Рішення № 77974508, 16.11.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/655/2018 Справа № 490/6138/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2018 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А.

за участю секретаря судового засідання - Кваша С. О.

ідповідача ОСОБА_1,

представника третьої особи — ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа — орган опіки і піклування виконкому Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

17 липня 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини з матір'ю, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини. Просить визначити місце проживання дитини — ОСОБА_4, 05.06.2014 р. н., з матір'ю- Філевською ОСОБА_5; стягнути з відповідача щомісячно аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі — 15 000 грн., починаючи з липня 2017 року; зобов'язати відповідача перераховувати аліменти на картковий рахунок № 29244825509100, який належить ОСОБА_3, та додаткові витрати на суму 934, 15 грн.

15 серпня 2017 року позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат, просила відповідно до наданих платіжних документів стягнути витрати на лікування дитини додатково у розмірі 1 662, 75 грн. Загальна сума додаткових витрат на дитину, яку позивач просить стягнути, становить 2 596, 91 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що перебувала у шлюбі з відповідачем, який розірваний рішенням суду від 30.05.2017 року. Від шлюбу мають дитину — ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір'ю за адресою: м. Миколаїв, вул. 2-а Слобідська, 100. Батько дитини матеріальну допомогу на утриманя дитини не надає, ніяким чином не приймає участі у її вихованні, однак багаторазово надсилає листами позивачу попередження про необхідність передати йому дитину та надати докладний звіт про умови її проживання, лікування та харчування, а також направляє чисельні скарги до поліції, органу опіки та піклування, лікарень тощо. У зв'язку з неможливістю вирішити спір іншим шляхом, вимушена звернутися до суду.

Вона забезпечила дитині належні умови проживання, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 17.03.2017 року, постійно піклується про здоров'я дитини, донька регулярно оглядається лікарем, про що свідчать відповіді міської дитячої поліклініки №3, створює всі умови для достатнього її фізичного та духовного розвитку. Позивачка є фізичною особою-підприємцем, має власний заробіток, достатній для забезпечення дитини . Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, за відсутності виняткових обставин, малолітня дитина ОСОБА_4 повинна залишитись проживати з матір'ю, оскільки лише мати може надати дитині необхідну турботу та піклування.

Посилаючись на ст. ст. 141, 180, 181, ч. 1 ст.182, ч. 1 ст. 184 СК України, Декларацію прав дитини від 20.11.1959 року, ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року та враховуючи мінливість доходів відповідача за 2015-2016 роки, вважає доцільним установити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно декларації за 2015 рік, дохід відповідача у вигляді доходу від підприємницької діяльності та заробітної плати становить 1 078 443 грн.; згідно декларації за 2016 рік дохід відповідача від підприємницької діяльності, заробітна плата та дохід від відчуження майна — 430 008 грн. Окрім того, 39 712 грн. розміщено у відповідача на банківських рахунках. Отже, загалом річний дохід за 2016 рік, не враховуючи нерухоме та рухоме майно, становить 469 720 грн. Враховуючи достатній для забезпечення дитини дохід відповідача, виходячи з розрахунку 1/4 всіх видів доходів на одну дитину, вважає за доцільне стягувати аліменти з відповідача у твердій грошовій сумі — 15 000 грн. щомісячно.

Посилаючись на ст. 185 СК України, вказує, що у зв'язку із хворобою дитини, позивачем загалом сплачено 1 868, 29 грн, які включають - 1 480 грн. за лабораторні дослідження, що підтверджується випискою з лабораторії “Sinevo”, та квитанцією, 388, 29 грн. - за ліки для дитини, що також підтверджується квитанцією; замовлення на надання медичних послуг у клініці Intosanta- оглядова рентгенографія легенів — 415, 00 грн., лабораторні дослідження крові — 145 грн.; замовлення на надання медичних послуг лабораторії Sinevo від 11.01.2017 р. — 570 грн., рахунок лабораторії “Смартлаб” від 11.01.2017 р. — 290, 00 грн., ліки для дитини на суму 1 905, 52 грн., на загальну суму 3 325, 52 грн., з яких 1 662, 75 грн. підлягає стягненню з відповідача. Загальна сума додаткових витрат на дитину, яку позивач просить стягнути, становить 2 596, 91 грн.

01.11.2017 року відповідач за первісним позовом звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, який прийнятий судом та об'єднаний в одне провадження з первісним позовом. Зустрічний позов обґрунтований тим, що позивач за зустрічним позовом намагався зберегти сім'ю, відвіз дружину та дитину до її батьків, надавав кошти в сумі 1 000 доларів США, 9 000 грн., 3000 грн. для організації обстеження та лікування доньки та батька ОСОБА_3 - ОСОБА_6, але ОСОБА_3 витратила їх без його згоди не за призначенням, не надала йому звіту про використання коштів. Вказує, що ОСОБА_3 у грудні 2016 року виїхала у туристичну подорож, доньку, у якої загострилися захворювання, залишила на своїх хворих батьків, які приховували дитину від нього і він не мав можливості відвести її до лікаря.

Крім того, ОСОБА_3 маніпулює дитиною, приховує дитину від нього та створювала видимість протиправної поведінки з його боку, розповсюджувала про нього недостовірну інформацію, що принижувала його честь, гідність та ділову репутацію. Він до теперішнього часу не має можливості спілкуватися з дитиною, спілкувався з нею протягом декількох хвилин при огляді у лікаря у середині червня 2017 року. Вважає, що відповідач за зустрічним позовом використовує дитину для одержання грошових коштів від нього для своїх потреб. Сума аліментів 15 000 грн., є необґрунтованою, в півтора рази перевищує рівень середньомісячного доходу ОСОБА_3 та перевищує потреби чотирирічної дитини.

Має інформацію з різних джерел на його запити про порушення прав дитини, тому вважає, що посадові особи служби у справах дітей внесли завідомо недостовірні відомості в акт від 17.03.2017 року, чим вчинили кримінальне правопорушення за ст. 366 ч. 1 КК України, відповідні відомості були внесено до ЄРДР за № 120117150030002489 та розпочато досудове розслідування. В зазначений акт з метою створення вигляду спільного проживання матері з дитиною, виконання нею своїх батьківських обов'язків, а також відсутності порушень прав дитини внесені недостовірні відомості щодо місця реєстрації ОСОБА_3, опису місця знаходження дитини. В акті зазначено про наявність в дитини власного ліжко-місця, проте йому відомо, що дитина спить з матір’ю в одному ліжку. Він впевнений, що перебуванні дитини разом з дорослими або з дитиною іншої статі старше 12 років в одній кімнаті їй нашкодить. Він добре обізнаний з розташуванням кімнат за адресою: м. Миколаїв, вул. 2-а Слобідська, 100, де немає місця для ігор та відпочинку його малолітньої дитини. Вважає, що в акті наведено опис кімнати старшого сина ОСОБА_3 - ОСОБА_7, 13.08.2004 р. н.. Допускає, що грубо порушуються права його малолітньої доньки, якщо вона проживає в кімнаті зі старшим братом, що суперечить ч. 2 ст. 50 ЖК України, якими встановлено, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя.

Повторне обстеження умов проживання його доньки за його вимогами посадовими особами не було проведене; посадові особи Служби у справах дітей не опікувались тим, що дитина не має належного медичного обслуговування, не обліковується в медичному закладі за місцем проживання, не вакцинована, отримує симптоматичне лікування.

Вказує, що фактичний стан справ такий, що його малолітня донька не має реєстрації постійного місця проживання, а відтак не має жодних житлових прав, не має належних побутових умов для розвитку та проживання, постійно перебуває з бабою та дідом, що за станом здоров'я не можуть в повній мірі забезпечити належний догляд за дитиною, не має належного медичного обслуговування внаслідок відсутності місця реєстрації та небажання матері проходити медичні огляди у встановленому законом порядку за місцем проживання дитини.

Обставинами, які свідчать на користь залишення малолітньої дитини не з матір'ю, а з ним є: мати дитини, за його даними, не має у власності або користуванні власного житла або права користування житлом, в якому можуть бути забезпечені належні умови для проживання та виховання малолітньої дитини, безвідповідально ставиться до своїх батьківських обов'язків (залишення дитини на літніх хворих діда та бабу, ненадання вчасної медичної допомоги та обслуговування, витрачання вільного часу на розваги тощо), стан здоров'я осіб, з якими знаходиться дитина і самої дитини. Позивач має впорядковане комфортабельне житло у власності (трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1), яке може забезпечити належний рівень побутових та житлових умов для дитини, має професію та зайнятість, що забезпечує відповідний дохід, є рідним батьком дитини і відповідно до неї ставиться, може і готовий забезпечити їй належний розвиток, охорону здоров'я і все необхідне для її комфортного життя і гармонійного розвитку. Просить визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4, 05.06.2014 р. н., з батьком ОСОБА_1, вирішити питання судових витрат.

19.12.2017 року ОСОБА_1 надано суду відзив на первісний позов та на заяву про збільшення позовних вимог, в якому зазначено, що ОСОБА_1 їх не визнає в повному обсязі та в їх задоволенні необхідно відмовити. Крім заперечень, які вже зазначалися відповідачем у зустрічному позові, він зазначив наступне. Позивачем за первісним позовом допущено процесуальні порушення: не сплачений в повному обсязі судовий збір залишилося несплаченим 1 280 грн., не визначено ціну позову. Крім того, не погоджується з обґрунтуванням позивачкою своїх вимог посиланням на однозначну судову практику з приводу того, що дитина завжди залишається з матір'ю та на Декларацію прав дитини від 20.11.1959 року, яка за колом осіб розповсюджується на законодавця. Позивачем за первісним позовом не надано доказів наявності у неї житла або права на нього; вона зареєстрована у кімнаті квартири спільного заселення, яка фактично використовується як неоформлене житлове приміщення весільного салону. Позивачем не надані докази понесених нею витрат на дитину, її доходів, складу сім'ї, наявності інших утриманців, замовчується отримання соціальної допомоги на дитину тощо, що є важливим при визначенні розміру аліментів. Крім того, позивачем не надані відповіді на його листи запитання щодо дитини, її стану, потреб та проблем.

Обґрунтовуючи заперечення проти розміру аліментів повторно вказує заперечення, що зазначалися у зустрічному позові, та крім того, посилається на щоденні значні витрати від 1 000 до 4 000 на добу протягом 4 місяців, які він ніс під час хвороби батька, продаж з цією метою автомобіля Honda Accord 2.0 Sport, 2007 р. в.; недбале ставлення позивачки до своїх обов'язок забезпечувати медичну допомогу дитини в грудні 2016 року, яка мала на той час тривалий хронічний кашель, змусило його з'ясовувати все офіційно, що мало своїм наслідком проведення 16.06.2017 року лікарями МДП №3, до яких позивач зверталася за медичною допомогою дитині, консиліуму на його вимогу. В цей час він єдиний раз на рік бачив дитину у медичному закладі, не маючи можливості з нею нормально спілкуватися, у дитини був затравлений вигляд, вона боїться реакції матері, дитина стала занадто сором'язливою, що він пояснює психологічним тиском, що чиниться на дитину. В результаті консиліуму з'ясувалося, що дитина (зі слів матері) з листопада 2016 року має проблеми з алергією, причини якої встановлено та їх наявність підтверджено результатами лабораторних досліджень в червні 2017 року, на проведення яких він давав кошти у листопаді-грудні 2016 року 12 000 грн. та 1 тис. доларів США. Вважає, що підвищена чутливість до вовни тварин та плісняви викликана незадовільним станом житла, де проживає його донька та утриманням батьками позивачки домашніх тварин, тобто умови проживання дитини шкодять її здоров'ю. Також вказує, що неодноразово пропонував позивачці допомогти дитині ліками та іншими необхідними речами, але вона не погодилась, адже їх не можна витратити на себе та на інші цілі. Позивач розповсюджувала про нього недостовірну інформацію з метою психологічного тиску та отримання грошових коштів, а також для створення відповідачеві перешкод для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі № 489/10/45/17 від 28.08.2017 року). Якщо суд вважатиме, що він повинен сплачувати аліменти, посилаючись на ч. 2 ст. 182 СК України, звертає увагу також на наступні обставини. Законодавчо встановлений мінімальний розмір аліментів у грудні 2017 року складає 746 грн. на дитину віком до 6 років. Позивачем пред'явлені необґрунтовані вимоги стягнення аліментів на трирічну дитину, в 20 кратному розмірі від мінімального розміру аліментів, які він розцінює як мінімальну заробітну плату для позивачки, її батьків, її позашлюбного сина та його доньки. Не погоджується з розрахунком його доходу за 2016 рік, що здійснений позивачем. Як випливає з поданої ним декларації, дохід за 2016 рік складається з нарахованої заробітної плати (трудові відносини з ТОВ ЮК “Евінко” припинено з 01.01.2017 року) — 32 500 грн., дохід від зайняття підприємницькою діяльністю за спрощеною системою оподаткування (3 група) — 147 508 грн. Отже, дохід (без вирахування витрат, податків, зборів тощо) від здійснення діяльності за 2016 рік склав 180 008 грн., якщо від цієї суми відняти сплачені податки, витрати вийде на порядок менша сума. Якщо суму 180 008 грн. розділити на 12 місяців, то вийде 15 000 грн., то б то позивач просить стягнути суму доходу, яка відсутня у відповідача. Дохід від продажу автомобіля є разовим, а не систематичним, тому не має враховуватися при визначенні розміру аліментів. Сума в розмірі 39 712 грн. на його рахунках станом на 31.12.2016 року, згідно з методологією заповнення декларації врахована у складі загального доходу, також не повинна враховуватися. Посилаючись на ч. 1 ст. 182 СК України, вважає, що при визначенні розміру аліментів має також враховуватися: ненадання позивачем доказів про стан здоров'я та матеріальне становище дитини; наявність у нього інших утриманців неповнолітньої доньки від першого шлюбу — ОСОБА_8, 25.08.2002 р. н. та матері-пенсіонера, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, припинення з 30.12.2016 року трудових відносин з ТОВ ЮК “Евіко”, суттєві ризики витрачання позивачкою коштів не за цільовим призначенням з огляду на завищений розмір аліментів. В зв'язку з наявністю ризику витрачання коштів не за цільовим призначенням їх стягнення необхідно проводити в натуральній формі. Вважає також необґрунтованою вимогу про стягнення аліментів з липня 2017 року, відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Посилаючись на ч. 1 ст.141 СК України вважає, що має бути враховано, обов'язок позивача утримувати дитину. Щодо додаткових витрат з посиланням на ст. 185 СК України, вказує, що згадані витрати є надуманими, недоведена необхідність їх понесення — медична документація, що підтверджує медичні огляди та направлення (зокрема, викликає сумнів достовірність, належність та допустимість квитанцій, оформлених у м. Одеса, адже дитина постійно мешкає у м. Миколаєві, а необхідність проведення обстеження у приватній клініці у іншому місті за умови наявності медичних закладів у м. Миколаєві не доведена жодним чином). Позивачем не надано доказів призначення саме ОСОБА_4 препаратів, на які понесені витрати. Крім того, вважає, що витрати були оплачені позивачем за рахунок коштів, які він надавав у листопаді-грудні 2016 року, тож стягнення їх повторно є необґрунтованим. Посилаючись на ст. 179 СК вважає, що вимога зобов'язати його сплачувати аліменти на картковий рахунок позивача не тільки не передбачена законом, а й суперечить йому, бо аліменти є власністю дитини. Перерахування аліментів на картковий рахунок матері унеможливлює перевірку їх витрачання у зв'язку з банківською таємницею, тому така вимога є безпідставною. Просить врахувати даний відзив при розгляді справи та відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог повністю та вирішити питання судових витрат.

25.09.2017 року відповідачем ОСОБА_1 було заявлено відвід судді Гуденко О.А.. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.09.2017 року у задоволенні заяви про відвід головуючого судді Гуденко О. А. - відмовлено.

02.11.2017 року ухвалою суду проведено заміну третьої особи, залучено до участі у справі орган опіки і піклування виконкому Миколаївської міської ради.

Позивач в минулому судовому засіданні надала пояснення відповідно до зазначеного в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, позовні вимоги підтримала в повному обсязі; зустрічний позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити.Зазначила, що всі звинувачення відповідача у її неналежному ставленні до дитини є неправдивими. Вона дуже любить свою доньку, піклується про її здоров’я, намагається купити їй найкращій одяг та іграшки, відпочивати з нею і на морі , і в горах взимку. Зазначила, що витрачає на харчування та лікування , а також відвідування дитячого розвиваючого центру дитину близько дев’яти тисяч на місяць, а решту аліментів планує витрачати на її відпочинок в належних умовах. Жодного разу вона не перешкоджала відповідачеві у побаченні та спілкуванні з донькою, проте він не виявляв реальних намірів та бажання з нею спілкуватися та бачитися, окрім надіслання на її адресу щомісячно, а то і частіше, листів з незрозумілим проханням вичерпного звіту про то, як вона виховує доньку. Вона дійсно не надавала йому відповідь на ці листи, оскільки не вважала за потрібне, адже ніхто не перешкоджав йому прийти до доньки та запитати у неї, як вона себе почуває. Коли вона на роботі, дитина перебуває вдома з бабусею та дідусем, які дуже люблять свою онуку, піклуються про неї, та проводять весь вільний час з нею.

Їх стан здоров’я дозволяє їм це робити, алкоголем її батько не зловживає і ніколи не зловживав, це наклеп з боку відповідача. Вона має належний дохід для виховання дитини, проте потребує допомоги з боку батька дитини, який має обов’язок щодо утримання дитини. Вона дійсно проживає в батьківському будинку, проте там належні умови проживання, вона з дитиною має окрему облаштовану кімнату, а те, що чоти річна дівчинка проживає в одній кімнаті з мамою, та навіть спить разом з нею – то в цьому немає жодного негативу, адже у них з донькою дружні стосунки і вони намагаються якомога більше часу проводити разом.

В останні судові засідання не зявилася, надала суду заяву про розгляд справи та проведення судових дебатів у її відсутність.

Представник позивача — ОСОБА_10, в минулих судових засіданнях позовні вимоги по первісному позову підтримала, просила його задовольнити; проти зустрічного позову заперечувала.

Відповідач надав пояснення відповідно до зазначеного в зустрічній позовній заяві та у відзиві на первісну позовну заяву позивача; первісний позов не визнав у повному обсязі, просив у його задоволенні відмовити; зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити. Звернутв увагу суду на те, що має краще матеріальне забезпечення, кращі умови проживання , ніж позивачка, отже може створити доньці кращі умови. Адже позивачка немає власного житла і навіть не змогла дитині купити та поставити окреме ліжко, адже спати в одному ліжку це шкодить дитини і позбавляє її права на нормальний відпочинок. Якщо донька буде проживати з ним, то поки він на роботі, то з нею буде бабуся, яка як раз виходить на пенсію, а наразі можливо і скористатися послугами гувернантки. Також він влаштує дитину до дошкільного навчального закладу заради її соціалізації та гармонійного розвитку, а не як позивачка тримає її вдома та водить до незрозумілого закладу, проте відповідні ліцензії та сертифікати цього так званого «дитячого розвиваючого центру» вона суду не надала. Не підтвердила позивачка і жодними належними документами розмір своїх витрат на дитину. Вважає, що позивачці не потрібна сама дитина, а маніпулюючи нею вона намагається отримати з нього великий розмір аліментів, який набагато перевищує як прожитковий мінімум на дитину, так і розмір мінімальної зарплати і бажає на ці кошти утримувати і себе, і старшого сина від першого шлюбу. У них склалися з позивачкою неприязнені стосунки, вона перешкоджає у побаченнях з дитиною, а він не бажав травмувати дитину, адже обов’язково у її присутності позивачка вчинить сварку, отже вимушено не бачив доньку півтора року. Не звертався до органу опіки та піклування за врегулюванням побачень з дитиною, адже взагалі не визнає того, що дитина повинна проживати з матір’ю. Зазначив, що у позивачки хвора матір та батько, який зловживає алкоголем, отже залишати дитину з ними є небезпечно для життя та здоров’я останньої, проте позивачку це не хвилює. Позивачка і сама часто вживає алкогольні напої в присутності дитини.

В судових дебатах зазначив про неналежність висновку органу опіки та піклування , який по-перше, складений неповноважним органом. По-друге, містить надумані судженні та упереджену оцінку його дій, як батька. Звернув увагу суду на те, що позивачка взагалі не забезпечує дитині мінімальні соціальні стандарти розвитку. Заперечує проти стягнення додаткових витрат тому, що їх необхідність не узгоджувалася з ним, як з батьком, до того ж незрозуміло, чому ці дослідження проводилися в ОСОБА_6, адже дитина так, дійсно хворіла на прояви алергії, але лікувалася в м.Миколаєві. Заперечує проти стягнення аліментів,оскільки донька повинна проживати з ним, а він в свою чергу не має намірів стягувати будь-які аліменти з матері, має змогу сам утримувати доньку. До того ж у нього є сумніви, яким чином мати буде використовувати ці кошти, оскільки може їх використовувати не на потреби дитини, а на власний розсуд. Розмір є надмірним, до того ж його доходи, які зазначені в декларації відповідають сумам, заначеним щодо спрощеної системи оподаткування як СПД, отже не відображають його реальних доходів. Він не може перевірити адресність цих коштів, отже категорично заперечує проти сплати аліментів на рахунок дружини, проте готовий нести витрати на лікування , відпочинок та освітні послуги для доньки - перераховуючи кошти н рахунок відповідних установ, які надають ці послуги.

Представник органу опіки та піклування ОСОБА_2, повноваження якої підтверджуються довіреністю від 12.04.2018 року, підтримала первісний позов, а в задоволенні зустрічного просила відмовити, посилаючись на Висновок від 14.09.2018 року. Зазначила, що мати за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_3 створила належні умови для доньки, на час перевірки дитина весела та здорова . В чотири роки дитині ще не обов’язково відвідувати дитячий садочок, її можна виховувати і вдома, до того ж мати водить дитину до дитячого розвиваючого центру. За місцем проживання батька також створені належні умови для проживання дитини. Батько з часу розлучення з матір’ю не спілкується з донькою та не допомагає у її утриманні, жодного разу не звертався до Служби у справах дітей для врегулювання цього конфлікту, якщо б мати йому перешкоджала, чим проявив свою байдужість до дитини. Не з’явився навіть на засідання комісії з питань розгляду питання про надання висновку про місце проживання дитини.

Суд, розглянувши первісний та зустрічний позов, вислухавши пояснення сторні та дослідивши надані сторонами письмові докази , встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувала у шлюбі, який розірваний рішенням Заводського районного суду від 30.05.2017 року. ( а. с. 5, 7) та є батьком та матір’ю малолітньої ОСОБА_4, 05.04.2014 р. н., що підтверджується копією свідоцтва про народження ( а. с. 6).

Між сторонами виникли сімейні правовідносини щодо реалізації ними своїх прав та виконання батьківських обов'язків, які регулюються нормами СК України.

Судом встановлено, що з осені 2016 року дитина за спільною згодою батьків стала постійно проживати з матір'ю за адресою вул. 2 Слобідська, 100. Ця обставина визнана відповідачем у зустрічному позові (а. с. 58). На початку 2017 року, відповідач став направляти на адресу позивача листи, в яких просив щомісячно до 10 числа місяця надавати детальну інформацію щодо місця проживання дитини, складу сім'ї, санітарно-гігієнічних та побутових умов, інформацію про стан здоров'я дитини, надану медичну допомогу, використані ліки та препарати, проведення профілактичних медичних обстежень, вакцинації, про надання копій медичних документів, інформації про медичний заклад, до якого прикріплена дитина, раціон дитини та суму коштів, витрачених щомісячно на забезпечення рівня її життя, достатність цього рівня, надання висновків фахівців про стан розумового та фізичного розвитку дитини, інформацію про дошкільні заклади, які відвідує дитина та хто щоденно опікується дитиною тощо (а. с. 8, 9-10, 114-148). У червні 2017 року відповідач в листах став вимагати від позивача передати у позасудовому порядку йому дитину для належного влаштування її життя, забезпечення всіх її потреб, для чого у нього є всі необхідні ресурси та умови ( а. с. 8, 9-10). Відповіді на ці листи позивачка ОСОБА_1М, не надавала. Добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини сторони не досягли. Із заявою про визначення місця проживання малолітньої дитини до органу опіки та піклування сторони не зверталися.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Cт. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікаваної 02.1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27.09.1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

П. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року (заява № 2091/13) у справі «М. С. проти України» стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, судом враховується правова позиція, висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц, тому посилання позивача за первісним позовом на принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року є помилковими, оскільки вказаний документ не є міжнародним договором, відтак цей правовий акт не має загальнообов'язкового характеру на території України.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ, практики Верховного Суду, дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини судом беруться до уваги ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність малолітньої дитини до кожного з них, вік дитини, психологічний стан дитини та стан її здоров'я, сталі соціальні зв'язки, які склалися на момент розгляду спору, стан місця проживання дитини, можливість створення дитині умов для виховання та розвитку, та інші обставини, що мають істотне значення, що підтверджені доказами у справі. .

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4, 05.06.2014 року, суд виходить в першу чергу з інтересів самої дитини.

Суд керується тим, що і позивач за первісним позовом, і відповідач є фізичними особами-підприємцями (а. с. 16). Дохід позивача за 2015 рік становив 147 500, 00 грн., за 2016 рік — 149 000 грн. ( а. с.17-18). Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження свого матеріального становища, а тільки висловлена незгода з оцінкою його доходу, проведеною позивачем на підставі декларацій за 2015-2016 роки (а. с. 19-24). Як вбачається з зазначених декларацій відповідач має на праві особистої та спільної власності об'єкти нерухомого майна, земельну ділянку; за 2015 рік декларував заробітну плату за основним місцем роботи в сумі 20 084 грн., дохід від зайняття підприємницькою діяльністю — 1 058 359 грн.; за 2016 рік декларував заробітну плату за основним місцем роботи- 32 500 грн., дохід від зайняття підприємницькою діяльністю — 147 508 грн. Отже, обидві сторони є матеріально забезпеченими особами.

При цьому суд не може оцінити матеріальний стан відповідача за 2017 та 2018 роки, оскільки відповідач жодних доказів тому не надав, а повідомив суд, що суддя може сама зайти на сайт НАЗК і перевірити його декларацію як депутатата міської ради. Проте в силу положень ч. 7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З акту обстеження умов проживання від 17.03.2017 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей Миколаївської міської ради вбачається, що проведено обстеження умов проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4. Житло розміщене на 1 поверсі одноповерхового будинку, складається з 3 кімнат: дитяча кімната, вітальня, спальня дідуся та бабусі, коридор, кухня, санвузол, передпокій. Умови проживання: задовільні. Житлове приміщення світле, чисте, наявна побутова техніка, необхідні меблі, підлога вкрита килимами. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: у дитячій кімнаті наявні ліжко, стіл для занять, полиця для книжок та іграшок, багато ігор, пазлів, альбомів. Іграшки та книжки відповідають віку дитини. У дитини наявні одяг та взуття відповідно сезону. Дитина комунікабельна, весела, почувається комфортно. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_6, 1946 р. н. - дідусь, ОСОБА_11, 1951 р. н., - бабуся, ОСОБА_7, 2004 р. н. - брат, ОСОБА_3, 1974 р. н. - мати, ОСОБА_4, 2014 р. н. - донька заявника. Стосунки, традиції сім'ї: доброзичливі, дружні ( а. с. 13).

Суд не бере до уваги твердження відповідача та надані ним докази звернення щодо порушення кримінального провадження за ст. 366 КК України стосовно посадових осіб, які склали вищезазначений акт (а. с. 90-91), у зв'язку з тим, що єдиним доказом вчинення кримінального правопорушення може бути такий, що набрав законної сили вирок суду. Отже, акт від 17.03.2017 року суд відповідно до ст. 77, 78 ЦПК України оцінює як належний та допустимий доказ у справі.

Тим більше, що в судовому засіданні сторони не заперечували той факт, що позивачка з дитиною проживає разом з батьками та старшим сином ОСОБА_7, 13.08.2004 р. н.; за вказаною адресою, що з часу розлучення відповідач дійсно не відвідував доньку за місцем її проживання

За такого, суд не вбачає необхідності оцінювати як доказ ОСОБА_2 про проживання та перебування на утриманні від 05.05.2018 року, підписані сусідами позивачки, так і покази допитаної у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_12, яка є сусідкою позивачки.

З відповідей міської дитячої поліклініки №3 вих. № 149 від 07.04.2017 року та вих. №193 від 05.05.2017 року на запит ОСОБА_1 ( а. с. 14-15), вбачається, що ОСОБА_4, 05.06.2014 р. н., знаходиться на обліку в медичному закладі, розвивається відповідно віку, нервово-психічний розвиток відповідає віковим нормам.

15.11.2016 року взята на диспансерний облік з діагнозом: респіраторний алергоз. У листопаді 2016 року — квітні 2017 року дитина оглядалася та проходила лікування у лікаря-гастроентеролога, алерголога, невролога, отоларінголога, кардіолога.

На медичні огляди фахівцями та педіатром мати з дитиною з'являються у призначені дні, всі призначення лікарів виконують. Дитина отримує профілактичне лікування у лікаря-гастроентеролога та лікаря-кардіолога. Огляд проводиться один раз у місяць, але мати з дитиною звертаються при першій необхідності або у разі потреби.

Профілактичні щеплення дитині не проводились у зв'язку з наявністю протипоказань.

Із вищезазначених інформацій медичного закладу вбачається, що дитина страждає на хронічні захворювання, але знаходиться під постійним наглядом лікарів, проходить медичні обстеження, лікування, мати виконує всі рекомендації щодо лікування дитини, тобто проявляє турботу про її здоров'я та своєчасне надання їй медичної допомоги, що спростовує твердження відповідача про небажання матері проходити медичні огляди у встановленому законом порядку за місцем проживання дитини та ненадання дитині медичної допомоги, якої вона потребує.

Позивачем надано суду фотографії дитини разом з мамою, в оточенні сім'ї, з братом, з дідусем та бабусею, під час літнього відпочинку на морі та зимового відпочинку в горах разом з мамою та братом, новорічних свят, під час навчальних та творчих занять, під час відпочинку в кафе. На фото дитина виглядає відповідно до її віку, усміхнена, гарно та охайно вдягнена, вбачається прихильне ставлення до матері та інших членів родини (а. с. 200-211).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що дитина проживає з матір'ю, братом, дідом та бабою в належних житлових умовах, має все необхідне для нормального фізичного та психічного розвитку; мати займається вихованням дитини, задовольняє її потреби, відповідач з дитиною не спілкується та її вихованням не займається. Ці докази спростовують твердження відповідача про порушення прав дитини, відсутність у дитини належних житлових умов, самоусунення матері від виконання батьківських обов'язків тощо.

Суд не вбачає порушення прав дитини в тому, що мати не влаштовували її до дитячого садочка та спала з нею разом в одному ліжку- адже з огляду на малий вік дівчинки це жодним чином не може зашкодити її здоров’ю та розвитку.

З Висновку органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини від 14.09.2018 року № 2097/ 020201-22/ 22/14/18 ( а. с. 217-218) вбачається, що на час складання Висновку дитина, ОСОБА_13, проживає з матір'ю, ОСОБА_3, по вул. Слобідській другій, 100/ 1 у м. Миколаєві. Для перевірки умов проживання дитини та батьків наказом начальника служби у справах дітей Миколаївської міської ради від 26.07.2018 року №5 було створено робочу групу. Робоча група встановила, що дитина разом з матір'ю та родичами матері проживають у приватному будинку за адресою: вул. Слобідська друга, 100/1, який складається з трьох кімнат, загальною площею 137, 6 кв. м. Будинок облаштований необхідною побутовою технікою та меблями. Дитина має ліжко, іграшки, одяг за сезоном, належно забезпечена харчуванням. Мати, ОСОБА_3, належно виконує батьківські обов'язки щодо утримання та виховання дитини. ОСОБА_4 відвідує дитячий клуб раннього розвитку “Джерело”, мати самостійно оплачує послуги закладу. Відповідно до виписки з медичної карти від 05.07.2018 року, дитина, ОСОБА_4, перебуває на диспансерному обліку на дільниці з народження, поліклініку відвідує регулярно у супроводі матері. За 2018 рік дитина не хворіла, перебуває у стабільному стані, рекомендації лікарів мати виконує.

Робочою групою було відвідано місце проживання батька ІНФОРМАЦІЯ_5. У власності батька знаходиться трикімнатна квартира, яка розташована на третьому поверсі чотириповерхового будинку, загальною площею 72, 8 кв. м. Квартира із сучасним ремонтом, облаштована необхідною побутовою технікою та меблями. Для дитини виділено окрему кімнату, для неї наявне ліжко, дитячі іграшки. ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, забезпечений житлом, має дохід, займається адвокатською діяльністю, веде активну суспільну діяльність, має велике професійне навантаження. До матеріалів справи батько не долучив будь-яких документів, що підтверджували б його участь у житті дитини. Після розлучення з ОСОБА_3 з дитиною не спілкується, не вітає зі святами, днем народження, не дарує подарунків, матеріально дитину не підтримує.

Питання щодо визначення місця проживання дитини, ОСОБА_4, розглянуто на засіданні комісії по захисту прав дитини Миколаївської міської ради від 04.09.2018 року. На підставі наявних матеріалів та з урахуванням віку дитини, її особистої прихильності до матері, стабільності середовища проживання дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та інших обставин, що мають значення для даної справи, члени комісії підтримали проживання дитини разом з матір'ю ( протокол засідання комісії від 04.09.2018 року №17).

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради вважає за доцільне визначення місця проживання дитини, ОСОБА_4, 05.06.2014 р. н. з матір'ю, ОСОБА_3. ( а. с. 217-218) .

При цьому з пояснень сторін вбачається, що при розгляді комісією цього питання була присутня ОСОБА_3, а ОСОБА_1 був відсутній, хоча його викликали декілька разів. Згідно його пояснень, він не вважав за можливе приймати запрошення на засідання комісії, яке підписане, на його думку, неповноваженою особою, тим більше приймати таке запрошення телефоном.

ОСОБА_3 за місцем проживання характеризується позитивно, забезпечена житлом, має власний дохід, зареєстрована як фізична особа-підприємець. Досліджені судом докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у її духовному та фізичному розвиткові, вихованні та лікуванні; на час розгляду справи вбачається прихильність дитини до матері; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини. Між матір'ю та дитиною існує тісний зв'язок, склалися теплі відносини у сім'ї проживання дитини. Суд також враховує малолітній вік дитини, наявність у неї хронічних захворювань та необхідність постійної турботи про стан її здоров'я, яку матір забезпечує. У матері є можливість і у подальшому створювати для дитини належні умови для її виховання і розвитку. Крім вищезазначеного, суд приходить до висновку, що враховуючи малолітній вік дитини, довготривалу відсутність спілкування між дитиною та батьком, зміна місця проживання дитини та звичного для неї оточення, негативно вплине на її розвиток, психологічний стан та емоційну стабільність, що суперечить якнайкращим інтересам дитини. Зважаючи на малолітній вік дитини та стан її здоров'я, суд вважає, провідною умовою для забезпечення найкращих її інтересів збереження щоденного емоційного контакту з матір'ю.

Також суд враховує, що під час перебування матері на работі дитина перебуває у звичному для неї оточенні з рідними бабусею та дідусем, з якими проживає тривалий час, тоді як відповідач у разі своєї відсутності ( а очевидним є те, що перебуваючи на посаді депутатата Миколаївської міської ради , та відомого адвоката в м.Миколаєві він багато часу перебуває на робочому місці) має намір залишати дитину з другою бабусею, про спілкування якої з онукою взагалі ніхто не зазначав , або з найнятим працівником – гувернанткою.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що мати своїми діями шкодить розвиткові доньки або належним чином не виконує свої батьківські обов'язки, що вихованням дитини займаються баба та дід. Обставин, за яких дитина не могла б проживати з матір'ю судом не встановлені. Інформація про незадовільний стан здоров'я як матері, так і її батьків у суду також відсутня.

Крім того суд враховує, що під час всього судового розгляду відповідач не зазначав про свої батьківські почуття до дитини, яка є маленькою дівчинкою і для її належного розвитку вкрай важливий емоційний стан та оточення спокою, любові та розуміння, про те, що цей за тривалий час скучив за нею, натоміть обгрунтовуючи необхідність проживання дитини з ним, не своїми прагненням до цього, а доведенням неможливості такого проживання з матір’юпосилаючись в тому числі на її неналежний моральний облік .

Крім того, батьком дитини не надано суду доказів на підтвердження виконання своїх батьківських обов'язків, передачі матері коштів на утримання та лікування дитини. З наявних у справі доказів вбачається, що фактично останні півтора року відповідач участь у вихованні дитини не бере, не спілкується з нею, виключно вимагає від матері дитини у листах, що їй надсилає, виконання обов'язків, які мають спільно виконуватися батьками; не реалізує надані йому законом права щодо спілкування з дитиною та участі у її вихованні, вказав у зустрічному позові та у відзиві на первісний позов, що він бачив дитину один раз в 2017 році протягом декількох хвилин , проте достеменних доказів створення перешкод до цього з боу матері не надав.

Суд вважає, що дещо кращі матеріально-побутові умови життя позивача не можуть бути підставою для передання батькові дитини, та, як наслідок, розлучення дитини з звичним оточенням та матір'ю.

Посиланням відповідача на ту обставину, що позивач та її батьки чинять йому перешкоди у спілкуванні з дитиною та можливості брати участь у її лікуванні, не може вплинути на визначення місця проживання дитини. Позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у її вихованні.

Суд також не бере до уваги твердження відповідача, що позивач розповсюджувала про нього недостовірну інформацію, що принижувала його честь, гідність та ділову репутацію та надані ним на підтвердження цих обставин докази — рішення від 28.08.2017 року Ленінського районного суду м. Миколаєва та ухвалу від 05.10.2017 року Апеляційного суду Миколаївської області, а також твердження про відсутність допомоги та підтримки з боку позивача під час хвороби та смерті батька відповідача ( а. с. 77-86, 92-95), як такі, що не стосуються предмету спору. Ці докази можуть свідчити про неприязні стосунки, які склалися між сторонами.

На думку суду не стосуються також предмету спору твердження відповідача про відпочинок позивача за кордоном та надані ним на його підтвердження копії квитанції та договору про надання туристичних послуг ( а. с. 96-108).

Чисельні аргументи, які наводить відповідач у відзиві на позов та зустрічному позові ( а. с. 57-61, 66-76) зводяться або до переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи, або до незгоди з їх оцінкою позивачем, або взагалі не стосуються предмету позову чи є припущеннями відповідача, чи обставинами, на підтвердження яких ним не надається жодного доказу. Суд враховує щодо цих аргументів позицію ЄСПЛ, який вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю відповідає її інтересам і позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 має бути відмовлено.

Вирішуючи питання щодо позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд, зокрема, враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/ або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено та враховується для визначення розміру аліментів, що відповідно до декларацій відповідача за 2015-2016 роки :за 2015 рік відповідач декларував заробітну плату за основним місцем роботи в сумі 20 084 грн., дохід від зайняття підприємницькою діяльністю — 1 058 359 грн.; за 2016 рік декларував заробітну плату за основним місцем роботи- 32 500 грн., дохід від зайняття підприємницькою діяльністю — 147 508 грн. Крім того, судом враховано наявність у відповідача (станом на дату заповнення декларацій): нерухомого майна на праві особистої та спільної власності- квартира площею 72, 6 кв. м., квартира площею 17, 4 кв. м., квартира площею 33 кв. м., земельна ділянка площею 10 000 кв. м., квартира площею 38, 87 кв.м.; автомобіль легковий, 2011 р. в., Honda Accord 2.0 Elegance; корпоративні права — 50% загального капіталу ТОВ “Біос”,50% загального капіталу ТОВ “Юридична компанія “Евінко”; кошти, розміщені на банківських рахунках — ПАТ “Кредобанк” в сумі 30 985 грн., ПАТ “ ОТП банк” - 8 727 грн.

Крім того, судом враховується стан здоров'я дитини ОСОБА_4 (а. с. 14-15), яка має хронічні захворювання, перебуває на диспансерному обліку та потребує лікування.

Крім того, суд враховує заперечення відповідача про наявність у нього на утриманні неповнолітньої доньки ОСОБА_8

Відповідно до ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Ст. 191 СК України передбачено, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Позов було пред'явлено 17 липня 2017 року.

Заперечення відповідача про стягнення аліментів в натуральній формі не відповідає положенню ч. 3 ст. 181 СК України, якою передбачено, що за рішенням суду можуть стягуватися тільки кошти на утримання дитини (аліменти) у частці від доходу або у твердій грошовій сумі.

При цьому відповідно до положень ст. 181 СК Українги, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

З урахуванням вищенаведених обставин, враховуючи дохід відповідача та наявність у нього і корпоративних прав, і декількох об’єктів нерухомості, суд визначає розмір аліментів в сумі 9 000 грн. щомісячно.

На думку суду, зобов'язання відповідача виконувати обов'язок зі сплати аліментів на картковий рахунок позивача є способом виплати аліментів, який обрала позивач, і хоча він прямо не передбачений СК України, але не суперечить положенням ст. 179 СК України — аліменти одержані на дитину, є власністю дитини. Той з батьків, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача, що такий спосіб виконання обов'язку з виплати аліментів в грошовій формі не дасть можливість здійснювати перевірку їх витрат за цільовим призначенням у зв'язку з наявністю банківської таємниці, бо відповідно до ст. 186 СК України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, у тому числі за заявою платника аліментів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких наведено у зазначеній статті. До таких особливих обставин закон відносить і випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат у зв'язку з тим, що страждає на хворобу. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

Як уже зазначалося в рішенні, судом встановлено, що ОСОБА_4, 05.06.2014 р. н., має ряд захворювань, в зв'язку з чим проходить періодично обстеження та лікування (а. с. 14-15), зокрема страждає на респіраторний алергоз, алергічний риніт. Ця обставина не оспорювалась відповідачем ( а. с. 72). З наданих суду на ім'я ОСОБА_4: замовлення № НОМЕР_1 від 10.06.2017 року медичної лабораторії Synevo та фіскального чека вбачається, що позивачем було понесено витрати на проведення лабораторного дослідження — взяття крові та алергопанель на суму 1 480, 00 грн. ( а. с. 25-26), замовлення на надання медичних послуг ТОВ “Медичний центр “МЕДІКАП” INTO-SANA від 09.01.2017 року та фіскального чека про проведення обзорної рентгенографії легенів - 415, 00 грн. ( а. с. 41, 41 зворот ), замовлення на надання медичних послуг INTO-SANA та фіскального чека про проведення загальний аналіз крові — 145, 00 грн. ( а. с.42), замовлення № НОМЕР_2 від 11.01.2017 року медичної лабораторії Synevo, результатів дослідження та фіскального чека про проведення дослідження Bordttella pertusis, антитіла IgG, Bordttella pertusis, антитіла IgG на суму 570, 00 грн. (а.с. 43, 43 зворот), результати лабораторних досліджень ТОВ “СМАРТлаб” від 11.01.2017 року № 1000005733179, рахунок №№ 1000005733179 від 11.01.2017 року та фіскального чека на суму 290, 00 грн. (а. с. 44, 44 зворот), всього на загальну суму — 2 900 грн.

Крім того, позивачем надані фіскальні чеки на придбання ліків (а. с. 26, 45), але не надано доказів, що ці ліки призначалися лікарем та були придбані для ОСОБА_4

Отже, з відповідача підлягає стягненню половина понесених та документально підтверджених позивачем додаткових витрат на дитину в сумі 1 450 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 640, 00 грн. ( а. с. 1), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у зазначеному розмірі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на час подання позовної заяви) від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, додаткових витрат на дитину.

Отже, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в сумі — 1 280 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5,13,81, 141,259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа — орган опіки і піклування виконкому Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини задовольнити частково.

Визначити місце проживання дитини — ОСОБА_4, 05.06.2014 р. н., з матір'ю- Філевською ОСОБА_5.

Стягнути з ОСОБА_1 щомісячно аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4, 05.06.2014 р. у твердій грошовій сумі — 9 000 (дев'ять тисяч ) грн. на користь матері ОСОБА_3, починаючи з 17.07.2017 року і до повноліття дитини.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на дитину в сумі 1 450 грн. ( одна тисяча чотириста п'ятдесят грн. 00 коп.), в іншій частині позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 640, 00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1 280, 00 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят грн.)

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини — відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_3, 11.08.1974 р. н., зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 Б а кв. 18;

НОМЕР_3, виданий Заводським РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області

Відповідач: ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7.

Повне судове рішення складено 20 листопада 2018 року.

СУДДЯ О. А. ГУДЕНКО