Рішення № 77978842, 12.11.2018, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 654/2935/17

Провадження № 2/654/196/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2018 м. Гола Пристань Голопристанський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого суддіОСОБА_1,секретаря за участю: представника позивача представника відповідача – адвоката позивача відповідачаОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Голопристанського районного суду цивільну справу №654/2935/17 за позовом ОСОБА_5 Мічислав до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним та стягнення грошових коштів, –

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_5, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним та стягнення грошових коштів в сумі 83000 грн., посилаючись на те, що 22.08.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нотаріально було укладено договір дарування житлової квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Однак позивач вважає, що при укладенні з відповідачем спірного договору дарування, належної ОСОБА_5 квартири, останній вважав, що укладає саме договір довічного утримання, оскільки ОСОБА_5 є особою похилого віку та потребує сторонньої допомоги і догляду, а ОСОБА_6 запевнила позивача в надані з її боку постійних послуг по його догляду в замін передачі у власність ОСОБА_6 вищезазначеної квартири. За таких обставин ОСОБА_5 вважає себе ошуканим і просить суд визнати недійсним цей договір дарування. Крім цього, відповідно до доповнень до позовних вимог, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 83000 грн., які остання отримала від ОСОБА_5 для зберігання і які в подальшому ОСОБА_6, на вимогу позивача повернути ці грошові кошти, відмовилась повертати вказану суму.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_5 позов підтримали в повному об’ємі з підстав викладених у позові, просили задовольнити.

Додатково представник позивача звернув увагу суду на ту обставину, що ОСОБА_5 при укладенні з ОСОБА_6 договору дарування належної йому квартири, при ознайомленні у нотаріуса з текстом оспорюваного договору не міг повністю розуміти природу даного договору, оскільки в повній мірі не володіє українською мовою так як є громадянином іншої держави – ОСОБА_7, а нотаріус переклад договору польською мовою не здійснив, ні усно, ні письмово в повній мірі не пояснив, що ОСОБА_5 підписує саме договір дарування, а не договір довічного утримання, представник позивача просив визнати недійсним цей договір дарування як такий, що укладений під впливом помилки.

Додатково позивач ОСОБА_5 в судовому засіданні звернув увагу суду на ту обставину, що він є особою похилого віку, а відповідач по справі ОСОБА_6, обіцяючи його доглядати та піклуватися про нього до смерті, скористалась нагодою та замість договору довічного утримання спонукала його підписати договір дарування, тим самим ошукала його і привласнила його квартиру та заволоділа його грошима, які він дав на зберігання. Просить суд повернути йому житло та гроші.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні не визнали позовні вимоги, та просили у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування своїх заперечень сторона відповідача посилається на те, що ОСОБА_6 не вводила позивача в оману. Ніякої домовленості про утримання чи догляд позивача в обмін на квартиру між ними не було. Відповідач ніколи не спонукала позивача до укладення договору дарування, це відбулось саме за його ініціативою. Звернуто увагу суду на ту обставину, що незважаючи на свій поважний вік, ОСОБА_5 перебував при здоровому розумі і ясній пам’яті, добре розумів та усвідомлював значення своїх дій, добровільно, без покладання на ОСОБА_6 будь яких обов’язків, передав останній безоплатно у власність свою квартиру. Це був вияв виключно його волі та доброго ставлення до ОСОБА_6, яку ОСОБА_5 бажав віддячити за допомогу в оформленні на постійне місце проживання останнього в будинок інтернат – Голопристанський геріатричний пансіонат. Тому укладаючи договір дарування та особисто посвідчуючи його у нотаріуса, ОСОБА_5, який вільно та досконало розмовляє та читає на українській мові, розумів його суть та наслідки. Під час посвідчення договору дарування, нотаріус особисто, на виконання своїх обов’язків, ретельно, запитаннями, з’ясовувала волевиявлення дарувальника, пояснювала ОСОБА_5 особливості такого договору та наслідки, на які і погодився останній, особисто підписавши цей договір. Ці обставини свідчать про те, що підстави для визнання договору дарування недійсним відсутні.

Вислухавши обґрунтування сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з вищенаведеного, суд розглянув справу в межах позовних вимог та за наявними в ній доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що за договором дарування від 22.08.2017, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, остання отримала в дар від ОСОБА_5 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Домоволодіння, що відчужується за цим договором, належало дарувальнику ОСОБА_5. Документом, який підтверджує право власності дарувальника на відчужувану ним квартиру, є договір купівлі-продажу, посвідчений Голопристанською державною нотаріальною конторою Херсонської області 27.08.1989 за №2-2086; право власності на яку зареєстроване державним реєстратором Управління агропромислового та економічного розвитку Голопристанської РДА Херсонської області 17.08.2017 за номером запису про право власності 21909462.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона працює приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області та посвідчувала оспорюваний договір. Вона пам’ятає, що до неї неодноразово звертався ОСОБА_5 з повідомленням про те, що він хоче подарувати ОСОБА_6 належну йому квартиру. На виконання своїх обов’язків нотаріус роз’яснила йому, що в такому випадку його право власності на це майно припиниться. Позивач сказав, що йому відомо про це та наполягав на укладенні саме договору дарування. Тому ОСОБА_8 призначила нотаріальне посвідчення договору на 22.08.2017. В обумовлений день ОСОБА_5 прийшов в нотаріальну контору разом з ОСОБА_6 Вони спілкувались між собою належним чином. Жодних спорів та конфліктів між ними не виникало. ОСОБА_8 підготувала та роздрукувала проект договору дарування та передала його безпосередньо позивачу. ОСОБА_5 ретельно прочитав його зміст підписав цей договір дарування. ОСОБА_3 яких зауважень до тексту договору у останнього не було. Навпаки, на неодноразові запитання нотаріуса ОСОБА_8 позивач відповідав, що він має намір укласти саме договір дарування.

Намір укладення саме договору дарування з боку ОСОБА_5 підтвердили свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які в судовому засіданні вказали, що в розмові з ними позивач неодноразово вказував на своє бажання саме подарувати ОСОБА_6 свою квартиру. Зазначили, що незважаючи на свій поважний вік, ОСОБА_5, при спілкуванні перебував завжди при здоровому розумі і ясній пам’яті, добре розумів та усвідомлював значення своїх дій, психічними розладами не страждав, при цьому вільно та досконало розмовляє та читає на українській мові.

Відповідно до положень ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статті 717 ЦК України, договір дарування належить до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов’язань матеріального характеру.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України), є однією з вимог, необхідних для чинності правочину. Таким чином відсутність вільного вираження внутрішньої волі особи є підставою для визнання недійсним правочину.

Волевиявлення особи включає в себе вільне (без будь якого тиску) вираження її волі щодо укладення конкретного правочину (прояв ініціативи); висловлення змісту (умов) зазначеного правочину; вираження бажання щодо особливостей складання правочину; бажання настання наслідків, що обумовлені правочином; можливість ознайомитися зі змістом складено правочину; підписання правочину. Всі ці складові становлять повноцінний вияв волевиявлення особи.

Відповідно до положень ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Відповідно до положень ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

За змістом ст. 230 ЦК України, правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення.

Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман – це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст. 229 ЦК України. Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину), так і прав та обов’язків сторін.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підроблених документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину. Суб’єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину.

В тексті позову ставиться питання у визнанні недійсним договору дарування з підстав, встановлених ст. 229 ЦК України, представник позивача виходить з того, що позивач помилявся щодо природи укладеного правочину, а саме, звертаючись до суду з вказаним позовом, наголошує, що перед укладенням оспорюваного правочину, відповідач обіцяла позивачу утримання та догляд, а тому останній вважав, що укладає з відповідачем саме договір довічного утримання, а не договір дарування.

Однак судом встановлено, що ініціатива укладення саме договору дарування виходила безпосередньо від самого позивача ОСОБА_5 Що підтверджується показами свідка приватного нотаріуса ОСОБА_8 н, яка посвідчувала договір, якими доведено, що перед посвідченням договору та підписанням його сторонами, його зміст було зачитано сторонам вголос та надано можливість самостійно прочитати текст. Дарувальник розумів, який договір він укладає і бажав укласти договір дарування.

Крім того, судом встановлено, що згідно з пунктом 6.2 договору дарування від 22.08.2017 позивач ОСОБА_5 своїм підписом особисто підтверджує, що останній має необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення вільне і відповідає його внутрішній волі, правочин останній вчиняє не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини, зловмисної домовленості, правочин не є фіктивним або удаваним.

Тобто, суд приходить до висновку, що позивач не помилявся щодо природи укладеного правочину.

Крім цього, в судовому засіданні, зі змісту пояснень самого ОСОБА_5, оспорюваний правочин останній вважає таким, що вчинено саме під впливом обману з боку відповідача, оскільки обдарована ОСОБА_6, в час укладення правочину, на його думку, обманула його щодо природи правочину, який він уклав, обіцяла після укладення правочину утримувати його.

Тобто матеріалами справи встановлено, що пред’являючи даний позов, представник позивача та сам позивач просили визнати недійсним оспорюваний правочин з підстав, передбачених ст. ст. 229, 230, 233, 235 ЦК України, тобто з різних самостійних підстав – помилки, обману.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за №9 від 06 листопада 2009 р., правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом обману, є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

З наведених мотивів, суд вважає, що рішення суду повинно стосуватися щодо вирішення питання про визнання недійсним договору дарування з підстав укладення такого під впливом обману.

Змістом положень ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На думку суду, стороною позивача в судовому засіданні не доведено та не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний договір дарування вчинявся позивачем під впливом обману з боку відповідача, що позивачем ОСОБА_5 неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на волевиявлення останнього, тобто не було доведено обставини, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог.

Ретельний аналіз встановлених в суді обставин свідчить про те, що ОСОБА_5 повністю розумів природу договору дарування, а також права та обов’язки, що у нього виникнуть після його укладення.

На підставі наданих суду доказів суд приходить до висновку, що укладений договір відповідав внутрішній волі позивача щодо правової природи та змісту правочину, а тому він не може бути визнаний недійсним.

З огляду на це суд вважає, що підстави для визнання недійсним договору дарування, укладеного 22.08.2017 між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_6, відсутні. Тому у задоволенні позову в частині цієї вимоги ОСОБА_5 належить відмовити.

Що стосується вимоги сторони позивача про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 83000 грн., які остання отримала від ОСОБА_5 для зберігання і які в подальшому ОСОБА_6, на вимогу позивача повернути ці грошові кошти, відмовилась повертати вказану суму, то суд

В ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з позову на підтвердження своїх вимог, позивачем надано суду квитанцію зняття вищезазначених коштів у Голопристанському філіалі ПАТ «Райфайзен банк Аваль», при цьому, в наявному документі не вказано хто знімав і кому в подальшому передавались ці кошти.

Згідно ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене надана позивачем квитанція зняття коштів не може використовуватися для встановлення обставин отримання відповідачем коштів позивача на зберігання, оскільки не містить опису цих подій, та не дає відповіді на питання як і на яких умовах відповідач могла отримати ці кошти.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що належних доказів позивачем не надано, надати оцінку наявній у справі квитанції зняття вищезазначених коштів у Голопристанському філіалі ПАТ «Райфайзен банк Аваль», через невідповідність неможливо, суд приходить до висновку, що вищезазначені вимоги позивача не підтвердженні та задоволенню не підлягають.

Згідно за ст. 141 ЦПК України у зв’язку з повною відмовою в задоволенні позову витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.

Керуючись ст. ст. 215, 229-230, 233, 235, 717 ЦК України, ст. ст. 78, 81, 95, 141, 247, 259, 268, 279 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 Мічислав до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним та стягнення грошових коштів– відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду, через Голопристанський районний суд Херсонської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у деньйого проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.11.2018.

Суддя: ОСОБА_1