Рішення № 77958963, 19.11.2018, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

606/2189/18

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

19 листопада 2018 року м. Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючої судді Ромазан Л.С.,

при секретарі Будз М.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду в м.Теребовлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Тернопільської області про визнання права власності на спадкове нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 міської ради Тернопільської області, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що в с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області, як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер 1 березня 2014 року, та як за спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла 30 березня 2017 року. Позивач не може отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно через відсутність правовстановлюючих документів та реєстрації права власності на зазначений житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за колгоспоним двором, який складався із чотирьох членів.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з»явилась, у позові вказала про розгляд справи за її відсутності, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 міська рада Тернопільської області у підготовче судове засідання не з»явилась, подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та визнання позову.

Суд, дослідивши та оцінивши докази, встановив

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області належить до колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_4, а членами ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Зазначене підтверджується довідкою ОСОБА_2 міської ради Тернопільської області від 17 вересня 2018 року № 473, постановою приватного нотаріуса Теребовлянського районного нотаріального округу про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 8 лютого 2018 року № 135/02-31.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЦК України 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Таким чином, голові колгоспного двору та його членам належало по ? частки у майні колгоспного двору, що складався із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області.

Спадкодавець ОСОБА_3 14 лютого 2006 року склав заповіт, яким заповів ? житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області, та все його майно ОСОБА_6 (ОСОБА_7, ОСОБА_1) ОСОБА_8.

1 березня 2014 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть серії І-ИД № 168647.

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складалась із ? частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області.

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах- уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини

Позивач ОСОБА_1 та одночасно спадкоємець майна ОСОБА_3 за адресою с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області зареєстрована з 15 червня 2016 року.

Доказів про те, що ОСОБА_1 прийняла спадщину відповідно до вимог закону після смерті ОСОБА_3, позивачем не подано.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач у позові зазначила, що інші члени колгоспного двору, тобто її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 втратили право на частку у майні колгоспного двору, тобто у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами в с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області, оскільки вони з 1990 року за вказаною адресою не проживають, не ведуть спільного господарства, що підтверджується довідкою ОСОБА_2 міської ради Тернопільської області від 17 вересня 2018 року № 473 та актом обстеження фактичного місця проживання сім»ї від 3 вересня 2018 року, затвердженого ОСОБА_2 міським головою Тернопільської області.

Однак, з такими твердженнями позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 (якою роз»яснено питання врегулювання спорів щодо майна колишнього колгоспного двору, що було придбане до 15 квітня 1991 року), право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Таким чином, враховуючи зазначені вимоги, члени колгоспного двору ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не втратили права на частку у майні колгоспного двору, оскільки вони вибули із нього лише 17 травня 1988 року, а не до 15 квітня 1988 року.

Доказів про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не менше трьох років підряд до цієї дати (15 квітня 1991 року) не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, позивачем суду не подано.

Судом не встановлено, щоб члени зазначеного колгоспного двору, в тому числі і позивач, звертались у встановлений законом строк (загальний трирічний строк позовної давності) із вимогами на витребування часток відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з майна колишнього колгоспного двору.

Враховуючи те, що позивач не надала суду доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, у позові вказала про розгляд справи за її відсутності, у зв»язку із чим суд забезпечив право позивача на розгляд справи без її участі (незважаючи на те, що вона викликалась у судове засідання 19 листопада 2018 року, однак не з»явилась), суд вважає, що підстав визнавати за ОСОБА_1 право власності за заповітом на частину спадкового майна, яке належало померлому ОСОБА_3, немає.

Судом також з»ясовано, що баба позивача ОСОБА_4 померла 30 березня 2017 року.

Після її смерті ОСОБА_7 звернулась до приватного нотаріуса Теребовлянського районного нотаріального округу ОСОБА_9, подавши документи (в тому числі заповіт, посвідчений секретарем Плебанівської сільської ради Терребовлянського району Тернопільської області ОСОБА_4 14 лютого 20106 року за реєстровим номером 44) для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в с.Плебанівка, вул.Лугова,92, Теребовлянського району Тернопільської області.

Однак, нотаріусом ОСОБА_7 8 лютого 2018 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами через відсутність правовстановлюючих документів та їх реєстрації на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на ім»я померлої ОСОБА_4, а право власності зареєстроване за колгоспним двором, що складався із чотирьох членів, головою якого була ОСОБА_4.

Відповідно до додатків до позовної заяви ОСОБА_1 долучено до позову копію заповіту від 14 лютого 2006 року.

З огляду змісту заповіту від 14 лютого 2006 року, долученого до позовної заяви, вбачається, що він складений ОСОБА_3 14 лютого 2006 року та посвідчений секретарем Плебанівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області за реєстровим номером 45.

Заповіту, який складено ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, до позову не долучено і в своїй позовній заяві остання не ставила вимоги про його витребування.

Більше того, з резолютивної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати за нею право власності на спадкове майно, як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 та як за спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4.

Однак, з урахуванням вимог ст.1258 ЦК України, якою встановлено черговість спадкування майна за законом, суд вважає, що у позивача, внуки ОСОБА_4, не виникло право на спадкування за законом, оскільки у спадкодавця є дочка ОСОБА_5, спадкоємець першої черги за законом.

Таким чином, проаналізувавши докази у справі, подані позивачем разом із позовом, беручи до уваги відсутність у суду заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, суд вважає, що підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4, як за законом, так і за заповітом, немає.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, позивачем не доведено обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Враховуючи викладене, суд прийшов до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за їх недоведеністю у повному обсязі.

Керуючись ст.76-80, 263-265 ЦПК України, ст.1258, 1268, 1269 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Тернопільської області про визнання права власності на спадкове нерухоме майно відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Суддя