Рішення № 77958119, 08.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 листопада 2018 р. № 2040/6730/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради (вул. Благовіщенська, буд. 34,м. Харків,61052 код ЄДРПОУ03196647) до Північно-східний офіс Державної аудиторської служби України (м-н. Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 10 пов., м. Харків,61022, код ЄДРПОУ40478572) третя особа: Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (вул. Мефодіївська, буд. 11,м. Харків,61037, код ЄДРПОУ31557119) про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: скасувати вимогу від 24.05.2018 року № 20-04-25/3502 "про усунення порушень" у частині усунення Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради порушень, допущених посадовими особами Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" під час здійснення розрахунку невикористаних сум субсидій для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 року № 534 "деякі питання надання субсидій для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого опалення (теплопостачання), постачання холодної та гарячої води і водовідведення, послуг з газо -, електропостачання для індивідуального опалення"

Свої позовні вимоги мотивує тим, що спірна вимога, будучи обов’язковою до виконання, прийнята відповідачем із порушенням законодавчих вимог, а отже є протиправною в оскаржуваній частині, оскільки у позивача відсутні повноваження щодо вчинення означених вимогою дій, є неконкретизованою, не містить чітких рекомендацій щодо способу усунення виявлених під час ревізії порушень, а лише вказівку про усунення виявлених порушень законодавства та необхідність надання вичерпної інформації про вжиті заходи. Зміст спірної вимоги зводиться до спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених законодавчих актів, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, що, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав та мотивів, наведених у позові.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, оскільки зазначив про правомірність винесеної вимоги та відсутність підстав для її скасування.

В судовому засіданні представники відповідача просили відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи, надав до суду письмові пояснення щодо спірного рішення суб’єкта владних повноважень, в яких зазначив про неможливість виконання позивачем спірної вимоги в частині зобов’язання позивача усунути порушення з не проведення надавачами комунальних послуг перерахунків невикористаних субсидій, або з проведенням таких перерахунків з порушенням вимог п. 15 Положення № 848 та п.п. 2, 3, 4 та 4-1 Порядку № 534.

В судовому засіданні представник третьої особи підтримав доводи позивача, викладені у позовній заяві та поясненнях, які були ними надані в судовому засіданні, просив позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши оскаржуване рішення на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

На виконання пункту 1.2.2.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України на I квартал 2018 року головним державним фінансовим інспектором Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України проведено ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності в частіші використання коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло -, водопостачання і водовідведення в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради (далі - Управління) за період з 01.01.2014 року по 01.02.2018 року.

За результатами проведеної перевірки Управління 27.04.2018 року отримало Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності в частині використання коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло -, водопостачання і водовідведення в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради за період з 01.01.2014 року по 01.02.2018 року за № 04-24/09 від 27.04.2018 року (далі - Акт ревізії), в якому відображено порушення бюджетного законодавства, в т.ч. порушення правильності розрахунку та повноти повернення до бюджету невикористаних сум субсидій, перерахованих Управлінням на рахунки надавачів послуг у вигляді субвенції з державного Бюджету за бюджетною програмою КПКВК 3511150 “Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло -, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот” з порушенням вимог п.15 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року № 848 (далі - Порядок № 848), та п.п. 2, 3, 4, 41 та 7 Порядку розрахунку та повернення до бюджету сум субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого опалення (теплопостачання), постачання холодної та гарячої води і водовідведення, послуг з газо -, електропостачання для індивідуального опалення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 року №534 (зі змінами, далі - Порядок № 534).

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті ревізії, Управління 08.05.2018 року , керуючись пунктом 42 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 (із змінами), надало заперечення на Акт ревізії за № 10-91/4061/02-18.

29.05.2018 року Управління одержало вимогу про усунення порушень, якою його зобов’язано усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку.

Повноваження Управління визначені Положенням про Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради, затвердженим рішенням 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.11.2015 року № 7/15 “Про затвердження положень виконавчих органів Харківської міської ради 7 скликання” (в редакції рішення 19 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.04.2018 року № 1045/18), а також у сфері призначення субсидій постановами Кабінету Міністрів України № 848 від 21.10.1995 року, № 534 від 23.08.2016 року, № 256 від 04.03.2002 року.

Відповідно до пункту 15 Положення № 848 розрахунок та повернення до бюджету невикористаних сум субсидій для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого опалення (теплопостачання), постачання холодної та гарячої води і водовідведення, послуг з газо-, електропостачання для індивідуального опалення здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм розрахунку та повернення до бюджету невикористаних сум субсидій визначено Порядку № 534.

Пунктом 2 Порядку № 534 передбачено, що розрахунок невикористаних сум субсидії проводиться виробниками/виконавцями послуг з централізованого опалення (теплопостачання), постачання холодної та гарячої води і водовідведення, газо- та електропостачання у разі використання природного газу/електричної енергії для індивідуального опалення (далі - надавачі послуг) станом на 1 травня нового неопалювального сезону за особовим рахунком споживача - громадянина, якому призначено субсидію на опалювальний сезон, що закінчився (далі - одержувач субсидії). За результатами розрахунку загального обсягу невикористаних сум субсидій, що підлягає поверненню до бюджету, надавачі послуги складає акт розрахунку загального обсягу невикористаних сум субсидій у трьох примірниках, один з яких залишає у себе, а два інших подає до 1 червня до структурного підрозділу з питань фінансів та до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі їх створення) ради (п. 8 Порядку № 534).

Згідно з пунктом 12 Порядку № 534 відповідальність за правильність розрахунку невикористаних сум субсидій за опалювальний сезон за кожним особовим рахунком одержувача субсидій та за повноту відображення їх в актах розрахунку загального обсягу невикористаних сум субсидій покладається на надавачів послуг в особі їх керівників та посадових осіб, що проводили такий розрахунок.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що лише надавачі послуг самостійно визначають обсяг невикористаних сум субсидій, несе відповідальність за правильність розрахунку загального обсягу невикористаних сум субсидій. Отже, чинним законодавством Управління не наділено повноваженнями та компетенцією щодо визначення обсягу невикористаних сум субсидій.

Суд також зазначає, що Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-XII, визначаючи правові та організаційні засади здійснення такого контролю, встановлює, серед іншого, завдання, функції та права органу державного фінансового контролю.

При цьому власне фінансовий контроль цим Законом визначений і як головне завдання (стаття 1), і як основна функція (стаття 2) органу державного фінансового контролю.

Відповідне завдання реалізується компетентним органом через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування (частина друга статті 2 Закону), а відповідна функція полягає у здійсненні фінансового контролю, зокрема, за усуненням виявлених недоліків і порушень (абз. 7 пункту 1 частини першої статті 8 Закону).

Аналіз норм пункту 1 частини першої статті 8 Закону свідчить про те, що суб'єктами виконання положень цього пункту є суб'єкти, визначені у статті 2 Закону, зокрема підконтрольні установи.

Водночас, суб'єктом вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та суб'єктом притягнення до відповідальності винних осіб, що пунктом 3 частини першої статті 8 Закону віднесено до основних функцій контролюючого органу, є власне контролюючий орган.

Функція вжиття контролюючим органом заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства є похідною (вторинною) функцією порівняно із функцією контролю, в тому разі, якщо вона передбачає надання підконтрольній установі в порядку закону можливості належного реагування на вимогу компетентного органу. Однак саме така процедура (надання обов'язкової можливості самостійно усунути порушення законодавства) Законом не передбачена, тобто вона може або мати місце, або контролюючий орган може одразу вжити самостійно заходів для усунення порушень.

З метою виконання окреслених Законом завдань і функцій контролюючий орган в силу положень статті 10 Закону наділений правами, зокрема пред'являти підконтрольним суб'єктам обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 7 частини першої статті 10), порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пункт 8 частини першої статті 10), звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10 частини першої статті 10), при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13 частини першої статті 10).

З огляду на предмет і метод правового регулювання адміністративного права зазначені права контролюючого органу є одночасно і його обов'язками (правообов'язками), які не лише можуть бути, а і повинні бути реалізованими за наявності визначених законом підстав, у визначений законом спосіб та у визначеній законом формі. Так, непред'явлення контролюючим органом "законної вимоги" у разі дійсного встановлення ним порушень законодавства підконтрольним суб'єктом, зокрема визначення у встановленому порядку розміру заподіяних збитків, може мати наслідком юридичну відповідальність посадових осіб самого контролюючого органу.

В силу положень статей 2, 10, 11 Закону, а також підпунктів 5 (Постанова № 310), 15 пункту 5 Положення про державну фінансову інспекцію (Постанова № 310) (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 310, далі - Положення) правообов'язком в описаному вище значенні є і проведення за наявності законних підстав ревізій контролюючим органом, і пред'явлення керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкових до виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 15 пункту 5 Положення).

Закон № 2939 розрізняє два види ревізій: планові виїзні і позапланові виїзні.

За змістом статті 4 Закону ревізія є формою інспектування і полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок), акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Вимоги до форми і змісту акта ревізії детально регламентовані у пунктах 35 - 44 Порядку проведеня інспектування, зокрема він повинен містити наряду із обов'язковими реквізитами (підписи посадових осіб об'єкта контролю, візи ревізора) опис виявлених порушень законодавства (пункт 35 Порядку).

З огляду на вказані норми, акт ревізії не є документом, що створює правові наслідки для суб'єкта інспектування, але документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для "законної вимоги" контролюючого органу на адресу підконтрольного суб'єкту або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави (пункт 8 або 10 частини першої статті 10 Закону). Про це також свідчать положення пункту 42 Положення щодо того, що якщо протягом 5 робочих днів після повернення органу державного фінансового контролю акта ревізії заперечення (зауваження) щодо акта не надійдуть, то орган державного фінансового контролю має право вжити відповідних заходів для реалізації результатів ревізії.

Відповідно до пункту 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

З аналізу наведених положень законодавства слід дійти висновку, що "законна вимога" контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб'єкту (об'єкту контролю, його посадових осіб), які є обов'язковими до виконання останнім.

З урахуванням того, що суб'єкти владних повноважень можуть приймати управлінські рішення двох видів: нормативно-правові та акти індивідуальної дії, які рівною мірою можуть бути предметом адміністративного судового розгляду, обов'язкове до виконання рішення компетентного органу (спірна вимога) повинне підпадати під одну з двох вказаних категорій рішень.

Аналізуючи посилання відповідача на позицію Верховного Суду України, викладену у його постанові від 20 лютого 2018 року у справі N 822/2087/17, суд зазначає, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що "законна вимога" контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов'язки для підконтрольної установи.

З проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб'єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю. Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу (зокрема стягнення збитків у судовому порядку - на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939, з чим кореспондується абз. 4 пункту 50 Порядку) жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред'явлення обов'язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 08.05.2018 року у справі 826/3350/17

Суд також звертає увагу на те, що спірна вимога, як індивідуально-правовий акт, в силу закону обов'язковий до виконання підконтрольною установою, винесена з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою.

За таких умов суд зазначає, що спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених законодавчих актів, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства. Зазначене в світлі обов'язкового характеру спірної вимоги в частині корегування роботи підконтрольної установи є порушенням вимог закону в частині змісту вимоги як акту індивідуальної дії

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити

Скасувати вимогу Північно-східного офісу Держаудитслужби від 24.05.2018 року № 20-04-25/3502 "Про усунення порушень".

Стягнути на користь Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ03196647) за рахунок бюджетних асигнувань Північно-східний офіс Державної аудиторської служби України (код ЄДРПОУ40478572) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.00 коп.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

У повному обсязі рішення виготовлено 19.11.2018

Суддя Зоркіна Ю.В.