Рішення № 77971593, 16.11.2018, Барський районний суд Вінницької області

125/946/18

2/125/652/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2018 року м. Бар

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого, судді Хитрука В.М.

при секретарі Хода Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, до ОСОБА_1 сільської ради Барського району Вінницької області та ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень та повернення земельної ділянки до державної власності

ВСТАНОВИВ:

Свої вимоги до суду позивач мотивував наступним. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Функція здійснення оборони належить виключно до компетенції держави, що, в свою чергу, покладає на державу обов’язок забезпечити Збройні Сили України та інші військові формування, які утворені відповідно до законів України, всіма необхідними засобами, в тому числі і землями.

Листом від 19.02.2018 за вих. №780 начальник КЕВ м. Вінниця повідомив військову прокуратуру Вінницького гарнізону Центрального регіону України, що в останніх на обліку перебуває земельна ділянка загальною площею 37,2 га на підставі державного акту на право постійного користування Б № 000347 від 1979 року, де дислокується військове містечко №91. Однак, на вищевказаній земельній ділянці, виявлено земельну ділянку, яка незаконно перебуває у приватній власності загальною площею 0,0095 га з кадастровим номером 0520280200:03:030:0008. У 1979 році Барський виконавчий комітет районної Ради народних депутатів виділив Вінницькій КЕЧ земельну загальною площею 86,9 га, яка знаходиться на території ОСОБА_1 сільської ради Барського районну Вінницької області та останній надано державний акт серії Б № 00034 від 1979 року. На даний час у КЕВ м. Вінниця перебуває земельна ділянка, де дислокується військове містечко № 91. Однак, рішенням ОСОБА_1 сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької області 9 сесії 3 скликання від 27.12.1999 ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування господарських будівель загальною площею 0,10 га за адресою: вул. Новорічна, 1, с. Балки, Барського району, Вінницької області, яка фактично знаходиться у межах земель оборони. Тому, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_1 сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької області 9 сесії 3 скликання від 27.12.1999 в частині надання земельної ділянки під будівництво жилого будинку та господарських споруд ОСОБА_2 за кадастровим номером 0520280200:03:030:0008. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку Міністерству оборони України в особі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Вінниця

У судовому засіданні прокурор військової прокуратури ОСОБА_3, представник позивача КЕВ м. Вінниці ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали повністю та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_1 сільської ради Барського району ОСОБА_5 та представник відповідача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_6 заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні за безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладається функція здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

На підставі п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовом, при цьому згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. При цьому згідно вказаної вище статті, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» майно, матеріальні і грошові цінності Збройних Сил України є державною власністю, яка входить до сфери управління.

Військове майно - це державне майно закріплене за військовими частинами, закладами, установами і організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління. А тому, заподіяння шкоди окремим військовим структурним підрозділам, підприємствам та установам Збройних Сил України - це шкода безпосередньо державі в цілому.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визначаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ військо - навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно із п. 4.4 Положення про організацію квартирно - експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448, військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про використання земель оборони».

Листом від 19.02.2018 за вих. №780 начальник КЕВ м. Вінниця повідомив військову прокуратуру Вінницького гарнізону Центрального регіону України, що в останніх на обліку перебуває земельна ділянка загальною площею 37,2 га на підставі державного акту на право постійного користування Б № 000347 від 1979 року, де дислокується військове містечко №91. Однак, на вказаній земельній ділянці, виявлено земельну ділянку, яка незаконно перебуває у приватній власності загальною площею 0,0095 га з кадастровим номером 0520280200:03:030:0008.

У 1979 році Барський виконавчий комітет районної Ради народних депутатів виділив Вінницькій КЕЧ району земельну ділянку загальною площею 86,9 га, яка знаходиться на території ОСОБА_1 сільської ради Барського районну Вінницької області та останній надано державний акт серії Б № 00034 від 1979 року.

На даний час у КЕВ м. Вінниці на обліку перебуває земельна ділянка, де дислокується військове містечко №91 на підставі державного акту Б № 00034, загальною площею 37,2 га, оскільки у період з 1980 року по 1999 рік відбулись зміни в обліку вказаної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 77 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, тощо.

Відповідно до пункту 4 Порядку вилучення 1 передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002 року, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів та за рішенням Міноборони щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Однією з підстав зміни цільового призначення земель є вилучення наданих в постійне користування земельних ділянок.

За приписами ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення спірної земельної ділянки не приймалось.

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу (в редакції від 18.12.1990) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної

виконавчої влади.

В супереч дотримання вказаних норм законодавства України рішенням 9 сесії 3 скликання ОСОБА_1 сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької області від 27.12.1999 передано ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування господарських будівель загальною площею 0,10 га за адресою: вул. Новорічна, 1, с. Балки, Барський район, Вінницька область, яка фактично знаходиться у межах земель оборони, відповідно до державного акту серії Б № 00034 від 1979 року. Відповідно до викопіювання військового містечка земельна ділянка повністю накладається на частину земельної ділянки військового містечка №91.

Рішення сесії ОСОБА_1 сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької від 27.12.1999 в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність, не відповідає чинним, на час його винесення, вимогам закону.

Судом встановлено, що відповідач являється власником земельної ділянки площею 0,0952 га, кадастровий номер 0520280200:03:030:0008, яка розташована по вул.. Новорічна,1, в с. Балки, Барського району, Вінницької області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.09.2017 року. Дата державної реєстрації земельної ділянки 27.02.2016. Підставою виникнення права власності є Рішення 3 сесії 6 скликання ОСОБА_1 сільської ради від 28.01.2016 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.02.2016р. № 54165937.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Верховний Суд України в постанові пленуму від 01.11.1996 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя » вказує, що вирішуючи спори, що випливають із права приватної власності громадян, суди повинні виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений.

У постанові «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 р. Верховний Суд України зазначив, що судам слід враховувати, що громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Вимога позивача про зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 0520280200:03:030:0008, Міністерству оборони України в особі Квартирно - експлуатаційного відділу, задоволенню не підлягає з наступних підстав. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0952 га яка розташована по вул.. Новорічна,1, в с. Балки, Барського району, Вінницької області, і не має у власності земельної ділянки площею 0,10 га. Земельна ділянка за кадастровим номером 0520280200:03:030:0008 має площу 0,0952 га а не 0,10 га. Тому, позивач просить суд зобов'язати ОСОБА_2 повернути неіснуючу земельну ділянку, яка не належить останньому. ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку 27.02.2016р., тобто з моменту її державної реєстрації. Підставою набуття права власності є Рішення 3 сесії 6 скликання ОСОБА_1 сільської ради від 28.01.2016року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.02.2016р. № 54165937, а не оскаржуване рішення 9 сесії 3 скликання ОСОБА_1 сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької області від 27.12.1999.

За таких обставин задоволення вимоги позивача про зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку Міністерству оборони України призведе до порушення не лише національного законодавства України, але й норм міжнародного права, що є його складовою, а саме Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності, мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в Рішенні "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 року зазначив про те, що є неприпустимим визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його майна на підставі того, що державний орган порушив закон.

Отже, позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа суб'єкт приватного права, не може відповідати за помилки державних органів при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих договорів припустилися помилки.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами власника (постанова Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-92цс13).

Відповідно до п. 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20.10.2011 року у заяві № 29979/04 «Рисовський проти України» принцип «належного урядування», як правило не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. «...Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються...»

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, а саме позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1, ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У судовому засіданні встановлено, що про оскаржуване рішення сесії ОСОБА_1 сільської ради військовий прокурор Вінницького гарнізону дізнався в лютому 2018 року з листа начальника КЕВ м. Вінниця, а тому клопотання представників відповідачів про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями ст.ст.12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 9 сесії 3 скликання ОСОБА_1 сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької області від 27.12.1999 в частині надання земельної ділянки під будівництво жилих будинків та господарських споруд ОСОБА_2 загальною площею 0,10 га за адресою: вул. Новорічна, 1, с. Балки, Барський район, Вінницька область, яка фактично знаходиться у межах земель оборони, відповідно до державного акту серії Б № 00034 від 1979 року, де дислокується військове містечко №91.

В задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 0520280200:03:030:0008, Міністерству оборони України в особі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Вінниця – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Барський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Суддя: