Рішення № 78000324, 20.11.2018, Рокитнянський районний суд Київської області

< ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 375/1469/18 Провадження № 2/375/497/18

20.11.2018 Рокитнянський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Литвина О.В.

за участі секретаря - Юрченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись, що відповідно до укладеного з відповідачем договору б/н від 07.04.2008, останній отримав кредит у розмірі 1000.00 грн. у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок.

Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http: //privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг і що підтверджується підписом відповідача у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Посилається, що відповідач не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом станом на 04.07.2018 на загальну суму 18 044.41 грн., в тому числі: заборгованість по відсотках за користування кредитом - 4 109.79 грн., 12 989.77 грн - заборгованість за пенею, штраф (фіксована частина) - 250.00 грн., штраф (процентна складова) - 847.35 грн.

Просить стягнути на свою користь з відповідача вказану загальну суму заборгованості, а також понесені судові витрати по оплаті судових витрат в сумі 1 762.00 грн.

Ухвалою суду від 20.08.2018 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного повадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 05.09.2018 постановлено дану цивільну справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, позивач свого представника у судове засідання не направив, натомість у матеріалах справи міститься заява, якою просить розглянути справу у відсутності свого представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи на разі неявки відповідача. ( а.с. 35).

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи у своїй відсутності та відзиву на позов до суду не подав.

За викладеного та зі згоди позивача суд ухвалює рішення у відсутності позивача при заочному розгляді справи на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України та за вимогами частини другої статті 247 цього Кодексу не здійснювати фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Дослідивши надані суду позивачем письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що 07.04.2008 між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг відповідно до умов якого на ім'я відповідача було відкрито кредитний картковий рахунок про надання кредитного ліміту у розмірі 1000.00 грн.. Також відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 30 днів пільгового періоду" відповідно до змісту якої сторони домовилися про порядок погашення кредиту та умови кредитування - розмір відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій та комісії банку. Так, розмір останніх, на який погодилася відповідач при укладенні кредитного договору, становив: розмір відсотків - 36% на рік; розмір комісії - 3%; пені (1) = базова процентна ставка за договором) /30 - нараховується за кожен день прострочки кредиту; пеня (2) = 1 % від заборгованості, але не менше 10.00 грн. в місяць; штраф при порушенні термінів платежів з будь-яких грошових зобовязань за договором більше ніж на 120 днів - 250.00 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Позичальник підтвердива своїм підписом свою згоду, що підписана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов, позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш як на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн.+5% від суми позову.

Вказані обставини знаходять своє відображення у підписаній відповідачем довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 30 днів пільгового періоду".

Викладене підтверджується окрім того оглянутими в судовому засіданні письмовими матеріалами справи, якими є: розрахунок заборгованості; анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг за підписом ОСОБА_1 від 07.04.2008; довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 30 днів пільгового періоду" від 07.05.2008 за підписом ОСОБА_1; витяг із Умов і правил надання банківських послуг; копія паспорта на ім'я відповідача; відомості з ЄДРПОУ; банківська ліцензія № 22 від 23.09.2011, видана ПАТ КБ "ПриватБанк" на право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність"; виписка є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про АТ КБ "Приватбанк"; витяг із статуту АТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у 15 та 16 статтях ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 13 вказаного Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

За викладеного слід вважати, що весь тягар доказування викладених у позові обставин лежить на позивачеві.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов»язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду спору по суті.

Судом встановлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, які регулюються ст.ст. 526, 530, 610-612, 624, 625, 631,638, 1050, 1054 ЦК України.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до пункту першого частини другої якої такою є також договори та інші правочини.

За вимогами статті 510 вказаного Кодексу сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Стверджуючи про факт надання відповідачу кредиту та передачі останньому кредитної картки, позивач тим не менш не надав до суду жодного доказу з приводу того, що така картка взагалі коли-небудь видавалася відповідачу, адже жодний з наданих до суду документів не містить жодного посилання на це. Звернувшись до банку із вищезгаданою заявою-анкетою, відповідач висловив пропозицію на отримання банківської картки. В той же час доказів того, чи було задоволено таку його заяву, чи було видано йому платіжний інструмент (банківську картку), матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи й визнання такого факту відповідачем.

На час розгляду справи судом позивачем не було надано суду відомостей, що підтверджують тип і строк дії картки, якщо вона видавалась, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку, а також розміру заборгованості відповідача за кредитним договором по тілу кредиту. Так, посилаючись у позовній заяві про своє прво на на вимогу про дострокове повернення кредиту та зазначаючи суму заборгованості за кредитним договором, позивач поряд з цим не зазначає чи має місце заборгованітсь по тілу кредиту та її розмір.

Надані позивачем анкета-заява ОСОБА_1 на отримання кредиту, довідка про Умови кредитування з використанням картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", на переконання суду самі по собі, навіть у своїй сукупності, не свідчать про таку обставину. Будь-яких інших доказів з цього приводу матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до ст. ст. 1048, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Розрахунок заборгованості, на переконання суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити судом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься лише нічим не обгрунтований розрахунок заборгованості, а отже в силу принципу змагальності сторін, визначеного ст. 12 ЦПК України, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності , чого ним зроблено не було .

За викладеного суд позбавлений можливості перевірити об'єктивність зазначених у позові обставин спору і в тому числі щодо отримання відповідачем кредитних коштів, їх розміру, перевірити правильність обрахунку заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування останнім тощо.

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність обставини отримання відповідачем на підставі його анкети-заяви від 07.04.2008 кредитних коштів з огляду на названі позивачем обставини.

Таким чином, вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставними і не можуть бути задоволеними, тобто у задоволенні позову необхідно відмовити.

У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1762.00 грн. відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 526, 530, 551, 611, 612, 624, 625, 631, 638, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-83, 141, 263-265, 279, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному поряду, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Литвин

Рішення набуло законної сили "_____"_____20___