Ухвала суду № 77939693, 13.10.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/17086/18

Провадження №: 1-кс/755/6243/18

"13" жовтня 2018 р.

м. Київ

слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., секретар судових засідань Ярмак І.В., за участю сторін кримінального провадження: прокурора Колесника О.О., захисника Гарди А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві Вечірки Р.С. про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040010263 від 06.11.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК У країни, встановив:

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається

До слідчого судді даного місцевого суду надійшло зазначене клопотання слідчого, яке погоджене з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 Колесником О.О. про накладення арешту на майно, у рамках цього провадження, у зв'язку з здійсненням досудового розслідування у ньому та необхідністю встановлення обставин визначених ст.ст. 2, 91 КПК України при наявності на передумов визначених ст.ст. 132, 170 того ж Кодексу.

Встановлені обставини у ході розслідування цього кримінального провадження органом досудового розслідування та наведені заявником у клопотанні відомості на їх підтвердження щодо доцільності застосування такого типу заходу забезпечення кримінального провадження

Слідчим відділом Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, розслідується кримінальне провадження зареєстроване в ЄРДР за № 12018100040010263 від 06.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_15 визначивши вчинення злочину, як джерело для здобуття коштів, та матеріальних благ для свого існування, діючи з корисливих мотивів, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, часі та місці, вступила в злочинну змову із ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, з метою вчинення відкритого викрадення чужого майна поєднаного з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб, під приводом працівників соціальних служб України.

Так, 06.11.2018 близько 13 год. 25 хв. шляхом здійснення дзвінків на стаціонарні телефони, обрали об'єктом свого злочинного посягання мешканця АДРЕСА_3 ОСОБА_8, з метою вчинення відкритого викрадення чужого майна поєднаного з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб. Реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_15 разом із ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на орендованому автомобілі приїхали до будинку АДРЕСА_2 з метою вчинення відкритого викрадення чужого майна поєднаного з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб. Перебуваючи за вказаною адресою, згідно заздалегідь розподілених ролей вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_15 разом із ОСОБА_12 направилась до квартири АДРЕСА_1 з метою проникнення до приміщення вказаної квартири під приводом соціальних працівників з метою вчинення відкритого викрадення чужого майна. В цей час, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 в свою чергу залишились в автомобілі та спостерігали за навколишньою обстановкою, з метою повідомлення ОСОБА_12 та ОСОБА_16 про небезпеку у разі викриття їх злочинних дій. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_15 разом із ОСОБА_12 проникли до приміщення квартири АДРЕСА_1, після чого повідомивши потерпілому ОСОБА_9, що вони являються працівниками Пенсійного фонду України, що не відповідає дійсності, чим, ураховуючи положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" в чатсині того, що під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), ввели в оману потерпілого з метою проникнення до його житла. Перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, в той час, коли потерпілий ОСОБА_9 дістав грошові кошти в сумі 24000 гривень ОСОБА_15, діючи умисно, з корисливих мотивів, користуючись похилим віком потерпілого та неможливістю чинити фізичний опір, шляхом ривка відкрито викрала у потерпілого ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 24000 гривень. Після чого, ОСОБА_12 разом із Харкомич Рітою (Harcomici Rita) з місця вчинення злочину зникли на автомобілі, в якому їх чекали ОСОБА_14 та ОСОБА_13, однак невдовзі були затримані працівниками поліції.

В подальшому, 06.11.2018 на підставі ч.3 ст.208 КПК під час затримання по АДРЕСА_4 у ОСОБА_12, яка на момент затримання представилась ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, в ході обшуку виявлено та вилучено грошові кошти номіналом по 500 грн. в кількості 30 штук на суму 15000 грн., номіналом по 200 грн. в кількості 21 штуки на суму 4200 грн., номіналом по 100 грн., в кількості 34 штук на суму 3400 гривень, номіналом по 10 гривень дві штуки на суму 20 грн., 20 гривень (одна купюра), 2 гривні (одна купюра), 1 гривня (одна купюра). Також купюри номіналом по 200 грн. з написом «це не гроші» в кількості 156 штук, номіналом 100 грн. з написом «це не гроші» в кількості 78 штук, номіналом 500 грн. з написом «це не гроші» в кількості 11 штук, номіналом 100 доларів США з написом «сувенір» в кількості 34 штук. Телефон марки «Самсунг», ІМЕІ:000000000000000, з номером сім-картки 098-783-39-03, мобільний телефон марки «Айфон 7+».

Враховуючи, що речі, які були вилучені при обшуку мають значення речового доказу у кримінальному провадженні, на підставі викладеного та у світлі норм п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, сторона обвинувачення просить накласти арешт на це майно.

Позиція сторін

Прокурор групи прокурорів - прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 Колесник О.О. у судовому засіданні заявлене клопотання підтримав, просив задовольнити з підстав викладених у його мотивувальній частині.

Захисник Гарда А.О. заперечував проти задоволення даного клопотання ураховуючи невідповідність вилученого майна критеріям ст. 98 КПК України, порушенням умов вилучення самого майна здійсненого під час обшуку.

В свою чергу, ураховуючи норми ст.ст. 22, 26, 172 КПК України, слідчим суддею, з огляду на фактичні обставини на доводи наведені прокурором та захисником, визнано за можливе провести судовий розгляд клопотання без участі власника майна, та у ракурсі норм частини 1 тієї ж статті, статей 22, 26 зазначеного Кодексу у відсутність.

Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався у ракурсі встановлених обставин із даного питання

Слідчий суддя, перевіривши клопотання заявника на дотримання вимог Кримінального процесуального Кодексу України (далі - КПК), приходить до наступного.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 2 ст. 1 КПК України).

Відповідно ж до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт на майно накладається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Речовими доказами згідно ч. 1 ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, при накладенні арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності чи відсутності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.

Тотожного висновку дійшов і апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 30.05.2017 у справі № 752/4897/17 указавши, що при арешті майна з підстави визначеної п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом та у справі № 757/54015/17-к (ухвала від 11.10.2017), а саме зауваживши, що наявність постанови про визнання майна, на яке орган досудового розслідування просить накласти арешт, речовими доказами у кримінальному провадженні, не встановлює обов'язок слідчого судді або суду у накладенні арешту на вказане майно. При накладенні арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.

Дана позиція суду апеляційної інстанції ураховується слідчим суддею, у світлі норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з метою однакового застосування всіма судами кримінального процесуального законодавства та уникнення неоднозначного тлумачення норм права.

При цьому, в силу положень частин 3 та 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі щодо надання тимчасового доступу (п. 5 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються, а не просто вказати їх.

Тобто, посилаючись на певну підстав, як дійсну для арешту майна, автор звернення має довести її реальну наявність, у світлі норм ст.ст. 22, 26, 132 КПК України.

У цій ситуації, сторона обвинувачення указує, що 06.11.2018 на підставі ч.3 ст.208 КПК під час затримання по АДРЕСА_4 у ОСОБА_12, яка на момент затримання представилась ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, було вилучено майно, тим самим зазначаючи, що ОСОБА_12 та ОСОБА_10 є однією особою.

Разом з тим, у цій частині цю обставину заявники просто указують у клопотанні, але не подають слідчому судді докази на підтвердження цієї обставини.

ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18 червня 2015 року указує на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).

У ході судового розгляду доводи викладені у клопотанні щодо того, що особа у якої було вилучено майно, тобто його володілець, є саме тією особою, яку підозрюють у грабежі, доведений «поза розумним сумнівом» не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

З огляду на, що саме з цієї передумови слідчий суддя уважає за доречне відмовити у задоволенні такого клопотання (не доведено необхідність такого арешту майно у ракурсі не установленості факту того, що особа у якої його було вилучено та особа, яка указана у клопотанні,я к володілець є однією особою).

Щодо доводів захисту про вилучення майна з порушенням норм КПК та невідповідність майна критеріям ст. 98 КПК України, то їх аналіз, у цій ситуації, не може бути здійснений слідчим суддею з дотриманням критерію доведеності «поза розумним сумнівом», так як не установлено беззаперечно особу у якої вилучено майно та її відношення до грабежу потерпілого ОСОБА_9, а тому говорити про наявність цих обставин, беззаперечно не можливо, як і про їх відсутність.

За таких обставин, слідчий суддя враховуючи наведене, дослідивши матеріали провадження у порядку ст. 94 КПК України, уважає за необхідне у задоволенні клопотання відмовити.

Також, слідчий суддя, не убачає підстав, у порядку ч. 3 ст. 173 КПК України, яка регламентує, що відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна, примати судове рішення про вчинення цієї дії, так як сам власник з дотриманням критерію «поза розумним сумнівом» установлений не був.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376, 534 КПК України, слідчий суддя постановив:

у задоволенні клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві Вечірки Р.С. про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040010263 від 06.11.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК У країни, відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 16:40 год. 16.11.2018.

Слідчий суддя: О.В. Бірса