Постанова № 77925585, 19.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Мороко А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 р. Справа № 2040/5604/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Присяжнюк О.В.,

суддів: Ральченка І.М. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 р. (ухваленого суддею Мороко А.С.) по справі № 2040/5604/18

за позовом ОСОБА_2

до Харківського обласного військового комісаріату , Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати пункт 18 протоколу № 41 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.04.2018 р. в частині розміру нарахування одноразової грошової допомоги; зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок за формою (додаток 13 затверджений наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 р. № 530), з урахуванням раніше виплаченої суми, та документи до нього, розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) позивачу одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої пп. 1 п. 6 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., та ст. 16-2 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону № 2004-VІІІ від 6 квітня 2017 року); зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги, позивачу з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої пп. 1 п. 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., та ст. 16-2 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону № 2004-VІІІ від 6 квітня 2017 року), з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 р. та прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося та справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 проходив строкову військову службу в період з 20.04.1984 р. по 21.05.1986 р., у складі діючої армії, під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов'язку) в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1.

Відповідно до довідки МСЕК Серії 12ААА № 131652 від 24.10.2016 р., позивачу з 11.10.2016 р. по 01.11.2018 р. встановлено третю групу інвалідності.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 14.12.2017 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2018 р., позов ОСОБА_2 до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано пункт 16 протоколу № 105 від 06.10.2017 р. комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум; визнано протиправною відмову позивачу Міністерства оборони України визнати в призначенні і виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток № 13 Наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату позивачу одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., та Наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 р.; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути висновок та документи подані Харківським військовим комісаріатом та вирішити питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., та Наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 р.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання зазначеної постанови суду комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (пункт 18 протоколу засідання комісії № 41 від 20.04.2018 р.), прийнято рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 217500 грн.

Вищезазначену одноразову допомогу ОСОБА_2 отримав, що підтверджується платіжним дорученням № 913 від 15.05.2018 р.

Не погоджуючись з розміром одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розмір одноразової грошової допомоги, у разі інвалідності такої категорії осіб, залежить від часу встановлення групи інвалідності, тобто, від дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 р.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п.п 4 п. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції чинній станом на 11.10.2016 р., на день встановлення позивачу інвалідності), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції чинній станом на 11.10.2016 р., на день встановлення позивачу інвалідності), у випадках встановлених у підпункті 4 пункту 2 статті 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб (ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції чинній станом на 11.10.2016 р., на день встановлення позивачу інвалідності).

Статтею 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 р.) встановлено, що у випадках встановлених у підпункті 4 пункту 2 статті 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 р.).

Частиною 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановленні інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Аналіз вищевказаних норм вказує, що розмір одноразової грошової допомоги залежить від дня виникнення права на отримання такої допомоги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки ОСОБА_2 третю групу інвалідності встановлено з 11.10.2016 р., тобто, на час дії статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції чинній станом на 11.10.2016 р., на день встановлення позивачу інвалідності), то відсутні підстави для призначення позивачу одноразової допомоги у розмірі, передбаченому статтею 16-2 цього Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 р.

Доводи апелянта, що Міністерством оборони України порушено ст. 24 Конституції України при вирішенні питання призначення та нарахування йому одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач протиправно обмежив його право серед інших громадян на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому пп. 1 п. 6 Порядку № 975, та пп. б) п. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 р.), суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до статті 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( стаття 14, стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід'ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»).

Тобто, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Проте, дату настання інвалідності не можна вважати персональною ознакою в розумінні поняття дискримінації, а різне регулювання умов соціального захисту - визнавати обмеженням у реалізації або користуванні правами та свободами.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 р. (справа №750/5074/17).

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 по справі № 2040/5604/18 залишити без змін. .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України..

Суддя-доповідач О.В. Присяжнюк Судді І.М. Ральченко В.Б. Русанова