Рішення № 77953703, 19.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2018 р. Справа№0540/9343/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відповідно до якої просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючи з 01.11.2015 року пенсії, визнати протиправним та скасувати рішення про призупинення (припинення) виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату призначеної пенсії за віком починаючи з 01.11.2015 року та утриматись від подальшого призупинення пенсійної виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, з 09.10.2014 року позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, до 01.11.2015 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення та перераховував належні до виплати суми на картковий рахунок. 01 листопада 2015 року виплата пенсії була призупинена «до з'ясування» у зв'язку з уточненням місця проживання. 19 грудня 2016 року позивач звернувся до УПФУ у м. Краматорську Донецької області за поновленням виплати пенсії. Управлінням було направлено на комісію список від 20 грудня 2016 року № 137/2, в якому зазначені дані для перевірки фактичного місця проживання позивача. На підставі отриманого рішення Комісії по протоколу від 14.04.2017 року № 47 прийняте рішення про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушує конституційні права. Просив визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у невиплаті починаючи з 01 листопада 2015 року пенсії, визнати протиправним та скасувати рішення про призупинення (припинення) виплати пенсії та зобов'язати відновити виплату призначеної пенсії за віком починаючи з 01 листопада 2015 року та утриматись від подальшого призупинення пенсійної виплати.

Крім того, представник позивача просила суд звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору як особу, яка через майновий стан не має можливості його сплатити.

Ухвалою суду від 27 вересня 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 17 жовтня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 27 вересня 2018 року суд частково задовольнив клопотання представника позивача та відстрочив сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.

17 жовтня 2018 року розгляд справи був відкладений на 19 листопада 2018 року.

09 жовтня 2018 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог та зазначив що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду.

Свою позицію відповідач вмотивовував наступним, ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ в м. Єнакієве Донецької області. Пенсійну справу взято на облік 01.08.2014 року. З 01.11.2015 року виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено до з'ясування фактичного місця проживання. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706 внутрішню переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. З 14.06.2016 року (дата набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365) рішення щодо призначення (відновлення) пенсій органами Пенсійного фонду України можуть прийматись на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами міських рад (далі - Комісія). Управлінням було направлено на Комісію список, в якому зазначені дані для перевірки фактичного місця проживання. На підставі витягу з протоколу засідання Комісії № 47 від 14.04.2017 року прийняте рішення відмовити внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) пенсії на підставі акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутись особисто в органи Пенсійного фонду за місцем реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи та надати оригінали документів, що підтверджують його особистість, підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території. Після надання необхідних документів та отримання рішення Комісії буде прийняті рішення щодо призначення (відновлення) виплати пенсії. Станом на 05.10.2018 ОСОБА_1 вдруге до управління за поновленням виплати пенсі не звертався. Щодо вимоги позивача сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.11.2015 року, управління зазначає, що відповідно до пункту 15 постанови КМУ №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановою КМУ № 335 від 25.04.2018 року) «орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умова окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.» До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України позивач має право оскаржити рішення органу владних повноважень в адміністративному суді. З позовної заяви позивача не зрозуміло, яке рішення він оскаржує, які дії управління він вважає неправомірними. Якщо позивач не погоджується з припиненням виплати пенсії, він має право звернутися особисто з відповідною заявою до управління і лише в разі отримання від управління відмови в поновленні виплати пенсії, він має право оскаржити цю відмову в судовому порядку. Жодного рішення про відмову в поновленні виплати пенсії управлінням не приймалось.

До відзиву на адміністративний позов відповідач надав розпорядження від 06.10.2015 року про припинення виплат пенсії до з'ясування ОСОБА_1 у зв'язку з уточненням місця проживання (доказів направлення або вручення його позивачу відповідачем до суду не надано).

16 жовтня 2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області в якій представник позивача зазначає, відповідач вважає, що згідно ст.122 КАСУ шестимісячний строк звернення до суду для позивача сплинув, оскільки з припущень відповідача ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав з 01.11.2015 року. Відповідачем не надано до відзиву на адміністративний позов доказів про те, що Позивачу стало достовірно відомо про порушення його прав 01 листопада 2015 року. Про порушення прав Позивача, яке полягає у невиплаті йому призначених у відповідності до законодавства України пенсійних виплат він дізнався від представника ОСОБА_2, коли отримав лист-відповідь № 15852/02 від 04.09.2018 року від УПФУ у м. Краматорську Донецької області, а саме 07.09.2018 року, про що є відповідні докази додані до позовної заяви, а саме копії: адвокатського запиту, підтвердження отримання Відповідачем цього запиту та лист від Відповідача. Відповідач стверджує у наданому відзиві на адміністративний позов, що жодного рішення про відмову в поновленні виплати пенсії управлінням не приймалось, і Відповідач відповідно до ст.19 Конституції України діє лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, але в той самий час припинив виплату пенсії Позивачу на підставах не підтвердження фактичного місця проживання посилаючись на підзаконні нормативно-правові акти, а саме Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, № 335 від 25.04.2018 року. Крім цього у листі від 04.09.2018 року № 15852/02 УПФУ у м. Краматорську Донецької області повідомляє, що на підставі отриманого рішення Комісії по протоколу № 47 від 14.04.2017 року прийняте рішення про відмову у виплаті пенсії Позивачу. Інформації про рішення УПФУ у м. Краматорську Донецької області представнику Позивача не надано. Однак, згідно положень ЗУ № 1058-ІУ, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст..49 ЗУ № 1058-ІУ. Крім цього, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Позивач вважає, що управління пенсійного Фонду України у м. Краматорську Донецької області не мав законних підстав припиняти виплату пенсії ОСОБА_1. Позивач вважає, що допущене грубе порушення його прав при здійсненні владних повноважень УПФУ у м. Краматорську Донецької області.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2. Позивач є пенсіонером за віком про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 від 27 березня 2003 року.

30 вересня 2016 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_1, про що свідчить довідка № 1426076594 від 30.09.2016 року. Довідка є чинною та на момент розгляду справи не скасована (доказів її скасування сторонами до суду не надано).

Згідно відповіді відповідача № 15852/02 від 04.09.2018 року на запит адвоката ОСОБА_2 зазначено, що 09 жовтня 2014 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся до УПФУ у м. Краматорську Донецької області з заявою про запит пенсійної справи з УПФУ в м. Єнакієве Донецької області, та прийнятий на облік в управлінні як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України по матеріалам електронної пенсійної справи. Згідно з матеріалами електронної пенсійної справи пенсію призначено з 16.11.1986. З 01.11.2015 виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено «до з'ясування» у зв'язку з уточненням місця проживання. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365. рішення щодо призначення (відновлення) пенсій органами Пенсійного фонду України можуть прийматись на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами міських рад (далі - Комісія). 19 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до управління за поновленням виплати пенсії. Управлінням було направлено на Комісію список від 20.12.2016 № 137/2, в якому зазначені дані для перевірки фактичного місця проживання ОСОБА_1 На підставі отриманого рішення Комісії по протоколу від 14.04.2017 № 47 прийняте рішення про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 Для поновлення виплати пенсій ОСОБА_1 необхідно звернутись особисто в органи Пенсійного фонду за місцем реєстрації в якості переселенця та надати оригінали документів, що підтверджують її особистість, підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території (для громадян зареєстрованих як переселенці в органах державної влади тощо). На час складання відповіді ОСОБА_1 до управління за поновленням виплати пенсії не звертався.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Доказів прийняття такого рішення та доведення його до позивача сторонами суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у собі не містить, а положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закону України "Про боротьбу з тероризмом" не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Тому аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу керуючись постановами Кабінету Міністрів України було правомірним, суд вважає помилковим.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Враховуюче обставину, що відповідачем прийнято розпорядження № 834261 від 06.10.2015 року про припинення виплати пенсії до з'ясування ОСОБА_1 в зв'язку з уточненням місця проживання суд вважає за доцільним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області № 834261 від 06.10.2015 року про припинення виплати пенсії, оскільки зазначене розпорядження не приймалось до вимог та з підстав ст. 49 Закону України № 1058, доказів направлення або вручення його позивачу відповідачем до суду не надано.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень відновити виплату пенсії позивачу з моменту припинення виплати та сплатити заборгованість по пенсійним виплатам.

Стосовно вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача утриматись від подальшого припинення виплати йому пенсії задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними та суд не може вирішувати дане питання на майбутнє.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу є протиправними діями суб'єкта владних повноважень - управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату належної позивачу пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення по справі.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір в розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) яка полягає у не виплаті, починаючи з 01 листопада 2015 року пенсії ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області № 834261 від 06.10.2015 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) відновити виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) пенсії за віком починаючи з 01.11.2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 20 листопада 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.