Рішення № 77956792, 14.11.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2720/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Дубінчина О.М.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 /надалі – позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області /надалі – відповідач/ про визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу №ПЛ1533/166/АН/П/ПТ/ТД-ФС від 25 липня 2018 року.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач зазначила, що вона не вчиняла виявлене невиїзним інспектуванням та зафіксоване актом № ПЛ1533/166/АН від 17 липня 2018 року порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконували умови договорів про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року та ці договори не мають ознак трудових договорів /а.с. 7-17/.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що штраф накладено на позивача правомірно, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_3 допустила до роботи двох працівників без укладення з ними трудових договорів та оформлення наказів чи розпоряджень про прийняття їх на роботу. Як свідчить зміст протоколів засідань комісій по перевірці знань з питань охорони праці №3 від 19 січня 2018 року, №6 від 12 лютого 2018 року, №7 від 16 лютого 2018 року, №14 від 23 березня 2018 року, №15 від 23 березня 2018 року та №16 від 23 березня 2018 року, наданих в ході невиїзного інспектування, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залучались до роботи як викладачі. Виходячи з положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про освіту", викладацька діяльність здійснюється на основі трудового або цивільно-правового договору. Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 23 квітня 2018 року № 5533/06-23 ФОП ОСОБА_3 до реєстру застрахованих осіб відомості про найманих працівників не подавала. Надані договори про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року передбачають укладення цивільно - правового договору після виконання робіт, що не передбачено цивільним законодавством. А відтак, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконували роботу викладачів без будь-якого договору (трудового, цивільно-правового) /а.с. 86-93/.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) зареєстрована як фізична особа-підприємець 09 лютого 2011 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 55, 144-145/.

На підставі наказу про проведення заходів державного контролю № 115П від 13 липня 2018 року та направлення на проведення заходу державного контролю №1207 від 13 липня 2018 року інспектором Управління Держпраці у Полтавській області у період з 16 липня 2018 року по 17 липня 2018 року проведено невиїзне інспектування фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на предмет додержання нею вимог законодавства про працю /а.с. 96-100/.

За результатами інспектування складено акт №ПЛ1533/166/АН від 17 липня 2018 року, яким зафіксовано порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України внаслідок допущення до роботи без укладення трудових договорів працівників: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /а.с. 101-102/.

З опису виявленого порушення слідує, що працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допущені до роботи без укладення трудових договорів шляхом заміни договорами про спільну діяльність. За інформацією Пенсійного фонду України фізична особа-підприємець ОСОБА_3 працю найманих працівників не використовує. В той же час протоколи засідань комісій по перевірці знань з питань охорони праці №3 від 19 січня 2018 року, №6 від 12 лютого 2018 року, №7 від 16 лютого 2018 року, №14 від 23 березня 2018 року, №15 від 23 березня 2018 року та №16 від 23 березня 2018 року свідчать про те, що гр. ОСОБА_4 (протоколи №3, №7, №14, №15 та №16) та ОСОБА_5 (протокол №6) були залучені до роботи як викладачі. Виходячи з положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про освіту", викладацька діяльність здійснюється на основі трудового або цивільно-правового договору. Наданими договорами про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року, укладеними ФОП ОСОБА_3 з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, передбачено, що "нарахування коштів та оплата здійснюється таким чином: накопчується кількість годин, оплата за які дорівнює мінімальній заробітній платі. Після цього оформлюється цивільно-правова угода і відбувається оплата праці викладача /пункт 3.2 договору/; оплата послуг по даному договору здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами цивільно-правового договору /пункт 3.3 договору /. Враховуючи той факт, що договори цивільно-правового характеру з гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 в ході невиїзного інспектування не пред'явлені, що засвідчено у письмовому поясненні ФОП ОСОБА_3 (а саме: "на момент написання пояснення строки оплати послуг та укладення цивільно-правової угоди не настали, так як кількість годин не рівна домовленій. В середньому замовлення на запрошення викладачів буває 1 раз на 3 місяців, приблизно по 10 годин на 1 групу"), а тому такі працівники були допущені до роботи без належного оформлення трудових відносин /а.с.101-102/.

17 липня 2018 року інспектором Управління Держпраці у Полтавській області винесено припис про усунення виявлених порушень №ПЛ1533/166/АН/П, яким фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 зобов'язано усунути порушення вимоги частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України стосовно працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /а.с. 103-105/.

17 липня 2018 року інспектором Управління Держпраці у Полтавській області складено протокол про адміністративне правопорушення №ПЛ1533/166/АН/ПТ, яким зафіксовано вчинення адміністративного правопорушення ФОП ОСОБА_3, а саме: частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України щодо допущення працівників до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням керівника, шляхом заміни договорами про спільну діяльність /а.с.106-107/.

25 липня 2018 року заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області ОСОБА_6 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ1533/166/АН/П/ПТ/ТД-ФС, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 накладено штраф у сумі 223380,00 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України /а.с. 74-75/.

Не погодившись з прийняттям постанови про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку вказаній постанові, суд виходить з такого.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України /частина третя статті 24 КЗпП України /.

З аналізу норм Кодексу законів про працю України вбачається, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та несе відповідальність за нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства.

Судовим розглядом встановлено, що 26 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_3 укладені договори про спільну діяльність з ОСОБА_5 та з ОСОБА_4 /а.с. 111-112/.

Пунктами 1.1 договору про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5, та договору про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4, передбачено, що сторони домовилися про організацію спільної діяльності для досягнення спільних цілей у сфері навчання з питань охорони праці, обміну інформацією, методичними матеріалами, навчальними посібниками, практичним досвідом, виробничими потужностями, спільного формування навчальних груп, навчального процесу.

Пунктами 1.2 та 1.3 вказаних договорів визначено координацію спільних дій учасників, ведення їхніх спільних справ та їх участь у результатах спільних дій. Так, сторони можуть надавати одна одній будь-яку технічну чи організаційну допомогу, а також виконувати роботи по субпідряду на яких в них є декларації, ліцензії, сертифікати та дозволи уповноважених державних органів /пункт 1.2/. За потреби сторони можуть надавати послуги з викладацької діяльності /пункт 1.3/.

Для досягнення спільних цілей за даними договорами сторони зобов'язуються: обмінюватися наявною в їхньому розпорядженні інформацією з техніки спільної діяльності; проводити консультації для обговорення питань спільної діяльності; своєчасно інформувати один одного по наявність потенційних замовників; проводити спільну роботу з організації навчання з питань охорони праці /пункти 2.1/.

Нарахування коштів та оплата здійснюється таким чином: накопчується кількість годин, оплата за які дорівнює мінімальній заробітній платі. Після цього оформлюється цивільно-правова угода (згідно чинного законодавства) і відбувається оплата праці викладача /пункт 3.2/.

Оплата послуг по даному договору здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами цивільно-правового договору /пункт 3.3/.

Відповідно до пунктів 4.6 вказаних договорів сторони зобов'язуються не зводити співробітництво лише до дотримання вимог, що містяться в договорі, підтримувати ділові контакти та вживати всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності та розвитку їх комерційних зв'язків.

Згідно із пунктами 4.7 цих договорів усі сторони залишаються самостійними і незалежними один від одного зі свої бюджетом, але діють за даним договором спільно.

Відповідно до пунктів 5.1, 6.1, 6.3 та 6.4 цих же договорів сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України /пункти 5.1./; сторони усвідомлюють, що їх спільна діяльність здійснюється в складних умовах нестабільного ринку, що підвищує ступінь ризику їхнього бізнесу. У зв'язку з цим сторони залишають за собою право дострокового розірвання договору у зв'язку зі зміною економічної ситуації в країні, безперспективністю і недоцільністю здійснення спільної діяльності /пункти 6.1./; взаємовідносини сторін припиняються шляхом складання окремої угоди або акту про дострокове припинення дії договору /пункти 6.3/; дію договору може бути припинено однією з сторін шляхом письмового повідомлення за три місяці до припинення неї дії договору /пункти 6.4/.

На підтвердження виконання сторонами договору про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року, по якому накопичено обумовлену договором кількість годин, позивачем надано до суду цивільно-правовий договір № 1 від 27 липня 2018 року та акт приймання-передачі виконаної роботи № 1 від 27 липня 2018 року.

Цивільні правовідносини щодо спільної діяльності врегульовані главою 77 Цивільного кодексу України /надалі - ЦК України/.

Так, стаття 1130 ЦК України встановлює, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1131 цього Кодексу договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Суд не погоджується з аргументом відповідача, зазначеним в акті невиїзного інспектування № ПЛ1533/166/АН від 17 липня 2018 року, про те, що позивачем при допущенні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до роботи замінено трудові договори на договори про спільну діяльність, виходячи з наступного.

За нормами цивільного законодавства /пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України/ діє принцип свободи договору.

Так, згідно із частинами першою-третьою статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 цього Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Суд зазначає, що відповідач не довів та не надав доказів на обґрунтування невідповідності договорів про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року вимогам діючого цивільного законодавства.

Також відповідачем не доведено, що працівники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виконували саме трудові функції з викладацької діяльності, а договори про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року мають ознаки трудових договорів.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо презумпція правомірності правочину не спростована, всі права, передбачені правочином, підлягають реалізації сторонами правочину, а встановлені правочином обов'язки - виконанню.

Про факти наявності у договорів про спільну діяльність від 26 листопада 2017 року ознак нікчемних правочинів /відповідно до статті 215 ЦК України/ відповідачем не заявлено та доказів визнання судом договорів недійсними відповідачем не надано.

Крім того, позивачем долучена до матеріалів справи постанова Полтавського районного суду Полтавської області від 02 жовтня 2018 року у справі №545/1954/18 за матеріалами адміністративної справи, що надійшли від Управління Держпраці у Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) /а.с. 164-165/.

Провадження у справі стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Ця постанова набрала законної сили 16 жовтня 2018 року.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 02 жовтня 2018 року у справі №545/1954/18 встановлено відсутність порушень вимог законодавства щодо фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), то з урахуванням вищенаведеної норми статті 78 КАС України, вказана постанова є обов'язковою для адміністративного суду в питанні чи мало місце використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 найманої праці ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без оформлення трудових договорів.

Тож з огляду на спростований у судовому порядку факт допуску працівників до роботи без оформлення трудових договорів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 санкцій, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а постанова Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ1533/166/АН/П/ПТ від 17 липня 2018 року підлягає скасуванню як протиправна.

Отже, позов належить задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи /частина 1 статті 132 КАС України/.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу /частина 3 цієї статті/.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною п'ятою цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами /частина шоста статті 134 КАС України/.

За подання позову до суду позивач поніс судові витрати у загальній сумі 12233,80 грн, з яких витрати зі сплати судового збору складають 2233,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 10000,00 грн, що підтверджується квитанціями №0.0.1100442618.1 від 03 серпня 2018 року та №4015603 від 27 серпня 2018 року; договором про надання правової допомоги № 03/08/18 від 03 серпня 2018 року; ордером на надання правової допомоги ПТ № 047388; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області №6 від 24 червня 2016 року; квитанцією №14/11118 від 14 листопада 2018 року; актом прийому-передачі наданих юридичних послуг № 1 від 14 листопада 2018 року (додаток №1 до договору № 03/08/18 від 03 серпня 2018 року) та розрахунком суми гонорару за надану правничу допомогу від 14 листопада 2018 року /а.с. 5-6, 78-82, 177-179/.

Відповідачем у судовому засіданні заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, оскільки заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним з наданими адвокатом послугами.

Зі змісту акту прийому-передачі наданих юридичних послуг № 1 від 14 листопада 2018 року (додаток №1 до договору № 03/08/18 від 03 серпня 2018 року) та розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 14 листопада 2018 року слідує, що адвокатом надано такі послуги: консультації з питань трудового та цивільного законодавства (1 година - 1280,00 грн); роз'яснення законодавчо визначених шляхів вирішення питання щодо оскарження постанови про накладення штрафу № ПЛ1533/166/АН/Л/ПТ/ТД-ФС від 25 липня 2018 року (30 хвилин - 640,00 грн); зібрання доказів, аналіз та вивчення аналогічних спорів судової практики щодо розгляду оскарження постанови про накладення штрафу ПЛ1533/166/АН/П/ПТ/ТД-ФС від 25 липня 2018 року (2 години -2560,00грн); підготовка та подання адміністративного позову до Полтавського окружного адміністративного суду (2 години - 2560,00 грн); підготовка та подання відповіді на відзив відповідача по справі (1 година - 1280,00 грн); заперечення на адміністративний протокол та участь в Полтавському районному суді Полтавської області по справі №545/1954/18 (1 година - 1280,00 грн); прийняття участі в підготовчому судовому засіданні в Полтавському окружному адміністративному суді (2 години - 400,00 грн).

Разом з тим, суд дійшов висновку, що не підлягають стягненню на користь позивача такі витрати на правничу допомогу за послуги, як: консультації з питань трудового та цивільного законодавства; роз'яснення законодавчо визначених шляхів і вирішення питання щодо оскарження постанови про накладення штрафу; зібрання доказів, аналіз та вивчення аналогічних спорів судової практики щодо розгляду оскарження постанови про накладення штрафу, оскільки надання таких послуг не підтверджено матеріалами справи; позовна заява не містить посилань на значну кількість судової практики, в тому числі рішень Верховного Суду та Європейського суду з прав людини; підготовка справи до судового розгляду не передбачала зібрання інших доказів, ніж тих, які були наявні на момент здійснення невиїзного інспектування.

Також судові витрати за надання правничої допомоги щодо заперечення на адміністративний протокол та участь в Полтавському районному суді Полтавської області по справі №545/1954/18 стосуються іншої справи та не належать до судових витрат у справі №1640/2720/18, а тому не можуть бути розподілені при розгляді цієї справи відповідно до статті 139 КАС України.

Вказані обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не підтверджений наявними доказами та не є співмірним із наданими адвокатом послугами, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню на користь позивача.

Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 6473,80 грн, з них витрати зі сплати судового збору у сумі 2233,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 4240,00 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вул.Радянська, буд.19, с.Василівка, Полтавський район, Полтавська область, 38743, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул.Пушкіна, буд. 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ1533/166/АН/П/ПТ/ТД-ФС від 25 липня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 39777136) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вул.Радянська, буд.19, с.Василівка, Полтавський район, Полтавська область, 38743, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) стягнути судові витрати у загальній сумі 6473,80 грн, з них витрати зі сплати судового збору у сумі 2233,80 грн (дві тисячі двісті тридцять три гривні вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу 4240,00 грн (чотири тисячі двісті сорок гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Повне рішення складено 20 листопада 2018 року.

Суддя ОСОБА_7