Рішення № 77948941, 12.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2018Справа № 910/10414/18

За позовомФізичної особи-підприємця Кальченка Олександра БорисовичадоТовариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон Трейд"простягнення 224263,74 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники сторін:

від позивачаОСОБА_3, довіреність №2 від 02.10.2018;від відповідачане з'явились;ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Кальченко Олександр Борисович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон Трейд" 224263,74 грн, з яких: основний борг у розмірі 196724,61 грн, пеня в сумі 23868,34 грн, 3% річних у розмірі 2097,00 грн та інфляційні втрати на суму 1573,79 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товару №К-111 від 10.05.2017 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 відкрито провадження у справі №910/10414/18; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 19.09.2018; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

У підготовчому засідання 19.09.2018 було оголошено перерву до 03.10.2018. Сторонам направлено виклик у судове засідання 03.10.2018 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/10414/18 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 25.10.2018.

Судове засідання, призначене на 25.10.2018, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Смирнової Ю.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 судове засідання для розгляду справи № 910/10414/18 по суті призначено на 12.11.2018.

Представник позивача в судове засідання 12.11.2018 з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 12.11.2018 свого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив. Стосовно повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи №910/10414/18, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлені судом рекомендованими листами із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02081, м.Київ, вул.Тепловозна, будинок 9А.

Однак, конверти з ухвалами Господарського суду міста Києва були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва в справі №910/10414/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон Трейд" про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 12.11.2018 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.05.2017 між Фізичною особою-підприємцем Кальченком Олександром Борисовичем (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон Трейд" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу товару №К-111 (далі - договір) відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати і доставити у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п.1.1), найменування товару: щебінь щільний природний для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій та робіт, фракцій 0*5, 5*10, 5*20, 10*20, 20*40 та 40*70 мм, щебенево-піщана суміш с - 7, щебенево-піщана суміш С-5, гранвідсів, пісок, асфальтобетонна суміш, бетонні суміші, розчини, залізобетонні та бетонні вироби (далі - товар) (п.1.2), ціна товару за даним договором переглядається продавцем у односторонньому порядку та погоджується сторонами щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця на наступний місяць продажу товару за даним договором. Ціна товару, що передається покупцеві, зазначається з урахуванням витрат на доставку (п.2.3), покупець оплачує продавцю загальну вартість поставленої партії товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки. Можлива передплата товару згідно виставленого продавцем рахунку (п.4.1), у разі прострочення покупцем терміну оплати партії товару, що вказаний в п.4.1 даного договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.4.2), форма розрахунків: безготівкова (п.4.3), передача кожної партії товару відбувається на підставі видаткової накладної на цю партію товару (п.5.1), даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного року. За тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього договору кожна сторона має право повідомити у письмовій формі іншу сторону про припинення договору після закінчення строку його дії. У випадку нездійснення такого повідомлення однією із сторін цей договір вважається таким, що автоматично пролонгований на аналогічний строк, а в частини розрахунків - до остаточного виконання сторонами зобов'язань за даним договором. Припинення дії цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань, які виникли під час дії цього договору до повного їх виконання (п.6.1).

На виконання умов даного договору продавцем було передано, а покупцем прийнято товар, загальною вартістю 321724,61 грн, що підтверджується підписаними між сторонами та скріпленими печатками юридичних осіб видатковими накладними №12 від 14.03.2018 на суму 120970,57 грн, №13 від 15.03.2018 на суму 133890,42 грн, №73 від 04.04.2018 на суму 66863,62 грн та відповідними товарно-транспортними накладними №14-1 від 14.03.2018, №13-1 від 15.03.2018 та №3-2 від 04.04.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, продавцем було виставлено покупцю для оплати рахунок №12 від 14.03.2018 на суму 120970,57 грн, №17 від 15.03.2018 на суму 133890,42 грн, №6 від 03.04.2018 на суму 66863,62 грн.

15.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон Трейд" було сплачено позивачу 50000,00 грн згідно рахунку №12 від 14.03.2018, 29.03.2018 - 25000,00 грн згідно рахунку №17 від 15.03.2018, 03.04.2018 - 50000,00 грн згідно рахунку №17 від 15.03.2018, а всього на загальну суму 125000,00 грн.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, грошові кошти, які надійшли від відповідача були зараховані позивачем відповідно до призначення платежу.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач, свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару виконав належним чином, загальна вартість отриманого відповідачем товару склала 321724,61, однак останній, всупереч п.4.1 укладеного між контрагентами правочину за поставлений позивачем товар у строки, встановлені відповідним договором купівлі-продажу оплатив частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 196724,61 грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 23868,34 грн за період з 20.03.2018 по 31.07.2018.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом п.4.2 договору, у разі прострочення покупцем терміну оплати партії товару, що вказаний в п.4.1 даного договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, то вимоги позивача про стягнення пені визнаються судом обґрунтованими та задовольняються на суму 23868,34 грн за розрахунком позивача, який перевірено судом.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 20.03.2018 по 31.07.2018 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та визначено, що він є вірним, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2097,00 грн., нарахованих за період прострочення з 20.03.2018 по 31.07.2018.

Пунктом 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 визначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, який наданий позивачем, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині, з урахуванням рекомендацій, які викладені в п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за період прострочки з квітня місяця 2018 року по липень місяць 2018 року на суму 185,71 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кальченка Олександра Борисовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон Трейд" підлягають задоволенню частково.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон Трейд" (02081, м.Київ, вул.Тепловозна, будинок 9А, ідентифікаційний код 39543412) на користь Фізичної особи-підприємця Кальченка Олександра Борисовича (09100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 196724 (сто дев'яносто шість тисяч сімсот двадцять чотири) грн 61 коп основного боргу, пеню в розмірі 23868 (двадцять три тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 34 коп., 3% річних на суму 2097 (дві тисячі дев'яносто сім) грн 00 коп, 185 (сто вісімдесят п'ять) грн 71 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3343 (три тисячі триста сорок три) грн 13 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 19.11.2018

Суддя Ю.М. Смирнова