Постанова № 77978595, 19.11.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року

м.Суми

Справа №585/3179/17

Номер провадження 22-ц/788/1925/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна установа «Роменська виправна колонія (№56)»,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року в складі судді Яковець О.Ф., ухваленого у м. Ромни,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 8000 грн., завдану йому внаслідок порушення його права на таємницю кореспонденції з Роменського міськрайонного суду Сумської області.

Свої вимоги мотивує тим, що він засуджений до довічного позбавлення волі і відбуває покарання у Роменській виправній колонії № 56 з 04.05.2005 року. 17.01.2017 року відповідач вручив йому листи Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 року, в яких повідомлялося про розгляд справи в суді за його позовом до Роменської виправної колонії № 56, що були зареєстровані в журналі вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі за № 130 та № 132 відповідно. Вказані листи були вручені йому у відкритому вигляді, чим порушено його права на таємницю кореспонденції із суду. Вказує, що незаконні дії відповідача завдали йому моральної шкоди, він тратив спокій, сон та працездатність, порушився його нормальний хід життя та посилились душевні страждання.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01.12.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову без законних підстав, оскільки відповідач втрутився у його право на повагу до кореспонденції. Крім того, вказує, що нотаріально посвідченої довіреності на отримання в суді його кореспонденції (документів) відповідач від нього не мав, а тому і не мав жодного права на її отримання.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 08.02.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін.

За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2018 року було скасовано постанову Апеляційного суду Сумської області від 08.02.2018 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що Роменська виправна колонія № 56 вчинила умисні дії щодо перегляду кореспонденції позивача, надісланої йому із суду, хоча це не передбачено частиною третьою статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Таких доказів не здобуто й під час розгляду справи. Таким чином, неправомірність дій відповідача, що є однією з обов'язкових підстав цивільно-правової відповідальності, не встановлена.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі і відбуває покарання у Роменській виправній колонії № 56.

17.01.2017 року працівником Роменської виправної колонії № 56 ОСОБА_1 було вручено лист, який надійшов із Роменського міськрайонного суду Сумської області, в якому повідомлялась дата розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Роменської виправної колонії № 56 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи на таємницю кореспонденції у справі № 585/4727/16-ц на 31.01.2017 року на 08 год. 30 хв. Цей лист суду у день його надходження був зареєстрований Роменською виправною колонією № 56 в журналі обліку вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі, про що свідчить відтиск штемпеля колонії, та переданий позивачу.

Цього ж дня, 17.01.2017 року, працівником Роменської виправної колонії № 56 ОСОБА_1 був вручений ще один лист, який надійшов із Роменського міськрайонного суду Сумської області, в якому повідомлялась дата розгляду справи за його позовом до Роменської виправної колонії № 56 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи на таємницю кореспонденції у справі № 585/4520/16-ц на 17.01.2017 року на 15 год. 00 хв. Цей лист суду у день його надходження був зареєстрований Роменською виправною колонією № 56 в журналі обліку вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі, про що свідчить відтиск штемпеля колонії, та переданий позивачу.

Згідно з довідкою, складеною старшим секретарем Роменського міськрайонного суду Сумської області, 16.01.2017 року представником Роменської виправної колонії № 56 без зазначення прізвища було отримано судову повістку (повідомлення) на руки, що підтверджується відповідною розпискою в матеріалах справи № 585/4520/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Роменської виправної колонії № 56.

Згідно з довідкою, складеною старшим секретарем Роменського міськрайонного суду Сумської області, 16.01.2017 року представником Роменської виправної колонії № 56 без зазначення прізвища було отримано судову повістку (повідомлення) на руки, що підтверджується відповідною розпискою в матеріалах справи № 585/4727/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Роменської виправної колонії № 56.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка 17.07.1997 року була ратифікована Україною і є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з статтею 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо

08.04.2014 року на підставі Закону України № 1186-VII «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» внесено зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема до частини четвертої статті 113 цього кодексу, згідно з якою кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Аналогічні положення містились у пункті 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.07.2013 року № 1304/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2013 року № 1110/23642.

Згідно з пунктом 5 Інструкції кореспонденція, що надійшла із суду, засудженим (особам, узятим під варту) вручається протягом доби у запечатаному вигляді (конверті).

Отже, законодавством встановлено, що перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують, у тому числі до суду і отримують із суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане свідчить, що працівниками Роменської виправної колонії № 56 порушено положення статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України та пунктів 4, 5 Інструкції, оскільки кореспонденція із суду повинна направлятися засудженому у конверті та в такому вигляді передаватися засудженому, що у силу презумпції знання закону працівники колонії не могли не знати, однак судом у цій справі було встановлено, що лист із суду ОСОБА_1 був вручений у відкритому вигляді.

Крім того, представник відповідача не мав повноважень на отримання кореспонденції із суду, оскільки не є стороною у справі або представником позивача (ч. 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року). Вказане також свідчить про порушення порядку вручення повісток, встановленого ч. 6 ст. 76 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, суд першої інстанції вищевказаних положень закону та обставин справи не врахував, доводів позову ОСОБА_1 належним чином не перевірив.

Крім того, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд не звернув увагу, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, неодноразово встановлював порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно перегляду кореспонденції осіб, що тримаються під вартою, як під час досудового тримання під вартою, так і впродовж відбування покарання за вироком суду, зокрема, у справах: «Сергій Волосюк проти України» від 12.03.2009 року, «Бєляєв та Дігтяр проти України» від 16.02.2012 року, «Вінтман проти України» від 23.10.2014 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позову ОСОБА_1 та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди в сумі 100,00 грн, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, рішення суду першої інстанції, на підставі ст. 376 ЦПК України, через порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, шляхом стягнення з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь ОСОБА_1 200,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Питання розподілу судових витрат - судового збору врегульовано ст. 141 ЦПК України, де закладено розподіл судових витрат між сторонами за принципом пропорційності розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням обставин та питань, викладених в частинах 2, 3 цієї статті.

У даному випадку позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову, а тому, через часткове задоволення позову, вирішується питання відшкодування понесених витрат за судовий розгляд не стороні по справі, а державі, суб'єкту правовідносин, який, враховуючи його функції отримує платіж до бюджету за здійснення специфічного публічно-правового и процесуального зобов'язання, пов'язаного з реалізацією особи права на звернення до суду за судовим захистом та винесення відносно нього рішення, передбаченого Законом України «Про судовий збір».

Отже, сплата судового збору тягне за собою здійснення правосуддя з метою захисту прав, свобод та законних інтересів його платників, бо однією з умов реалізації особою права на звернення до суду за судовим захистом була й залишається сплата певної грошової суми, що зараховується до державного бюджету і включається до складу судових витрат.

Предметом є судовий розгляд вимог про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі через неправомірність дій посадовими особами органу державної влади, за які, за змістом статей 3,5 Закону України «Про судовий збір», обов'язково сплачується судовий збір.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з немайновою вимогою та був звільнений від сплати судового збору за судовим рішенням через його незадовільний майновий стан, і мінімальна ставка якого за подання такого позову, незалежно від заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції чинній на час звернення до суду з позовом, становила 640,00 грн, то з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь держави підлягає стягненню 640,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 960,00 грн (за подання апеляційної скарги, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви) - в суді апеляційної інстанції, принцип оскільки пропорційній

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь ОСОБА_1 100,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» )» на користь держави 640,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 960,00 грн - в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: Т.А. Левченко

С.Г. Хвостик