Рішення № 77962769, 14.11.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2570/18

2/0203/1061/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради, Дніпровської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача – ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що з 2002 року по теперішній час зареєстрована та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказану квартиру її бабуся ОСОБА_3 отримала в 2000 році згідно ордеру №2962 серії А, виданого на підставі рішення виконкому Бабушкінської ради народних депутатів м.Дніпропетровська №850 від 15.12.2000 року. Її бабуся ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 бажають, щоб вона скористалась своїм правом на приватизацію квартири і не заперечують, щоб це право було використано нею, як єдиним спадкоємцем родини. 20.12.2017 року з КП «ДМБТІ» вона отримала інформаційну довідку про те, що станом на 31.12.2012 року право власності на нерухоме майно за адресою: м.Дніпро, пр.Пушкіна,13/22, зареєстроване за територіальною громадою сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради на підставі свідоцтва про право власності від 02.03.2004 року. При зверненні до Дніпропетровської обласної ради з приводу приватизації їй було повідомлено, що приватизація житлового фонду не відноситься до компетенції обласної ради. Крім того, обласною радою було прийнято рішення від 25.05.2012 року №306-13/VІ, згідно якого квартиру АДРЕСА_1 вирішено передати до комунальної власності територіальної громади м.Дніпро. Проте, при зверненні до органу приватизації – Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради нею було отримано відмову в приватизації квартири в зв’язку з тим, що право власності на останню зареєстроване за Дніпропетровською обласною радою та вона не належить до комунальної власності територіальної громади м.Дніпро. Таким чином, вона позбавлена можливості вирішити питання приватизації квартири. В зв’язку з цим, а також посилаючись на те, що вона разом із своєю родиною більше п’ятнадцяти років відкрито володіє квартирою, вкладаючи значні кошти в її ремонт та утримання, таким чином набувши право власності на квартиру за набувальною давністю, позивачка просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в особі Дніпропетровської обласної ради явку свого представника за викликами не забезпечив, відзиву на позов не надав. В наданому клопотанні представник Дніпропетровської обласної ради просив розглянути за наявними в матеріалах справи документами без його участі.

Представник іншого відповідача – Дніпровської міської ради, під час розгляду справи в суді зазначив, що спірна квартира не перебуває у власності територіальної громади м.Дніпро, а тому Дніпровська міська рада не має право розпоряджатись квартирою та не є належним відповідачем у справі. В призначене на 14.11.2018 року судове засідання представник вказаного відповідача, будучі повідомленим належним чином, не з’явився, про причини своєї неявки не повідомив.

Треті особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, під час розгляду справи в суді підтримали заявлений позов та не заперечували проти визнання права власності на квартиру за позивачкою.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за територіальною громадою сіл, селищ міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.03.2004 року.

На підставі рішення Бабушкінської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська від 15.12.2000 року №850, ОСОБА_3 було видано ордер №2962 серії А на вселення до вказаної квартири на склад сім’ї з чотирьох осіб – ОСОБА_3 (основний квартиронаймач), ОСОБА_5 (чоловік), ОСОБА_6 (донька), ОСОБА_7 (онучка).

Згідно довідки КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради на теперішній час в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 (з 05.02.2001 року), ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (з 28.05.2002 року).

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 25.05.2012 року №306-13/VІ «Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області» було вирішено передати квартиру АДРЕСА_3 до комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська за умови прийняття Дніпропетровською міською радою відповідного рішення згідно з чинним законодавством України (пп.3.1 п.3 рішення).

На теперішній час відповідного рішення про прийняття квартири АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська Дніпровською міською радою не приймалось та квартира перебуває у власності територіальної громади сіл, селищ міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради.

Також з матеріалів справи вбачається, що треті особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як користувачі квартири не заперечували щодо її приватизації позивачкою та з цього приводу звертались до відповідачів.

При зверненні до Дніпропетровської обласної ради з приводу приватизації було повідомлено, що приватизація житлового фонду не відноситься до компетенції обласної ради. Також у відповіді Дніпропетровська обласна рада посилалась на прийняття рішення від 25.05.2012 року №306-13/VІ, згідно якого квартиру АДРЕСА_1 було вирішено передати до комунальної власності територіальної громади м.Дніпро та зазначено, що питання щодо приватизації може бути вирішено Дніпровською міською радою після прийняття відповідного рішення та підписання акту приймання-передачі квартири.

В свою чергу, при зверненні до органу приватизації – Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради, було повідомлено про неможливість вирішення органом приватизації Дніпровської міської ради питання про приватизацію квартири, оскільки остання перебуває у власності територіальної громади сіл, селищ міст Дніпропетровської області.

Посилаючись на вказані обставини, які унеможливлюють вирішити питання приватизації квартири, позивачка просила в судовому порядку визнати за нею право власності на квартиру за набувальною давністю.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.ч.1,2 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Згідно п.8 Прикінцевих та перехідних положень діючого ЦК України, що набув чинності з 01.01.2004 року, правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до роз’яснень наданих в п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до ч.1 ст.344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

-володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

-володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст.344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК).

Отже, відповідно до ст.344 ЦК України випливає, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випаду при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад: договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Посилаючись в позовній заяві та в судових засіданнях на факт вселення у спірну квартиру, що перебуває у комунальній власності, в якості члена сім’ї основного квартиронаймача ОСОБА_3, позивачка фактично стверджує про існування правовідносин, які регламентуються ч.1 ст.64 ЖК України, якою передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Таким чином, твердження про існування житлових правовідносин виключає можливість застосування до тих самих правовідносин положень ст.344 ЦК України.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, позивачі не володіють спірною квартирою, а мають лише право користування житлом державної (комунальної) власності.

Відповідно до ч.5,6 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Спірна квартира перебуває у комунальній власності та на підставі ордеру була правомірно передана в користування ОСОБА_3 Позивачка, яка особа, що зареєстрована та проживає в спірній квартирі, здійснює лише користування вказаним майном, яке не вибувало із володіння власника, що виключає набуття нею права власності на вказане нерухоме майно на підставі ст.344 ЦК України.

В зв’язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на законі та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи відмову в задоволенні позову, понесені позивачкою по справі судові витрати слід покласти на останню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.317,328,344 ЦК України, ст.64 ЖК України, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.2,3,10,11,12,13,76-81,141,211,223,258,259,263-268 ЦПК України –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради, Дніпровської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача – ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права власності – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 листопада 2018 року.

Суддя С.Ю.Казак