Рішення № 77940603, 23.07.2018, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/2050/18

Категорія 23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

23 липня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Мишак І.Ю., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Заміський клуб» про захист прав споживача,-

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2018 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Заміський клуб» (надалі за текстом - відповідач) про захист прав споживача.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 18.08.2015 року між ним та відповідачем, в особі його Голови Карпенка Олега Івановича було укладено Договір № 18-1/08/2015 про сплату пайових внесків у обслуговуючому кооперативі (надалі - за текстом Договір).

Відповідно до умов Договору, позивач зобов'язався сплатити відповідачу пайовий внесок у розмірах та порядку, встановленому Договором та додатками до нього. У свою чергу відповідач за рахунок пайового внеску позивача та пайових внесків інших асоційованих членів Кооперативу зобов'язався організувати будівництво житлового будинку, побудувати та ввести його в експлуатацію, а в рахунок сплаченого пайового внеску передати у власність позивача квартиру в цьому будинку та відповідну земельну ділянку з усіма належними документами. Згідно договору, житло мало бути збудоване в строк до 25.03.2016 року, тобто, протягом 7 місяців з моменту укладення Договору.

В період з 18 серпня по 25 листопада 2015 року відповідачем, в особі Карпенка О.І., було одержано від позивача грошові кошти в сумі, яка є еквівалентом 15650 доларів США. Зазначена сума була сплачена частинами, у відповідності до графіку платежів.

Проте, станом на грудень 2015 року відповідач свої зобов'язання щодо будівництва житла навіть не почав виконувати. Наприкінці грудня 2015 року, незадовго до настання терміну чергової оплати, переконавшись у відсутності будь-яких будівельних робіт на обумовленій земельній ділянці та розуміючи, що кооператив не виконує свої зобов'язання, позивач письмово звернувся до відповідача із заявою про перенесення строків оплати, запропонувавши оформити відповідні зміни до договору у формі додаткової угоди. Проте, оперативної відповіді не одержав. Оскільки до обіцяного строку здачі житла в експлуатацію залишалось близько трьох місяців (тобто менше половини передбаченого договором періоду), позивач прийняв рішення про припинення подальшої оплати коштів за договором.

У січні 2016 року позивач звернувся до відповідача повторно, також у письмовій формі. Дане звернення було знову проігнороване. В березні 2016 року, позивач втретє подав відповідачу письмову заяву з проханням змінити об'єкт будівництва за договором. Проте, у відповідь одержав від відповідача листа (без дати та вихідного номера) із повідомленням про одностороннє розірвання кооперативом договору та звинуваченням в порушенні позивачем його умов.

04 квітня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, про повернення сплачених коштів в термін до 12 травня 2016, проте, дана угода не була виконана відповідачем.

Наприкінці травня 2016 року відповідач повернув позивачу частину боргу в розмірі, що є еквівалентом 6000 доларів США. При цьому, була підписана додаткова угода № 2 до Договору, згідно якої відповідач зобов'язувався повернути решту коштів в строк до 01 червня 2016 року. Остання домовленість також не була виконана відповідачем. Ще одна частина боргу в сумі, еквівалентній 1000 доларів США, була повернута відповідачем у вересні 2016 року, її одержання підтверджене розпискою позивача.

Решта боргу в сумі, яка є еквівалентом 8650 доларів США, до цього часу відповідачем не повернута. Позивач вважає, що своїми діями відповідач порушив його законні права як споживача та завдав значної матеріальної шкоди, яка полягає в тому, що позивач не одержав бажану послугу щодо будівництва житла, втратив час і був позбавлений можливості користуватися належними йому грошовими коштами.

Виходячи з цього, позивач просить суд визнати відповідача винним в порушенні умов Договору, визнати недійсним п. 3 та 4 Додаткової угоди № 2 до Договору від 21.05.2016 р., як несправедливі умови, стягнути з відповідача на користь позивача суму сплачених за Договором та не повернутих коштів в розмірі, який є еквівалентом 8650 доларів США, що за курсом НБУ на день подання позову становить 231472,31 грн., суму завданого матеріального збитку у формі відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 100078,12 грн. та суму грошового відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 100000 грн.

До початку судового засідання ОСОБА_1 надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи до суду не надавав, відзив не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Тому, керуючись ст. 280, 281 ЦПК України, за одночасного існування вищенаведених умов, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статтей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що 18.08.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 18-1/08/2015 про сплату пайових внесків у обслуговуючому кооперативі, за яким позивач зобов'язався відповідно до графіку платежів до 25.03.2016 року сплатити відповідачу пайові внески в розмірі 534155 грн., а відповідач зобов'язався в строк до 25.03.2016 року здійснити будівництво квартири АДРЕСА_2, ввести в експлуатацію, а також передати позивачу документи, необхідні для державної реєстрації за ним права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна (а.с. 11-18).

На виконання умов цього договору позивач частково сплатив відповідачу пайові внески в загальному розмірі 355482 (триста п'ятдесят п'ять тисяч чотириста вісімдесят дві) гривні 50 копійок. Ця обставина підтверджується копіями квитанцій до прибуткового касового ордера №№ 1 від 18.08.2015 р., 2 від 18.08.2015 р., 1-05/08.2015 від 05.09.2015 р., 1-24/10 від 24.10.2015 р., 1-28/11 від 28.11.2015 р. та довідками про часткову оплату пайових внесків (а.с. 19-23).

За період з 25.12.2015 р. по 25.03.2016 р. пайові внески позивачем не сплачувалися, що ним не заперечувалось та підтверджується матеріалами справи. Зокрема, в заявах від 23.12.2015 р., від 22.01.2016 р., адресованих голові ОК «Заміський клуб» Карпенку О.І., позивач просить перенести строки чергових платежів за Договором в зв'язку з тим, що станом на 23.12.2015 р. та, відповідно, на 22.01.2016 р. за об'єктом будівництва відсутні будівельні роботи. В заяві від 12.03.2016 р. позивач просить надати пропозиції щодо зміни об'єкту будівництва на альтернативний варіант (а.с. 24-26).

Згідно з відповіді відповідача позивачу було повідомлено про одностороннє розірвання договору в зв'язку з невиконанням графіку платежів щодо сплати пайових внесків та запропоновано повернути внесені кошти в повному обсязі або укласти новий договір на новий об'єкт будівництва (а.с. 27).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 17.03.2016 року з проханням скасувати рішення про розірвання договору в односторонньому порядку, підготувати проект Додаткової угоди про зміну об'єкта будівництва, перенести строки чергових платежів за Договором, передбачивши умову про поновлення платежів виключно після виконання кооперативом частини своїх зобов'язань, а саме, організації будівництва в частині влаштування фундаменту, зведення стін та покрівлі (а.с. 28).

04.04.2016 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій попросив повернути йому суму коштів, внесених в якості частини пайового внеску у зв'язку з припиненням дії договору в односторонньому порядку (а.с. 29).

Матеріали справи містять додаткові угоди № 1 від 04.04.2016 р. та № 2 від 21.05.2016 р., які, відповідно, є додатками № 5 та № 6 до Договору, зі змісту вищевказаних угод вбачається, що сторони дійшли згоди розірвати Договір за взаємною згодою, зобов'язання сторін, що виникли з договору, припиняються, і позивач не має права вимагати від кооперативу приміщення/квартиру та будь-яких відшкодувань, в тому числі матеріальної та моральної компенсації, окрім повернення внесеної частини паю (а.с. 30-31).

Відповідно до п. 4 додаткової угоди № 2 від 21 травня 2016 року сторони визначили наступний графік повернення частини паю: 151200 (сто п'ятдесят одна тисяча двісті) гривень, що за погодженням сторін відповідно до ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України є еквівалентом 6000 (шість тисяч) доларів США на день повернення, підлягають поверненню до 21.05.2016 р. та, відповідно до відмітки про отримання коштів, в цей же день були отримані позивачем, а сума еквівалентом 9650 (дев'яти тисяч шістсот п'ятидесяти) доларів на день повернення, підлягають поверненню до 01.06.2016 р. (а.с. 31).

Згідно розписки позивача від 24.09.2016 року останній отримав від відповідача частину боргу за Договором суму, еквівалентну 1000 (одній тисячі) доларів США (а.с. 32).

За змістом абз. 2 пп. 4.1.1 п. 4 Договору у разі розірвання договору учасникам повертаються сплачені пайові внески.

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, будь-яких доказів про погодження нового строку будівництва між позивачем та відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачені правові наслідки, встановлені договором або законом, які настають у разі порушення зобов'язання, а саме: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» у разі порушення забудовником строків спорудження об'єкта будівництва довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов'язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що не може бути меншою за суму, внесену довірителем до фонду фінансування будівництва.

В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач повернув сплачений позивачу пайовий внесок в повному обсязі.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ухилився від повернення позивачу частини суми пайового внеску.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України.

Так, згідно з офіційним курсом НБУ станом на день пред'явлення даного позову до суду 8650 доларів США є еквівалентом 231472 (двісті тридцяти однієї тисячі чотириста сімдесяти двох) гривень 31 копійки (8650 х 2675,9805). А відтак, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути суму сплаченого пайового внеску у розмірі 231472,31 (двісті тридцять одна тисяча чотириста сімдесят дві) гривні 31 копійка.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними п. 3 та 4 Додаткової угоди № 2 від 21.05.2016 р. до Договору, як несправедливих умов суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вважає недійсними п. 3 та 4 Додаткової угоди № 2 від 21.05.2016 р. до Договору, оскільки він суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки при укладенні Додаткової угоди до неї було включено положення, які обмежують його право на одержання матеріальної та моральної компенсації за шкоду, нанесену з вини відповідача у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон 3682-ХІІ) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

За статтею 2 Закону 3682-ХІІ, законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Як вбачається зі змісту пункту 1 Додаткової угоди № 2 від 21.05.2016 р. до Договору, сторони в зв'язку з відмовою позивача від приміщення на підставі власної заяви та взаємної згоди сторін дійшли згоди розірвати договір, а відповідач зобов'язався повернути сплачену частину паю. Даний факт свідчить про те, що позивач був ознайомлений з умовами додаткової угоди, погодився з ними та підписав без зауважень.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

За положенням ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати пункти 3, 4 додаткової угоди несправедливими, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомився та погодився з її умовами, що підтверджується його особистим підписом.

Згідно з ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Так, п. 7.4.4. Договору передбачено обов'язок кооперативу організувати будівництво об'єкта та забезпечити його прийняття до експлуатації у строк до 25.03.2016 року. У випадку порушення кооперативом строку, визначеного п. 7.4.4. цього Договору, кооператив зобов'язується сплатити учаснику неустойку у формі штрафу, що складає 4000 (чотири тисячі) гривень за кожний повний календарний місяць такого затримання. Зазначену цим пунктом неустойку кооператив зобов'язується сплатити учаснику протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту пред'явлення вимоги учасником про її сплату.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимог про стягнення з відповідача штрафу та відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання з вищенаведених підстав позивачем не заявлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути на свою користь з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Обгрунтовуючи це зухвалим ставленням відповідача до позивача.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідно до ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

Частиною 12 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

Згідно ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. ст. 901, 902 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Суд, вивчивши подані докази позивача на підтвердження обґрунтувань позовних вимог в частині визнання недійсними п. 3 та п. 4 Додаткової угоди № 2 до Договору та стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., та дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є недоведеними. В той же час, суд звертає увагу, що право на відшкодування моральної шкоди у споживача виникає внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до Закону.

Виходячи з аналізу зазначених норм ЗУ «Про захист прав споживача», суд вважає, що за наявності між сторонами спору договірних взаємовідносин та встановленого факту невиконання відповідачем умов договору в частині невведення в експлуатацію житла, у позивача відсутнє право на отримання відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначеним законом у конкретному випадку передбачено право покупця на відшкодування збитків (у разі доведеності завдання таких), а не моральної шкоди.

Що стосується вимоги позивача про визнання відповідача винним в порушенні умов Договору № 18-1/08/2015, то в цій частині в задоволенні вимог, слід відмовити, оскільки обраний захист позивачем обрано не вірно, останнім не зазначено яке саме правопорушення вчинив відповідач, з огляду на що, в задоволенні позовних вимог в цій частині, слід відмовити.

Щодо посилань позивача на ч. 2 ст. 1214 ЦК України суд зазначає наступне.

Ч. 2 ст. 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Аналіз норм ст. 1214 ЦК України дає підстави дійти висновку про їх застосування до позадоговірних зобов'язань, які породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутності для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір про сплату пайових внесків, яким, зокрема, визначено обсяг прав та обов'язків сторін, їх відповідальність та застосування штрафних санкцій (а.с. 11-14).

Тому, до спірних правовідносин не може бути застосовано ч. 2 ст. 1214 ЦК України, оскільки в даному випадку мають місце правовідносини договірного характеру, тобто такі, які виникли з договору, а тому мають правову підставу.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи, що Договір було розірвано в зв'язку з відмовою позивача від приміщення на підставі власної заяви та взаємної згоди сторін (п. 1 додаткових угод №№ 1, 2 до договору), підстав для задоволення позову в частині стягнення завданого матеріального збитку у формі відсотків за користування чужими грошовими коштами не має, як і не має підстав для задоволення моральної шкоди, оскільки умовами Договору та додаткових угод до нього, не передбачено відшкодування матеріальної та моральної шкоди за порушення зобов'язань.

Відповідно до ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, виходячи з диспозитивності цивільного судочинства на підставі ст. 13 ЦПК України, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному з'ясуванні обставин справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред'явленні позову позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з відповідача необхідно стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 2314,73 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 526, 610,611, 626, 627, 629, 638, 653, 203, 215, 229, 230 ЦК України, ч. 3 ст. 18 «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст. 1, 2 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 13, 77, 78, 81, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1- ч. 2 ст. 259, ст. 263-265, ст. 268, 273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Заміський клуб» про захист прав споживача - задовольнити частково;

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Заміський клуб» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39095718, місцезнаходження: 08321, Київська область, Бориспільський район, село Чубинське, вулиця Погребняка, будинок 1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 04070, АДРЕСА_1) суму сплачених пайових внесків за Договором № 18-1/08/2015 від 18.08.2015 р. у розмірі 231 472, 31 грн. (двісті тридцять одну тисячу чотириста сімдесят дві) гривні 31 копійку;

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Заміський клуб» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39095718, місцезнаходження: 08321, Київська область, Бориспільський район, село Чубинське, вулиця Погребняка, будинок 1) на користь держави судовий збір в розмірі 2314 грн. (дві тисячі триста чотирнадцять) гривень 73 копійки;

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Повне найменування та/або ім'я сторін:

Позивач (стягувач) - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 04070 АДРЕСА_1);

Відповідач (боржник) - Обслуговуючий кооператив «Заміський клуб» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39095718, місцезнаходження: 08321, Київська область, Бориспільський район, село Чубинське, вулиця Погребняка, будинок 1);

Заочне рішення може бути переглянуте Подільським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення суду може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи;

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк