Рішення № 77983206, 03.10.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2018 р. Справа № 911/490/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Белишевій А. В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 14.03.2018 р., зареєстрована в реєстрі за № 501);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи-1 (на стороні позивача): не з'явились;

від третьої особи-2 (на стороні відповідача): не з'явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_2, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Синаторз Парк", с. Підгірці, Обухівський район

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", с. Ходосівка, Києво-Святошинський район

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Наталі Володимирівни, м. Київ

про визнання договору купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі товариства недійсним

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 звернулась в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Синаторз Парк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", посвідченого 14.07.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Наталею Володимирівною та зареєстрованого в реєстрі за № 731.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невідповідністю договору від 14.07.2016 р. купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ „Синаторз Парк", положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України „Про господарські товариства", Закону України „Про нотаріат", інших нормативно-правових актів, так як вказаний договір не містить умови щодо оплати послуг нотаріуса за нотаріальне посвідчення договору, та невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі частки у статутному капіталі товариства згідно з договором від 14.07.2016 р. купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван".

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.04.2018 р. відкрито провадження у справі № 911/490/18 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ „Синаторз Парк" про визнання договору купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі товариства недійсним, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 16.05.2018 р. Також, даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобу Наталю Володимирівну.

16.05.2018 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 06.06.2018 р.

17.05.2018 р. до канцелярії суду від третьої особи-2 надійшли пояснення б/н від 15.05.2018 р., що долучені судом до матеріалів справи.

06.06.2018 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 27.06.2018 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.06.2018 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 11.07.2018 р.

11.07.2018 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 29.08.2018 р.

29.08.2018 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 19.09.2018 р. Також, даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Товариство з обмеженою відповідальністю „Караван".

19.09.2018 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 03.10.2018 р.

03.10.2018 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2016 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", згідно з умовами п. 1.1. якого продавець зобов?язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", а покупець зобов?язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити названу частку.

Згідно з пунктами 1.3.1., 1.3.2. розмір відчужуваної частки: 207 500, 00 грн. Розмір частки: 41, 5 %.

Відповідно до п. 2.1. договору право власності на частку переходить від продавця до покупця в момент оплати покупцем ціни цього договору згідно з пунктами 3.1., 4.1. цього договору та державної реєстрації.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що за відступлення частки покупець зобов?язується сплатити продавцю 15 562 500, 00 грн.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що покупець зобов?язується здійснити оплату вартості частки шляхом перерахування суми, вказаної у п. 3.1. цього договору, на розрахунковий рахунок продавця № 26205010014538 у АКБ „Індустріалбанк" впродовж 15 банківських днів з дня підписання цього договору виключно за умови пред?явлення продавцем покупцю для огляду оригіналів документів, вказаних у підпунктах а, б, в, г, д, е, є, ж пункту 2.4. цього договору.

Пунктом 6.1. договору визначено строк його дії, згідно якого цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов?язань за цим договором, з урахуванням положень пунктів 6.2., 6.3., 6.4. цього договору.

Вказаний договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 731.

14.07.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н. В. було виставлено позивачу рахунок б/н від 14.07.2016 р. на оплату - за посвідчення договору купівлі-продажу (відступлення) частки № 3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван" на загальну суму 155 625, 00 грн.

14.07.2016 р. учасниками ТОВ „Караван", у тому числі, представником позивача ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від 01.07.2016 р., виданої ОСОБА_2 та посвідченої нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лобановою О. Г. та зареєстрованої в реєстрі за № 2019, було видано та підписано розписку, згідно якої учасники зобов?язались сплатити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобі Н. В. 1 % державного мита за договорами купівлі-продажу (відступлення) часток у статутному капіталі ТОВ „Караван", які посвідчені 14.07.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н. В., загальна сума за цими договорами складає 37 500 000, 00 грн, в строк 17 банківських днів з дня посвідчення вищевказаних договорів, а 1 % складає 375 000, 00 грн.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", посвідчений 14.07.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Наталею Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 731.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Регулювання корпоративних відносин здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про господарські товариства", іншими нормативно-правовими актами, і безпосередньо установчими документами товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України „Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Господарського кодексу України установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Згідно з ч. 2 ст. 87 Цивільного кодексу України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 143 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Частинами 1, 2 ст. 147 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Згідно з ч. 1-3 ст. 53 Закону України „Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору

Відповідно до ст. 628 цього ж кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частиною 1 ст. 638 цього ж кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 639 цього ж кодексу договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ст. 640 цього ж кодексу договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

3. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно з ст. 655 цього ж кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 31 Закону України „Про нотаріат" приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою.

Приватні нотаріуси за вчинення інших дій, покладених на них відповідно до закону, справляють плату, розмір якої визначається законодавством у відповідній сфері.

Пунктами 7), 8) ч. 1 ст. 49 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Отже, враховуючи вищевказані положення Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України „Про господарські товариства", Закону України „Про нотаріат" та інших нормативно-правових актів, та за наслідками їх правового аналізу суд вважає, що обставини щодо виконання чи невиконання сторонами зобов?язань за правочином (договором), обставини щодо дії чи закінчення строку дії правочину (договору), обставини щодо оплати чи неоплати сторонами правочину (договору) вартості за вчинення нотаріусом нотаріальних дій не можуть бути підставою недійсності правочину (договору), а умова щодо внесення сторонами правочину (договору) плати за вчинення нотаріусом нотаріальної дії при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства не є істотною чи обов?язковою для укладення такого договору.

Дослідивши договір купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", укладений між ОСОБА_2 та ТОВ „Синаторз Парк", суд дійшов висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, дата укладення, ціна, порядок розрахунків, строк дії, тощо), його зміст та форма договору не суперечать положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України „Про господарські товариства", Закону України „Про нотаріат" та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, договір купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван", укладений між ОСОБА_2 та ТОВ „Синаторз Парк", не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України „Про господарські товариства", Закону України „Про нотаріат" та інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, то позовна вимога позивача до відповідача про визнання його недійсним, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Київської області.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

16 листопада 2018 р.