Рішення № 77994566, 13.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 р. справа № 520/8552/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шляхової О.М.,

за участі

секретаря судового засідання - Молчанової О.М.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Кусти Н.С. (Державної міграційної служби України),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- Визнати протиправним висновок - Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 14.05.2018 року стосовно громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

- Скасувати п.6 (пп. 6.1-6.3) наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», що стосується громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

- Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Київський області на користь громадянина В’єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 704 гривні 80 копійок здійснених ним судових витрат.

- Стягнути з Державної міграційної служби України на користь громадянина В’єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 704 гривні 80 копійок здійснених ним судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.06.2004 року рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області на підставі Закону України про «Імміграцію» та дозволу на імміграцію в Україну, позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном дії безстроково. 18.09.2018 року позивачу стало відомо, що п.6 (пп.6.1-6.3) наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», на підставі висновку УДМС України в Київський області від 14.05.2018 року стосовно громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недійсною та такою що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2, видану відділом ГІРФО ГУМВС України в Київський області 16.06.2004 року. У зв'язку із чим, адвокат ОСОБА_1, у рамках надання правничої допомоги позивачу, звернулася до УДМС України в Київський області із адвокатським запитом, в якому, зокрема, просила надати копію висновку УДМС України в Київський області та копію наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» №104 від 13.07.2018 року в частині що стосується гр. В'єтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначає, що до теперішнього часу УДМС України в Київський області відповіді на адвокатський запит № АЗ-472/18 від 18.09.2018 року не надано.

Вважає п.6 ( пп.6.1-6.3) наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» стосовно позивача протиправним та таким, що грубо порушує законодавства України, права, свободи та законні інтереси позивача та підлягає скасуванню, оскільки, на думку позивача зазначений наказ не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і підлягає скасуванню. У зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Представник відповідача - Державної міграційної служби України, 29.10.2018 року на виконання вимог ухвали суду надав відзив на позов, в якому проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 45-48). Згідно наданого до суду відзиву пояснив, що на момент звернення Позивача, керівництво ВГІРФО УМВС України в Київській області не мало правових підстав для надання позивачу посвідки на постійне проживання, оскільки позивачем було пропущено термін встановлений абзацом 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону. У зв'язку з чим, оформлена на ім'я позивача 16.06.2004 року посвідка серії НОМЕР_2 підлягає визнанню недійсною та вилученню. Зазначає, що граничним терміном звернення із заявою про надання посвідки на постійне проживання в Україні є 08.02.2002 року, адже після спливу вказаного шестимісячного терміну, відділи ГІРФО ГУ(У) МВС України не мали законних підстав для надання посвідки на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону, іноземцям які звернулись після 08.02.2002 року.

Представником позивача 29.10.2018 року до суду надано відповідь на відзив, в якій вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів, які зазначені відповідачем 2 у відзиві на позов (а.с. 90 - 99). Зазначає, зокрема, що з тверджень зазначеного відповідача вбачається, що на момент звернення позивача до ВГІРФО УМВС України в Київській області з клопотанням про надання посвідки, норма п. 4 розділу У Закону України "Про імміграцію", яка надавала право на оформлення посвідки без оформлення дозволу на імміграцію, втратила чинність. Вважає вказане твердження відповідача помилковими, зазначає також, що відповідачами не встановлено, що з дати видання посвідки виникли обставини, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію (посвідки на постійне проживання в Україні) позивачу. Вказує також, що питання про доцільність надання посвідки на постійне проживання було вирішено суб'єктом владних повноважень під час перевірки законності залишення позивача на постійне проживання в Україні, а тому наразі, висновки Державної міграційної служби України є безпідставними та необґрунтованими.

Вважає також, що позивачу у відповідності до положень Закону України "Про імміграцію" правомірно була надана посвідка на постійне проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

У судовому засіданні представник позивача та представник відповідача 1 підтримали свої правові позиції.

Представник відповідача 2, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання 13.11.2018 року не прибув, своїм правом на надання відзиву на позов не скористався.

Відповідно до ч.1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на приписи ч.1 ст.205 КАС України, суд приходить до висновку, що неявка в судове засідання представника відповідача 2 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянину В'єтнаму (паспорт НОМЕР_3 від 24.04.2018 року), рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області па підставі Закону України "Про імміграцію" та дозволу на імміграцію в Україну, документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2, терміном дії - безстроково (а.с. 30).

Як встановлено судовим розглядом, 16.06.2004 року Макарівським РВ ГУ МВС України в Київський області зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3. В подальшому 22.07.2004 року Макарівським РВ ГУ МВС України в Київський області позивача знято з реєстрації місця проживання у зв'язку з переїздом на постійне проживання до м. Харкова.

27.07.2004 року Московським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області зареєстровано місце проживання позивача за адресою АДРЕСА_1

В подальшому 15.08.2005 року Московським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області позивача знято з реєстрації місця проживання. 26.08.2005 року Московським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області зареєстровано місце проживання позивача за адресою АДРЕСА_1.

Відповідач зазначає, що 08.05.2018 року до УДМС в Київській області надійшов запит №6301.8.1/8483-18 з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності оформлення Позивачу посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з його зверненням щодо обміну вищезазначеної посвідки.

На виконання зазначеної норми УДМС України в Київській області була проведена перевірка матеріалів особової справи № 47393, щодо законності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_3.

У ході перевірки встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 26.06.2003 року звернувся до Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки позивач прибув у 1986 році в Україну з метою працевлаштування і він працював на Харківському заводі «Серп і молот» та після звільнення з роботи залишився проживати в Україні (довідка № 18/605-49 від 09.05.2003 року).

Керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 16.06.2004 року на підставі заяви Позивача було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання серії РІВ № 8563/47393 від 16.06.2004 року відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію»

Як зазначає представник позивача 18.09.2018 року позивачу стало відомо, що п.6 ( пп.6.1-6.3) наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», на підставі висновку УДМС України в Київський області від 14.05.2018 року стосовно громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недійсною та такою що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 видану відділом ГІРФО ГУМВС України в Київський області 16.06.2004 року.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_1, 23.03.2018 року, у рамках надання правничої допомоги гр. В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до УДМС України в Київській області із адвокатським запитом № АЗ-126/18 (а.с. 83 -84), в якому просила: надати повну інформацію щодо надання гр. В'єтнаму ОСОБА_3, 01.11.1966 р.нар., дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16.06.2004 року; повідомити стан чинності на теперішній час дозволу на імміграцію в Україну гр. В’єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; повідомити стан чинності посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16.06.2004 року гр. В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; у разі прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. В’єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 надати копію рішення; у разі прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. В’єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 надати копію висновку на підставі якого прийнято рішення; у разі існування наказу (рішення, висновку) про визнання посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16.06.2004 року гр. В’єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 -недійсною, надати копію наказу (рішення, висновку) (а.с. 83-84).

Управління Державної міграційної служби України у Київській області письмовою відповіддю № 3201.14-1395/3201.4-18 від 27.03.2018 року, наданою адвокату ОСОБА_1 на адвокатський запит №АЗ-126/18 від 23.03.2018 року, повідомило, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, був документований посвідкою на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_2, вид. 16.06.2004р. ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області на підставі п. 4 Прикінцевих положень ЗУ "Про імміграцію", як такому, що прибув в Україну на професійне навчання (а.с. 82).

Судом встановлено, що 18.09.2018 року адвокат ОСОБА_1, у рамках надання правничої допомоги позивачу, також звернулася до УДМС України в Київський області із адвокатським запитом №АЗ-472/18, в якому просила у рамках надання правничої допомоги гр. В'єтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно договору про надання правничої допомоги № Д- 33/18 від 22.03.2018 року: надати копію висновку УДМС України в Київський області від 14.05.2018 року, складений за результатом проведеної перевірки щодо документування гр. В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16.06.2004 року; надати копію наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» № 104 від 13.07.2018 року в частині що стосується гр. В'єтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 34-35). Проте, представником позивача відповіді на зазначений запит не отримано.

Вважаючи протиправним висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 14.05.2018 року стосовно громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та не погоджуючись із п.6 (пп. 6.1-6.3) наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», прийнятим відносно позивача, вважаючи їх такими, що грубо порушують законодавство України, а також права, свободи та законні інтереси позивача - представник позивача звернулась із означеним позовом до суду.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ст.6 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та надання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

На думку відповідача 1, граничним терміном звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання в Україні є 08.02.2002 року, адже після спливу вказаного шестимісячного терміну, відділи ГІРФО ГУ(У) МВС України не мали законних підстав для надання посвідки на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону, іноземцям які звернулись після 08.02.2002 року. Таким чином, на момент звернення позивача 26.06.2003 року, керівництво ВГІРФО ТУ МВС України в Київській області не мало правових підстав для надання позивачу посвідки на постійне проживання, оскільки Позивачем було пропущено термін встановлений абзацом 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону.

Щодо зазначених тверджень відповідача суд зазначає, що згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції Закону, яка дала на момент отримання першої посвідки у грудні 2003 року), посвідка на постійне доживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п. 18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання з урахуванням вимог законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України у 1986 році з метою працевлаштування та працював на Харківському заводі «Серп і молот» ще до вступу в дію Закону України "Про імміграцію", який прийнятий 07 червня 2001 року, яким передбачено набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

З приводу позовних вимог про визнання протиправним висновку Управління Державної міграційної служби України в Київській області «Про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнаму ОСОБА_3 від 14.05.2018 року та скасування п. 6 (пп.6.1-6.3) наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», що стосується громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд зазначає наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.

Стосовно посилань відповідача, що на момент звернення позивача, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію, а відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1984 році, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При документуванні позивача 16.06.2004 р. позивача посвідкою на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону, ГУДМСУ в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 14.05.2018 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_3, на підставі якого Державною міграційною службою України наказом № 104 від 13.07.2018 року визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2, видану відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області 16.06.2004 року.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4)це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5)іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

Суд критично ставиться до посилань відповідача на той факт, що після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення із заявами про видачу посвідок на постійне проживання", норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.

Зазначена позиція узгоджується з висновками судів, викладених в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.02.2013 № К-36527/10, від 02.09.2011 №К-36529/10, від 04.10.2016 провадження № К/800/16250/16.

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідок на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

При розгляді питання щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, суд також вважає за необхідне зазначити, що перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу.

Так, відповідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Суд зазначає, що надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.

Будь-які рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас, положеннями статтею 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і Державна міграційна служба України та Управління Державної міграційної служби України в Київській області, є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Таким чином, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, суд вважає, що висновок ГУ ДМСУ в Київській області від 15.06.2018 суперечить дійсним обставинам справи, є безпідставним та необґрунтованим.

Однак, при цьому, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5)встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, як встановлено п.1 ч.1ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень ч.1, п.2 ч.2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень.

При цьому, оспорювані рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні впливати на суб'єктивні права та обов'язки шляхом позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне певній особі право або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь - якого обов'язку.

Суд зазначає, що оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то при розгляді даного спору про визнання протиправним Висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_3 слід встановити, чи є оскаржуваний акт таким, що породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків, і чи впливає на його права й обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а також чи буде задоволення таких позовних вимог мати своїм правовим наслідком безпосередній захист прав позивача.

Обов'язковою ознакою рішення суб'єкта владних повноважень (нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії) є створення юридичних наслідків у формі виникнення прав, обов'язків, їх зміни чи припинення. Зміст оскаржуваного Висновку від 14.05.2018 р. полягає у висвітленні ходу проведенні службової перевірки (а.с. 70-72). Суд зазначає, що складання висновку перевірки є частиною процесу реалізації суб'єктом владних повноважень наданих йому чинним законодавством функцій та повноважень. Результатом реалізації цих повноважень виключно у разі виявлення порушень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для особи. Отже, виключно результат реалізації повноважень суб'єкта владних повноважень (а саме - рішення), а не процес реалізації його повноважень чи його складові етапи та їх документальне відображення (як то висновок службової перевірки) може бути об'єктом судового оскарження.

Суд зазначає, що складений за результатом проведеної перевірки висновок не породжує настання правових наслідків у формі виникнення, зміни чи припинення прав, свобод, обов'язків чи законних інтересів позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд зазначає, що висновок ГУ ДМС в Київській області від 14.05.2018 року носить виключно рекомендаційний характер та є результатом з'ясування певних обставин з формуванням думки перевіряючого, підсумком, зробленим на основі спостережень, або розгляду певних фактів та не породжує для позивача жодних прав та обов'язків, не обмежує або перешкоджає в їх реалізації, а тому в силу положень п.2 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства не може бути визнаний протиправним або скасований, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним вказаного висновку Управління ДМС України в Київській області від 14.05.2018 року.

Таким чином, приймаючи до уваги, що в даному випадку рішення суб'єкта владних повноважень, що має для позивача юридичне значення, та прийняте на підставі висновку Управління ДМС України в Київській області від 14.05.2018 року - це наказ Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року, який підлягає скасуванню в частині п. 6 (п.п. 6.1-6.3), що, в свою чергу, є належним та найбільш ефективним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача (а.с. 74-75).

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (ІНПП: НОМЕР_1; АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (ЄДРПОУ:3750847001001, м.Київ, вул. Володимирська, 9), Управління Державної міграційної служби України в Київській області (ЄДРПОУ 37826158; 04073, м. Київ. вул. Петропавлівська, б. 11) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати п.6 ( пп. 6.1-6.3) наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», що стосується громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470; 01001, м. Київ, вул. Володимирська, б. 9) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3 (ІНПП: НОМЕР_1; АДРЕСА_1) в частині 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок) здійснених ним судових витрат.

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Київській області (ЄДРПОУ 37826158; 04073, м. Київ. вул. Петропавлівська, б. 11) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3 (ІНПП: НОМЕР_1; АДРЕСА_1) в розмірі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок) здійснених ним судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 листопада 2018 року.

Суддя Шляхова О.М.