Рішення № 77991369, 20.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 504/1572/15-а

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Панчук О.С.

сторін:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача не з'явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, депутата Кремидівської сільської ради до Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання дій протиправними, скасування рішень сесії від 23.10.2014 р. № 713 та 07.11.2014 р. № 725,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1, депутата Кремидівської сільської ради, Голови постійної комісії з питань забезпечення законності до Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Кремидівської сільської ради щодо недотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України, ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.п.2.1.5, 2.1.6, 2.1.10, 5.3, 6.1, 6.2 та 6.4 Регламенту Кремидівської сільської ради та п.2.14 «Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад», затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30 липня 2012 року №390;

рішення Кремидівської сільської ради №713-VІ від 23 жовтня 2014 року «Про коригування розміру збору щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою» та рішення Кремидівської сільської ради №725-VІ від 07 листопада 2014 року «Про внесення змін до рішення №713-VІ від 23 жовтня 2014 року «Про коригування розміру збору щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою» скасувати, з мотивів невідповідності Конституції України та Законам України.

Позов обґрунтовано наступним.

По перше: КП «Кремидівська хвиля», займаючи монопольне становище на ринку з вивезення твердих побутових відходів на території Кремидівської сільської пали, діючи умисно з метою уникнення громадського обговорення щодо необґрунтованого підвищення тарифу з вивезення твердих побутових відходів, достовірно знаючи негативну реакцію населення з приводу незадовільної та нестабільної роботи підприємства з надання цієї послуги, навмисно не довело до відома населення інформацію, яка передбачена діючими нормативно-правовими актами, чим порушило вимоги ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п.п.2.1, 2.2, 2.5, 2.8, 2.12 «Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад», затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30 липня 2012 року №390.

По друге: Кремидівська сільська рада контроль за дотриманням КП «Кремидівська хвиля» порядку доведення до відома споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальної громади не здійснила; про проведення сесії та винесені на її розгляд питання депутатів ради не пізніш ніж за 10 днів до проведення сесії не сповістила; проекту рішення з питання зміни тарифу з вивезення твердих побутових відходів, тези виступу з цих питань, а також економічно обґрунтовані розрахунки не надала.

Крім цього, незважаючи на відсутність економічно обґрунтованих розрахунків на момент проведення сесії, прийняла рішення про зміну тарифу без вивчення та попереднього розгляду постійними комісіями, чим порушила вимоги ч.2 ст.19 Конституції України, ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» п.п.2.1.5, 2.1.6, 2.1.10, 5.3, 6.1, 6.2 та 6.4 Регламенту та п.2.14 «Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад», затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30 липня 2012 року №390.

Отже, допущені Кремидівською сільською радою порушення призвели до прийняття незаконних рішень сесії, які не відповідають Конституції України, Законам України «Про місцеве самоврядування», «Про житлово-комунальні послуги», Регламенту Кремидівської сільської ради та наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30 липня 2012 року №390 та іншим нормативно-правовим актам.

Ухвалою суду від 27.08.2018 року справу, яка надійшла з Комінтернівського районного суду Одеської області, прийнято до провадження. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

В обґрунтування заявленої правової позиції відповідач надав заперечення (а/с. 148-150), в яких зокрема зазначено.

По перше:

Оскаржуване рішення прийнято на сесії сільської ради 23 жовтня 2014 року. Вказаним рішенням були скориговані тарифи оплати послуги комунального підприємства «Кремидівська хвиля» по вивозу твердих побутових відходів, утриманням в належному стані території села та його благоустрою. Про коригування тарифів на вивезення побутових відходів населення села було проінформовано об'явою, розміщеною на дошці об'яв 01 жовтня 2014 року.

Прийняте рішення з питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів відповідає ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування», яка відносить повноваження в галузі житлово-комунального господарства до власних самоврядних повноважень.

Виключну компетентність сільської ради за нормами ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської ради вирішуються питання в тому числі передбачені п. 44 ст. 26 - «встановлення відповідно до законодавства правил благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку».

На пленарному засіданні від 23 жовтня 2014 року депутатами було прийнято рішення про коригування розміру збору з вивезення твердих побутових відходів. В даному засіданні сільської ради активну участь приймав також позивач по справі ОСОБА_1, який запропонував уповноважити працівників комунального підприємства «Кремидівська хвиля» складати протоколи порушень правил благоустрою. Таким чином рішення прийнято в межах компетенції сільської ради.

07 листопада 2014 року Кремидівська сільська рада рішенням №725-VI «Про внесення змін до рішення 713-VI від 23 жовтня 2014 року» внесла зміни до раніше прийнятого рішення і провела коригування розміру збору за оплату послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою відповідно до наданої калькуляції-розрахунку.

У зв'язку із прийняттям нового рішення сільської ради від 07 листопада 2014 року, попереднє рішення № 713-VI від 23 жовтня 2014 року вважається автоматично скасованим.

Конституційний Суд України в справі №1-9/2009 від 16 квітня 2009 року. Конституційний Суд України в даному рішенні зазначив «системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування, самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Отже, вимога позивача про скасування рішення Кремидівської сільської ради №713-VІ від 23 жовтня 2014 року не підлягає розгляду тому як дане рішення є автоматично скасованим прийнятим новим рішенням, яке є однопредметним.

По друге:

Відсутні правові підстави для скасування рішення Кремидівської сільської ради №725- VІ від 07 листопада 2014 року «Про внесення змін до рішення № 713- VІ від 23 жовтня 2014 року «Про коригування розміру збору щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою».

Статтею 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено обов'язковість актів ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Враховуючи те, що рішення Кремидівської сільської ради № 725- VІ від 07 листопада 2014 року прийнято в межах повноважень визначених законодавством, чого не заперечує сам позивач, то таке рішення не може бути визнано незаконним.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

23 жовтня 2014 року Кремидівською сільською радою було прийнято рішення №713-VІ «Про коригування розміру збору щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою», яким сільська рада вирішила провести коригування розміру збору за оплату послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою, які надаються Комунальним підприємством «Кремидівська хвиля» відповідно до наданої калькуляції-розрахунку, а саме: для населення приватних будинків - 20 грн. в місяць з будинку; пільгової категорії громадян - 10 грн. в місяць з будинку; для населення проживаючих в квартирах - 20 грн. в місяць з квартири; пільгової категорії громадян - 10 грн. в місяць з квартири; для юридичних осіб - 40 грн. в місяць та інше.

07 листопада 2014 року Кремидівською сільською радою було прийнято рішення №725-VІ, яким було внесено зміни до рішення №713-VІ від 23 жовтня 2014 року «Про коригування розміру збору щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою» та встановлено для населення приватних будинків - 6 грн. в місяць з однієї людини; для населення проживаючих в квартирах - 6 грн. в місяць з однієї людини; пільгової категорії громадян - пільговий відсоток; для юридичних осіб - 40 грн. в місяць та інше.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема: встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність (п. 44)

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Пунктом 3 частини 1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», проекти нормативно-правових актів, рішення органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Крім того, відповідно до розділу ІІ Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30 липня 2012 року №390 (далі - Порядок №390), суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Протягом п'яти робочих днів з дня подання відповідних розрахунків до органу, уповноваженого встановлювати тарифи, суб'єкти господарювання інформують споживачів про намір здійснити зміну тарифів за визначеними цим Порядком способами.

Інформація доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті суб'єкта господарювання (за наявності), за необхідності, та шляхом розміщення на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування в населених пунктах, де споживачі отримують відповідні послуги.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).

При цьому згідно з ч. 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) у разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.

Отже, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає можливість, окрім формування та встановлення нового тарифу, коригувати встановлені тарифи на житлово-комунальні послуги у разі зміни протягом строку дії тарифу обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат.

ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України (в попередній редакції) в порядку адміністративного судочинства.

На час звернення позивача до суду діяла редакція Кодексу адміністративного судочинства України від 26.04.2015 року.

Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно правовим спором є спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, підставою для звернення до суду є лише суб'єктивне припущення особи про порушення його прав чи інтересів.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Згідно з пунктом 4.1 частини четвертої цього Рішення, відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів державної влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини та громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Поряд з цим, частиною 2 ст. 171 КАСУ визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування

Рішення Кремидівської сільської ради №713-VІ від 23 жовтня 2014 року «Про коригування розміру збору щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою» та рішення Кремидівської сільської ради №725-VІ від 07 листопада 2014 року «Про внесення змін до рішення №713-VІ від 23 жовтня 2014 року «Про коригування розміру збору щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, утримання в належному стані території села та його благоустрою» є нормативно-правовими актами.

Відтак, право на їх оскарження визначено Кодексом адміністративного судочинства України.

Водночас, позивачем не вказано, яким чином оскаржуваними рішеннями відповідача порушено право останнього у правовій системі координат правового регулювання спірних рішень.

Як наслідок, під час розгляду справи, не встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача оскаржуваними рішеннями відповідача, що нівелює можливість їх судового захисту, оскільки виключно порушені права, свободи чи інтереси особи можуть бути захищені.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів належними та допустимим доказами має довести саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно - правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

У свою чергу, само по собі порушення вимог закону діями або рішенням суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх незаконними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи зазначене, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Суд вважає, що позивач не довів, які персоніфіковані суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси порушені оскаржуваним рішенням обласної ради, в чому безпосередньо полягає таке порушення та в чому воно виражається, які конкретні негативні наслідки настали безпосередньо для позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та якими доказами у справі це підтверджується.

Таким чином, позивач скаржиться абстрактно, без жодного обґрунтування негативного впливу цього рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача, що свідчить про відсутність самого предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, в чому і полягає завдання адміністративного судочинства, та фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 року по справі №800/585/17.

«Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень цих прав на момент звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Разом із тим жодних доказів, які б свідчили про реальне порушення прав або законних інтересів позивача з боку суб'єкта владних повноважень.».

Більш того, слід зазначити, що суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини 2 статті 17 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Також слід зазначити, що реалізація цього принципу знайшла своє відображення у змінах до Конституції України.

Стаття 124 Конституції України (в попередній редакції) встановлювала, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З 30 вересня 2016 року набули чинності зміни до Конституції в частині правосуддя.

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.

Кожен юридичний конфлікт має зовнішні прояви, до яких належать правовий спір і правопорушення.

При цьому, стаття 264 «Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень» КАСУ (в редакції на час ухвалення рішення по справі) визначає, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, правове регулювання щодо оскарження нормативно-правових актів не змінилось.

Отже, позивач не має законодавчих підстав для звернення до суду із цим позовом, що є підставою для відмови у його задоволенні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, депутата Кремидівської сільської ради до Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання дій протиправними, скасування рішень сесії від 23.10.2014 р. №713 та 07.11.2014 р. №725 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 телефон: НОМЕР_1

Кремидівська сільська рада Комінтернівського району Одеської області - адреса: 67540, Одеська область, Комінтернівський район, с. Кремидівка, вул. Грушевського, 56, телефон: (04855) 9 73 15

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.