Ухвала суду № 78009204, 15.11.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/488/18 Справа № 695/192/17 Категорія: ч.2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Степченко М. Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Соломка І. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого-суддіСоломки І.А.,суддівПоєдинка І.А., Торопенка М.В.,при секретарях за участю прокурорівБєлан О.В., Чорній Я.Ю., Дидич В.В., Тараненка В.О., Карпенко К.С.,обвинуваченого захисника потерпілого представника потерпілої ОСОБА_10,ОСОБА_11, Хвостика О.І., ОСОБА_13, ОСОБА_14,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною прокурора у кримінальному провадженні Карпенко К.С. на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року, яким

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Золотоноша Черкаської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на - 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбуття основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий термін - 2 роки.

На підставі п. 1,2 ч.1, п.2 ч.2 ст. 76 КК України зобов'язано засудженого ОСОБА_11 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішено стягнути з ОСОБА_11 процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта для проведення експертизи, що становлять 8813 грн. 76 коп. на користь держави.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року ОСОБА_11 визнаний винним та засуджений за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 15 години 45 хвилин, керуючи автомобілем «ГАЗ-3110», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. 23 Вересня в м. Золотоноша Черкаської області, від вул. Незалежності в напрямку вул. Богунського, в порушення вимог підпункту б) пункту 2.3, пунктів 10.1,11.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно і не створить небезпеки іншим учасникам руху, перевищуючи дозволену швидкість руху, виїхав на смугу зустрічного руху і частково на ліве узбіччя, де допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_15. Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_15, згідно з висновком експерта № 05-8-02/124 від 14.05.2016 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть останнього. Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_11 знаходяться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_15

В апеляційній скарзі прокурор, не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, вважаючи вирок суду незаконним в частині призначеного ОСОБА_11 покарання, просив його скасувати через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_11 за ч.2 ст. 286 КК України до 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу; думку обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника Хвостика О.І., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора і просили вирок суду першої інстанції залишити без змін; думку потерпілого ОСОБА_13 та представника потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_14, які також заперечували проти задоволення поданої апеляційної скарги, просили вирок суду першої інстанції залишити без змін; дослідивши характеризуючі дані щодо обвинуваченого та матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених місцевим судом в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, та ніким з учасників судового провадження не оспорюється.

Дії ОСОБА_11 за ч.2 ст. 286 КК України судом першої інстанції кваліфіковані вірно.

Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного ОСОБА_11 покарання є необґрунтованими.

Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного; у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_11 міськрайонний суд достатньо виконав вимоги ст. 50, 65, 66, 67 КК України та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», врахувавши характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення, те, що вчинений ним злочин є необережним, дані про особу обвинуваченого, який має молодий вік, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, з врахуванням обставин, що пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування шкоди, заподіяної злочином, та за обтяжуючої покарання обставини, обґрунтовано призначив ОСОБА_11 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі, та застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що є максимальним розміром додаткового покарання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.1,2 ч.1, п.2 ч.2 ст. 76 КК України, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_11 має постійне місце проживання та роботи, де характеризується позитивно, його поведінку після дорожньо-транспортної пригоди, повне визнання вини та щире розкаяння, активне сприяння розкриттю злочину, позицію потерпілих, добровільне відшкодування потерпілим завданих злочином збитків, та відсутність до обвинуваченого претензій з боку потерпілих, а також те, що злочин обвинуваченим був вчинений з необережності.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_11 має сталі соціальні зв'язки, постійне місце роботи - працює комірником ТОВ ПІІ «ЕКОНОМІЯ», що підтверджується довідкою №1440 від 30.08.2018, продовжує щомісячно відшкодувати у добровільному порядку потерпілим шкоду згідно договору про відшкодування матеріальної і моральної шкоди від 12.12.2017, а тому незастосування щодо нього заходів, пов'язаних з ізоляцією від суспільства, створить більш сприятливі умови для продовження відшкодування шкоди й захисту прав та законних інтересів потерпілих, що є одним з основоположних завдань кримінального провадження.

Крім того, під час апеляційного розгляду потерпіла ОСОБА_10 подала до суду клопотання в якому просила не призначати обвинуваченому покарання, що слід відбувати реально, вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Твердження апелянта про те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_11 покарання із застосуванням ст. 75 КК України міськрайонним судом не в достатній мірі враховано: тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину та наслідки дорожньо-транспортної пригоди у вигляді смерті потерпілого, є безпідставними, оскільки дані обставини були в повній мірі враховані міськрайонним судом при винесенні вироку.

Апелянт також посилається на те, що місцевим судом не враховано при призначенні ОСОБА_11 покарання факт його перебування під час ДТП в стані алкогольного сп'яніння, однак у пред'явленому йому обвинуваченні, як і в обвинуваченні, визнаному судом першої інстанції доведеним, не зазначено про те, що останній перебував у стані алкогольного сп'яніння, місцевим судом вказані обставини перевірені в повному обсязі, їм надана належна та об'єктивна оцінка, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в даному кримінальному провадженні Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області 10.10.2017 було винесено вирок щодо ОСОБА_11, який скасований ухвалою апеляційного суду від 13.12.2017 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду. Прокурором в апеляційній скарзі також ставилося питання про м'якість призначеного ОСОБА_11 покарання, однак вирок було скасовано лише у в'язку з істотним порушенням судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч.2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

За таких обставин місцевий суд під час ухвалення вироку 05 квітня 2018 року був позбавлений можливості призначити більш тяжке покарання, ніж призначене за вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області 10.10.2017, який скасовувався ухвалою апеляційного суду від 13.12.2017 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що призначене міськрайонним судом обвинуваченому ОСОБА_11 покарання відповідає принципу індивідуалізації призначення покарання та вимогам ст. 50, 65 КК України, належним чином мотивоване, і є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, адекватним вчиненому ним злочину та його особі, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Керуючись ст. 404, 405, 407, ст. 409 КПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Карпенко К.С. на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року - залишити без задоволення.

Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року відносно ОСОБА_11 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :