Рішення № 77936413, 12.11.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3823/17

2/703/558/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

у складі: головуючого-судді Пасацької Л.А.

секретаря судового засідання Покотиленко І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до ОСОБА_1, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Черкаській області про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 86103,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач 14.12.2018 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування яких зазначив, що відповідач, ОСОБА_1 за їх направленням на підставі Договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.09.2010 №3, укладеного між Головним управлінням ПФ України в Черкаській області, Національною юридичною академією України імені ОСОБА_2 та студентом ОСОБА_1, за умовами якого відповідач з вересня 2010 р. по червень 2014 р. навчалася в цьому закладі на факультеті підготовки кадрів для Пенсійного фонду України. Крім того студент продовжував навчання в цій же академії протягом 2014-2015 рр.. Направлення на вступ за державним замовленням ОСОБА_1 отримала відповідно до Указу Президента України від 09.11.2000 №1212 «Про Комплексну програму підготовки державних службовців».

За умовами Договору від 01.09.2010 №3 академія зобов’язувалася здійснювати навчання у відповідності з вимогами Закону України «Про Вищу освіту» й іншими актами законодавства про освіту та видати документ про освіту державного зразка після успішного складання державних іспитів (п. 2.1, п. 2.4 Договору).

Водночас студент зобов’язувався після завершення навчання в академії прибути до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області для працевлаштування та відпрацювати не менше як три роки згідно з державним розподілом, а в разі відмови працювати за призначенням – відшкодувати до державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку (п. 4.2, п. 4.3 Договору)

Після закінчення навчання в академії ОСОБА_1 отримала листа від 01.09.2017 №8090/07 з вимогою прибути до Головного управління ПФ України в Черкаській області для працевлаштування в системі органів фонду України в Черкаській області, але до управління за призначенням не прибула.

В зв’язку з чим просили позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти у сумі 86103,40 грн. для зарахування їх на рахунки загального фонду Державного бюджету України.

Відповідач, ОСОБА_1, яка змінила прізвище на «Ясногородська», 30.08.2018 подала до суду відзив, вважає позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.53 Конституції України Держава забезпечує доступність і безоплатність … вищої освіти в державних … навчальних закладах; розвиток … вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 04.03.2004 №5 рп/2004 положення ч.3 ст.53 Конституції України необхідно розуміти так, що безоплатність освіти, як конституційна гарантія реалізацї права на освіту, означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена ч. 3 ст. 53 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Таким чином, обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищих навчальних закладів, призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Позивач посилається на ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-ХІІ, що діяв на момент вступу ОСОБА_1 до університету, яким встановлено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов’язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 гарантовано випускникам вищого навчального закладу, що його працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу відповідно до 3-х сторонньої угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником. Законом не передбачено обов’язкового трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного чи місцевого бюджету вартості навчання.

Згідно ч. 1 абзацу 5 Прикінцевих положень Закону України «Про вищу освіту», закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить Закону. Оскільки, норми Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 прийнято до набрання чинності Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002, який є спеціальним Законом і суперечать його нормам, тому правові підстави для стягнення з Відповідача, як випускниці вищого навчального закладу, затрачених державою коштів на підготовку фахівця, відсутні.

Пунктами 17-18 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим Постановою КМУ від 22.08.1996 № 992, на який посилається позивач, передбачено, що випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавця державного замовлення. Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий - надсилається замовнику. Натомість цей пункт Порядку виконано не було, чим порушено її права.

Між тим, положення Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ та Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ не місять зобов’язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у п. 14 Порядку, як і не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України положень про відшкодувати вартості навчання.

Відсутність у вказаних законах обов’язку про відшкодування випускником вартості навчання є логічним виконанням положень ч.3 ст. 53 Конституції України, якою встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Позивачем невірно вказано в позовній заяві, що ОСОБА_1 протягом 2014-2015 років продовжувала навчання на вказаному факультеті в юридичному університеті, оскільки Відповідач в 2014 році вступила до Національної юридичної академії прокуратури України, яку закінчила в 2015 році.

Також, позивачем зазначено, що нібито після закінчення навчання в академії, листом від 01.09.2017 № 8090/07 Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області повідомило Відповідача про вимогу прибути до управління для працевлаштування, тобто вже через 3 роки після закінчення ОСОБА_1 Національного юридичного Університету імені ОСОБА_2.

Разом з тим, в 2015 році після закінчення Національної академії прокуратури України, Відповідач прибув до управління пенсійного фонду України в Черкаській області, що підтверджується наданою Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області інформацією, в якій йдеться, що ОСОБА_1 11.09.2015 приймала участь у конкурсі на заміщення вакантної посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору та за результатами даного конкурсу не рекомендована конкурсною комісією для призначення на посаду.

Тобто, проходила конкурс на загальних умовах, як і будь-хто інший, а не була призначена за направленням. Тому, дія Порядку на ОСОБА_1 не поширюється, а значить і вимога про трирічне відпрацювання або відшкодування шкоди, оскільки Відповідачем не було порушено умов п.п. 4.2. та 4.3. Договору від 01.09.2010 № 3.

Таким чином, вважає, що позивачем в позовній заяві не доведено порушення його прав та законних інтересів та не підтверджено невиконання ОСОБА_1 зобов’язання, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Третя особа, Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, 27.02.2018 надала до суду відповідні пояснення щодо позову, зазначивши, що відповідач, уклавши договір з Академією, як виконавцем, та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, як замовником, взяла на себе обов’язок прибути після закінчення академії до Головного управління ПФУ в Черкаській області для працевлаштування та відпрацювати не менш як три роки згідно з державним розподілом (п.4.2. Договору) або у разі відмови працювати за призначенням – відшкодувати до державного бюджету вартість навчання (п.4.3 Договору), проте порушила умови зобов’язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. Протиправність дій ОСОБА_1 полягає у порушенні умов договору, факт заподіяння шкоди визначається сумою грошових коштів, витрачених державою на навчання, що підтверджено листом Національного юридичного університету імені ОСОБА_2 від 26.10.2017, отже відшкодування вартості навчання є правовим наслідком затрачених порушення зобов’язання. Просили позов задовольнити.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини із наведенням мотивів їх застосування.

Згідно Договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.09.2010 №3 (надалі - «Договір»), укладеного між Головним управлінням ПФ України в Черкаській області, Національною юридичною академією України імені ОСОБА_2 та студентом ОСОБА_1 Відповідач зобов’язалась засвоїти навчальні курси у відповідності з обраною спеціальністю з вересня 2010 р. по червень 2014 р. на факультеті підготовки кадрів для Пенсійного фонду України, та згідно прибути після закінчення академії до Установи для працевлаштування та відпрацювати не менш як три роки згідно з державним розподілом. Згідно п.4.3. у разі відмови працювати за призначенням – відшкодувати до державного бюджету вартість у встановленому порядку. (а.с.3).

За період навчання ОСОБА_1 з вересня 2010 по червень 2014 р. середня вартість навчання склала загальну суму 86103,4 грн., що підтверджується листом ректора Національного юридичного університету імені ОСОБА_2 №125-01-2425 від 26.10.2017 (а.с.4)

Відповідно до листа від 01.09.2017 відповідачу було направлено повідомлення із зазначенням обов’язку прибути до ГУ ПФ України в Черкаській області для працевлаштування в системі органів Фонду області та відпрацювати не менше як три роки (а.с.5)

Як вбачається з долученого відповідачем до відзиву Протоколу №2 засідання конкурсної комісії по відбору осіб для роботи в управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області від 11.09.2015 р. ОСОБА_1 приймала участь у конкурсі на заміщення вакантних посад головного спеціаліста відділу платежів до пенсійної системи та головного спеціаліста – юрисконсульта юридичного сектору, проте відповідача не рекомендовано конкурсною комісією для призначення на посаду.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст..5 ЦПК України).

При цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. (ст..12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 3 ст. 12, ст.ст. 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі (ч.2 ст.11 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (ч.6 ст.11 ЦК України).

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.13 ЦК України).

Згідно із ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пенсійний фонд України — центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення, проводить збір, накопичення та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, допомоги на поховання, інших соціальних виплат.

Згідно постанови Правління Пенсійного Фонду України від 22.12.2014 № 28-2 «Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України», Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі – головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі – Фонд), які підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об’єднаними управліннями (далі – управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду. Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

Штатний розпис та кошторис видатків на утримання головного управління Фонду затверджуються Головою правління Фонду. Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Таким чином, на працівників Управління ПФ в Черкаській області поширюється дія ст. 3 ЗУ «Про державну службу», який регулює відносини, що виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, а також Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 246.

Відповідно до положень ст.3 ЦПК України провадження в цивільний справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії у часі.

Згідно статті 28 ЗУ «Про державну службу», прийнятого 16.12.1993 р. (чинний на час укладення між сторонами договору) у державних органах створюється кадровий резерв для зайняття посад державних службовців, а також для просування по службі, який формується із … випускників навчальних закладів відповідного профілю…

Так, внаслідок зміни законодавства, згідно статті 17 ЗУ «Про державну службу» від 17.11.2011 р., чинній на час закінчення відповідачем навчального закладу і виникнення в неї зобов’язань, вступ особи на державну службу здійснюється шляхом призначення: 1) на посаду державної служби групи I - у порядку, визначеному Конституцією та законами України, без обов'язкового проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби; 2) на посаду державної служби груп II, III, IV і V - за результатами конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Призначення на посади державної служби, зазначені у частині третій статті 6 цього Закону, здійснюються без обов'язкового проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби.

Після прийняття Закону України «Про державну службу», який набрав чинності з 01.05.2016 р., вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом (ст..21 Закону).

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №992 від 22.08.1996 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка втратила чинність з 07.06.2017, передбачалось, що за рік до закінчення навчання … інші центральні органи виконавчої влади… державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України, укладають контракти з виконавцями державного замовлення (далі - державні замовники) відповідно до кількості замовлених місць, подають міністерствам та

центральним органам виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, які виконують державне замовлення (далі - виконавці державного замовлення), перелік місць працевлаштування та умов, які вони зобов'язуються створити

випускнику (забезпеченість житлом, розмір заробітної плати, інші соціальні гарантії). Замовники несуть відповідальність за достовірність поданої інформації про потребу у фахівцях.

Крім того, пунктами 17-20 цього Порядку передбачено, що випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного замовлення. Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно

до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника (додаток №2) у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий - надсилається замовникові. Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників. Вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу (додаток N3) та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником. Молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Позивачем не доведено, що відповідач, закінчивши навчання за державним замовленням в Національній академії України імені ОСОБА_2, отримала відповідне направлення на роботу, оскільки лист інформаційного характеру від 01.09.2017 не містить перелік місць працевлаштування та умов, які вони зобов'язуються створити

випускнику (забезпеченість житлом, розмір заробітної плати, інші соціальні гарантії), а тому не створює будь-яких юридичних наслідків для відповідача.

Судом встановлено та належними доказами підтверджено, що ОСОБА_1, після закінчення навчання, приймала участь у конкурсі на заміщення посади в порядку ст.15 ЗУ «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. №169 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних вакантних посад державних службовців» та «Про затвердження Порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців в управлінні Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області», затверджених наказом управління від 05.02.2014 №2015 №24, проте за його результатами не рекомендована конкурсною комісією для призначення на посаду.

Оскільки позивачем не надано доказів надання Студенту роботи відповідно отриманої кваліфікації вищої освіти, як передбачено п.3.2 «Договору», а також прийняття участі відповідачем з власної ініціативи в проведенні конкурсу на заміщення посади в органах Пенсійного фонду в Черкаській області без відповідного направлення, посилання позивача на ці підстави спростовують протиправність дій відповідача в ухиленні від виконання умов договору внаслідок неможливості їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

З урахуванням цих підстав встановлено, що відповідачем не було отримано направлення згідно Договору про підготовку фахівця з вищою освітою за державним замовленням від 01.09. 2010 №3, внаслідок чого вона не прибула після закінчення академії до Установи для працевлаштування та не відпрацювала не менш як три роки згідно з державним розподілом виключно з підстав неможливості їх виконання з незалежних від сторін причин, пов’язаних із зміною в законодавстві, зокрема відсутністю правових підстав для прийняття її на посаду без конкурсу, тобто у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, що є підставою для припинення зобов'язання згідно ст.607 ЦК України.

Посилання відповідача на положення Конституції України щодо безоплатності освіти суд зазначає наступне.

Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01.09.2008 р.№ 3), пунктом 2 Указу Президента України від 23.01.1996 р. №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», п.14 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01.09.2010 р. №3).

Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Згідно ч.3 ст.53 Конституції України Держава забезпечує доступність і безоплатність … вищої освіти в державних … навчальних закладах; розвиток … вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз'яснено: оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Відповідно до статті 150 Конституції України виключно до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження № 61-694св17).

Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем ОСОБА_1 та позивачем умов договору від 01.09.2010 року внаслідок неможливості його виконання у зв'язку зі зміною законодавства, тобто обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, що є підставою для припинення зобов’язань, а тому вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 у Національній юридичній академії України імені ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, ст.ст. 43, 53, 150 Конституції України, ст.17 ЗУ «Про державну службу» від 17.11.2011 р.(чинний на час виникнення зобов’язань), ст.21 ЗУ «Про державну службу», чинний з 01.05.2016 р., ст. 52 ЗУ від 23.05.1991 р. «Про освіту» в редакції, чинній на час виникнення зобов’язань, постанови Кабінету Міністрів України №992 від 22.08.1996 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка втратила чинність з 07.06.2017, ст.ст. 11, 13, 509, 525, 526, 607, 610, 611, 629 ЦК України, керуючись ст.ст. 4,5,12, 76-81, 83, 89, 258, 259, 263- 265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до ОСОБА_1, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Черкаській області про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 86103 грн. 40 коп. – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин(ч.3 ст.354 ЦПК України).

Повний текст рішення складено 12.11.2018 р. о 16 год. 00 хв.

Сторони:

позивач – Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області; м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; код ЄДРПОУ 213665388;

відповідач – ОСОБА_3; місце реєстрації: вул. Весняна, 1-А, в м. Сміла Черкаської області; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Головуючий: Л. А. Пасацька