Постанова № 77967205, 15.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5676/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Маматова М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Голови Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткіна Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 року (повний текст складено 06.02.2018 року, м.Харків, головуючий суддя І інстанції Горшкова О.О.) по справі № 820/5676/17 за позовом Голови Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткіна Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_4 до Харківської місцевої прокуратури № 6 про визнання незаконними дій та визнання незаконним протесту,

ВСТАНОВИВ:

Голова Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткін Сергій Володимирович в інтересах ОСОБА_4, звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської місцевої прокуратури № 6, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача по винесенню протесту від 27.10.2011 року та визнати протест від 27.10.2011 року незаконним. (а.с.4)

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 року по справі № 820/5676/17 закрито провадження по справі. (а.с.86-91)

Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для розгляду до іншого суду за встановленою підсудністю.

Доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. (а.с.96)

Під час апеляційного розгляду справи представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній на час подання апеляційної скарги) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи, 27.10.2011 року прокурором Харківської міжрайонної прокуратури було внесено протест на рішення XVIII сесії від 06.09.2007 року Русько-Тишківської селищної ради «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для будівництва торгового центру в АДРЕСА_1 ОСОБА_4.», як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства.

22.12.2011 року Русько-Тишківська селищна рада задовільнила протест прокурора та скасувала вказане рішення від 06.09.2007 року.

Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки здійснення прокурором наглядових функцій в контексті розуміння Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не є владною управлінською функцією.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що адміністративний позов було подано та провадження у справі відкрито до набрання чинності норм КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року. В той же час, розгляд справи та прийняття відповідного рішення про закриття провадження по справі судом першої інстанції було здійснено вже після набрання чинності норм КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року.

За змістом ч.2 ст.2 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із ч.2 ст.4 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Аналогічні положення закріплено і нормах КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Положеннями ст.19 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) визначена юрисдикція адміністративних судів. Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Колегія суддів звертає увагу, що Головою Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткіним С.В. в інтересах ОСОБА_4 оскаржуються дії відповідача щодо внесення протесту та безпосередньо протест, який було внесено 27.10.2011 року прокурором Харківської міжрайонної прокуратури.

На час винесення оскаржуваного протесту чинними були норми Конституції України, у розділі VII «Прокуратура» та п.9 розділу XV «Перехідні положення» якими було визначено особливості правового статусу прокуратури.

Зокрема, приписами ст.121 Конституції України було визначено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відповідно до п.9 розділу XV «Перехідні положення» прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

При цьому, приписами ст.123 Констиитуції України було встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Станом на час винесення оскаржуваного протесту були чинними норми Закону України від 05.11.1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789).

Так, відповідно до ст.1 Закону №1789 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно зі ст.5 Закону №1789 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і цим Законом.

Таким чином, на час винесення оскаржуваного протесту нормами Конституції України і Закону №1789 було встановлено особливий правовий статус прокуратури як органу, який повинен гарантувати верховенство права у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, суспільства від злочинних посягань, а також захист конституційних цінностей.

При цьому, слід враховувати, що передбачивши у Конституції України окремий розділ «Про прокуратуру», законодавець вивів її поза межі складу органів законодавчої, виконавчої та судової влади, тим самим встановивши особливості її правового статусу та діяльності. І, як наслідок, особливості її функцій та здійснення повноважень, у зв'язку із чим не можна ввкажати, що прокуратуру в період винесення оскаржуваного наказу було наділено управлінськими функціями у питанні нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів іншими органами/організаціями/підприємствами/установами/громадянами.

Отже, надані державою цьому органу наглядові функції за своїм змістом і призначенням не є управлінськими.

Колегія суддів звертає увагу, що із змісту положень Закону №1789 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені законом повноваження органи прокуратури на час винесення оскаржуваного протесту реалізовувалися у формі актів прокурорського реагування. Особливістю цих актів було те, що їх слід розглядати не тільки як право, а й як обов'язок прокурора реагувати на порушення закону.

Так, відповідно до п.2 ч.2 ст.20 Закону №1789 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень.

Згідно зі ст.21 Закону №1789 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Таким чином, протест прокурора був одним із основних правових засобів реагування прокурора на виявлені порушення закону, в якому містилася вимога про усунення порушення, приведення акта відповідно до чинного законодавства або його відміну. При цьому, сферу застосування протесту не було обмежено лише правовими актами. Закон передбачав можливість опротестування незаконних дій, щоб припинити їх і поновити порушене право.

Отже, протест - це акт реагування прокурора на виявлені порушення закону, який породжує правові наслідки безпосередньо для тих суб'єктів, яким його внесено, позаяк містять обов'язкові для розгляду вказівки/вимоги, виконання яких має на меті відновлення правопорядку, притягнення винних осіб до відповідальності, захист охоронюваних законом прав та інтересів.

Поряд з тим, слід враховувати, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Виходячи з аналізу приписів наведених процесуальних норм, можна зробити висновок, що протест як акт прокурорського реагування у процесі виконання наглядових функцій не є рішенням, яке в розумінні положень КАС України може бути оскаржено до суду, оскільки з огляду на свій правовий статус прокурор при здійсненні наглядових функцій відповідно до закону не приймає управлінських рішень.

Разом з тим, відповідно до положень КАС України адміністративний позов може містити інші вимоги.

Однак, у спірних правовідносинах, колегія суддів не вбачає порушення прав позивача, які необхідно захистити, зокрема, шляхом визнання дій протиправними.

Отже, враховуючи, що здійснення прокурором наглядових функцій не є владною управлінською діяльністю, на правовідносини, які безпосередньо виникають у зв'язку з внесенням протестів (актів прокурорського реагування), не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а тому такі спори не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016р. по справі №21-6499а15 та ухвалі Вищого адміністративного суду від 22.03.2017 року №К/800/19765/13.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України органи прокуратури України та прокурори під час виконання своїх службових повноважень є суб'єктами владних повноважень, проте на час виникнення спірних правовідносин нормами Конституції України і Закону №1789 було встановлено особливий правовий статус прокуратури, діяльність якої була поза межами складу органів законодавчої, виконавчої та судової влади, у зв'язку із чим надані державою цьому органу наглядові функції за своїм змістом і призначенням не є управлінськими, та акт прокурорського реагування у процесі виконання наглядових функцій не є рішенням, яке в розумінні положень КАС України може бути оскаржено до суду.

Щодо доводів апелянта про порушення норм процесуального права в частині розгляду справи без участі Вяткіна С.В. колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 18.12.2017 року.

У судовому засіданні 18.12.2017 року брали участь особисто Голова Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткін С.В. та ОСОБА_4 При цьому, за клопотанням саме Вяткіна С.В. для надання часу підготувати письмову заяву про відвід судді оголошено перерву до 26.12.2017 року.

У судове засідання 26.12.2017 року Вяткін С.В. та ОСОБА_4 не з'явилися, проте до Харківського окружного адміністративного суду від Вяткіна С.В. надійшла заява про оголошення перерви і перенесення розгляду справи на інший день. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 року відкладено розгляд справи № 820/5676/17 на 11.01.2018 року о 11:30 год.

У судове засідання 11.01.2017 року Вяткін С.В. та ОСОБА_4 повторно не з'явились, доказів на підтвердження існування поважних причин своєї неявки у судове засідання не надано до суду. У зв'язку із вказаним, розгляд справи було відкладено до 18.01.2107 року.

У судове засідання 18.01.2018 року Вяткін С.В. та ОСОБА_4 також не прибули, заяви про відкладення розгляду справи та/чи розгляд справи за їх відсутності до суду не надавали, а тому судове засідання знову було відкладене, а саме до 01.02.18 року о 11:00 год.

31.01.2018 року Вяткін С.В. ознайомився з матеріалами справи, та, відповідно, був обізнаний про дату, час та місце наступного судового засідання.(а.с.71)

Однак, у судове засідання 01.02.2018 року ні Вяткін С.В., ні ОСОБА_4, в інтересах якого діє Вяткін С.В., не прибули, а будь-які заяви щодо наявності поважних причин неявки 01.02.2018 року до суду не надходили.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія наданого Головою Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткіним С.В. листка непрацездаткості (а.с.48). Із змісту даного документа вбачається, що Вяткін С.В. проходив амбулаторне лікування у період з 26.12.2017 року по 29.12.2017 року, «стати до роботи - з 30.12.2017 року».

Таким чином, Вяткіним С.В. надано до суду докази наявності поважних причин неявки лише в одне судове засідання 26.12.2017 року.

При цьому, слід враховувати, що поважними за змістом процесуальних норм визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Крім того, в матеріалах справи містяться поштові відправлення із вкладеннями стосовно повідомлення вказаних осіб про дату, час та місце розгляду справи, які повернулися до суду із відмітками поштових відділень «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до вимог ч.11 ст.126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно із п.п.3 та 4 ч.1 ст.127 КАС України часом вручення повістки вважається: 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приписами ч. 3 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Колегія суддів приймає до уваги, що судом першої інстанції було розглянуто надане Вяткіним С.В. через канцелярію суду 31.01.2018 року клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні 01.02.2018 року (а.с.71) та враховуючи що письмових доказів на обґрунтування причин неможливості прибути на виклик суду позивачем не було надано, суд розцінив такі дії позивача як зловживання своїми процесуальними правами та обов'язками, спрямованими на затягування процесуальних строків вирішення адміністративної справи. .

Додатково колегія суддів зазначає, що чинним процесуальним законодавством передбачено строки розгляду справ. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАСУкраїни, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвненції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було би неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних критеріїв, вироблених практикою ЄСПЛ: складність справи, поведінка заявника, поведінка державних органів, значущість питання для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

У цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа "Скопелліті проти Італії" від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25 березня 1999 року).

Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв'язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого процесуальним законолавством, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Враховуючи неодноразові неявки до судового засідання як Голови Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткіна С.В., так і ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду за відсутності позивача, враховуючи відсутність письмових доказів на обґрунтування причин неможливості прибути на виклик суду.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції визнано ОСОБА_4 другим позивачем без постановлення ухвали про визнання його позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.47, ч.ч.1 та 2 ст.48, ч.ч.1 та 2 ст.50, ч.1 ст.60 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Таким чином, Голова Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткін Сергій Володимирович, подаючи адміністративний позов в інтересах ОСОБА_4, діяв у якості фізичної особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси іншої особи.

Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді визначено положеннями ст.61 КАС України (в редакції. чинній до 15.12.2017 року).

Із змісту положень зазначених процесуальних норм слідує, що вказані особи мають право на вчинення в інтересах особи, на захист прав, свобод та інтересів якої вони звернулися до суду, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа з певними обмеженнями щодо примирення, відмови від адміністративного позову або зміни позовних вимог, а також у випадку не підтримання позовних вимог фізичною особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов.

Отже, в даному випадку мова йде лише про особливий вид представництва інтересів фізичної особи, яка у зв'язку з наявністю певних умов позбавлена можливості особисто захищати свої права, свободи та інтереси, а тому прийняття будь-яких процесуальних документів про визнання такої особи позивачем чинним законодавством не передбачено.

Аналогічні положення містяться і у процесуальних нормах ст.ст.42-43, 46, 53-54 КАС України, чинних з 15.12.2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, а жодні доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права підстави для її скасування - відсутні..

Керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Голови Харківської обласної громадської організації "Наука, освіта та правозахист" Вяткіна Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 року по справі № 820/5676/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 листопада 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. ЛяхСудді(підпис) (підпис) М.І. Старосуд М.М. Яковенко