Рішення № 78001623, 16.11.2018, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/397/18 провадження № 2/403/213/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2018 року смт.Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Гарбар С.І.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Устинівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «ПриватБанк», звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором № КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року в загальному розмірі 17715 грн. 00 коп. станом на 01.06.2018 року, яка складається із заборгованості за: відсотками за користування кредитом в сумі 7401,18 грн. та пенею за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором в сумі 10313,82 грн. за період з 17.12.2011 року по 01.06.2018 року. Позов обгрунтовано тим, що відповідно до укладеного з відповідачем договору № КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року, остання отримала кредит у розмірі 2988,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку за кредитом. Відповідач погодилась з тим, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між нею та банком договір, про що свідчить підпис відповідача в заяві. В подальшому, внаслідок неналежного виконання відповідачем по справі ОСОБА_2 зобов’язання за вказаним договором виникла зазначена вище сума заборгованості, що є порушенням законних прав та інтересів ПАТ КБ «ПриватБанк». Посилаючись на норми ст.ст.526, 527, 530, 1054 ЦК України, згідно яких зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а позичальник зобов’язаний повернути кредит та сплатити відсотки, позивач прохав суд стягнути з відповідача по справі заборгованість за кредитним договором та сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 1762,00 грн.. Крім того, у поданій до суду відповіді на відзив представник позивача вказує на необхідності розмежування таких понять як строк виконання зобов’язання та дата погашення кредиту, оскільки строк виконання зобов’язання сторони визначили до 24.08.2009 року, а датою погашення кредиту є дата, коли позичальник виконає зобов’язання належним чином. З огляду на викладене нарахування банком відсотків після закінчення строку виконання зобов’язання за поточною ставкою 1,00% у місяць та простроченою ставкою 11,83 % у місяць є цілком законним, повністю узгоджується з Умовами надання споживчого кредиту та не суперечить положенням постанови Великої палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 та ч.2 ст.625 ЦК України. З приводу застосування судом за заявою представника відповідача строку позовної давності та відмови у зв’язку з його пропуском в позові, представник позивача зазначила про те, що кредитний договір є чинним та продовжує свою дію, а тому позивачем дотримано строк позовної давності при зверненні до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та прохала суд їх задоволити.

В судовому засіданні по розгляду справи відповідач по справі ОСОБА_2 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором в сумі 17715,00 грн. не визнала повністю. Суду пояснила, що відповідно до рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 10.04.2012 року з неї на користь позивача вже стягується заборгованість за вказаним кредитним договором шляхом здійснення відрахувань з отримуваної нею пенсії, а тому банк не має права продовжувати нараховувати їй заборгованість по відсотках та пенею після винесення судом рішення. Підтримала письмову заяву свого представника щодо застосування позовної давності до позовних вимог банку про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом та пенею у разі висновку суду про задоволення позову.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» не визнав та прохав суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. У наданих суду поясненнях зазначив про те, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 24.08.2007 року, остаточний термін повернення кредиту був визначений 24.08.2009 року, а тому у межах строку кредитування (до 24.08.2009 року) відповідач мала повертати кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання, що відповідає висновку Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12. З огляду на викладене, позовні вимоги є безпідставними, оскільки після 24.08.2009 року нарахування відсотків, комісії та пені припиняється. Свої заперечення проти наведених позивачем обставин та правових підстав позову виклав у поданому до суду відзиві на позов. Крім того, подав до суду письмове клопотання про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову у зв’язку з її спливом у тому разі, коли суд за обставинами справи дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом по справі встановлено, що відповідно до заяви позичальника - відповідача ОСОБА_2 №КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року про надання послуг, останній позивачем був наданий строковий кредит у сумі 2988,00 грн. на строк 24 місяці з 24.08.2007 року по 24.08.2009 року включно з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 71,71 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 498,00 грн. в обмін на зобов’язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умов) строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 15 по 20 число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 212,6 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами. Позичальник зобов’язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов. Згідно п.4.2 Умов при порушенні позичальником зобов’язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 11,83 % в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом (а.с.7 зворот).

Також відповідач погодилася з тим, що дана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» (Стандарт), Тарифами складає між нею та банком кредитно-заставний договір. Своїм підписом на заяві відповідач підтвердила факт ознайомлення з Умовами, які були надані їй в письмовій формі (а.с.7 зворот).

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 підписала заяву від 24.08.2007 року, вона, як клієнт, приєдналася і зобов’язувалася виконувати умови, викладені в заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с.7 зворот).

Відповідно до п.1.4 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) кредитно-заставний договір - це договір, укладений між банком та позичальником шляхом підписання позичальником заяви позичальника, яка разом з запропонованими банком Умовами та Тарифами складає кредитно-заставний договір. Датою укладення договору є дата підписання позичальником заяви позичальника (а.с.118).

З урахуванням викладеного судом встановлено, що датою укладення договору між сторонами по справі є 24.08.2007 року, що відповідає даті, зазначеній в заяві відповідача по справі ОСОБА_2 (а.с.7 зворот).

У відповідності до п.1.7 Умов споживчий строковий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком) споживачеві на придбання продукції (а.с.118).

Згідно п.2.1 Умов для виконання даного договору банк відкриває позичальнику рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін.платежам (а.с.118).

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що для виконання зобов’язань позивачем було відкрито відповідачу картковий рахунок №29092058521253 (а.с.7 зворот).

Судом також встановлено, що згідно заяви відповідача по справі ОСОБА_2 від 24.08.2007 року, останній було надано кредитку «Товари у розстрочку» за №4627085052779192, отримання якої підтверджується підписом відповідача (а.с.7 зворот).

У відповідності до п.п.3.2.2, 3.2.7, 3.2.8, 3.2.9 Умов відповідач по справі, як позичальник, зобов’язувалась: погашати кредит у порядку та строки відповідно до заяви; погашати заборгованість по кредиту в повній сумі; сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду й неустойку (штраф, пеню), не пізніше дати, зазначеної в повідомленні банку, передбаченому п.п.3.3.1, 3.3.2, 3.3.3 даних Умов; надати банку кошти для погашення заборгованості за даними Умовами; повністю повернути кредит до дати, зазначеної в заяві (а.с.118 зворот, а.с.119).

Згідно положень п.3.2.9 Умов заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється відповідно до п.4.2 Умов з дати виникнення простроченої заборгованості (а.с.119).

У відповідності до 5.1 Умов при порушенні позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених заявою та п.п.3.2.2, 3.2.3 даних Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов’язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу (а.с.121).

Надана суду представником позивача копія Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) підпису відповідача ОСОБА_2 не містить (а.с.118-121).

Виконуючи приписи ст.264 ЦПК України та даючи оцінку аргументам, наведеним учасниками судового процесу, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч.3 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Таким чином, одним із видів порушення зобов’язання є прострочення - невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі вище викладеного судом встановлено, що позивач, згідно умов укладеного між сторонами кредитного договору №КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року, виконав взяті на себе зобов’язання належним чином та в повному обсязі. Натомість відповідач ОСОБА_2 зобов’язання за вказаним кредитним договором не виконувала належним чином, оскільки не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 10.04.2012 року за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором №КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року, з відповідача по справі на користь позивача було стягнуто заборгованість, яка виникла станом на 16.12.2011 року, в сумі 29089 грн. 27 коп., з яких: 2756,10 грн. - заборгованість за кредитом; 12851,06 грн. - заборгованість за процентами; 832,37 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 12649,74 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості (а.с.6).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року,загальна сума заборгованості відповідача за період з 17.12.2011 року по 01.06.2018 року, складає 17715,00 грн. (а.с.35), з яких:

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 7401,18 грн.;

- заборгованість за пенею - 10313,82 грн..

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у п.54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на викладене, Великою Палатою Верховного Суду були відхилені аргументи позивача про те, що на підставі ст.599 та ч.4 ст.631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом (п.55 Постанови).

Згідно положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як вбачається з умов кредитного договору №КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року, банк надав відповідачу, як позичальнику, строковий кредит з 24.08.2007 року по 24.08.2009 року включно і сторони погодили щомісячну сплату відповідачем грошових коштів у сумі 212 грн.60 коп. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

Відтак, обов'язок відповідача повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами існував у межах строку кредитування.

Таким чином, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому право позивача, як кредитодавця, нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2, як боржника, передбачених кредитним договором №КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року процентів за користування коштами, а також пені за несвоєчасне виконання його умов в загальному розмірі 17715,00 грн., саме у зв’язку з існуванням непогашеної відповідачем заборгованості за вказаним кредитним договором, обгрунтовуючи свої вимоги, крім іншого, також і тим, що датою погашення кредиту є дата, коли позичальник виконає зобов’язання належним чином.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем вже було реалізоване право на стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору №КGXRRX08830106 від 24.08.2007 року, шляхом звернення до суду з позовною заявою та постановленням судом відповідного рішення за результатами її розгляду.

Так, заочним рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2012 року з відповідача ОСОБА_2 вже була стягнута в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, процентами за користування кредитними коштами, пенею та комісією в загальному розмірі 29089 грн.27 коп. станом на 16 грудня 2011 року.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що строк кредитування за укладеним між сторонами договором закінчився 24.08.2009 року і сума заборгованості відповідача за вказаний період була стягнута на користь позивача на підставі судового рішення від 10.04.2012 року, право позивача, як кредитора, на продовження нарахування і стягнення відсотків та пені за кредитом, який вже стягнутий судом, припинилося.

Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №645/6061/15-ц.

Разом з тим, за змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог позивача, як кредитора, яке не виконано відповідачем ОСОБА_2, як боржником, не звільняє останню від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. На підставі викладеного, дотримуючись положень ч.4 ст.263 ЦПК України, суд приходить до висновку про відсутність у позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» правових підстав для нарахування передбачених договором процентів до повного погашення заборгованості за наданим відповідачу кредитом, оскільки кредитним договором від 24.08.2007 року був встановлений строк кредитування на 24 місяців - з 24.08.2007 року по 24.08.2009 року, а тому після його закінчення банк мав право на стягнення заборгованості за кредитним договором, що виникла в межах визначеного строку кредитування на не мав права нараховувати проценти за кредитом після 24.08.2009 року. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2018 року у справі №755/1909/16-ц. Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 пені у розмірі 10313 грн. 82 коп. суд приходить до висновку про те, що пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, з урахуванням того, що право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування 24.08.2009 року та стягненням в повному обсязі з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором на підставі рішення суду від 10 квітня 2012 року, позовна вимога ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача неустойки (пені), нарахованої за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №441/531/16. Відповідно до ст.599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч.4 ст.631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. На підставі викладеного, приймаючи до уваги правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в п.55 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 щодо відхилення аргументів позивача про його право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом на підставі ст.599 та ч.4 ст.631 ЦК України у випадку спливу визначеного договором строку кредитування, суд приходить до висновку про безпідставність зазначених у відзиві тверджень представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що нарахування банком відсотків після 24.08.2009 року є законним та таким, що не суперечить положенням вказаної вище Постанови. З урахуванням встановлених судом обставин, інші доводи позивача на обгрунтування викладених в позовній заяві вимог, зокрема, наданий розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_2, не приймається судом до уваги з наступних підстав. Відповідно до п.4.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно п.3.2.11, 3.3.8 цих Умов, далі пені згідно розділу 5 цих Умов, далі - простроченої комісії по Кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків по кредиту, далі простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася (у т.ч. сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за кредитом, далі - комісії, далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту (а.с.120 зворот). Разом з тим, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором за період з 17.12.2011 року по 01.06.2018 року, остання має заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 7401,18 грн. та заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 10313,82 грн.. Заборгованість за отриманим кредитом відсутня. При цьому сплачені відповідачем грошові кошти зараховувались банком виключно на погашення процентів, а не інших платежів за наданим кредитом у визначеному Умовами порядку, внаслідок чого суд приходить до висновку про те, що вказаний розрахунок заборгованості відповідача не відповідає Умовам надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), доданих представником банку до позовної заяви на обгрунтування викладених в ній вимог, та не може бути належним і допустимим доказом на підтвердженням суми заборгованості 17715 грн. 00 коп., зазначеної в позові. Подібний висновок суду відповідає постанові Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №552/4127/17. Щодо поданого під час розгляду справи представником відповідача письмового клопотання про застосування позовної давності у спорі та відмову в задоволенні позовних вимог у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову, суд приходить до наступного висновку. За змістом ст.ст.256, 257 та 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України). Згідно правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у п.68 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів позовна давність не може бути застосована. А тому вказана вимога є необґрунтованою. З урахуванням викладеного, після спливу строку кредитування, тобто після 24.08.2009 року, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» не мав права нараховувати проценти за кредитом, а тому до вимоги позивача про стягнення таких процентів за період з 17.12.2012 року по 01.06.2018 року позовна давність не може бути застосована, оскільки вказана вимога є необгрунтованою.

Отже, в даному випадку відсутні правові підстави для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі, оскільки банк не мав права нараховувати проценти та неустойку за кредитом, які стали предметом позову, а отже, відсутні підстави стверджувати про наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права.

Подібний висновок викладений і в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №204/3294/14 та від 11 липня 2018 року у справі №366/1088/16-ц.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, оцінивши відповідно до вимог ст.89 ЦПК України подані позивачем докази на обгрунтування викладених в позовній заяві вимог, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з його безпідставністю.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» при пред’явлені позову до суду був сплачений судовий збір в сумі 1762 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № ВОТМ2В1Р27 від 12.06.2018 року (а.с.1).

У звязку з відмовою в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого ним судового збору за одну позовну вимогу майнового характеру в загальному розмірі 1762 грн. 00 коп. відшкодуванню відповідачем ОСОБА_2 не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №KGXRRX08830106 від 24.08.2007 року в розмірі 17715 грн. 00 коп. (сімнадцять тисяч сімсот п"ятнадцять гривень 00 копійок) - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені ОСОБА_5 акціонерним товариством ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» у виді сплаченого судового збору в сумі 1762 грн.00 коп. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) відшкодуванню не підлягають.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_5 акціонерне товариство ОСОБА_4 «ПриватБанк», місцезнаходження: вул.Грушевського, буд.№1Д м.Київ, поштовий індекс 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, МФО №305299, рах.№29092829003111 - для погашення заборгованості та судових витрат.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: вул.Центральна (до перейменування - вул.Леніна), буд.№39 с.Криничне Устинівського району Кіровоградської області, поштовий індекс 28630, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана до Кропивницького апеляційного суду або через Устинівський районний суд Кіровоградської області.

Повне судове рішення складено 20 листопада 2018 року.

Головуючий С.Ю.Атаманова