Ухвала суду № 77967324, 20.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

20 листопада 2018 р.Справа № 2040/5822/18

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В. ,

суддів - Бенедик А.П. , Донець Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Головного територіального управління юстиції у Харківській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про скасування постанови державного виконавця, стягнення моральної шкоди, -

В с т а н о в и л а:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про скасування постанови державного виконавця, стягнення моральної шкоди.

04 жовтня 2018 року означене судове рішення оскаржено Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області в апеляційному порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року апеляційна скарга залишена без руху, а скаржнику наданий 10-денний строк для усунення її недоліків: надання суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

02 листопада 2018 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Головного територіального управління юстиції у Харківській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року по справі № 2040/5822/18.

В обґрунтування заявленого клопотання заявник зазначає, що в мотивувальній частині рішення судом не зазначено, що спір вирішений із застосуванням статті 287 КАС України, яка регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

Також вказує, що недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене саме відповідним змістом рішення суду, оскільки з його тексту убачається, що строк на апеляційне оскарження становить тридцять, а не десять днів з дня його проголошення.

За наведених обставин, відповідач вважає наведені доводи поважною причиною пропуску процесуального строку на оскарження судового рішення, та просить поновити строк на принесення апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року по справі № 2040/5822/18.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи клопотання та матеріали справи, колегія суддів вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 Кодексу адміністративного судочинства України (подалі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 287 КАС України визначено, що апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 3 ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Як установлено судом, предметом розгляду у даній справі є скасування постанови державного виконавця, тобто спірні правовідносини регулюються, зокрема, статтею 287 КАС України. Строк оскарження рішень суду першої інстанції в цій категорії справ становить десять днів з дня його проголошення. Втім, судом першої інстанції помилково визначений тридцятиденний строк оскарження означеного рішення.

Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

В контексті наведеної норми поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Колегія суддів зазначає, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2012 року № 11 - рп/2012).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі «Скорик проти України» Європейський суд з прав людини нагадав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Приходячи до висновку про задоволення клопотання Головного територіального управління юстиції у Харківській області про поновлення процесуального строку на принесення апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що застосування процесуального обмеження, за своєю суттю буде свідченням необґрунтованого позбавлення його права на апеляційне оскарження рішення суду, тобто права на справедливий суд.

Наведене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 березня 2018 року по справі № 804/243/16, відповідно до якого, вияв надмірного формалізму під час застосування норм права міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі наведеного, керуючись ст. 121, 287, 293, ч. 2 ст. 321 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Клопотання Головного територіального управління юстиції у Харківській області - задовольнити.

Поновити Головному територіальному управлінню юстиції у Харківській області строк на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року по справі № 2040/5822/18.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. МельніковаСудді(підпис) (підпис)А.П. Бенедик Л.О. Донець