Рішення № 78009103, 21.11.2018, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/4784/18

Провадження № 2/712/1427/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2018 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Романенко В.А.

за участю секретаря Таран А.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що 27 жовтня 2007 року вона, ОСОБА_3, та відповідач, ОСОБА_2, одружилися, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії 1-СР №033973, видано відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси Черкаського міського управління юстиції Черкаської області.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2014 року шлюб між ними розірваний.

10 листопада 2016 року вона повторно вийшла заміж, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії 1-СР №123691, видане відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському районі міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції Черкаської області та взяла прізвище «Змага».

В період шлюбу між нею та відповідачем вони придбали двокімнатну квартиру № 194 житловому будинку №16/1 по вулиці Академіка Корольова у м. Черкаси, загальною площею 58,72 м2.

Для її придбання 17 серпня 2012 року вони взяли по програмі молодіжного кредитування ПАТ АК «Укргазбанк» кредит, що підтверджується кредитним договором №42/0/12/130.

Відповідно до п. 1.2. зазначеного кредитного договору кредит банком надавався для придбання майнових прав на двокімнатну квартиру № 194 у житловому будинку № 16/1 по вулиця Академіка Корольова у м. Черкаси.

Також між банком та позичальником, ОСОБА_2, 17 серпня 2012 року було укладено договір іпотеки майнових прав на нерухоме майно №42/0/12/130 без оформлення заставної.

21 серпня 2014 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свідоцтво про право власності на нерухоме майно на квартиру № 194 у житловому будинку № 16/1 по вулиці Академіка Корольова у м. Черкаси на ім’я ОСОБА_2.

Вважає, що зазначена квартира являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто її, ОСОБА_1, власністю та власністю її колишнього чоловіка - ОСОБА_2.

Для придбання двокімнатної квартири № 194 у житловому будинку №16/1 по вулиці Академіка Корольова у м. Черкаси 17 серпня 2012 року вони отримали кредит у сумі 200000 гривень, який на момент її позову погасили у повному обсязі. Тому вважає, що вартість її частки становить 100000 гривень.

Просить здійснити поділ спільного майна подружжя. Виділити у власність ОСОБА_1 1/2 частину квартири № 194 у житловому будинку № 16/1 по вулиці Академіка Корольова у м. Черкаси. Виділити у власність ОСОБА_2 ? частину квартири №194 у житловому будинку №16/1 по вулиці Академіка Корольова у м. Черкаси.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).

Судом встановлено, що 27 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси Черкаського міського управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 2149.

15 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Надія» був укладений договір про дольову участь в будівництві житла № 16-16-12/К від 15.08.2012 року квартири АДРЕСА_1.

17 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ АБ «Укргазбанк» було укладено кредитний договір № 42/Ф/12/130 у відповідності до якого ОСОБА_2 взяв кредит в розмірі 200000 грн. на придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2014 року шлюб між ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище – Сопільняк) та ОСОБА_2, зареєстрований 27.10.2007 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси (актовий запис № 2149) – розірвано.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер 25920042, виданого 22.08.2014 року Реєстраційною службою Черкаського міського управління юстиції Черкаської області, ОСОБА_2 являється власником квартири № 194, по вул. Академіка Корольова, 16/1 в м. Черкаси.

10 листопада 2015 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: дружини – ОСОБА_5.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як роз'яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. При поділі майна враховуються також правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2014 року встановлено: Спору про розподіл майна не має.» «Шлюб носить формальний характер, сторони з березня 2014 року проживають окремо.»

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення режиму окремого проживання подружжя встановлено: «Вони з відповідачкою перестали проживати разом не з моменту розірвання шлюбу 23 грудня 2014 року, а значно раніше – з березня 2014 року.»

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В позовній заяві, поданої ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів останньою зазначено: «На даний момент спільне господарство ми не ведемо, оскільки з березня 2014 року проживаємо окремо.»

Таким чином, судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами були припинені в березні 2014 року, а спірна квартира АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер 25920042, виданого 22.08.2014 року Реєстраційною службою Черкаського міського управління юстиції Черкаської області зареєстрована за ОСОБА_2.

Відповідачем ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строку позовної давності по даній справі.

Позивачем не ставилося питання про поновлення строку позовної давності по даній справі, посилаючись на те, що спір виник з 2016 року, коли вона звернулася до суду з позовом про поділ майна. До цього часу була домовленість між сторонами щодо поділу майна.

Відповідач та представник відповідача заперечували проти посилання позивача про домовленість про поділ майна, оскільки ОСОБА_2 вважав дану квартиру особистою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Посилання відповідача ОСОБА_2, що спірна квартира є його особистою власністю не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки відповідачем не доведено в судовому засіданні, що спірна квартира придбана за кошти, які належали йому особисто.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

В листопаді 2016 року позивач звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом про поділ спільного майна подружжя.

16 листопада 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси по справі № 712/12277/16-ц позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя було залишено без розгляду.

13 березня 2018 року після перегляду апеляційним судом Черкаської області, ухвала Соснівського районного суду м. Черкаси по справі №712/12277/16-ц від 16 листопада 2017 року була залишена без змін та вступила в законну силу.

Згідно ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Суд приходить до висновку, що строк позовної давності розпочався з моменту припинення сторонами шлюбних відносин, а саме з березня 2014 року.

Посилання позивача на те, що спір виник у 2016 році суд не може взяти до уваги, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів.

ОСОБА_1 знала про укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 16-16-12/К від 15.08.2012 року та кредитного договору № 42/Ф/12/130 від 17.08.2012 року.

На момент припинення шлюбних відносин та на даний час ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Доказів, які б підтверджували сплату ОСОБА_1 коштів за кредитним договором № 42/0/12/130 від 17.08.2012 року, сплату комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_2 не надано. Також, позивачем не доведено факту приймання участі у ремонтних роботах вказаної квартири (придбання будівельних матеріалів, особиста участь, тощо), оскільки квартира була без будь яких ремонтних робіт.

Посилання позивача на зміну замків у спірній квартирі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. ОСОБА_1 не ставилося питання про вселення в квартиру АДРЕСА_2, не зверталася до суду з позовними вимогами про усунення перешкод тощо, не зверталася до правоохоронних органів щодо незаконних (протиправних) дій відповідача.

Покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які були допитані в судовому засіданні, суд не бере до уваги, оскільки свідки достеменно не зазначили, для чого позичалися кошти батьками позивача, та не зазначили точного періоду окремого проживання відповідача ОСОБА_2, та припинення шлюбних відносин між сторонами.

Позивач ОСОБА_1 не ставила питання про захист свого цивільного права на протязі чотирьох років.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із зазначеним позовом до суду ОСОБА_1 звернулася лише у квітні 2018 року, тобто зі спливом 4 років. При цьому, суд враховує, що доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про перебіг позовної давності, та те, що не могла дізнатися про порушення свого права.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Така ж позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

В зв’язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжяне обґрунтовані та не підлягають задоволенню у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Питання стосовно судових витрат позивачем не ставилося.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Апеляційного суду Черкаської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлено 21.11.2018 року.

Головуючий: