Рішення № 77957110, 19.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 листопада 2018 р. № 520/8523/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61044, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (пр. Московський, 198/3, м. Харків, 61082 код ЄДРПОУ: 41248021) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати дії Індустріального об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, починаючи з 01 вересня 2018 року - неправомірною;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане Управління пенсійного фонду України м. Харкова відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 вересня 2018 року;

- стягнути на користь позивача судовий збір за подачу адміністративного позову у сумі 704.80 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що прибув до м. Харкова з м. Луганськ, Луганської області у зв'язку з проведенням бойових дій, де був взятий на облік до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова як внутрішньо переміщена особа. З 01.09.2018 року позивачу було припинено виплату пенсії. Позивач вважає таке припинення незаконним, в зв'язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою суду від 04.10.2018 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на адміністративний позов.

19.10.2018 року відповідач в межах строку, встановленого судом на подання відзиву, надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому проти задоволення позову заперечує, з підстав того, що довідку позивача скасовано відповідно до вимог закону, зокрема ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Ухвалою суду від 04.10.2018 року у відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи позивача та інформацію щодо припинення, нарахування та виплату пенсії позивачу за спірний період.

Строк надання вказаних доказів сплив 26.10.2018 року, проте ані станом на дату закінчення строку, наданого судом, ані на дату винесення рішення частина доказів, що були витребувані судом, а саме належним чином завірена копія пенсійної справи позивача, до суду не надані, причини неподання таких доказів суду не повідомлено.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 КАС України у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.

Суд зазначає, що неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб’єктом владних повноважень є підставою для застосування заходів, передбачених ч. 1 ст. 149 КАС України, а саме штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до положень п. 12 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

12) судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України у разі неподання суб’єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

З огляду на це, суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції у м. Луганськ позивач був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Харкова, де і став на облік, як внутрішньо переміщена особа, про що Управлінням праці та соціального захисту населення Адміністрації Немишлянського району було видано відповідну довідку №6334001964 від 28.11.2014 р.

В подальшому позивачем прийнято рішення про реєстрацію за місцем мешкання у м. Харкові, у зв'язку з чим останній звернувся до УПСЗН Адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради із відповідною заявою.

Згідно із листом УСЗНА Немишлянського району, на підставі заяви ОСОБА_1, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України від 20.10.2014 року № 1706-УІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», 21.09.2017 року прийнято рішення про скасування виданої ОСОБА_1 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.11.2014 року № НОМЕР_2 та 21.09.2017 року внесено відповідно інформацію до ЄІБДВПО (наказ Управління від 21.09.2017 року № 95).

Вказану інформацію ОСОБА_1 було надано до Індустріального об'єднаного управління ПФУ м. Харкова.

З вересня 2018 року позивач не отримує пенсію.

Згідно із листом Індустріального об'єданого ПФУ у м. Харкові від 03.09.2018 року № 12187/46-0202, ОСОБА_1 перебував на обліку у вказаному ПФУ та отримував пенсію як внутрішно переміщена особа - з 01.07.2017 року по 31.08.2018 року.

Враховуючи, що видану ОСОБА_1 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.09.2017 року рішенням УПСЗН Немишлянського району скасовано, з вересня 2018 року виплата пенсії ОСОБА_1 припинена.

Одночасно ОСОБА_1 запропоновано для отримання пенсії, як особі, яка не має статус внутрішньо переміщеної особи, надати документи, перелік яких передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Для поновлення виплати як внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 необхідно звернутись до УПСЗН з відповідною заявою про взяття на облік до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивача було взято на облік відповідачем як внутрішньо переміщену особу.

Після реєстрації постійного місця проживання в м. Харкові, позивач звернувся до відповідача з повідомленням про зміну свого правового статусу.

З наданих до матеріалів справи доказів судом встановлено, що перерахунку пенсії за віком позивача у 2014 році передував перерахунок пенсії у 2006 році.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, підчас взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи станом на 2014 рік позивачу вже було призначено пенсію за віком, проте внаслідок ненадання відповідачем витребовуваних ухвалою суду доказів, суд не має можливості встановити точну дату призначення пенсії позивачу.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, вказана постанова передбачає механізм первинного призначення або перерахунку пенсії, а також переводу з одного виду пенсії на інший.

В даній справі має місце зміна правового статусу позивача. Проте, суд зазначає, що пенсію позивачу було призначено значно раніше, та призначена позивачу пенсія за віком не пов'язана із набуттям позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи або з втратою такого статусу.

Позивач був взятий на облік відповідачем як внутрішньо переміщена особа. За наслідками скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач втратив статус внутрішньо переміщеної особи, та не втратив право на отримання пенсії за віком як пенсіонер.

Позивач також не звертався до відповідача та в будь-який інший спосіб не вимагав переведення на інший вид пенсії, а також не вимагав перерахунку пенсії.

За таких обставин, порядок встановлений Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 не розповсюджується на випадок позивача, а саме на продовження перебування особи на обліку в органі Пенсійного фонду в тому числі у разі зміни правового статусу.

Як вбачається з матеріалів справи, місце постійного проживання позивача станом на день припинення виплати пенсії зареєстроване за адресою: 61044, АДРЕСА_2. Вказана адреса закріплена саме за Індустріальним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова, на обліку в якому перебуває позивач.

Відтак, суд вважає необґрунтованою вимогу відповідача в відповіді від 03.09.2018 року № 12387/46-0202 щодо надання документів, передбачених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для продовження перебування на обліку в тому ж самому управління ПФУ та продовження отримання пенсії за віком, призначеної до 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (Далі у тексті - Закон №1058) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд також звертає увагу на те, що листом від 03.09.2018 року № 12387/46-0202 відповідач, повідомив, що пенсію позивачу не припинено, а призупинено.

З огляду на це суд зазначає, що чинним законодавством взагалі не передбачено повноважень органів Пенсійного фонду України або інших органів, що здійснюють соціальний захист населення щодо призупинення виплати пенсій.

Такий спосіб дій відповідних органів не передбачений законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак призупинення виплати пенсій є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.

Призупиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав та повноважень, було порушено право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених законом для припинення позивачеві виплати пенсії та виконання органом Пенсійного фонду України рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Стосовно поновлення виплати пенсії позивачу та виплати недоплачених сум за минулий період, суд зазначає наступне.

Як вбачається з ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що для поновлення виплати пенсії, незалежно від її виду застосовується порядок, визначений ч. 3 ст. 35 Закону.

Частиною 3 статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі, якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущений з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом, виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом.

Оскільки ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» прямо відсилає саме до порядку, встановленого для відновлення пенсійних виплат інвалідам, до яких позивач не відноситься, суд застосовує зазначену норму в частині власне порядку, а саме строків та принципів відновлення відповідної пенсії позивача. Відтак, як вбачається з абзацу першого ч. 3 ст. 35 Закону, виплата пенсії відновлюється з дня, з якого припинено виплату, але не більше як за три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсію позивачу призупинено з 01.05.2018 року. Зазначений термін не перевищує трьох років, а, відтак, пенсія позивачу має бути відновлена, нарахована та виплачена за весь період призупинення починаючи з 01.05.2018 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Здійснення повноважень, визначених ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є реалізацією на практиці основного завдання органів Пенсійного фонду – реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення, яке покладається на кожний орган Пенсійного фонду незалежно від рівня, та може бути реалізовано відповідним органам в межах наданої законом компетенції.

Відтак повноваження органу Пенсійного фонду щодо поновлення виплати пенсії встановлені ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», норми якої не визнані неконституційними та не втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак підлягали застосуванню і реалізації з боку органу Пенсійного фонду.

Крім того, статтею 49 зазначеного Закону визначений строк, з якого поновляється виплата (відповідно до порядку, встановленого ч. 3 ст. 35 Закону) – з дня, з якого припинено виплату, але не більш як за три роки.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються зокрема умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії та рішення відповідача не відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже позов підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 243-246, 255-257, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, 61044, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (пр. Московський, 198/3, м. Харків, 61082 код ЄДРПОУ: 41248021) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Індустріального об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, починаючи з 01 вересня 2018 року.

Зобов'язати Індустріальне об'єднане Управління пенсійного фонду України м. Харкова відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, та здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 01 вересня 2018 року по теперішній час.

Стягнути з Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (пр. Московський, 198/3, м. Харків, 61082 код ЄДРПОУ: 41248021) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61044, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору в загальному розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Кухар М.Д.