Рішення № 78008121, 20.11.2018, Печенізький районний суд Харківської області

справа № 633/279/18

номер провадження 2/633/140/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року Печенізький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Тимченко А.М.,

за участю секретаря судового засідання - Меденець Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги, Харківської області цивільну справу № 633/279/18 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю учасників справи:

представника відповідачки – адвоката ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки – ОСОБА_1 (дата народження: 29.09.1985) на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.01.2013 року у розмірі 32 095 гривень 51 копійки. Судові витрати у розмірі 1 762 гривень 00 копійок.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачка взяті на себе зобов’язання за кредитним договором виконала не в повному обсязі, у зв’язку з чим, виникла заборгованість у наведеному вище розмірі, яку вона в добровільному порядку погашати не бажає.

Ухвалою суду від 03.09.2018 року відкрито провадження у справі, призначеного розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачкою у встановлені судом строки, через канцелярію суду надано письмовий відзив на позов, в якому остання позовні вимоги вважає необґрунтованими та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідачка стверджує, що кредитний договір було укладено в неналежній формі, з порушенням істотних умов договору, визначених ст. 626, 638, 1055 ЦК України, адже, як вбачається з анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. При цьому стверджує, що вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних, крім прізвища, адреси та її підпису. Разом з тим, вважає, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладання договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. До того ж у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого їй кредитного ліміту. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого їй кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій вона не може. Вважає, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, у зв’язку з чим позовна заява не містить належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі їй кредитної картки, не надано належних доказів зарахування коштів на кредитну картку позичальника, видачу коштів готівкою тощо. Окрім цього, заперечувала проти стягнення неустойки, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України. Також зазначила, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. При цьому вказувала, що такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, постанові від 25.07.2018 року по справі № 631/1348/16-ц, провадження № 61-25328св18. Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому позовні вимоги в частині стягнення з неї 500 грн. – штрафу (фіксована частина) та 1 504,55 грн. – штраф (процентна складова) є незаконним та необґрунтованим. Крім того, також наполягала, що аналізуючи поданий позивачем розрахунок вбачається, що банк намагається стягнути з неї заборгованість, відсотки за користування кредитом та пеню починаючи з 18.01.2013 року, однак до суду звернувся лише 29.08.2018 року, тобто з перевищенням трирічного строку звернення до суду за стягненням суми боргу та одного року щодо стягнення пені, посилаючись при цьому на правовий висновок Верховного Суду України по цивільній справі № 6-2520цс15 від 06.04.2016 року. Також відповідачка вважає, що сума пені нарахована позивачем в три рази перевищує тіло кредиту, у зв’язку з чим може бути зменшена судом з власної ініціативи, відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України (а.с. 43-47).

Представник позивача в установлені судом строки надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що обставини, на які відповідачка посилається в заяві не відповідають дійсності, оскільки при укладанні кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, відповідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Так, з огляду на зазначене стверджував, що відповідачка - ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписала Заяву № б/н від 18.01.2013 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 13 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Крім того, зазначав, що при оформленні кредиту відповідачка підписуючи заяву № б/н від 18.01.2013 року на отримання кредиту, підтвердила що вона ознайомлена з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами. Також відповідачка підписавши дану заяву підтвердила свою згоду на те, що заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи складають між нею і банком договір про надання банківських послуг, та підписавши заяву відповідачка приєдналася до запропонованих банком Умов та Тарифів. Тобто, в даному випадку укладання договору здійснювалося за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання. Разом з тим наполягав, що у відповідності до ч. 2 ст. 639 ЦК України зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином, між банком та відповідачкою було укладено договір у письмовій формі, який чинному законодавству України не суперечить. На підтвердження факту укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов’язань банком надані такі докази: 1) копія кредитного договору; 2) розрахунок заборгованості; 3) копія паспорту відповідача, за яким був оформлений кредитний договір; 4) виписка по рахунку; 5) фото клієнта з карткою. Також на підтвердження суми розрахунку заборгованості зазначає, що до суду разом з відповіддю на відзив надано виписку з карткового розрахунку, яка є належним та допустимим доказом по справі, оскільки містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідачки – баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної операції). Водночас позивач наполягає, що строк позовної давності ані по стягненню заборгованості за кредитом та процентами, ані по стягненню штрафних санкцій не пропущений. Строк позовної давності ним дотримано при зверненні до суду. Заперечення відповідачки про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу, яке ґрунтується на ст. 61 Конституції України, є помилковим, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. Прохав позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати (а.с. 54-67, 93-99).

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час та день, місце судового засідання повідомлений в установленому законом порядку, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та прохає їх задовольнити (а.с. 35)

Представник відповідачки – адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на підстави зазначені у відзові на позов, прохав у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідачки – адвоката ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) АТ КБ «»Приватбанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку.

18.01.2013 року ОСОБА_1 (далі за текстом – відповідач) звернулася до АТ КБ «Приватбанк» (далі за текстом – позивач, ОСОБА_3) з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку № б/н, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 9).

Під час судового розгляду справи встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 30 червня 2018 року уклала шлюб, змінивши своє прізвище з «Зюбіної» на «Соколовську», що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ВЛ № 358631, виданого 30 червня 2018 року Відділом державної реєстрації актів цивільного по місту Чугуєву, Чугуївському та Печенізькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області(а.с. 86).

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач.

Позивачем надана суду копія анкети-заяви від 18.01.2013 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 особистим підписом підтвердила свою згоду на те, що дана заява, разом із Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Укладання договору здійснювалось за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання, згідно вимог ст. 634 ЦК України, оскільки підписавши дану заяву ОСОБА_1 приєдналася до запропонованих банком Умов та Тарифів. Крім того, підписавши вищезазначену заяву відповідач засвідчила, що вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були їй надані для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 9 - зворотній бік).

При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачкою факту підписання анкети-заяви № б/н від 18.01.2013 року.

З листа АТ КБ «Приватбанк» № 30.1.0.0/2-20180817/163 від 28.09.2018 року вбачається, що клієнт ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) згідно кредитного договору б/н від 18.01.2013 року, отримала картки № 5211537426636077, № 5168742354151239, зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року (а.с. 80, 107). Даний факт також підтверджується фотознімком відповідачки з кредитною карткою, який було надано банком (а.с. 79, 106).

Крім того, позивачем надано суду виписку з вищезазначених карткових рахунків, з якої вбачається, що 18.01.2013 року відповідачці при укладанні договору та видачі кредитної картки було встановлено кредитний ліміт в розмірі 300 гривень 00 копійок, який в подальшому було збільшено до 13 000 гривень 00 копійок (а.с. 68-77, 100-104).

Також до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового кредиту», в якій зазначено, що відповідачці встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5 % (30 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо.

Тобто, сторонами при укладанні договору були дотримані усі істотні умови.

Вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку.

Приймаючи до уваги те, що за ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то відсутність підпису відповідачки в Умовах та правилах надання банківських послуг, при наявності її письмового свідчення про те, що вона ознайомлена у письмовому вигляді та згідна з Умовами та Тарифами, а також, що Заява разом із Умовами та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, не є підставою вважати, що Умови укладені поза межами договору та є не допустимими доказами.

Водночас, позивачем надано суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачці було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідачка користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже отримала картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідачка частково сплачувала заборгованість за кредитом (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом» та графі «Сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості») (а.с. 5-6, 7-8, 68-77).

При цьому, суд зазначає, що банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін’юсту від 12.04.2012 р. № 578/5, згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання держоперацій та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені, зокрема, виписки банків.

Таким чином, оскільки банк надав відповідачці кошти шляхом видачі їй кредитної картки та встановлення кредитного ліміту, та відповідачка знімала кредитні кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалася кредитними коштами, що підтверджується випискою, суд дійшов висновку, що 18.01.2013 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачкою укладений кредитний договір, згідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на карткові рахунки: № 5211537426636077, № 5168742354151239 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року.

Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 п. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, та на вимогу кредитора (Банка) зобов'язаний сплатити останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку (штраф, пеня), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків на підставі ст. 624 ЦК України.

На виконання вимог статті 1054 ЦК України 18.01.2013 року позивач надав відповідачці грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» № 5211537426636077, № 5168742354151239, зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року (а.с. 80, 107).

Проте відповідачка взяті зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв’язку з чим, відповідно до наданого позивачем розрахунку, за нею станом на 21 червня 2018 року мається заборгованість в розмірі 32 095 гривень 51 копійки, що складається: з заборгованості за основним зобов’язанням у розмірі 4 975 гривень 38 копійок; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 13 053 гривень 87 копійок; заборгованість за пенею 12 061 гривні 71 копійки; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень 00 копійок штраф (фіксована частина), 1 504 гривні 55 копійок – штраф (процентна складова).

Факт наявності заборгованості відповідачкою не заперечується. Разом з тим, відповідачка заперечувала щодо розміру кредитного ліміту та суми заборгованості, проте, не надала суду на підтвердження жодного належного доказу.

Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до положень статті 5 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно до статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на вищезазначене, як вбачається з «Умов та правил надання банківських послуг» (далі за текстом – Умов та правил) щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4, на підставі яких відповідачка при укладанні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку (а.с. 19).

Разом з тим, згідно з пунктом 1.1.3.2.4 Умов та правил для банку передбачена можливість зміни Тарифів на інших невід’ємних частин договору, за умови інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 (а.с. 14).

Водночас, пунктом 1.1.2.1.5. Умов та правил передбачено, що позичальник зобов’язаний отримувати виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (а.с. 13).

При цьому, на підставі п. 1.1.5.2. Умов та правил, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов’язань за даним договором (а.с. 16).

Згідно п.п.1.1.6.1., 1.1.6.2. зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв’язку, серед яких: офіційний сайт банку www.privatbank.ua, SMS – повідомлення клієнтів про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування (а.с. 16 – зворотній бік).

У разі не згоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифами банку»» клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору виконавши умови п. 2.1.1.5.4. Умов та правил (а.с. 20).

Окрім того, відповідачка зобов’язувалася:

- на підставі п. 2.1.1.5.5. Умов та правил погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором (а.с. 20);

- слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7. Умов та правил, а у разі невиконання зобов’язань за договором, у відповідності до п. 2.1.1.5.6., на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди банку (а.с. 20).

Пунктом 2.1.1.12.1. Умов та правил погоджено, що зобов’язання клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов’язаннями (а.с. 21).

Відповідно до п. 2.1.1.3.3. Умов та правил відповідачка доручила банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених нею операцій, а також вартість послуг, визначену Тарифами банку при настанні терміну платежу (а.с. 20 – зворотній бік), а при виникненні боргових зобов’язань згідно п. 2.1.1.12.9. Умов та правил, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов’язань, у тому числі мінімального обов’язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку (а.с. 22 – звортній бік).

На підставі п. 2.1.1.12.2. Умов та правил, в разі непогашення клієнтом боргових зобов’язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку відсотки, в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування. При цьому, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання). В разі якщо, в дату нарахування відсотків згідно цих Умов, клієнт використав всю суму кредиту, сторони погодили про збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов’язань за цим кредитом, що мала місце на дату нарахування відсотків. Згідно ст. 212 ЦК України, в разі, якщо будь-яка прострочена заборгованість за кредитом є більшою ніж 90 днів – починаючи з 91 дня вся (загальна) заборгованість за кредитом є простроченою (а.с. 21).

У разі виникнення прострочених зобов’язань за кредитом, згідно п. 2.1.1.12.2.1. Умов та правил клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування (а.с. 21).

Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на 21 червня 2018 рік за відповідачкою мається заборгованість за основним зобов’язанням у розмірі 4 975 гривень 38 копійок та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 13 053 гривень 87 копійок, яку відповідачка в порушення вимог статті 1056-1 Цивільного кодексу України в добровільному порядку сплачувати не бажає.

Заяву відповідачки щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин в частині стягнення заборгованості за основним зобов'язанням та процентами за користування кредитними коштами суд вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Так, відповідно до п. 2.1.6.8 Умов та правил термін погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжних картках без встановленого мінімального обов’язкового платежу, робиться в наступному порядку: термін погашення відсотків по кредиту - щомісячно за попередній місяць; термін погашення кредиту - в повному об’ємі, не пізніше за останній день терміну дії договору, тобто останнім днем місяця вказаного на картці.

Відповідно до Умов та правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі за № 6-14цс14.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні відповідачкою кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки, який визначено до 09.2018 року (а.с. 80, 107).

Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором відповідачкою був здійснений 02.12.2017 року, а із даним позовом банк звернувся 29.08.2018 року, тобто в межах позовної давності.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідним позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за основним зобов’язанням у розмірі 4 975 гривень 38 копійок та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 13 053 гривень 87 копійок задовольнити в повному обсязі.

Щодо застосування строку позовної давності до вимог в частині стягнення неустойки (пені), заявленою відповідачкою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки.

Матеріалами справи безспірно встановлено, що відповідачка прострочила виконання зобов’язання.

Як убачається із змісту ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Строк позовної давності в один рік згідно із ст. 258 ЦК України щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Як вище зазначалося, строк позовної давності за основним зобов’язанням позивачем не пропущений, у зв’язку з чим останній має право на стягнення пені (неустойки) за рік, що передує зверненню до суду.

Сторонами Кредитного договору в пункті 2.1.1.12.6.1. Умов та правил погоджено обов'язок відповідачки у разі виникнення прострочених зобов’язань за борговими зобов’язаннями на суму від 100 грн., сплатити банку пеню, відповідно до встановлених Тарифів. Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту (а.с. 22 – зворотній бік).

Крім того, відповідно до пункту 2.1.1.12.7.2. Умов та правил передбачено, що у разі непогашення заборгованості минулого місяця до 25-го числа поточного місяця клієнт сплачує пеню за несвоєчасне погашення кредитного ліміту в Пільговий період, рівну діючій базовій місячній процентній ставці від боргових зобов’язань на момент списання. Пеня за несвоєчасне погашення кредитного ліміту в Пільговий період утримується в момент переходу в звичайний період кредитування (а.с. 22 – зворотній бік), що в свою чергу дає можливість суду застосування до неї положення ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При визначені виду цивільно-правової відповідальності, який підлягає стягненню з відповідачки за порушення нею грошового зобов’язання суд виходив з наступного.

Згідно п. 5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 18.06.2003 № 254 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 року за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (п. 5.1. цього Положення).

Розмір заборгованості за кредитним договором повинен бути підтверджений виписками по особовим рахункам в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитними договорами за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором.

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості за пенею наданий суду розрахунок станом на 21.06.2018 року, з якого вбачається, що нарахування заборгованості за пенею здійснено в колонці № 11 з назвою «Нараховано пені за прострочене зобов’язання» та № 17 з назвою «Пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн», із окремим зазначенням порядку нарахування їх заборгованості, дати та суми погашення. Тобто із наданого суду розрахунку заборгованості суд має можливість встановити, які саме суми нарахування заборгованості здійснені позивачем окремо за пенею, та які саме суми вносилися відповідачем в рахунок погашення такої заборгованості.

З огляду на зазначене, та враховуючи те, що позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду з вимогою про стягнення пені, суд вважає за можливе застосувати позовну давність в один рік до заборгованості за пенею, та враховуючи, що розрахунок заборгованості було здійснено станом по 21.06.2018 рік, вважає за необхідне визначити періодом в межах строку позовної давності термін з 21.06.2017 року по 21.06.2018 рік. Таким чином, загальна сума заборгованості за пенею за вказаний період (з урахуванням строку позовної давності) складає 11 811 гривень 71 копійок.

Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та статті 13 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Установивши, що розмір неустойки (пені) – 11 811 грн. 71 коп. в кілька разів перевищує суму основного боргу – 4975 грн. 38 коп., що суперечить встановленим цивільним законодавством вимогам справедливості та розумності, а також наявності заборгованості по нарахованим відсоткам за користуванням кредиту в розмірі 13 053 грн. 87 коп., яка в кілька разів перевищує суму основного боргу, суд вважає за необхідним зменшити розмір неустойки (пені) до 9 000 грн. 00 коп.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суд України від 03.09.2014 року у справі № 6-100цс14.

Щодо вирішення позовних вимог в частині стягнення з відповідачки заборгованість за пенею та штрафу (фіксованої частини та процентної складової) суд керується наступним.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як було встановлено в судовому засіданні, умовами кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, а також передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, постанові від 25.07.2018 року по справі № 631/1348/16-ц провадження № 61-25328св18.

У зв’язку з чим, суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 9000, 00 грн. В задоволені позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 500 гривень 00 копійок штраф та 1 504 гривні 55 копійок – штраф (процентна складова), суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволенню позовних вимог ( 84.22%) -1483 грн. 96 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 10, 11,12, 13, 141, 258-259 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з Соколовської (дошлюбне прізвище – ОСОБА_1) ОСОБА_4 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 січня 2013 року у сумі 27 029 (двадцять сім тисяч двадцять дев’ять) грн. 25 коп., з яких: 4 975 (чотири тисячі дев’ятсот сімдесят п’ять) грн. 38 коп. – заборгованість за тіло кредиту, 13 053 (тринадцять тисяч п’ятдесят три) грн. 87 коп. - заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом, 9000 (дев’ять тисяч) грн. – заборгованість за неустойкою (пенею).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Соколовської (дошлюбне прізвище – ОСОБА_1) ОСОБА_4 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 1483 (одна тисяча чотириста вісімдесят три) грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду або через Печенізький районний суд Харківської області.

Позивач: Акціонерне товариство ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК», юридична адреса: місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок № 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р № 29092829003111, МФО 305299.

Відповідачка: Соколовська (дошлюбне прізвище – ОСОБА_1) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: Харківська область, Печенізький район, с. Кицівка, вулиця Центральна, будинок 23.

Повний текст рішення складений 20.11.2018року.

Суддя: А.М. Тимченко