Постанова № 78002569, 07.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6231/18

Номер справи місцевого суду: 502/1467/17

Головуючий у першій інстанції Тюмін О. Г.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою Ізмаїльської місцевої прокуратури в інтересах ГУ Держгеокадастру в Одеській області на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області про встановлення факту належності та визнання права постійного користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся 17 серпня 2017 року до Кілійського районного суду з позовною заявою до Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області з вимогами:

- встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті чоловіка, ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року;

- встановити факт належності ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою, площею 4,40 га, розташованої за адресою: Одеська область, Кілійський район, Дмитрівська сільська рада, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка, ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, яка належала йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серія НОМЕР_2 від 22.02.1999 року, виданого на підставі розпорядження Кілійської районної держадміністрації Кілійського району Одеської області від 13.08.1997 року;

- визнати за ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою, площею 4,40 га, розташованої за адресою: Одеська область, Кілійський район, Дмитрівська сільська рада, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог, в позовній заяві зазначив, що його діду, ОСОБА_4, на праві постійного користування належала земельна ділянка, площею 4,40 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області. Після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, у порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою перейшло до його дружини, ОСОБА_3, яка за оформленням спадкового майна до нотаріальної контори не зверталася. ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_3 померла. За життя спадкодавець на все своє майно на ім'я позивача залишила заповіт. Спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 позивач прийняв, шляхом звернення до нотаріальної контори. Під час звернення до нотаріальної контори позивачу, як спадкоємцю за заповітом, було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належне спадкодавцю майно та надано роз'яснення щодо того, що право постійного користування земельною ділянкою спадкодавцем за життя не було переоформлено на своє ім'я та рекомендовано звернутися до суду.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 26 вересня 2017 року позов задоволено.

Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті чоловіка, ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Встановлено факт належності ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою, площею 4,40 га, розташованої за адресою Одеська область, Кілійський район, Дмитрівська сільська рада, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка, ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, яка належала йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серія НОМЕР_2 від 22.02.1999 року, виданого на підставі розпорядження Кілійської районної держадміністрації Кілійського району Одеської області від 13.08.1997 року.

Визнано за ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, право постійного користування земельною ділянкою, площею 4,40 га, розташованою за адресою Одеська область, Кілійський район, Дмитрівська сільська рада, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Вважаючи рішення суду незаконним Ізмаїльська місцева прокуратура в інтересах ГУ Держгеокадастру в Одеській областізвернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Кілійського району задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд помилководійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_3, виданого 22 лютого 1999 року на підставі розпорядження Кілійської районної держадміністрації Кілійського району Одеської області від 13 серпня 1997 року №382, ОСОБА_4 передано у постійне користування земельну ділянку площею 4.40 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Дмитрівської сільської ради. /а.с. 12/

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4, виданого 10.10.1964 року Дмитрівською сільською радою Ізмаїльського району Одеської області ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. /а.с. 16/

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5, виданим Виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області 01 червня 2010 року. /а.с. 18/

Згідно ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За вимогами ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_4, прийняла його дружина - ОСОБА_3, оскільки проживала зі спадкодавцем за однією адресою, що підтверджується довідкою Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області №859 від 17.07.2017 року. /а.с. 13/

Суд вважаючи встановленим факт, що спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, у тому числі право постійного користування земельною ділянкою, площею 4.40 га, прийняла його дружина - ОСОБА_3.

Як вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області 10.04.2014 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року /а.с. 17/.

За життя ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 залишила заповіт, посвідчений 02.11.2012 року секретарем Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області ОСОБА_5, в якому все належне їй майно заповіла позивачу. /а.с. 8/

Відповідно до ч.1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

20 квітня 2016 року ОСОБА_2 отримано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно належне ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року. /а.с. 9-11/

Відповідно листа Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області від 07.07.2017 року № 1408/02-14 видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 4.40 га, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Кілійсьткого району Одеської області та належала чоловіку померлої ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року), спадщину після якого ОСОБА_3 прийняла, але не оформила своїх спадкових прав, неможливо в звязку з тим, що відповідно до п. 6 розділу 9 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи., які мають у постійному користуванні земельні ділянки, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності, тобто спадкодавець за життя повинен був переоформити право постійного користування землею у право власності. Позивачу рекомендовано звернутися до суду за захистом його прав.. /а.с. 7/

Пунктом 6 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власноті або право оренди на них.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005 року, положення пункту 6 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України втрачають чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Таким чином, враховуючи зазначене, не переоформлення за життя спадкодавцем права постійного користування земельною ділянкою на право власності на спірну земельну ділянку не є підставою для припинення право постійного користування землею, та у свою чергу не є перешкодою для передання такого право у порядку спадкування.

Виходячи з викладених обставин суд вважав, що позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування щземельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній чи комунвльній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права на користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або рганів місцевго самоврядування.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Із зазначених норм законодавства України випливає, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності , що виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування земельнрою ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, окрім випадку укладення таким користувачем договору (оренди чи іншого) із власником земельної ділянки, у якому передбачено можливість передачі права користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Верхорвний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судами норм сатеріального права, у своїй постанові від 05.10. 2016 року у справі №181/698/14-ц дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції без наявних на те підстав помилково визнав право постійного користування на земельну ділянку у порядку спадкування.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районним судом викладені обставини з'ясовано неповно, висновок суду не відповідє викладеним обставинам, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового по суті позовних вимог.

Позовні вимоги на думку колегії суддів є ненеобґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга за таких підстав підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 374 376, 381-384 ЦПК України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської місцевої прокуратури в інтересах ГУ Держгеокадастру в Одеській області- задовольнити.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 вересня 2017 року- скасувати, у здоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Одеської області 2272, 25 грн (реквізити приведені) судового збору.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13.11.2018 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький