Рішення № 77964006, 09.11.2018, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/1278/18

Номер провадження 2/341/597/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2018 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді -Юсип І.М.

секретаря -Король І.Л.

з участю представника відповідача-управління державної

казначейської служби України в Галицькому районі -Гамуляк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Галичі справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної казначейської служби у Галицькому районі Івано-Франківської області, третя особа: Галицьке об?єднане управління пенсійного фонду України Івано-Франківської області про стягнення шкоди,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби у Галицькому районі Івано-Франківської області, третя особа: Галицьке об?єднане управління пенсійного фонду України Івано-Франківської області , та просить суд стягнути з Державного бюджету України в його користь 34 192,40 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, а також стягнути з Державного бюджету України в його користь судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 покликається на те, що він як суддя у відставці з жовтня 2016 року отримує в Галицькому об'єднаному управлінні пенсійного фонду України Івано-Франківської області щомісячне довічне грошове утримання. За період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року включно, стягувались податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в сумі 34192 грн. 40 коп.

На підставі положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України Пенсійний фонд України, як податковий агент щомісячно утримував з його помісного довічного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб. Однак, рішенням від 27.02.2018 р. за № 1-р/2018 у справі за конституційним поданням сорока восьми народних депутати України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень аб. 13, 14 п.32 розділу І Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абз. 1 підпункту 169.2.19 п.164.2. ст. 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) Конституційний Суд України ці положення Податкового кодексу України визнав неконституційними. Просив позов задовольнити з викладеним у позові підстав.

При цьому позивач подав до суду письмову заяву в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності.

Відповідач - представник Управління державної казначейської служби України в Галицькому районі Гамуляк О.М. подав відзив на позов. Заперечуючи позов, відповідач покликається на те, що відповідно до ст. 43 Бюджеткого кодексу України та Положення про УДКСУ в Галицькому районі, затвердженого наказом ДКСУ від 21.11.2011 року за №125, УДКСУ в Галицькому районі є окремою юридичною особою, яка здійснює розрахунково-касове обслуговування державного та місцевого бюджетів. Відповідно до наданих повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік", Положення про управління Державної казначейської служби України в Галицькому районі Івано-Франківській області, затвердженого наказом ДКСУ від 21.11.2011 року № 125, УДКСУ в Галицькому районі Івано-Франківській області, не є головним розпорядником бюджетних коштів. УДКСУ в Галицькому районі Івано-Франківській області здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, є окремою юридичною особою, має власний кошторис, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням, самостійно несе відповідальність за власні дії, будь-яких протиправних дій відносно позивача не здійснювало. Його права та охоронювані законом інтереси не порушувало. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладання відповідальності на УДКСУ в Галицькому районі Івано-Франківській області за дії інших органів. Також, виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників здійснюється на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. за № 845.

Відповідно до п. 35 Порядку, Казначейство (Державна казначейська служба України) здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Тому законні підстави для вирішення питання про взаємовідносини між позивачем та УДКСУ в Галицькому районі Івано-Франківській області відсутні.

УДКСУ в Галицькому районі Івано-Франківській області не є органом, з якого стягується шкода, оскільки не має в своєму кошторисі передбачено таких видатків, а тільки здійснює перерахування коштів, як фінансова установа, відповідно до своїх обов'язків, за дорученням розпорядника. Орган Державної казначейської служби України згідно своїх функціональних обов'язків здійснює платежі лише за дорученням відповідного розпорядника коштів за рівнем, про що також зазначено в ст. 49 Бюджетного кодексу України. Тому, законні підстави для вирішення питання про взаємовідносини між позивачем та УДКСУ в Галицькому районі Івано-Франківській області відсутні. Також у відзиві вказано про те, що УДКСУ в Галицькому районі не є належним відповідачем по справі, оскільки з пенсії позивача було стягнуто податок з доходів фізичних осіб. Просив в позові позивача відмовити.

В судовому засіданні представник управління державної казначейської служби України в Галицькому районі позову позивача не визнав, при цьому підтримав доводи, викладені у відзиві на позов.

Представник Галицького об'єднаного управління пенсійного фонду України Івано-Франківської області подав заперечення на позов. Заперечуючи позов, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача покликається на те, що на виконання положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 за № 71-VIII з 01.01.2015 р., податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) нараховується з суми пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення. Розмір ПДФО становить 15 відсотків, якщо база оподаткування місячного оподаткованого доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня звітного податкового року, та 20 відсотків, якщо база оподаткування в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654,00 грн. на місяць. Окрім ПДФО, відповідно до зазначеного Закону, з 01.01.2015 р. здійснюється оподаткування військовим збором (ВЗ). Ставка збору становить 1,5 відсотки бази оподаткування.

Відповідно до внесених Законом України від 27.03.2014 року № 1166- VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" змін до Податкового кодексу України органи Пенсійного фонду України набули статусу податкового агента. Зазначеними змінами передбачено, що базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є сума пенсії (включаючи суму індексації, доплат, підвищень), якщо їх розмір перевищує 10000,0 грн. на місяць у частині такого перевищення. Разом з тим позивача було повідомлено про те, що Законом України від 28.12.2014 року за № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набув чинності з 01.01.2015 р. внесено зміни до п. п. 164.2.19, п. 164.2 ст. 164 Податкового Кодексу України, зокрема щодо оподаткування пенсій та розширено об'єкт обкладання військовим збором. Зокрема, статтею 164 цього ж Кодексу ( в редакції з 01.01.2015 року ) передбачено, що до загального місячного ( річного ) оподаткованого доходу платника податку включаються, зокрема суми пенсій або щомісячного довічного утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати ( у розрахунку на місяць ), встановленої на 1 січня звітного податкового року, у частині такого перевищення. Починаючи з 1 лютого 2015 року при виплаті пенсії із суми, що перевищує 3654 грн. ( три розміри мінімальної заробітної плати ) утримується податок на доходи фізичних осіб за ставкою 15 % та військовий збір на доходи фізичних осіб за ставкою 1,5 %. Просив в позові відмовити.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову позивача.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону(ч.2 ст. 5 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.4, 5 ст. 12 ЦПК).

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч.3 ст. 82 ЦПК).

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частина 3 цієї статті фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Статтею 22 ЦК України гарантовано право особи на відшкодування збитків завданих у результаті порушення її цивільного права.

Частиною 2 цієї статті визначено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права, про що зазначив Верховний Суд України у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Відповідно до ст.ст. 22, 1166, 1173, 1175 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Держава України в особі управління Державної казначейської служби в Галицькому районі правильно визначена відповідачем у справі, враховуючи Положення про Державну казначейську службу України, та правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.01.2018 року , справа № 454/1642/16-ц.

Таким чином, за умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Згідно з ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Вищезазначена норма є спеціальною по відношенню до положення ст. 1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме: завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування. Під невідповідністю нормативно-правового акту актам вищої юридичної сили слід розуміти суперечність між нормами оскаржуваного нормативно-правового акту та нормами встановленими актами вищої юридичної сили.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення аб. 1 підпункту 164.2.19 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення аб.1 п. 164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (далі - Закон № 1166) п. 164.2 ст. 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Після запровадження у законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни.

Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення аб. 1 підпункту 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу не відповідає частині 1 ст. 8 Конституції України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст.8 Конституція України).

Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов'язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення аб.1 підпункту 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому п. 167.4 ст. 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Позивач з жовтня 2016 року, як суддя у відставці отримує щомісячне довічне грошове утримання (а.с.10).

Внаслідок прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (далі - Закон № 1166 ) п. 164.2 ст. 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Вищезазначені положення визнані неконституційними.

Дійсно, норми аб.1 підпункту 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу втратили чинність з 27 лютого 2018 року, з моменту прийняття Рішення Конституційного Суду Укрїни. Суд підтвердив неконституційність норми Податкового кодексу, що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав позивача, що припинено після 27.02.2018 року, зупинено здійснення відрахувань з пенсійних виплат, що підтверджено в судовому засіданні.

В той же час, важливо акцентувати увагу, що позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що, зокрема, підтверджується діями третьої особи, що перестала здійснювати відрахування податкових зобов'язань з пенсійних виплат позивача після визнання вищезазначеного акту неконституційним.

Діями відповідача, третьої особи було порушено конкретно право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.

Внаслідок здійснених відрахувань з жовтня 2016 року позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 34 192,40 грн. яка підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ №845 від 03.08.2011 року, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства. Відтак, доводи відповідача на те, що управління ДКС не є належним відповідачем в справі суд оцінює критично.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, ст. 152 Конституції України, ст. ст. 16, 22, 1166, 1173, 1175 ЦК України, статями 5, 10, 11, 12, 81,83, 259, 263, 265, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 до Управління Державної казначейської служби у Галицькому районі Івано-Франківської області, третя особа: Галицьке об?єднане управління пенсійного фонду України Івано-Франківської області про стягнення шкоди- задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 34 192 (тридцять чотири тисячі сто дев'яносто дві) грн. 40 коп. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 704 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії.

Повний текст рішення складено 19 листопада.

Суддя:І. М. Юсип