Рішення № 77992380, 12.11.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2018 Справа №607/15468/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого Грицака Р.М.

за участю секретаря Чех Ю.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» про стягнення середнього заробітку в розмірі 223 211 грн. 38 коп. за час затримки у 259 днів фактичного розрахунку при звільненні. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 26.04.2013 р. її було звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України з посади головного бухгалтера ТзОВ «Тернопільхлібпром». Вважає, що на день звільнення їй було заборговано заробітну плату у розмірі 27 190 грн. 67 коп. Із вказаної суми заборгованості 10.09.2013 р. відповідачем виплачено 27 103 грн. 19 коп. На даний час їй невипалена відповідачем заборгованість по заробітній платі в розмірі 87 грн. 48 коп. У зв ’язку з тим, що у день звільнення, в порушення ст. ст. 116, 117 КЗпП України, з нею не був проведений повний розрахунок належних їй виплат, просить стягнути в судовому порядку з відповідача середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період 259 днів, а саме з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. виходячи з розрахунку 861,82 грн.* 259 днів =223 211,38 грн.

Представник відповідача надіслав суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив, зазначив, що позивач у грудні 2016 р. зверталася до цього ж суду з тієї ж підстави, і Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/14495/16-ц їй у позові відмовлено. Після цього позивач звернулася до Апеляційного суду Тернопільської області з відповідною апеляційною скаргою, яку апеляційний суд у постанові від 10.07.2018 р. частково задовольнив, стягнувши з ТзОВ «Тернопільхлібпром» в користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату 87 грн. 48 коп., суму індексації 1585 грн. 48 коп., інфляційне збільшення суми боргу 87 грн. 48 коп. Враховуючи позицію Апеляційного суду Тернопільської області, викладену у вказаній постанові, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у зв’язку з тим, що строк позовної давності закінчився 11.12.2013р. Також у додаткових поясненнях представник відповідача зазначив, що позивачем не правильно проведено розрахунок розміру середнього заробітку.

Суд, на основі свого внутрішнього переконання, яке грунтується на всебічному, повному, об’єктивному і неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав:

Під час судового розгляду судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» та 26.04.2013 р. була звільнена з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з посади головного бухгалтера ТзОВ «Тернопільхлібпром».

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до TOB «Тернопільхлібпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячного заробітку та заподіяної моральної шкоди загалом на суму 1 467 435, 20 гривень.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду у справі №607/14495/16-ц від 07.02.2018 року відмовлено в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 до TOB «Тернопільхлібпром». Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 10.07.2018 р. у справі №607/14495/16-ц, яка набрала законної сили, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року залишено в силі в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та скасовано рішення в частині відмови задоволення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати 87,48 грн., суми індексації 1585,48 грн., інфляційне збільшення суми боргу 87,54 грн. та ухвалено нове рішення, яким дані вимоги задоволено. Зокрема судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 підприємство їй заборгувало заробітну плату у розмірі 27 190 грн. 67 коп. Заробітна плата (сума розрахунку) ОСОБА_1 виплачена 10 вересня 2013 року, залишок заборгованості по заробітній платі ТзОВ «Тернопільхлібпром» перед ОСОБА_1 становить 87 грн. 48 коп.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлено трудову книжку і провести з ним розрахунки в строки, передбачені цим кодексом. Згідно ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до зі ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у встановлений строк підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Станом на день звернення позивача до суду 08.08.2018 року відповідач не погасив заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу на суму 87 грн. 47 коп., чим порушив право позивача на оплату праці.

Згідно складеного позивачем розрахунку, виходячи з суми боргу по заробітній платі в розмірі 87 грн. 48 коп. середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період 259 днів, а саме з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. становить 223 211, 38 грн. виходячи з розрахунку 861,82 грн.* 259 днів.

Наданий позивачем до позовної заяви ОСОБА_5 розміру середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 від підприємства ТОВ «Тернопільхлібпром» за період з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. (надалі - ОСОБА_5) суд вважає не правильним, оскільки він не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (із змінами) (надалі - Порядок).

Так, розрахунок середньої заробітної плати позивачем проведено за два останні місяці своєї роботи, однак відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Позивач була звільнена 26.04.2013 р., отже при розрахунку середньої заробітної плати квітень не повинен враховуватися, а для розрахунку беруться лютий і березень. Крім того, при обчисленні середньої заробітної плати до уваги беруться виключно робочі дні, а не всі календарні дні місця, як це зробила позивач.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до розрахункових листів ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед звільненням отримала заробітну плату у розмірі 9 116 грн. за лютий і 3 419 грн. 49 коп. за березень. Тобто середньоденна заробітна плата складає: 9 116 грн. + 3 412 грн. 09 коп. / 40 (кількість робочих днів у лютому та березні 2013 року) = 313 грн. 20 коп. Проте, згідно наданого позивачем ОСОБА_5, розмір середньоденної заробітної плати складає 861 грн. 82 коп., який суд оцінює як хибний.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.04.2016 р. у цивільній справі № 6-409 цс 16 Верховний Суд України виклав правову позицію, відповідно до якої: «Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.»

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 року ( Справа № 1-5/2012) дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Суд критично оцінює посилання позивача, на те, що строк позовної давності нею не порушено, оскільки як встановлено в судовому засіданні позивач 10.09.2013 року отримавши від відповідача кошти в сумі 27 103 грн. 19 коп. дізналася про проведення відповідачем з нею фактичного розрахунку, а також недоплату ТзОВ «Тернопільхлібпром» заборгованості по заробітній платі в розмірі 87 грн. 48 коп., та вправі була звернутися за захистом до суду у строк передбачений ст. 233 КЗпП України, а саме до 11 грудня 2013 року, однак з вимогою про застосування ст. 117 КзпП України позивач в суд звернулася 08.08.2018 року.

З врахуванням встановлених обставин та зазначених норм права суд вважає, що доводи позивача про те, що працівник вправі без обмежень строком звернутися про стягнення компенсаційних виплат згідно ст. 117 КЗпП України не узгоджуються із положенням ст. 233 КЗпП України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити у зв’язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення із заявою про вирішення трудового спору до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 95, 133, 141, 258, 263,265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України, ст. ст. 47, 116, 117, 233 КЗпП України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 21 листопада 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_6