Постанова № 77942916, 07.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7093/18

Номер справи місцевого суду: 521/4202/18

Головуючий у першій інстанції Поліщук І.О

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Ющак А.Ю.,

представника Комунального закладу «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» - Павленка М.С.,

представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального закладу «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Комунального закладу «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» про визнання наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив:

13.03.2018 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до Комунального закладу (далі КЗ) «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня», в якому просив суд визнати неправомірним наказ № 115-ос/тр від 24.07.2017 року про розірвання трудового договору з лікарем ОСОБА_4, та поновити ОСОБА_4 на посаді лікаря - терапевта приймального відділення КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі - 25000 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що наказом № 115-ос/тр КЗ «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» його було звільнено з посади лікаря-терапевта приймального відділення лікарні на підставі п.3ч.1 ст.40 КЗпП України. В оскаржуваному наказі зазначено, що до нього раніше застосувалися заходи дисциплінарного стягнення, за порушення трудової дисципліни наказом № 4с від 28 березня 2017 року йому була оголошена догана, наказ не оскаржений, головним лікарем не скасований, однак не дивлячись на те, що він не оскаржив наказ, яким йому було винесено догану, позивач з даним наказом не погоджувався, вважає його незаконним.

Крім того, позивач також вказував, що в наказі від 24.07.2017 року № 1150 ос/тр, яким його було звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, зазначено, що з 02 квітня по 18 липня 2017 року лікар ОСОБА_4 згідно листків непрацездатності був тимчасово непрацездатний і 19, 20 та 21 липня 2017 року до роботи не став. Позивач підтверджував, що дійсно з 02 квітня по 18 липня 2017 року був тимчасово непрацездатний, що підтверджується листками непрацездатності, окрім цього, він є інвалідом ІІ групи з 2010 року, що підтверджується посвідченням 18.07.2017 року, комісією МСЕК була підтверджена друга група інвалідності. При підготовці до проходження МСЕК останні два тижня він регулярно їздив до Одеси, у зв'язку з тим, що перед комісією йому за призначенням сімейного лікаря необхідно було пройти всі аналізи, дообстеження та отримати консультацію спеціалістів (хірурга, ЛОРа, окуліста, невропатолога). 18.07.2017 року він пройшов комісію МСЕК, в результаті якої було підтверджено другу групу інвалідності, у висновку МСЕК позивачу було рекомендовано продовжити реабілітацію після інсульту у відпустці, тому він отримавши всі погодження щодо надання відпустки, залишивши заяву головному лікарю, сподівався що продовжить реабілітацію в законній відпустці. Далі позивач вказував, що 18.07.2017 року пройшовши МСЄК він поїхав додому, по дорозі додому йому стало погано, будо викликано швидку допомогу, яка надала медичну допомогу позивачу. За рекомендацією сімейного лікаря 19.07.2017 року вранці він був на прийомі у лікаря поліклініці № 16, що підтверджується записами у амбулаторній картці. Вранці 20.07.2017 року він був на прийомі у головного лікаря, де отримав категоричну відмову у наданні відпустки без пояснення причини.

Далі позивач вказав, що після цього він звернувся до Департаменту охорони здоров'я Одеської ОДА, а потім до Одеської ОДА, де ним було написано та подано звернення на ім'я губернатора на протиправність дій головного лікаря ОСОБА_6 по відношенню до нього.

21.07.2017 року вранці позивач звернувся з письмовою заявою про відпустку, до заяви було подано рекомендації МСЕК від 18.07.2018 року, таким чином відсутність на роботі 19, 20 та 21 липня 2017 року пояснюється вищенаведеними обставинами, що в свою чергу не є підставою для звільнення його начебто за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Моральну шкоду обґрунтовував тим, що незаконне звільнення з роботи порушило його законні права, призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, чим спричинено моральні страждання.

Представник відповідача - КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 до КЗ «Білгород -Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді лікаря - терапевта приймального відділення КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» з 24 липня 2017 року.

Стягнуто з КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» на користь ОСОБА_4:

- середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 липня 2017 року по 17 липня 2018 року в сумі - 68 352 грн., з утриманням податків, страхових внесків та інших обов'язкових платежів.

- моральну шкоду у сумі 2000 грн.

- на користь держави судовий збір у сумі - 704,80 грн.

В частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах одного місячного платежу у розмірі 5120,50 грн. було допущено негайне виконання судового рішення.

