Рішення № 77990787, 21.11.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/456/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в Попаснянському районі Луганської області), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі Луганської області в частині невиплати ОСОБА_1 пенсії з січня 2017 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 довічно та сплатити заборгованість за період, починаючи з січня 2017 року (а.с.4-10).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію за віком та є внутрішньо переміщеною особою. До грудня 2016 року включно позивач отримував пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». У січні 2017 року виплати було припинено та представник відповідача повідомив, що необхідно підтвердити місце проживання і черговий раз з'явитися до відповідного підрозділу Пенсійного фонду. Позивач вважає дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 12.03.2018 за вхідним реєстраційним номером 5811/2018 надав відзив на позовну заяву від 06.03.2018 №3776/08 (а.с.46), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 01.04.2014 позивача взято на облік до відповідача. Виплату пенсії управлінням здійснено за період з 01.02.2015 по 30.04.2015, а потім щомісяця до 01.01.2017. 07.12.2016 до відповідача від УПСЗН Попаснянської РДА надійшли списки осіб, у яких закінчився термін дії довідки. Відповідно до п.п 4, 5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщених особам за місцем їх фактичного проживання (перебування) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Саме на підставі інформації з УПСЗН Попаснянської РДА виплату пенсії ОСОБА_1. було призупинено. З заявою на поновлення виплати пенсії позивач до відповідача не зверталась. На підставі викладеного, відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 13.03.2018 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.53-54).

Ухвалою суду від 21.11.2018 провадження у справі поновлено (а.с.71).

Ухвалою суду від 21.11.2018 представнику відповідача відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.72-73).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_3, виданий 23.10.1996 року Стаханівським МВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.11-12).

Позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_2 від 12.10.2013 (а.с.15).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 02.12.2014 №1657 ОСОБА_1. є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.13).

На виконання ухвали суду від 23.02.2018 Управління праці та соціального захисту населення Попаснянської райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що в період з 02.12.2014 по 03.03.2018 дія довідки не припинялась (а.с.49).

02.12.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу з УПФУ в м.Лисичанську та зазначив, що в останній раз пенсію отримував по листопад (а.с.36).

Відповідно до розпорядження відповідача від 06.04.2015 №3322 позивач з 01.02.2015 перебуває на обліку у відповідача (а.с.35).

Розпорядженням відповідача від 14.12.2016 згідно інформації наданої Управлінням праці та соціального захисту населення Попаснянської райдержадміністрації Єдиної бази внутрішньо переміщених осіб про закінчення терміну дії довідки вирішено з 01.01.2017 призупинити виплату пенсії ОСОБА_1. (а.с.65).

З довідки відповідача №13531/03-01 від 20.11.2018 вбачається, що з січня 2017 року виплата пенсії позивачу не здійснюється (а.с.70).

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Розпорядженням відповідача від 14.12.2016 призупинено з 01.01.2017 виплату пенсії ОСОБА_1 згідно інформації наданої Управлінням праці та соціального захисту населення Попаснянської райдержадміністрації Єдиної бази внутрішньо переміщених осіб про закінчення терміну дії довідки (а.с.65).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що він зобов'язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що зазначена відповідачем підстава припинення виплати пенсії не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 637, на яку посилається відповідач, як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 січня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 14.12.2016 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду позивачу не було відомо про розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про призупинення виплати пенсії, суд, вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження, а не бездіяльність, як просив позивач, створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2017, оскільки як вбачається з довідки від 20.11.2018 №13531/03-01 наданої відповідачем, позивачу призупинено тільки виплату пенсії з 01.01.2017 (а.с.70). За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача за січень 2017 року позивачу нараховано 1251,14грн. (а.с.70). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1251,14 грн.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. (а.с.3).

Оскільки рішення прийнято на користь позивача, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 14 грудня 2016 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (93300, Луганська область, Попаснянський район, м.Попасна, вул.Шкільна, буд.2, код ЄДРПОУ 21792608) відновити виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) призначеної їй пенсії за віком з 01 січня 2017 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1251 (одна тисяча двісті п'ятдесят одна) гривня 14 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (93300, Луганська область, Попаснянський район, м.Попасна, вул.Шкільна, буд.2, код ЄДРПОУ 21792608) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова