Рішення № 77994602, 07.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року справа № 2340/4057/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити на підставі частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перерахунок надбавки позивача за понаднормовий стаж - 40 років (55 років - 15 років), починаючи з 1 квітня 2018 року в розмірі 1% заробітку за кожний рік роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж - 15 років для призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем з 01.04.2018 усупереч вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зменшено понаднормовий стаж позивача на 5 років, а доплату за понаднормовий стаж за 1 рік страхового стажу безпідставно оцінено у розмірі 1% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Ухвалою суду від 08.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за даним позовом без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

24 жовтня 2018 року відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, що на виконання постанови Звенигородського районного суду, розпорядженням 123565 від 17.05.2012 позивачу проведено перерахунок пенсії у відповідності з винесеною судом постановою на підставі частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції чинній на час перерахунку. Разом з тим, 11.10.2017 у відповідній частині набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017 №2148-VIII, яким норму ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" право на пенсію в повному розмірі мали громадяни віднесені до категорії 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як 20 років для чоловіків, 15 років для жінок, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше - не вище 85 відсотків заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини 2 ст. 27 Закону №1058. Так, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 05.11.2013 по справі №21-293а13, постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2001 №8, відповідач зазначає, що виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсій без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до законодавства, яким керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. На підставі вищенаведеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

31 жовтня 2018 року позивачем надано заперечення на відзив, відповідно до якого позивач, посилаючись на практику Верховного Суду у подібних справах, вказує на протиправність дій відповідача щодо застосування нових норм законів до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 є громадянкою України та особою, яка потерпіла від наслідків Чорнобильської катастрофи 4 категорії, має загальний трудовий стаж роботи понад 55 років, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області.

З матеріалів справи судом встановлено, що постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 15.01.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010, позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про перерахунок пенсії, стягнення заборгованості та відсотків, стягнення доплати до пенсії як дитині війни - задоволено частково, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області, визнавши його дії неправомірними, нарахувати підвищення до пенсії ОСОБА_1, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008, зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області, визнавши його дії неправомірними, здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2004 на підставі ч.2 ст. 56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за кожний повний, рік стажу роботи ,понад установлений п'ятнадцяти річний мінімальний трудовий стаж, шляхом збільшення пенсії на 1% визначеної законом її розрахункової величини, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення управлінням Пенсійного фонду України проведено перерахунок пенсії позивача з 17.05.2012 із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 15 років. Вказане не заперечується сторонами згідно із змістом позовної заяви та відзиву на позовну заяву.

Листом від 09.01.2018 № 340/02 управлінням Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області повідомлено позивача, що остання отримує пенсію по віку з 28.07.1992 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", стаж роботи становить 54 роки 6 місяців 6 днів, заробіток врахований з 01.07.1995 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.03.2006. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії становить 5757,95 грн. Коефіцієнт заробітної плати -1,52958. З 01.10.2017 року введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 та проведений перерахунок пенсії.

Також у вказаному листі наведено розрахунок пенсії позивача з 01.10.2017, відповідно до якого:

коефіцієнт стажу (654 місяці) - 0,54500,

3764,40*1.52958=5757,95-заробіток для призначення пенсії,

3764,40- показник заробітної плати, що застосовується для призначення пенсії у 2017 році,

5757,95*0,54500=3138,08,

Розмір пенсії за віком - 3138,08,

Доплата за понаднормативний стаж за 39 років - 566,28,

Додаткова пенсія потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи - 56.94,

Підвищення дітям війни - 66,43

Загальний розмір пенсії - 3827,73.

У березні позивач звернулась до відповідача із заявою щодо пенсійного забезпечення, у відповідь на яку листом від 03.05.2018 № 8214/Т-11 позивачу роз'яснено, що вона отримує пенсію за віком, обчислену за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 1 жовтня 2017 року розмір пенсії позивача перераховано з урахуванням змін, визначених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», у тому числі з урахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки (2014 - 2016) - 3764,40 грн., прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 1452,00 грн. та величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. На виконання Закону 2148 проведено перерахунок пенсії позивача згідно з частиною 4 статті 42, з урахуванням страхового стажу, набутого після попереднього перерахунку пенсії (страховий стаж зараховано по 12.12.2011).

Також у листі 03.05.2018 № 8214/Т-11 управлінням повідомлено позивача, що розмір її пенсії, обчислений відповідно до ст. 27 Закону з урахуванням страхового стажу 55 років 5 місяців 13 днів (коефіцієнт страхового стажу 0,55417) та заробітної плати 5757,95 грн., визначеної за період 01.07.1995 по 30.06.2000 та за всі періоди страхового стажу з 01.07.2000 по 31.03.2006 (коефіцієнт заробітної плати - 1,52958), складає 3190.88 грн. 3а 35 років страхового стажу понад 20 років розмір пенсії позивача збільшено на 35 відсотків мінімального розміру пенсії за віком (1452,00 грн х 35%). Розмір пенсії позивача з 01.04.2018, з урахуванням доплати за 35 років понаднормового стажу (508,20 грн.), щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю як особі, віднесеній до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії (56,94 грн.) та підвищення дитині війни (66,43 грн.), складає 3822,45 грн.

Крім того, у вказаному листі зазначено, що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням страхового стажу, набутого після попереднього перерахунку пенсії та заробітної плати, визначеної відповідно до статті 40 Закону, внаслідок чого коефіцієнт заробітної плати зменшився (з 1,65154 до 1,52958), однак у зв'язку із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2005 рік - 735,57 грн., розмір пенсії збільшився.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.3 ст.2 та ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти, чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічні положення закріпленні в ч. 2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Як вбачається із наведених норм, судове рішення допускається до виконання лише після набрання ним законної сили.

Судом встановлено, що постанова Звенигородського районного суду Черкаської області від 15.01.2009 у справі №2-а140/08 набрала законної сили та на її виконання 17.05.2012 відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням вимог ч.2 ст.56 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796).

Разом з тим, з 01.10.2017 розмір пенсії позивача перераховано з урахуванням змін, передбачених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.12.2017 №2148-VIII, у тому числі з урахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки (2014 - 2016) - 3764,40 грн., прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 1452,00 грн. та величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

Крім того відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 05.11.2013 у справі №21-293а13, постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2001 №8 зазначає, що виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсій без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до законодавства, яким керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.

Вказані твердження відповідача суд оцінює критично, з огляду на таке.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, умов проживання і трудової діяльності, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

Тобто, цією нормою надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або спеціальним Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку.

У зв'язку з цим для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок обчислення стажу роботи має пільговий характер та визначений в пункті 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Аналіз викладеного положення Закону свідчить про те, що воно визначає особливі норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1% мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці 1 цієї частини.

Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в пункті 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.12.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148) до ч.2 ст.56 Закону №796 внесено зміни, зокрема доповнено словами і цифрами "у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Даний закон набрав чинності з 11.10.2017.

Тобто, з 11.10.2017 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону №796 право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Однак, суд звертає увагу, що постанова Звенигородського районного суду Черкаської області у справі №2-а140/08 від 15.01.2009, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 13.05.2010, тобто судові рішення, на підставі яких позивачеві 17.05.2012 проведено перерахунок пенсії відповідно до ч. 2 ст.56 Закону №796, були ухвалені до прийняття Закону №2148 та набрання ним чинності.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення ч. 1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Суд надає оцінку тим правовідносинам, які виникли до звернення особи з позовом, відхиляючи ті, що виникли в процесі розгляду справи.

Отже, на переконання суду, Закон №2148 та внесені ним зміни до ч.2 ст.56 Закону №796, не можуть застосуватися до спірних правовідносин, на вирішення яких було ухвалено судові рішення по справі №2-а140/08.

Рішення відповідача про необхідність перерахунку пенсії ОСОБА_1 у новому розмірі, у зв'язку із зміною законодавства, при тому, що судові рішення по справі №2-а140/08, якими врегульовано питання перерахунку пенсії позивачу, є чинними, в даному випадку є хибним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно здійснює виплату пенсії позивачу з 01.10.2017 без урахування вимог ч.2 ст.56 Закону №796.

Крім того, суд вважає помилковими посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 05.11.2013 по справі №21-293а13 та на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2001 №8, оскільки висновки викладені у них стосуються інших правовідносин.

За змістом постанови Верховного Суду України від 05.11.2013 по справі №21-293а13 слідує, що при її прийнятті вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права щодо обмеження виплати пенсії будь-яким кінцевим терміном або строком.

У постанові від 19.12.2001 №8 Пленумом Вищого адміністративного суду України було узагальнено судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" щодо підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо здійснення перерахунку пенсії позивача відповідно до положень Закону №2148 та обґрунтованості позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити на підставі частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перерахунок надбавки позивача за понаднормовий стаж - 40 років (55 років - 15 років), починаючи з 1 квітня 2018 року в розмірі 1% заробітку за кожний рік роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж - 15 років для призначення пенсії.

А тому з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд висновує про необхідність задоволення позову в частині заявлених позовних вимог, а також визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо здійснення перерахунку пенсії позивача відповідно до положень Закону №2148.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 704 грн 80 коп.

Враховуючи, що позов підлягає до повного задоволення вказані судові витрати позивача підлягають до відшкодування відповідачем за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 2 ,6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (20200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, ідентифікаційний код 21366538) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо порушення ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити на підставі частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перерахунок надбавки ОСОБА_1 за понаднормовий стаж - 40 років (55 років - 15 років), починаючи з 1 квітня 2018 року у розмірі 1% заробітку за кожний рік роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж - 15 років для призначення пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2018.

Суддя С.О. Кульчицький