Рішення № 77946582, 22.10.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/4797/18

Провадження № 2/524/1921/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2018 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого - судді Предоляк О.С.

при секретарі Гладкій К.О.

розглянувши у загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору недійсним, стягнення коштів та у відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В

До суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору недійсним, стягнення коштів та у відшкодування моральної шкоди .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15 лютого 2018 року між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг» укладено договір фінансового лізингу №01249, предметом якого є надання послуг спрямованих на придбання автомобіля лада гранта вартість предмета 112 000 грн. До підписання вказаного договору надані реквізити для оплати в банку авансового платежу згідно договору фінансового лізингу №01249. Факт оплати підтверджується відповідними квитанціями банку. Вважає, що договір №01249 укладений з порушенням норм діючого законодавства, зокрема позивач, як споживач, отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, в договорі включено несправедливі умови, не містить нотаріального посвідчення та є недійсним. Вважає, що на підставі ст. 216 ЦК України необхідно стягнути з відповідача збитки та моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_1 просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Клопотання про відкладення справи до суду не надходили. Відзив на позовну заяву суду не надавав. У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував позивач по справі.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено, що 15 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» договір №01249 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб автомобіль марки лада/гранта, комплектація/модифікація 219010-011-50, об’єм/ тип двигун 1,6, тип КПП 5МТ вартістю відповідно до п. 8. 2 договору 234 300 грн.

При укладенні договору позивач сплатив 24000 грн., відповідно до квитанції № 1807-15-009/С та 44 000 грн., в якості авансового платежу відповідно до договору фінансового лізингу №01249 від 16.02.2018 року, що підтверджується квитанцією №1807-16-021/с від 16.02.2018 року

18.05.2018 року позивач направив на адресу ТОВ «Сігма Автолізинг» заяву з проханням розірвати договір та повернути сплачені кошти. Вказана заява залишилась без відповідного реагування.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки. За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Так, згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1ст. 807 ЦК України, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Предметом лізингу відповідно до п. 1.1. Договору є автомобіль лада/гранта, комплектація/модифікація 219010-011-50, об’єм/ тип двигун 1,6, тип КПП 5МТ. Вказані ознаки не є індивідуальними, а є виключно родовими. У випадку з автомобілем індивідуальними ознаками є номер кузова, рік випуску, колір і т.п. Із вказаних в Договорі ознак не вбачається який саме автомобіль має отримати позивач - новий або вживаний, в якій комплектації, якого покоління і року випуску, тощо.

Частини 1 та 2 ст. 184 ЦК України зазначають, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

З огляду на це, предмет договору не визначено індивідуальними ознаками, що є порушенням норм ЦК Україниі є підставою для оспорювання правочину.

Спірний договір містить ряд несправедливих умов, що в силу положень ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» також є підставою для його оспорювання. Так, зокрема, стаття 1 договору передбачає відповідальність сторін за невиконання умов договору. В зазначеній статті і в договорі в цілому відсутня будь-яка конкретна відповідальність лізингодавця за невиконання своїх зобов’язань, прострочення передачі предмета лізингу, несвоєчасне повернення коштів і т.п.

Несправедливою умовою договору на думку суду є і є пункт 3.2.6, який надає право відповідачу в односторонньому порядку розірвати договір у випадку порушення позивачем будь-якого з зобов’язань за договором.

Несправедливими є положення договору щодо вартості предмета лізингу. Так, у випадку його здорожчення, всі платежі позивача за договором підлягають безумовному і автоматичному збільшенню, а позивач в такому випадку зобов’язаний доплатити відповідачу різницю (п. 9.4., п. 9.7.).

Несправедливими згідно із частиною третьою споживачів, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту оспорюванного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов’язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов’язань лізингоодержувача.

Відповідно до частини 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-2766 цс 15 від 15 грудня 2015 року, № 6-330 цс 16 від 8 червня 2016 року та №6-1551 цс 16 від 19 жовтня 2016 року.

За положеннями даної норми ні комісія за укладення договору, ні адміністративний платіж не відносяться до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу. Договір не містить жодного обґрунтування співмірності розміру комісії (10% вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а відповідні дії фактично полягали лише у виготовленні типової форми договору. Те саме стосується і комісії за передачу предмета лізингу (3% вартості предмета лізингу).

За наведеного, оцінюючи надані позивачем письмові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень, враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку про недодержання в момент вчинення правочину, а саме договору фінансового лізингу № 01297 від 15.02.2018 року укладеного між сторонами вимог, які встановлені Цивільним кодексом України, а також Законом України «Про захист прав споживачів», у зв’язку із чим спірний договір слід визнати недійсним.

Оскільки оспорюваний договір фінансового лізингу від 15 лютого 2018 року №01249 укладено сторонами в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчено, як того вимагають вищевказані норми матеріального права, то відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін і, як наслідок, на підставі частин першої, п'ятої статті 216 ЦК України з відповідача підлягає стягненню грошова сума, сплачена позивачем за нікчемним договором в розмірі 68 000 грн.

Вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, тому як не містяться на вимогах закону. Так, згідно з п.5 ч.1ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. У ст.1 Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції", поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект. Відповідно до ст. 711ЦК шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу. Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені § 3 гл. 82ЦК.

Таким чином, у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України - якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд стягує з відповідача судові витрати на користь держави.

Керуючись ст.ст. 16, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 12, 77, 78, 81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору недійсним, стягнення коштів та у відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу №01249 від 15.02.2018 року недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 68 000 (шістдесят вісім тисяч) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь держави судові витрати у розмірі 1409,60 (одна тисяча чотириста дев’ять, 60)грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.С. Предоляк