Рішення № 77960391, 20.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року № 826/9474/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та нечинним нормативно - правового акта в окремій частині

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач, Мін'юст України), в якому просить визнати протиправним та нечинним пункт 17 Розділу V Наказу Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5 «Про затвердження Порядку допуску до професії приватного виконавця» як такий, що не відповідає частині 3 статті 21 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період часу з 03 квітня 2017 року до 28 квітня 2017 року нею пройдено навчальні курси з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень та рішень інших органів в Інституті права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України та отримано свідоцтво НОМЕР_1 від 06 травня 2017 року.

В період з 19 червня 2017 року до 19 липня 2017 року позивачем пройдено стажування на базі Лівобережного відділу Державної виконавчої служби міста Маріуполя та отримано свідоцтво про проходження стажування №51 від 03 серпня 2017 року.

Листом відповідача від 12 вересня 2017 року №25871-0-33-17 позивача повідомлено, що згідно до протоколу засідання Кваліфікаційної комісії приватних виконавців Міністерства юстиції України від 11 вересня 2017 року №24 прийнято рішення про надання їй допуску до складання кваліфікаційного іспиту приватного виконавця, а листом від 13 вересня 2017 року за №25871-0-33-17 повідомлено про проведення кваліфікаційного іспиту приватного виконавця 23 жовтня 2017 року в місті Києві.

23 жовтня 2017 року, як вказала позивач у позовній заяві, вона прийняла участь у кваліфікаційному іспиті приватного виконавця, за результатами якого нею набрано 80,71 загальної кількості балів: за виконання тестових завдань теоретичної частини - 44 бали, за виконання ситуаційних завдань - 24 бали, за виконання практичного завдання - 12,71 бали. Іспит позивачем не складено, оскільки остання не набрала обов'язкових 15 прохідних балів за практичне завдання відповідно до пункту 17 Розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5.

В подальшому, як зазначено у позовній заяві, листом від 08 травня 2018 року №25871-0-33-17 позивача повідомлено про проведення кваліфікаційного іспиту приватного виконавця 04 червня 2018 року в місті Києві.

04 червня 2018 року позивач повторно прийняла участь в кваліфікаційному іспиті приватного виконавця, за результатами якого позивачем набрано 78,66 загальної кількості балів: за виконання тестових завдань теоретичної частини - 43 бали, за виконання ситуаційних завдань - 23 бали, за виконання практичних завдань - 12,66 балів, тобто, як зазначено у позовній заяві, позивач повторно не склала кваліфікаційний іспит, оскільки не набрала обов'язкових 15 прохідних балів за практичне завдання відповідно до пункту 17 Розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5.

На думку позивача, положення пункту 17 Розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5, суперечать частині 3 статті 21 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки виконання практичного завдання не є автоматизованим тестуванням, оцінюється не Системою тестування, а Кваліфікаційною комісією, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що Порядок допуску до професії приватного виконавця, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5, є підзаконний нормативно - правовим актом, тобто виданий на основі Закону, відповідно до Закону, який спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів.

Вказаним Порядком, як зазначено у відзиві на позовну заяву, затверджено єдину процедуру допуску до професії приватного виконавця особи, яка виявила намір здійснювати таку діяльність.

Абзацом 2 пункту 17 Розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5, визначено, що оцінювання виконаного особою практичного завдання здійснюється Кваліфікаційною комісією приватних виконавців, такі повноваження надані Кваліфікаційній комісії відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Положенням про Тимчасову кваліфікаційну комісію приватних виконавців, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року №2430/5, передбачені повноваження Кваліфікаційної комісії щодо здійснення оцінювання практичного завдання.

Також у відзиві на позовну заяву зазначено, що запровадження практичного завдання як складової автоматизованого анонімного тестування, не означає наявності корупційних ризиків та суб'єктивного фактору в оцінюванні осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, а проведення такого практичного завдання є одним із різновидів тестових завдань та належить до групи відкритих тестових завдань.

Тобто, на думку представника відповідача, Розділ V, зокрема пункти 13, 16, 17, 21, Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5, не суперечать вимогам Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та є нормами, прийнятими відповідно до вказаного Закону з метою його конкретизації, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 16 серпня 2018 року, відповідно до частини 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, закрито підготовче засідання та розпочато судовий розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Позивач не з'явилася, хоча і була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, надала суду письмову заяву з проханням розглядати справу за її відсутністю в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1403-VIII), Порядком допуску до професії приватного виконавця, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5, зареєстрованого Міністерством юстиції України 07 листопада 2016 року за №1445/29575, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №3053/5).

Так, у відповідності до наданої суду копії свідоцтва НОМЕР_1 від 06 травня 2017 року, виданого Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України ОСОБА_1, остання пройшла навчання на навчальних курсах з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів відповідно до Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року №3053/5.

Крім того, як вбачається з копії свідоцтва про проходження стажування №51 від 03 серпня 2017 року, виданого Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 пройшла стажування у сфері примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, як особа, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

Листом Міністерства юстиції України від 12 вересня 2017 року №25871-0-33-17 ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно протоколу засідання Тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців від 11 вересня 2017 року №24 прийняте рішення про надання позивачу допуску до складання кваліфікаційного іспиту осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, а листом від 13 вересня 2017 року за № 25871-0-33-17 позивача повідомлено про проведення кваліфікаційного іспиту 23 жовтня 2017 року.

За результатами кваліфікаційного іспиту прийнято рішення про те, що ОСОБА_1 іспит не складено та відмовлено у видачі останній посвідчення приватного виконавця.

В подальшому, листом від 08 травня 2018 року за №25871-0-33-17 Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 про допуск останньої до складання кваліфікаційного іспиту, який буде проведений 04 червня 2018 року.

За результатами повторного кваліфікаційного іспиту прийнято рішення про те, що ОСОБА_1 іспит не складено та відмовлено у видачі останній посвідчення приватного виконавця.

Враховуючи те, що Порядок №3053/5 визначає єдину процедуру допуску до професії приватного виконавця осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця (далі - особи), а також положення 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, та з урахуванням того, що ОСОБА_1 допущено до складання кваліфікаційного іспиту осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 є суб'єктом правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт.

Так, оскаржуючи пункт 17 Розділу V Порядку №3053/5, позивач посилається на те, що нею під час складання кваліфікаційного іспиту вперше та повторно не набрано обов'язкових 15 прохідних балів за виконання практичного завдання, передбачених вказаним пунктом.

При цьому, позивач зазначає, що, на її думку, практичне завдання за своєю суттю не є автоматизованим тестуванням у розумінні частини 3 статті 21 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII, оскільки відповідно до оскаржуваного пункту 17 Розділу V Порядку №3053/5 оцінювання виконаного особою практичного завдання здійснюється Кваліфікаційною комісією без присутності осіб, що виконували практичне завдання, та за відсутності у Кваліфікаційної комісії інформації про те, якою саме особою виконано практичне завдання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8).

За приписами частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У відповідності до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У відповідності до пунктів 1, 12 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

В свою чергу, згідно статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Абзацом 1 пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 02 липня 2014 року, визначено, що Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 вказаного Положення, Мін'юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням. Накази Мін'юсту, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (абзаци 1, 2 пункту 10 вищевказаного Положення).

Так, у відповідності до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Статтею 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII закріплено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Статус приватного виконавця як суб'єкта незалежної професійної діяльності визначено частиною 2 статті 16 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та вирішення питання щодо надання права на здійснення діяльності приватного виконавця при Міністерстві юстиції України утворюється Кваліфікаційна комісія приватних виконавців (далі - Кваліфікаційна комісія).

Положення про Кваліфікаційну комісію приватних виконавців затверджується Міністерством юстиції України.

