Рішення № 77995009, 08.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 листопада 2018 року № 826/12083/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., при секретарі судового засідання Артеменко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

представника відповідача - Музики В.Ф.

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 листопада 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення,

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018.

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 про опис майна у податкову заставу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем в порушення норм податкового законодавства України сформовану податкову вимогу про сплату податкового боргу та складено рішення про опис майна у податкову заставу, що порушують його права та законні інтереси. Зокрема, позивач зазначив, що податок з доходів фізичних осіб за результатами річного декларування, сплачений у повному обсязі та в передбачені чинними законодавством строки, а відтак, податкова вимога вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 та рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 про опис майна у податкову заставу складені помилково на підставі недостовірних даних.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_4 05.05.2017 року отримано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 на загальну суму 23 655 грн. 15 коп., з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування.

Одночасно з податковою вимогою позивачем отримано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 про опис майна у податкову заставу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем оскаржено його в адміністративному порядку.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 02 липня 2018 року № 944/6/99-99-17-05-14 залишено без змін податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 та рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 про опис майна у податкову заставу, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Під грошовим зобов'язанням платника податків, згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, розуміється сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Під податковим боргом, при цьому, розуміється сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За змістом підпунктів 2.1, 2.2, 2.3 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міндоходів України від 10.10.2013 № 576 (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень), податкова вимога формується органами доходів і зборів за місцем обліку платника податків.

Згідно з підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1 статті 49 Податкового кодексу України).

Порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань встановлений статтею 54 Податкового кодексу України, пункт 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Податкова вимога формується, якщо: платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки; платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки; платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки.

Протягом строків оскарження суми грошових зобов'язань, визначених Кодексом, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.

У взаємозв'язку з наведеним, згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що 10.04.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено Договір дарування квартири.

Позивачем додатково зазначено, що при укладенні цього Договору ОСОБА_4 виступала лише як законний представник своєї малолітньої дочки ОСОБА_6.

Вартість квартири, відповідно до висновку суб'єкту оціночної діяльності та п.11 вказаного Договору складала 473 103 (чотириста сімдесят три тисячі сто три) гривні 00 коп.

Згідно п.174.6 ст.176 Податкового кодексу України, об'єкти дарування, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими розділом для оподаткування спадщини - тобто за ставкою, що становить 5% бази оподаткування.

Таким чином, сума податку, який мав бути сплачений складає 23 655 грн. 15 коп. (473 103 грн. * 5%).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 (як власником квартири) 12.12.2014 року сплачено вищевказаний податок (копія квитанції міститься в матеріалах справи).

Провівши системний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України, суд зазначає, що податковий борг це сума узгодженого грошового зобов'язання, а податкова вимога може бути надіслана платнику податку тільки у разі наявності у нього податкового боргу.

Водночас, беручи до уваги той факт, що позивачем сплачено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, суд приходить до висновку, що таке податкове зобов'язання визначене відповідачем не набрало статусу податкового боргу, а отже надіслання позивачу податкової вимоги є передчасним.

За таких обставин, відповідачем протиправно винесено податкову вимогу №73879-17 від 20.04.2018 про сплату податкового боргу від без урахування всіх обставин, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Поряд з цим, відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (пункт 89.2 статті 89 Податкового кодексу України).

Абзацом третім пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Згідно пункту 91.1 статті 91 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податкового керуючого.

Таким чином, умовою для винесення керівником контролюючого органу рішення про опис майна платника податків у податкову заставу та призначення такому платнику податків податкового керуючого є наявність у такого платника податків податкового боргу.

Враховуючи те, що встановлено відсутність податкового боргу у позивача та протиправність винесення податкової вимоги №73879-17 від 20.04.2018, суд вважає, що відповідач при винесенні рішення про опис майна у податкову заставу діяв з порушенням вимог податкового законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наґвність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: 03148, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №73879-17 від 20.04.2018 про опис майна у податкову заставу.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: 03148, АДРЕСА_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 1 409, 60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп.)

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук

Повний текст рішення складено та підписано 14 листопада 2018 року

Суддя Н.М. Клименчук