Ухвала суду № 77990623, 21.11.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення позову

21 листопада 2018 рокум. Ужгород№ 0740/1007/18

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Плеханова З.Б., розглянувши заяву представника позивача по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, яким просить:

1.Відкрити провадження у справі.

2.Визнати протиправною та скасувати Постанову першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицика В.І. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року на ОСОБА_1 у розмірі 223380,00 грн.

20 листопада 2018 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

-зупинення до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду справи, дії постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від ІЗ вересня 2018 року;

-зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року, якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 223380, 00 гривень.

Дана заява обґрунтована тим, що постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року, накладено на Позивача штраф у розмірі 223 380,00 грн., на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Вказана постанова набрала законної сили з 13.09.2018 та пред'явлена до виконання до районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, де державним виконавцем Пивоваровим Ю.Г. відкрито виконавче провадження ВІІ 57580502 з примусового виконання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року. Крім цього, вказаним державним виконавцем прийнято постанову за № ВП 57580502 від 02 листопада 2018 року, яким відкрито виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору в сумі 22328 грн.

Відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року, яка є предметом оскарження у даній справі, зумовлює примусове виконання такої постанови та тягне за собою інші наслідки, передбачені Законом України "Про виконавче провадження". Це, в свою чергу, може призвести до негативних майнових наслідків для позивача у вигляді стягнення не лише суми штрафної санкції, яка є спірною, а й витрат виконавчого провадження. Враховуючи значний розмір штрафу, визначений оскаржуваною постановою, накладення арешту на майно, в тому числі, грошові кошти на рахунках Позивача, може призвести до фактичної зупинки підприємницької діяльності Позивача, його банкрутство тощо.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши необхідні для розгляду заяви матеріали адміністративної справи, суд приходить до наступного висновку .

Суд розглядає дану заяву в порядку ч. 1 ст. 154 КАСУ, у відповідності до якої заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить із того, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно із п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Аналіз наведеної правової норми свідчить на користь висновку, що законодавець встановив наступні підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності. Забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

У контексті наведеного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.

Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Так, судом встановлено, що постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року, накладено на Позивача штраф у розмірі 223380,00 грн., на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Вказана постанова набрала законної сили з 13.09.2018 року та пред'явлена до виконання до районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.

Державним виконавцем Пивоваровим Ю.Г. відкрито виконавче провадження ВІІ 57580502 з примусового виконання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року.

Крім цього, вказаним державним виконавцем прийнято постанову за № ВП 57580502 від 02 листопада 2018 року яким відкрито виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору в сумі 22328 грн.

Наведені фактичні обставини дають суду підстави для висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, оскільки, зі змісту зазначеної постанови вбачається, що вона набрала законної сили 13.09.2018 року та пред'явлена до виконання до районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та державним виконавцем прийнято постанову за № ВП 57580502 від 02 листопада 2018 року яким відкрито виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору в сумі 22328 грн.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 26).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17.07.2013 року №509 передбачено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Оскільки, позивач на даний час оскаржує постанову першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицика В.І. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року на ОСОБА_1 у розмірі 223380,00 грн. Окрім того, державним виконавцем Пивоваровим Ю.Г. відкрито виконавче провадження ВІІ 57580502 з примусового виконання вказаної постанови. А також, вказаним державним виконавцем прийнято постанову за № ВП 57580502 від 02 листопада 2018 року яким відкрито виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору в сумі 22328 грн. то суд вважає, що на даний час існує очевидна небезпека заподіяння правам та інтересам позивача, до ухвалення рішення у справі, а для відновлення його прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а саме: повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернуто стягнення у разі примусового виконання цих постанов.

Також, слід звернути увагу на те, що задоволення заяви про забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам. У даному випадку, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у даному випадку невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника та ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення адміністративного позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.38 якого суд повторює, що стаття 1 Першого протоколу ( 994_535 ), по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102). Відповідно до п. 39. Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). Згідно п. 40. Вимога законності, яка випливає з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права.

Суд зазначає, що зупинення дії оскаржуваної постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року та зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року, якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 223380, 00 гривень носить тимчасовий характер, не скасовує його, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення адміністративного позову та недопущення настання його негативних наслідків для позивача, і ,крім того, при зупиненні дії вказаних постанов не відбувається жодного втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки суд виконує власну компетенцію по здійсненню правосуддя відповідно до повноважень, наданих Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного суду від 28.03.2018 по справі №804/2789/17.

Відтак, враховуючи наведене в сукупності, суд погоджується з доводами заяви представника позивача та вважає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову можливе настання негативних наслідків, для виправлення яких позивачу буде необхідно докласти значних зусиль. Отже, заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення адміністративного позову.

У відповідності до вимог ст. 156 КАСУ ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.2. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Керуючись ст. ст. 150-156, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

1.Заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову - задовольнити.

2.Вжити заходів забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від ІЗ вересня 2018 року до набрання законної сили судовим рішенням у справі №0740/1007/18

- зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК412/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-187 від 13 вересня 2018 року, якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 223380, 00 гривень - до набрання законної сили судовим рішенням у справі №0740/1007/18.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно ч.8 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя З.Б. Плеханова