В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі КЗ «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач був незаконно звільнений по п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, а тому підлягає поновленню на роботі з виплатою позивачу всіх належних сум, які йому підлягають виплаті за незаконне звільнення, а також завданої моральної шкоди.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено і сторонами не оспорюється, що позивач з 03 листопада 2010 року працював лікарем-терапевтом приймального відділення у відповідача. Наказом адміністрації КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» від 22 липня 2016 року позивач був звільнений з роботи за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Разом з тим, рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.02.2017 року ОСОБА_4 поновлено на роботі на посаді лікаря терапевта приймального відділення КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» з 22 липня 2016 року (а.с.169-173). Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 липня 2016 року по 21 лютого 2017 року в сумі 44 259,62 грн., з утриманням податків, страхових внесків та інших обов'язкових платежів, а також моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Відповідно до наказу № 81 від 23.02.2017 року КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» ОСОБА_4 було поновлено на роботі в лікарні на посаді лікаря - терапевта приймального відділення.

В подальшому, 15 березня 2017 року до адміністрації КЗ надійшла доповідна записка заступника головного лікаря з медичної частини ОСОБА_7 про те, що 07 березня 2017 року під час здачі чергування по лікарні, лікар - терапевт приймального відділення ОСОБА_4 поставив до її відома про введення пацієнту сильнодіючого наркотичного препарату «сібазон». В результаті проведеної перевірки вказаних вище обставин було встановлено, що лікарем ОСОБА_4 06 березня 2017 року була оформлена медична карта № 1556 стаціонарного хворого ОСОБА_8 з діагнозом «вегето-судинна дистонія», однак вказаному хворому не показана госпіталізація до стаціонарного відділення. Приблизно о 23 годині, 06 березня 2017 року хворому ОСОБА_8 необґрунтовано призначено та введено сильнодіючий наркотичний препарат «сібазон», що є порушенням клінічного протоколу надання медичної допомоги хворим на вегето-судинну дистонію.

Перелічені порушення вказані у висновку протоколу № 1 від 10 березня 2017 року, складеного комісією, яка створена наказом головного лікаря від 06 березня 2017 року № 90. Враховуючи цілий ряд побічних дій препарату «сібазон» (порушення координації руху, дезорієнтацію в просторі, неуважність та інше) лікар ОСОБА_4 не мав права відпускати таку хвору з лікарні без контролю її стану до моменту передачі лікуючому лікарю терапевтичного відділення. Додаткові записи в карті № 1556 були зроблені ним після виписки ОСОБА_8 зі стаціонару.

Також вказані порушення у висновку протоколу № 2 від 17 березня 2017 року, складеного цією ж комісією, створеною тим же наказом. Таким чином, в діях лікаря ОСОБА_4 згідно вищевказаної доповідної записки, вбачається порушення наступних пунктів Посадової інструкції:

п.2.1. - проводить первинний огляд хворих, робить запис в історії хвороби;

п.2.5. - має право призначати наркотичні та сильно діючи препарати згідно наказу МОЗ України № 494 від 07 липня 2015 року «Про затвердження порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров'я України».

Крім того, 12 березня 2017року до адміністрації лікарні надійшла доповідна записка від 13 березня 2017 року лікаря - анестезіолога ОСОБА_9 про те, що черговий лікар - терапевт приймального відділення ОСОБА_4 відмовився негайно госпіталізувати для надання невідкладної медичної допомоги до реанімаційного відділення хворого Росомаху. У хворого Росомахи, який надійшов до приймального відділення у важкому стані, задихався та потребував екстреної медичної допомоги, різко погіршився стан, у зв'язку з чим до відділення була викликана лікар - анестезіолог ОСОБА_9 Остання запропонувала у зв'язку з необхідністю надання термінової медичної допомоги негайно направити хворого до реанімації, на що лікар ОСОБА_4 почав на неї кричати, висловлюватися на її адресу нецензурною лайкою та відмовив у направленні хворого до реанімації, мотивуючи відмову необхідністю завести на нього медичну документацію (пояснення медичної сестри ОСОБА_10

На прохання лікаря - анестезіолога ОСОБА_9 негайно відправити хворого до реанімації, лікар ОСОБА_4 відповів відмовою, підвищував на неї тон, кричав, висловлювався на її адресу нецензурною лайкою та продовжував складати на нього медичну карту стаціонарного хворого (пояснення молодшої медичної сестри ОСОБА_11.).

Таким чином, згідно доповідної записки, в діях лікаря ОСОБА_4 вбачається порушення вимог Посадової інструкції, а саме:

п. 2.4. - надає допомогу важким хворим безпосередньо важким хворим у приймальному відділенні;

п. 2.12. - дотримується правил та принципів лікарської етики і деонтології.

Крім того, на думку відповідача позивач ОСОБА_4 порушив п. 4.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку лікарні, який зобов'язує працівника: дотримуватися трудової та технологічної дисципліни, виконувати своєчасно та в повному об'ємі робочі завдання (функціональні обов'язки), забезпечувати належну якість виконуваних робіт, поводитися етично по відношенню до інших працівників та пацієнтів; забезпечити якість, об'єм та культуру надання медичної допомоги населенню.

У зв'язку з цим, наказом № 4-с від 28 березня 2017 року КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, які викладені вище, та які мали місце 06 та 12 березня 2017 року, у вигляді догани.

Крім того, у відповідності до Актів № 1 від 19 липня 2017 року, № 2 від 20 липня 2017 року та № 3 від 21 липня 2018 року про відсутність на роботі позивача ОСОБА_4, останній 19, 20 та 21 липня 2017 року був відсутнім на роботі без поважних причин.

Однак, вирішуючи питання про відсутність позивача без поважних причин на робочому місці, відповідачу належало з'ясувати, чи є підстави для його звільнення за прогули, а не за систематичне невиконання службових обов'язків, оскільки нез'явлення на робочому місці без поважних причин тягне за собою при наявності до того правових підстав звільнення працівника не за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, а за п.4 ч.1 ст. 40 вказаного Кодексу - саме за прогули без поважних причин.

Вирішуючи питання про незаконність звільнення позивача, суд першої інстанції обгрунтовано провів аналіз наказу № 4-с від 28 березня 2017 року, згідно якого КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, за порушення трудової дисципліни, які мали місце 06 та 12 березня 2017 року.

Такий аналіз суд мав здійснити, оскільки позивача було звільнено саме за систематичне невиконання посадових обов'язків, які мали місце у тому числі і 06 та 12 березня 2017 року.

При цьому суд дійшов обгрунтованого і правильного висновку про те, що позивача було незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, про що був виданий наказ №4-с від 28 березня 2017 року.

Так, суд дійшов правильного висновку про те, що при порушенні трудової дисципліни дії працівника є винними та протиправними, а при невиконанні ним трудових обов'язків через недостатність кваліфікації вина та протиправність працівника відсутні, оскільки він не може виконувати свої обов'язки по причинах незалежних від нього, і це не може бути розцінено як порушення трудової дисципліни.

При цьому суд обгрунтовано вказав, що в наказі не розкрито в чому полягає порушення принципів лікарської етики та деонтології. Представник відповідача звертав увагу суду, що позивач нецензурно виловлювався 06 та 12 березня 2017 року і це обґрунтовував пояснювальними записками, які стали підставами для прийняття наказу. В свою чергу, позивач заперечував факт нецензурної лайки.

Разом з тим, стороною відповідача не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження неетичної поведінки позивача 06 та 12 березня 2017 року, у зв'язку з чим факт нецензурної лайки ОСОБА_4 у зазначені вище дні суд правильно вважав недоведеним. Тобто, оцінивши надані докази, письмові пояснення працівників лікарні, які підтверджували факти, начебто, неетичної поведінки позивача, його висловлювання нецензурними словами, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що наданих пояснювальних недостатньо для встановлення наявності факту порушення ОСОБА_4 трудової дисципліни 29 березня 2017 року. При цьому суд правильно вказав, що позивача вже було звільнено з займаної посади за аналогічні порушення, однак, рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.02.2017 року його поновлено на роботі на посаді лікаря - терапевта, окрім цього, сторонами не заперечувалося, що між ОСОБА_4 та іншими працівниками лікарні склалися складні взаємовідносини.

З підстав викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що представником відповідача не доведено правомірність прийняття наказу № 4-с від 28 березня 2017 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, у відповідності до статей 147-148 КЗпП України.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не довів суду, що невиходом на роботу 19, 20 і 21 липня 2017 року, позивач порушив вимоги трудового законодавства, яке б давало право суду на звільнення ОСОБА_4 із займаної посади за систематичне невиконання посадових обов'язків.

Так, у відповідності до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Пленум Верховного Суду України у п. 22 своєї постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 (далі - постанова Пленуму ВСУ), роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

В п. 23 зазначеної постанови Пленуму ВСУ звернуто увагу судів на те, що за передбаченими п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст.151 КЗпП України), із дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Невиконання працівником його трудових обов'язків - є порушенням трудової дисципліни лише в тому разі, якщо він діяв винно, тобто навмисно або по необережності. Невиконання працівником трудових обов'язків з причин, від нього не залежних, в тому числі в силу недостатньої кваліфікації, не може розглядатися, як порушення трудової дисципліни, оскільки в цьому випадку відсутня вина працівника в невиконанні трудового обов'язку.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача просив суд врахувати, що позивач звернувся до суду з даним позовом майже через рік після звільнення і не навів жодної поважної причини пропуску строку для звернення до суду з даним позовом.

Однак, суд першої інстанції обгрунтовано не погодився з даними доводами відповідача, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач у встановлений законом строку звернувся до суду про поновлення на роботі, однак звернувся з адміністративним позовом, не будучи обізнаним про порядок розгляду даної категорії справ.

Так, за результатом звернення позивача ОСОБА_4 до адвоката, останнім складено адміністративний позов щодо оскарження наказу про звільнення, який подано до Малиновського районного суду м. Одеси 23.08.2017 року, тобто в місячний строк з дня отримання копії наказу про звільнення. Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 15.09.2017 року було відкрито провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до КЗ «Білгород -Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» про визнання наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Лише 28 лютого 2018 року провадження по даній справі було закрито ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси, у зв'язку з тим, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Ухвала набрала чинності 15 березня 2018 року, а ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі за правилами ЦПК України 13 березня 2018 року.

Тобто, лише після закриття провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції, позивач також в місячний строк звернувся до суду з даним позовом, у зв'язку з чим суд обгрунтовано визнав причини пропуску строку для звернення до суду з даним позовом за поновленням своїх трудових прав поважними, у зв'язку з чим визнав порушене право позивача таким, що підлягає захисту.

Що стосується доводів апелянта з приводу того, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати також і попередню роботу працівника, з посиланням на те, що до лікарні надійшли два витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, то вони є безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно витягу № 1445 від 02 червня 2017 року відкрите кримінальне провадження по факту смерті пацієнта ОСОБА_12, а згідно витягу № 697 від 22 березня 2017 року - кримінальне провадження по факту неналежного виконання обов'язків лікаря та настання тяжких наслідків при лікуванні пацієнта ОСОБА_8, лікування яких проводив позивач ОСОБА_4

Однак, зазначені обставини не можуть слугувати доказом систематичного невиконання ОСОБА_4 своїх посадових обов'язків.

Так, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції також обгрунтовано врахував, що розриваючи трудовий договір з позивачем, відповідач не зажадав від нього письмових пояснень з приводу порушення ним трудової дисципліни, чим порушив вимоги ст. 149 КЗпП України. Суд також обгрунтовано врахував пояснення позивача в тій частині, що після виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 21.02.2017 року, між ним та адміністрацією лікарні склалися складні стосунки, йому повідомили про наказ № 4-ос від 28 березня 2017 року про притягнення до відповідальності за порушення трудової дисципліни та оголошення догани, з яким він не погоджувався, однак і не оскаржував, оскільки не вважав за доцільне на той час.

Позивач пояснював, що ці події негативно вплинули на його здоров'я, а тому з 02 квітня по 18 липня 2017 року він перебував на лікарняному, зазначені обставини підтверджуються копіями лікарняних листів. 18.07.2017 року відповідно до висновку МСЕК ОСОБА_4 підтверджено другу групу інвалідності, 18.07.2017 року складено Індивідуальну програму реабілітації інваліда за № 718, згідно з якою позивачу рекомендовано легку працю без значних нервових навантажень та нічних чергувань. Позивач наголошував, що у зв'язку зі станом здоров'я, рекомендаціями МСЕК, він звернувся до головного лікаря КЗ «Білгород - Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» з заявою про надання відпустки, однак заява не розглянута, замість наказу про відпустку адміністрація лікарні прийняла наказ про звільнення його з роботи.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до вимог, передбачених ст.235 КЗпП України незаконне звільнення являється для суду підставою для ухвалення рішення про поновлення на роботі і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, судом правильно встановлено, що звільнення ОСОБА_4 було незаконним, тому обгрунтовано задовольнив позовні вимоги про поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 68352 грн.

Також суд обгрунтовано і правомірно стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 2000 грн., оскільки в порушення охоронюваних законом прав ОСОБА_4, звільнення відбулося без дотримання вимог законодавства України, що є неприпустимим та завдало позивачу моральну шкоду. Суд зазначив, що після незаконного звільнення позивач нервував, переживав, звертався за консультаціями до юристів, був вимушений звернутися з позовом до суду. Обставини на які посилався позивач, та які суд вважав доведеними, свідчать про порушення його прав, що як наслідок завдало переживань, нервових потрясінь, ставило у скрутне становище його сім'ю, негативно вплинуло на її добробут. Така протиправна поведінка відповідача призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, вимагала від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд також допустив негайне виконання судового рішення, в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати в межах одного місячного платежу, розрахованого виходячи з довідки про середню заробітну плату у розмірі 5120,50 грн., як то передбачено ст. 430 ЦПК України.

Крім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до довідки КЗ «Білгород -Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня», яку було витребувано від апелянта колегією суддів, на день звільнення ОСОБА_4, останній не був членом профспілкової організації відповідача, а тому згоди останньої на його звільнення не вимагалось (а.с.165).

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до наказу № 142 ос/тр від 29.08.2018 року позивача ОСОБА_4 було звільнено з роботи по ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.167).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.11.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра