Рішення № 77948526, 08.11.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2018 р. м. Житомир Справа № 906/589/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Голюк Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Фірма" Мізан"

до Фізичної особи-підприємця Яворського Артура Івановича

про стягнення 27049,53 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 25900,00 грн. основного боргу, 63,86 грн. 3% річних, 723,78 грн. пені, 361,89 грн. відсотків передбачених ст. 536 ЦК України.

08.11.2018 на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача, відповідно до якої останній просить розглядати справу у відсутність його представника, а також задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судові засідання не направляв.

Ухвала господарського суду від 18.10.2018 повернулися до суду в відміткою працівника пошти "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007 Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем реєстрації Фізичної особи-підприємця Яворського Артура Івановича є АДРЕСА_1, індекс 10002.

На зазначену вище адресу судом направлялась кореспонденція.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Разом з тим, судом взято до уваги, що явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2018 між Приватним підприємством "Фірма" Мізан" (покупець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Яворського Артура Івановича (постачальник/відповідач) укладено договір поставки №29/05/18, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити заготовки дерев'яні розміром 35мм х 80 мм та 35 мм х 120 мм довжиною від 1500 мм + кратної 500 мм не допускається гниль, шашель, тріщини та обзел (товар). У разі поставки товстішої або ширшої заготовки до розрахунку вартості входить лише замовлені розміри у кількості, за ціною, строками відповідно до умов цього договору (п.п. 1.1. договору).

Згідно п. 2 договору постачальник зобов'язаний передати товар покупцеві відповідно до умов, визначених у накладній, на підставі заявки (замовлення) покупця, де зазначається кількість товару, що підлягає поставці за цим договором та строк поставки цієї партії. Зобов'язання постачальника з поставки вважається виконаним з моменту передання товару покупцю.

Пунктом .3. договору передбачено, що після отримання замовлення, постачальник проводить формування товару та його поставку покупцю протягом 7 робочих дні від дати отримання 30 % попередньої оплати.

Цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до «31» грудня 2018 року, але, в будь-якому випадку, до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.п. 9.1. договору).

29.05.2018 постачальник виставив покупцю рахунок-фактуру №СФ-0000024 (а.с.14).

Позивач в свою чергу вніс попередню оплату в сумі 25900,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням (а.с.15).

Оскільки відповідач на протязі тривалого часу не поставив товар, визначений договором, позивач направив йому лист за вих. №74 від 25.06.2018 з проханням повернути попередню оплату.

Відповідач сплачену попередню оплату не повернув позивачу, внаслідок чого останній звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи факт недотримання порядку передачі-приймання товару, суд прийшов до висновку, що зобов'язання по передачі відповідачем позивачу товару, не виконано.

Отже позовні вимоги щодо стягнення суми попередньої оплати є законними та обґрунтованими.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 63,86 грн. 3% річних, 723,78 грн. пені, 361,89 грн. відсотків передбачених ст. 536 ЦК України.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Проте в даному випадку нарахування пені при поверненні попередньої оплати не врегульовано умовами договору, а тому вимога щодо стягнення 723,78 грн. пені не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 361,89 грн. відсотків передбачених ст. 536 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

На порушення цієї норми відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем гроші.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, можливість застосовування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Такої ж думки дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні вимоги про стягнення 361,89 грн. відсотків, передбачених ст. 536 ЦК України, слід відмовити.

Також, як зазначалося раніше, позивач просить стягнути з відповідача 63,86 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки 3%, виконані позивачем (а.с. 5), суд дійшов висновку, що нарахування останніх виконані без дотримання ст. 530 ЦК України.

Так, позивачем 25.06.2018 за вих. №74 направлено лист з проханням повернути суму сплаченої попередньої оплати протягом 2-х днів.

Згідно ч. 2 ст. 530 ГПК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи зазначені положення законодавства, суд дійшов висновку, що нарахування 3% річних за період з 01.07.2018 по 05.07.2018 з урахуванням строку, визначеного ЦК України є передчасним, а тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 25900,00 грн. попередньої оплати обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Яворського Артура Івановича (10002, АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1)

- на користь Приватного підприємства "Фірма" Мізан" (юридична адреса: 09052, Київська область, Сквирський район, с. Антонів, вул. Перемоги, 17, ід. код 31100856) 25900,00 грн. основного боргу. а також 1687,12 грн. сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.11.18

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати :

1 - в справу;

2, 3 - позивачу (09052, Київська область, Сквирський район, с. Антонів, вул. Перемоги, 17) (рек. з повід.)

(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Гоголя, 20/4) (ре. з повід.)