров. Земляний, буд. 2, код ЄДРПОУ 03337119) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг у розмірі 33 586 763 (тридцять три мільйони п’ятсот вісімдесят шість тисяч сімсот шістдесят три) грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 2 769 636 (два мільйони сімсот шістдесят дев’ять тисяч шістсот тридцять шість) грн. 45 коп., інфляційні втрати у розмірі 14 072 685 (чотирнадцять мільйонів сімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят п’ять) грн. 89 коп., судовий збір у розмірі 345 388 (триста сорок п’ять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 18 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) судовий збір у розмірі 172 429 (сто сімдесят дві тисячі чотириста двадцять дев’ять) грн. 32 коп., сплачений згідно платіжного доручення №6004393 від 15.05.2018р. (платник - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», отримувач УДКСУ у м.Харкові, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код банку 851011, рахунок 31216206783002).

4. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 27.09.2018р.

Суддя Л.В. Ніколаєва