Рішення № 77927027, 31.10.2018, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 460/3191/15-ц

Провадження №2/460/195/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2018 рокум.Яворів

Яворівський районний сул Львівської області у складі:

головуючого судді - Кондратьєвої Н.А.

при секретарі - Юрчишин В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

встановив :

31.08.2015 позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача ненараховану заробітну плату в сумі 5362, 12 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період роботи з 13.02.2014 року по 31.07.2015 року в сумі 58363,50 грн. Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що з 20.09.1993 року по 12.02.2014 року працював у Львівському обласному військовому комісаріаті сторожем (до 31.10.2005 року Яворівський - Мостиський об'єднаний районний військовий комісаріат Львівської області). Наказом військового комісара №21 від 12.02.2014 його звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників. На день звільнення з роботи йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в повному обсязі. Зазначає, що для нього був встановлений підсумований облік робочого часу, а також за понаднормові роботи і роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, які частково припадали на роботу в нічний час. Крім того, в січні, лютому 2014 року відповідач здійснював доплату у розмірі 30% посадового окладу робітникам усіх військових комісаріатів Львівської області за підтримку постійної бойової готовності військ, а позивачу зазначена доплата не проводилась.12.02.2014 року звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за частину невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 31.10.2012 року по 30.10.2013 року - 24 календарних дні та період з 31.10.2013 року по 07.02.2014 року - 6 календарних днів, оскільки відповідачем у день звільненні здійснена виплата в неналежному розмірі та виплату вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Крім того, просить стягнути грошову компенсацію за невикористану відпустку за робочі періоди з 20.09.1995 року по 19.09.1996 року за 15 робочих днів, за період з 20.09.2004 року по 19.09.2005 року за 24 календарних дні, за період з 20.09.2005 року по 19.09.2006 року за 24 календарних дні, за період з 20.09.2012 року по 30.10.2012 року та з 08.02.2014 року по 12.02.2014 року 4 календарних дні. Зазначає, що на його письмові звернення до відповідача в добровільному порядку здійснити належні йому виплати, всупереч вимогам закону, відповідач зазначених коштів не виплатив. Також, позивач звертався до територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області із заявою про вчинення відповідачем порушень вимог законодавства про оплату праці, проте жодних перевірок не проводилося, оскільки відповідно до Указу Президента від 02.03.2014 року у Львівському ОРВК проводяться відповідні заходи щодо забезпечення національної безпеки та територіальної цілісності. За таких обставин вимушений звернутися до суду.

Справа поступила в провадження судді Яворівського районного суду Львівської області Варениці В.С. 31.08.2015. Ухвалою від 02.09.2015 у справі відкрито провадження.

14.09.2015 позивач звернувся з заявою про зміну підстави позову, зокрема, просить зобов'язати відповідача сплатити: заробітну плату за період роботи з 01.06.2013 по 12.02.2014 в сумі 3065, 78 грн, вихідну допомогу при розірванні трудового договору з ініціативи власника в сумі 496, 49 грн, грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки в сумі 1799,85 грн. та відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.02.2014 по 09.02.2015 в сумі 39655,20 грн.

18.01.2016 позивачем подано заяву про збільшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку. Просить зобов'язати відповідача сплатити відшкодування в сумі 41893, 80 грн. за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.02.2014 по 27.02.2015, заробітну плату за період роботи з 01.06.2013 по 12.02.2014 в сумі 3065, 78 грн., вихідну допомогу при розірванні трудового договору з ініціативи власника в сумі 496,49 грн., грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки в сумі 1131,75 грн.

30.08.2016 позивач звернувся з заявою про збільшення розмірів відшкодування за час затримки розрахунку і вихідної допомоги та про зменшення розмірів заробітної плати і грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, саме зобов'язати відповідача сплатити відшкодування в сумі 42454,48 грн. за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.02.2014 по 27.02.2015, заробітну плату за період роботи з 01.06.2013 по 12.02.2014 в сумі 2708, 67, вихідну допомогу при розірванні трудового договору з ініціативи власника в сумі 542 грн., грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 1022, 35 грн.

У зв'язку із закінченням повноважень судді Варениці В.С., справу передано для повторного автоматизованого розподілу. У відповідності до вимог ст.11-1 ЦПК України, автоматизованою системою документообігу суду 11.10.2016 було визначено суддю Теслю Б.І. для розгляду вказаної справи. Ухвалою від 11.10.2016 справу прийнято до свого провадження суддею ОСОБА_4. та призначено до судового розгляду.

17.03.2017 позивач звернувся з заявою про зменшення позовних вимог, а саме відмовився від відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2014 по 27.02.2015 в сумі 42454,48 грн.

15.05.2017 було проведено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_4. з посади, відповідно до розпорядження керівника апарату від 15.05.2017 року № 196. Для розгляду справи визначено суддю Кондратьєву Н.А. 17.05.2017 суддею Кондратьєвою Н.А. прийнято справу до свого провадження та призначено до судового розгляду.

30.11.2017 позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог, у якій просить зобов'язати відповідача виплатити заробітну плату за період роботи з 01.06.2013 по 12.02.2014 в сумі 2708,67 грн., вихідну допомогу при розірванні трудового договору з ініціативи власника в сумі 542 грн., грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 1022, 35 грн. та сплатити відшкодування в сумі 42454,48 грн. за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.02.2014 по 27.02.2015.

03.05.2018 позивач звернувся з заявою про збільшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку до 171438,32 грн., однак 04.05.2018 вказану заяву позивач відкликав, залишивши позовні вимоги, викладені в редакції заяви від 30.11.2017.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні 04.05.2018 позов підтримав з підстав, викладених у його заяві, зазначив, що підтримує позовні вимоги, викладені в заяві від 30.11.2017 та просив їх задоволити, в подальшому звернувся з заявою про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за їх безпідставністю, зазначивши, що військовим комісаріатом здійснено розрахунок по заробітній платі за період з 01.06.2013 року по 12.02.2014 року в повному обсязі, нарахована позивачем сума заборгованості є безпідставною та необґрунтованою, стосовно позовної вимоги щодо відшкодування в сумі 42454,48 грн. за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.02.2014 по 27.02.2015, також зазначила, що 14.02.2014 позивач звернувся до Львівського обласного військового комісаріату з заявою щодо неповного розрахунку при звільненні, листом від 05.03.2014 позивача повідомлено, що здійснити донарахування неможливо, оскільки у Львівському ОВК були відсутні накази про надані відпустки, зазначені обставина виникла з незалежних від Львівського ОВК причин, а особова картка позивача щодо невикористаних відпусток містила спірну інформацію і не могла бути підставою для проведення розрахунку з позивачем, за таких обставин було зроблено запит до архіву, архівною довідкою Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 20.11.2014 було надано інформацію про використані відпустки і остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.02.2015. До суду позивач звернувся 31.08.2015 року, з пропущенням тримісячного строку звернення з позовними вимогами щодо стягнення середнього місячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, жодних доказів щодо поважності причин пропуску строку не надав, враховуючи наведене просила у позові відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював сторожем у Яворівському районному військовому комісаріаті з вересня 1993 року, а з 2005 року у Яворівсько-Мостиському ОРВК. 12.02.2014 року, відповідно до наказу військового комісара Львівського обласного комісаріату № 21 від 12.04.2014 року, позивача звільнено у зв'язку із скороченням чисельності штату.

Відповідно до наказу військового комісара Львівського обласного військового комісаріату від 21.02.2014 № 21 про звільнення позивача, йому при звільненні було виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за робочий період з 31.10.2012 по 30.10.2013 за 24 календарних дні та за робочий період з 31.10.2013 по 07.02.2014 за 6 календарних днів, а також вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку згідно із ст. 44 КЗпП України.

14.02.2014 позивач звернувся до Львівського обласного військового комісаріату з заявою щодо неповного розрахунку з ним при звільненні.

Листом від 05.03.2014 № 1008 Львівський обласний військовий комісаріат повідомив позивача, що за відсутності у Львівському обласному військовому комісаріаті відповідної документації здійснити донарахування йому немає можливості, оскільки у Львівському ОВК відсутні накази про відпустки, надані позивачу з 2005 року.

Відповідачем був зроблений запит до архіву щодо відпусток, які надавалися позивача та архівною довідкою Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 20.11.2014 було надано інформацію про використані відпустки позивача.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.02. 2015.

Відповідно до розрахунків заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.06.2013 року по 12.02.2014 року, позивачу ОСОБА_2 нараховано та виплачено заробітну плату:

за червень 2013 року: норма годин - 143 год, відпрацьовано 182/80 год., понад норму - 39 год., посадовий оклад 1152,00 грн., вислуга років - 288,00 грн., бойова готовність - 576,00 грн., святкові - 241,68 грн., нічні - 257,79 грн., доплата - 549, 82 грн., премія - 1020, 74 грн. Сума заробітної плати - 4086,03 грн.

Липень 2013 року: норма годин - 184 год, відпрацьовано 239/86 год., понад норму - 55 год., посадовий оклад 1152,00 грн., вислуга років - 288,00 грн., бойова готовність - 576,00 грн., святкові - 93,91 грн., нічні - 215,37 грн., доплата - 602, 62 грн. Сума заробітної плати - 2927,90 грн.

Серпень 2013 року: норма годин - 167 год, відпрацьовано 253/88 год., понад норму - 86 год., посадовий оклад - 1152,00 грн., вислуга років - 288,00 грн., бойова готовність - 576,00 грн., святкові - 206,95 грн., нічні - 242,82 грн., доплата - 1038,19 грн. Сума заробітної плати - 3503,96 грн.

Листопад 2013 року: норма годин - 168 год, відпрацьовано 230/80 год., понад норму - 62 год., посадовий оклад 1152,00 грн., вислуга років - 288,00 грн., бойова готовність - 576,00 грн., святкові - 123,43 грн., нічні - 219,43 грн., доплата - 744,00 грн., лікарняні - 404,11 грн., доплата за жовтень - 486,47 грн., утримання за вересень 678,16 грн. Сума заробітної плати - 2815,28 грн.

Грудень 2013 року: норма годин - 175 год, відпрацьовано 230/80 год., понад норму - 55 год., посадовий оклад 1152,00 грн., вислуга років - 304,50 грн., бойова готовність - 609, 00 грн., святкові -187,92 грн., нічні - 222,72 грн., доплата - 500,00 грн., утримання за жовтень - 995,50 грн., лікарняний - 2828, 77 грн., премія - 669, 90 грн. Сума заробітної плати - 5845,31 грн.

Січень 2014 року: норма годин - 167 год, відпрацьовано 239/86 год., понад норму - 72 год., посадовий оклад 1218,00 грн., вислуга років - 304,50 грн., святкові - 240,68 грн., нічні - 250,89 грн., доплата - 656,41 грн. Сума заробітної плати - 2670,48 грн.

Також встановлено, що позивач 12.02.2014 року звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників, а тому розрахунок за лютий 2014 року: норма годин - 160 год, відпрацьовано 64/30 год., понад норму - 14 год., посадовий оклад 487,20 грн., вислуга років - 121,80 грн., святкові - 91,35 грн., нічні - 91,35 грн., доплата - 133,23 грн., компенсація, вихідна допомога 2941,26 грн. Сума заробітної плати - 6637,59 грн.

Крім того, встановлено, що заробітна плата за грудень 2013 року становить 3212,04 грн., посадовий оклад 1218,00 грн., вислуга років - 304,50 грн., бойова готовність - 609,00 грн., святкові - 187,92 грн., нічні - 222,72 грн., понаднормові - 669,90 грн.

За січень 2014 року становить 2670,48 грн., посадовий оклад 1218,00 грн., вислуга років - 304,50 грн., святкові - 240,68 грн., нічні - 250,89 грн., понаднормові - 656,41 грн.

Суд відхиляє доводи позивача стосовно неправильної оплати за його роботу у святкові і неробочі дні з наступних підстав: відповідно до ч. 3 ст. 107 КЗпП України робота у святкові та неробочі дні працівникам, які одержують місячний оклад оплачується у розмірі одинарної годинної ставки або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилась у межах місячної роботи робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверху окладу, якщо робота проводилась понад місячну норму.

Так, якщо робота працівника у святковий (неробочий) день провадилась згідно зі змінним графіком, тобто в межах місячної норми робочого часу для цього працівника, оплата проводиться у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад. У випадку, коли працівника наказом (розпорядженням) залучали до роботи у святковий (неробочий) день у його вихідний день, тобто, оплата праці у цьому випадку провадиться у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад.

Судом встановлено, що позивач працював у святкові (неробочі) дні за змінним графіком у межах визначеної місячної норми годин. Оплата за ці дні здійснювалась у розмірі одинарної годинної ставки зверх окладу.

Стосовно надбавки за боєготовність, то остання виплачується працівникам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.1995 № 167 "Про питання оплати праці окремих категорій працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил та інших військових формувань України" зі змінами, тобто додаткові витрати та доплати у розмірі 50% посадового окладу (ставки) за підтримку постійної бойової готовності військ (сил) проводяться у межах загальних асигнувань, передбачених у державному бюджеті на грошове утримання Збройних сил та інших військових формувань.

Відповідно до листа Львівського обласного військового комісаріату від 22.04.2016 у зв'язку з недофінансуванням бюджетними коштами за січень, лютий 2014 року та необхідністю виплати вихідної допомоги працівникам, які звільнялися за скороченням штату у цей період, надбавка за підтримку бойової готовності сторожам не виплачувалась.

Виходячи з вищенаведеного, з відповідачем проведено розрахунок по заробітній платі за період 01.06.2013 року по 12.02.2014 року в повному обсязі, а позовна вимога про виплату недоплаченої заробітної плати у розмірі 2708,67 грн. є необґрунтованою та безпідставною, відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до абз.3 п. 2 постанови КМ України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», при розрахунку вихідної допомоги середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз.6 п. 2 Порядку в розрахунковий період не включаються періоди, протягом яких працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або частково зберігався.

При звільненні, позивачу правильно розрахована вихідна допомога відповідно до вимог постанови КМУ від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядку) та виплачена в повному обсязі у розмірі 2941,26 грн., а відтак вимога про недоплату у розмірі 542, 50 коп. є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Позовна вимога щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за період з 20.09.1995 по 19.09.1996 в сумі 1022, 35 грн. не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 75 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення у позивача права на використання щорічної оплачуваної відпустки за період з 20.09.1995 по 19.09.1996) щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 15 робочих днів, з поступовим переходом до надання відпустки більшої тривалості.

Згідно наказу військового комісара Львівського обласного військового комісаріату від 09.02.2015 № 26 ОСОБА_3 належить до виплати компенсація за невикористану щорічну основну відпустку, зокрема, за робочий період з 20.09.1995 по 19.09.1996 за 15 робочих днів.

Отже, позивачу була виплачена грошова компенсація за 15 днів невикористаної відпустки, як це передбачено ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Також, позивачу виплачена компенсація за невикористані відпустки згідно із п. 4 наказу Львівського ОВК від 03.03.2014 № 30, було скореговано періоди (період 20.09.2012 року по 19.09.2013 року за 24 календарних дні, період з 20.09.2013 року по 12.02.2014 року за 10 календарних дні) та у березні 2014 року нараховано з урахуванням раніше виплаченої суми 668,10 грн. (з урахуванням податків до виплати 563,83 грн.) доплачена 563,83 грн. компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до наказу Львівського ОВК №26 від 09.02.2015 року позивачу у лютому 2015 року нарахована та виплачена компенсація за невикористані відпустки: за період з 20.09.1995 року по 19.09.1996 року за 15 робочих днів, за період з 20.09.2004 року по 19.09.2005 року за 24 календарних дні, за період з 20.09.2005 року по 19.09.2006 року за 24 календарних дні, нараховано 6410,25 грн., утримано 1253,84 грн., виплачено 5156,41 грн.

Судом встановлено, що Позивача було звільнено 12.02.2014, фактичний розрахунок проведено 27.02.2015. Отже, в порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідач не провів з позивачем розрахунок у встановлений законом строк.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати позивачеві його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до довідки Львівського обласного військового комісаріату від 18.09.2018 середньоденний заробіток позивача становив 137,38 грн. Період несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача за 2014 рік становить 222 дні (з 13.02.2014 по 31.12.2014), за 2015 рік - 39 днів (з 01.01.2015 по 26.02.2015 ).

За період затримки розрахунку при звільненні з 13.02.2014 по 26.02.2015 року, тобто за 261 день, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні 35856,18 грн.( 261 день х 137, 30 грн. = 35856,18 грн.).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що розрахунок проведений позивачем, згідно якого сума середнього заробітку за час затримки становить 42 454,48 грн є неправильним, а відтак не може слугувати підставою для стягнення середнього заробітку позивача за час затримки виплати.

Посилання представника відповідача на неможливість виплати заборгованості позивачу у зв'язку з відсутністю відповідної документації не свідчить про відсутність вини відповідача у невиплаті належних коштів позивачу при звільненні, яке мало місце 12.02.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, щодо строків звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, то суд дійшов висновку що такий спір підлягає розгляду без обмеження будь-яким строком.

Згідно рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо офіційного тлумачення ст. 233 КЗпП України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

Згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України непроведення розрахунку із працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП (п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.99 р.). Повний розрахунок із звільненим працівником проводиться не на вимогу цього працівника, а є обов'язком роботодавця та не може залежати від певної дії звільненої особи (особистого звернення, пред'явлення вимоги). Оскільки компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової зарплати (п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.04 р. № 5), їх несвоєчасна виплата є підставою для отримання позивачем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Така ж позиція визначена в постанові Верховного суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16. В даній справі суд прийшов до висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

В подальшому, з посиланням на цю постанову, Верховним судом України прийнято постанову від 06.12.2017 р. у справі №6-331цс17, в якій предметом дослідження судом стало неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 233 КЗпП України в частині строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Так, при прийнятті рішення по справі суд послався на положення ст. 2 Закону України «Про оплату праці», яка визначає структуру заробітної плати, а саме:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка вклю

чає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Проаналізувавши зазначену норму, суд приходить до висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а тому позивач не обмежений у строках по зверненню до суду.

Аналогічну правову позицію можна знайти і в рішеннях новоствореного Верховного суду, зокрема у постанові від 23.01.2018 року у справі № 61-992св17 чи в постанові від 04.05.2018 року у справі №808/858/16.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід також зазначити, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, поняття яких законодавцем розкрито у ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України. Тобто суд, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи розглядає справи на підставі поданих сторонами доказів.

Обов'язок щодо доведення певних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, передбачений частиною третьою ст. 12 та частиною першою ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, на підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою, це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців, однак в цій частині позов слід задовольнити частково у розмірі 35856,18 грн., оскільки позивачем невірно проведено розрахунок виплати середнього заробітку за час затримки.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35856,18 коп., інші позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.10, 11,60, 88,212-215 ЦПК України, ст.ст. 47,83,116,117,233 КЗпП України, суд -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Львівського обласного військового комісаріату в користь ОСОБА_1 35856 (тридцять п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) грн. 18 коп. середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

Стягнути з Львівського обласного військового комісаріату 487,20 грн. судового збору.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу проголошення рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 09 листопада 2018 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1), зареєстрований та проживає 81000 АДРЕСА_1.

Відповідач - Львівський обласний військовий комісаріат, код ЄДРПОУ 08412340 місцезнаходження 79005, м. Львів, вул. Ів. Франка, 25.

Суддя Кондратьєва Н.А.