Частиною 5 статті 19 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII встановлено, що Кваліфікаційна комісія: 1) визначає дату складення кваліфікаційних іспитів; 2) розробляє та затверджує перелік питань автоматизованого анонімного тестування; 3) розглядає документи, подані особами, які мають намір отримати право на здійснення діяльності приватного виконавця, на відповідність вимогам, визначеним цим Законом; 4) проводить кваліфікаційні іспити та затверджує їх результати; 5) приймає рішення про видачу посвідчення приватного виконавця.

Відповідно до частини 3 статті 21 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII кваліфікаційний іспит проводиться шляхом автоматизованого анонімного тестування особи, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

При цьому, згідно пункту 4 розділу V Порядку №3053/5, для складання кваліфікаційного іспиту використовується електронна система для проведення автоматизованого анонімного тестування осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця (далі - Система тестування).

Згідно із пункту 6 розділу V Порядку №3053/5, у день проведення іспиту особа, допущена до його складання, проходить реєстрацію, для чого подає секретарю кваліфікаційної комісії документ, що посвідчує особу.

Генерація облікових записів (імен доступу та паролів) осіб, допущених до іспиту, та внесення їх до Системи тестування здійснюється секретарем Кваліфікаційної комісії (пункт 7 розділу V Порядку №3053/5). Перед початком іспиту особи, допущені до іспиту, отримують у секретаря Кваліфікаційної комісії на вибір запечатаний конверт з ім'ям доступу та відповідним паролем, що необхідні для реєстрації у Системі тестування. Другий примірник імені доступу та пароля скріплюється підписом особи із зазначенням її прізвища, імені та по батькові і розкривається секретарем Кваліфікаційної комісії лише після формування та роздрукування екзаменаційної відомості. Після отримання імені доступу та відповідного пароля всіма особами секретар Кваліфікаційної комісії роз'яснює порядок проведення іспиту, а також демонструє процедуру виконання автоматизованого анонімного тестування у Системі тестування.

Відповідно до пункту 8 розділу V Порядку №3053/5 тестові завдання (перелік тестових питань теоретичної частини, ситуаційні завдання та практичні завдання) для кваліфікаційного іспиту затверджуються Кваліфікаційною комісією. Тестові завдання та варіанти відповідей оприлюдненню не підлягають. Безпосереднє внесення до Системи тестування тестових завдань та відповідей на них здійснюється відповідальною особою, визначеною Кваліфікаційною комісією. Розподіл тестових завдань здійснюється Системою тестування індивідуально для кожної особи шляхом випадкового вибору із загального переліку тестових питань та завдань.

Пунктом 13 розділу V Порядку №3053/5 передбачено, що автоматизоване анонімне тестування складається з теоретичної частини, ситуаційних завдань та практичного завдання і проводиться одночасно для всіх осіб, допущених до іспиту.

Виконання практичного завдання полягає у вирішенні особою запропонованої їй Системою тестування практичної ситуації, що виникає під час примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, шляхом надання ґрунтовної відповіді та за необхідності складання проекту процесуального документа. На виконання практичного завдання відводиться одна година (пункт 16 розділу V Порядку №3053/5).

За приписами пункту 17 розділу V Порядку №3053/5 практичне завдання складається державною мовою та містить набір конкретних вихідних даних у вигляді відповідних документів, на основі яких особа, використовуючи комп'ютер, повинна підготувати ґрунтовну мотивовану відповідь та за необхідності проект процесуального документа з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством.

Оцінювання виконаного особою практичного завдання здійснюється Кваліфікаційною комісією без присутності осіб, що виконували практичне завдання, та за відсутності у Кваліфікаційної комісії інформації про те, якою саме особою виконано практичне завдання.

Показник успішності вирішення практичного завдання визначається Кваліфікаційною комісією відповідно до п'яти критеріїв:

законність прийнятого рішення;

обґрунтованість прийнятого рішення;

відповідність проекту процесуального документа формі і змісту згідно з вимогами законодавства;

дотримання правил правопису;

дотримання загальних правил українського ділового мовлення.

Дотримання вимог кожного критерію оцінюється Кваліфікаційною комісією у п'ять балів.

Якщо особою не надано відповіді, у тому числі через закінчення встановленого часу, така відповідь зараховується як неправильна.

Практичне завдання оцінюється індивідуально кожним членом Кваліфікаційної комісії за п'ятибальною шкалою оцінювання, в якій:

5 - досконалий рівень;

4 - добрий рівень;

3 - посередній рівень;

2 - низький рівень;

1 - дуже низький рівень.

Остаточна оцінка вираховується з використанням формули a/b=z,

деа-сума балів, виставлених індивідуально кожним членом Кваліфікаційної комісії за результатом оцінки критерія; b-кількість членів Кваліфікаційної комісії; z-бал за результатом оцінки членами Кваліфікаційної комісії окремого критерію, округлений до сотої.Загальний бал вираховується шляхом складання балів кожного критерію оцінювання. Практичне завдання вважається виконаним, якщо за результатами його виконання набрано не менше п'ятнадцяти балів.

Результат оцінювання практичного завдання вноситься до Системи тестування секретарем Кваліфікаційної комісії окремо щодо кожної особи, яка його виконувала.

Згідно пункту 18 розділу V Порядку №3053/5 після закінчення виконання автоматизованого анонімного тестування всіма особами або часу, відведеного для його виконання, секретар Кваліфікаційної комісії формує в Системі тестування та роздруковує екзаменаційну відомість.

Екзаменаційна відомість містить перелік імен доступу осіб, які проходили автоматизоване анонімне тестування, кількість набраних за кожне завдання балів, загальний підсумковий результат та вільне поле для зазначення прізвищ, імен та по батькові, яке заповнюється після ідентифікації результатів автоматизованого анонімного тестування.

Ідентифікація результатів автоматизованого анонімного тестування здійснюється секретарем Кваліфікаційної комісії після формування та роздрукування екзаменаційної відомості у присутності всіх членів Кваліфікаційної комісії, що беруть участь у засіданні. Прізвища, імена та по батькові осіб, що складали іспит, заносяться секретарем Кваліфікаційної комісії до роздрукованої екзаменаційної відомості, яка скріплюється підписами всіх присутніх на засіданні членів Кваліфікаційної комісії.

У відповідності до абзацу 2 пункту 21 розділу V Порядку №3053/5 кваліфікаційний іспит вважається складеним, якщо особою набрано прохідний бал за кожним тестовим завданням.

Суд звертає увагу, що частина 3 статті 21 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII не конкретизує поняття «автоматизованого анонімного тестування», а лише констатує факт, що кваліфікаційний іспит проводиться саме шляхом автоматизованого анонімного тестування особи, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця. При цьому, вже у пункті 13 Порядку №3053/5 зазначено які складові містить в собі таке анонімне тестування.

В свою чергу, пунктом 17 Розділу V Порядку №3053/5 визначено, що саме включає в себе практичне завдання та за якими критеріями Кваліфікаційною комісією оцінюються результати його виконання особою.

В той же час, частиною 1 статті 21 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII передбачено, що кваліфікаційний іспит проводить Кваліфікаційна комісія протягом трьох місяців з дня надання допуску особі до складення кваліфікаційного іспиту.

Аналіз наведених норм діючого законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що пункт 17 Розділу V Порядку №3053/5 не суперечить вимогам частини 3 статті 21 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII, а спрямований саме на виконання приписів цього Закону та затверджує єдину процедуру проведення практичного завдання під час складання кваліфікаційного іспиту особою, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

Більш того, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що не набрання позивачем необхідної кількості балів (15 балів) за виконання практичного завдання під час складання кваліфікаційного іспиту не є обґрунтованою підставою вважати, що пункт 17 Розділу V Порядку №3053/5 суперечить вимогам частини 3 статті 21 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII або звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод, рівності громадян тощо, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання протиправним та нечинним пункту 17 Розділу V Порядку №3053/5, в той час, як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконав та довів правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правих підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, який звільнений від сплати судового збору, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко